Котигорошко

Анатолій Шиян

Сторінка 2 з 10

Покажи. Оленка. І тут болить... (Показує руки). І тут, і тут...

В е р н и д у б. Провчити треба.

В е р н и г о р а. Таку малу зобидили. Цього простити не можна.

Ї м — і — н е — н а ї м с я. Я провчу... Я зараз... (Засукує рукава).

Роз-ме-та-аю!! На частки роз-деру!.. Веди, показуй, хто забрав сніданок? Хто посмів таке вчинити?

З'являються Змієві сестри.

1-а с е с т р а (сміливо й нахабно). Це вчинила я!

2-а с е с т р а. І я!

К р у т й в у с. А чиї ж ви є?

П' ю — і — н е — н а п' ю с я. Цікаво знати, хто живе в цім палаці розкішнім?

1-а с е с т р а. Живе в нім Змій, а ми його сестри.

Ї м – і – н е – н а ї м с я (здивовано і водночас жахливо). Що-о? Тут живе Змій? (Ховається за спину Вернигори).

К р у т и в у с (до Їм-і-не-наїмся). Чого боїшся? Знеславлюєш себе і весь наш рід. Соромся, брате!

В е р н и г о р а. Ну, стань як слід.

Ї м – і – н е – н а ї м с я. Я... Я стою... (Увесь тремтить і шукає очима, куди б заховатись).

П' ю — і — н е — н а п' ю с я. Цікаво мені знати, тут живе Змій той самий, що людей до себе в неволю заганяє?

1-а с е с т р а. Так. Той самий.

О л е н к а. Боюсь...

Ї м — і — н е — н а ї м с я. Я теж боюсь.

К р у т и в у с. А чим же ви довести можете, що все це правда?

1-а с е с т р а. Чим довести? (Припадає до каменя). Чую...

2-а с е с т р а. Що чуєш, сестро?

1-а с е с т р а. Чую, чую, стугонить земля.

Ї м – і – н е – н а ї м с я. Поки є час — втікаймо. Я... я не хочу зустрічатися зі Змієм... Він мені зовсім не подобається.

В е р н и г о р а. Не думав я досі, що ти такий боягуз.

В е р н и д у б. Тремтиш... Чого тремтиш?

Ї м – і – н е – н а ї м с я. Я?.. Я... не трем-ч-чу... Я... я...

П' ю — і — н е — н а п' ю с я. А мені цікаво на Змія глянути, який він є.

К р у т и в у с. Коли вже ми прийшли сюди, то глянемо.

2-а с е с т р а. Що чуєш, сестро?

1-а с е с т р а. Чую... чую... Стугонить земля. Повертається додому Змій.

Ї м – і – н е – н а ї м с я (тремтить ще дужче, потім підбігає до Крутивуса). Ти старший брат... Ти чув? Уже повертається. Хіба не знаєш, скільки людей він загубив, скільки загнав до себе в неволю? Чого ж стояти нам? Втікаймо краще. (До П'ю-і-не-нап'юся). Тут пити не дадуть. (До Біжу-й-не-набіжуся). Тут побігати не дадуть. (До Оленки). На вулицю не пустять гратися.

О л е н к а. Боюсь... Ходімо звідси. (Озирає братів, а ті, ображені поведінкою Їм-і-не-наїмся, суворо мовчать).

Ї м — і — н е — н а ї м с я. Не хочете? Тоді я сам! Я сам втікатиму. (Поривається бігти, а йому дорогу заступає звір. З жахом відступає назад).

К р у т и в у с (насмішкувато). Що, не пускає?

Ї м — і — н е — н а ї м с я. Не... не... пускає... (Біжить в інший бік—те саме. Звертається потім до сестри Змія). Скажи, дівчино, чи є тут така стежка, якою б можна було вийти звідціль? Я тобі кільце ковбаси принесу або... шмат сала... або часнику ось дам.

1-а с е с т р а. Стежок нема. Вийти звідси неможливо.

Ї м – і – н е – н а ї м с я (з жахом). То що ж робити? Що? (Сідає, плаче). Ой ма-мо!

В е р н и д у б (хапає його за шию). Гидко на тебе дивитися. Сідай отут і жди.

Ї м — і — н е — н а ї м с я. Що ти мене садовиш? Я не хочу сидіти... Не хочу із Змієм зустрічатись.

В е р н и г о р а (показує йому кулак). Сиди!.. Їм-і-не-наїмся (злякано). Сиджу... (Сідає).

2-а с е с т р а. Що чуєш, сестро?

1-а с е с т р а. Чую, чую — дужче стугонить земля.

Б і ж у – й – н е – н а б і ж у с я (теж приклав вухо до каменя). І я чую.

О л е н к а (позираючи на братів). Може, втечемо? Крутивус (заспокоює її). Не бійся, сестричко. Ми тебе зобидить не дамо нікому.

Чути могутній посвист, тупіт копит. Падають з дерев окремі листочки.

2-а с е с т р а. Прибув наш брат.

За сценою чути голос Змія: "Чую, чую—людським духом пахне". Входить Змій.

Ї м — і — н е — н а ї м с я. Пропав... Кінець... Рятуйте! (Ховається під грибком).

З м і й. Оленка тут? Ого, та не сама, з братами! (До Верни-гори). Як тебе звати?

В е р н и г о р а. Вернигора. Можу гори розсувати. Змій. Чув про тебе. Та моя сила більша за твою. (До Вернидуба). А тебе як звати?

В е р н и д у б. Вернидуб. Можу дерева з корінням вивертати.

З м і й. Чув і про тебе. Та моя сила більша за твою. (До Крутивуса). А ти, мабуть, серед них найстарший? Твоє ім'я?

К р у т и в у с. Крутивус. Можу воду спинити, по сухому дну річки переходити... І річки, й озера.

З м і й. Не повірю, доки сам того дива не побачу. (До П'ю-і-не-нап'юся). А ти хто?

П'ю — і — н е — н а п'ю с я. Я? (Хильнув з барильця і пішов на Змія, той аж відсахнувся з переляку). Я? Хочеш знати, хто я? Я — П'ю-і-не-нап'юся. (Наступає на Змія, той відступає).

У-ду-ду, у-ду-ду,

Сидів голуб на дубу,

Вигравав у трубу.

Труба точеная,

Позолоченая...

Змій (невдоволено). Відстань! (Стежить за Біжу-й-не-набіжуся, який весь час бігає навколо нього). А ти хто?

Б і ж у – й – н е – н а б і ж у с я. Я Біжу-й-не-набіжуся.

К р у т и в у с (хапає його за руку). Сідай!

Біжу-й-не-набіжуся сідає, але продовжує совати ногами.

З м і й (вмощується на грибок. Чує крик Їм-і-не-наїмся, витягає його за штани). А це що тут за молодець?

Ї м – і – н е – н а ї м с я (злякано). Я... той... Я брат Оленчин... Їм-і-не-наїмся... Ми в полі орали, а сніданку нема. Ми пішли... прийшли... шукали... Але я нічого... Я той... Я зараз... Де тут стежка? (Поривається йти).

З м і й. Ха-ха-ха! Стежку шукаєш? Хто потрапив у мої володіння, той назад не повертається.

Ї м — і — н е — н а ї м с я. Я не хочу тут бути... Мені не подобається... Ми всі не хочемо. І я, і вони... Що ж, ти нас силувати будеш?

З м і й. Буду! (Пройшовся, оглянув усіх, питає). Чого прибули до мене?

В е р н и д у б. Закортіло, бач, на тебе подивитись, який ти є.

З м і й. Ну, дивіться. (Стає на камінь, освітлюється мінливим світлом прожекторів).

Музика.

К р у т и в у с. Сестра наша Оленка забрела сюди. Хочемо її взяти з собою.

З м і й. Оленку взяти? Ха-ха-ха! Оленки я не віддам!

В е р н и г о р а. А ми тебе й питати не будемо.

З м і й. Ха-ха-ха! І сестра ваша лишиться тут, і ви всі звідціля не вийдете.

В е р н и г о р а. Вийдемо!

Ї м — і — н е — н а ї м с я. Вийдемо.

В е р н и д у б. Ія кажу — вийдемо! Ну, Змію, глянули на тебе, який ти є, і досить. Нам часу нема. Нас робота в полі жде. То говори зразу: будемо битись чи будемо миритись?

З м і й. Будемо битись!

В е р н и г о р а. Будемо битись.

В е р н и д у б. Ну, так будемо битись!

О л е н к а. Я боюсь, я боюсь... (Тулиться до Крутивуса).

З м і й. Хто першим на бій зі мною стане?

В е р н и д у б. А хоч би й я!

Починають битися.

Б р а т и. Не піддавайся, брате, не піддавайся!

Змій перемагає.

З м і й. Хто ще зі мною силою помірятися хоче? Вернигора. А хоч би й я!

Починають битися. Змій перемагає.

Він свистить. З'являються різні птахи та звірі.

З м і й. Посадовити всіх їх до темниці!

П'ю — і — н е — н а п'ю с я. Цікаво, дуже цікаво. (П'є з кухлика).

Ї м — і — н е — н а ї м с я. Я не хочу... Мені там зовсім не подобається... Я не люблю темниць... Пустіть додому.

В с і. Не маєш права! Ще будемо битись!

Змій (до звірів та птахів). Чому ви стоїте? Хіба не чули мого наказу?.. До темниці!

Звірі й птахи починають бити крилами, гарчати по-звірячому, сичати по-гадю-чому.

Заганяють в льох усіх. Оленку вихоплюють Зміївни.

О л е н к а. І я з ними... Нащо мене лишаєте одну?.. Братики! (Кидається до них, але її піймали Зміївни, не пускають). Мамо! Мамочко!.. Мамо! (Плаче).

З м і й (кричить). Я сліз не люблю.

Оленка затихає.

1-а с е с т р а. Пора вже тобі, брате, пообідати. Є для тебе і варене і печене.

Захвилювалося море.

2-а с е с т р а. Зашуміло море. По морському дну йде наш брат Водяник-смертоносець.

Музика. З моря виходить В о д я н и к – с м е р т о н о с е ц ь.

В с і. Заждались тебе, брате.

В о д я н и к. Я бурі здіймав, розбивав кораблі, заманював рибалок у відкрите море. Здрастуй, брате! Здрастуйте, сестри! (Помітив Оленку). Яке дівчатко гарне.

2-а с е с т р а. Недобрий ти. Забуваєш, що в тебе є родичі на світі.

В о д я н и к (ще раз глянув на Оленку). А дівча мені подобається. Як тебе звати?

О л е н к а. Оленка. (Плаче).

З м і й. Хіба забула, що я сліз не люблю? Водяник. Я теж сліз не люблю!

1-а сестра бере чашу.

2-а сестра (взявши Оленку за руку). Не бійся, дурненька, ми тебе в сад поведемо, а в тім саду що хочеш є — і вишні, і сливи, і райські яблука... Ходім!

О л е н к а (пручаючись). Боюсь... Боюсь!

Оленку виводять силоміць.

З м і й. Я почастую тебе сьогодні напоєм незвичайним, бо ти в мене гість дорогий.

В о д я н и к. Бач, не похвалився тобі, брате, новиною.

З м і й. Якою? Водяник. На дні морському серед водоростей знайшов я

ліки чародійні. Помажеш ними рану — і навіть мертвий оживе.

Музика.

З м і й. Ха-ха-ха! Оживлювати мертвих? Хіба не вистачає нам живих?

Вбігає перелякана О л е н к а, ховається за зрубом криниці. Оточують її Зміївни, нападають...

О л е н к а. Ой! (Застогнала).

З м і й. А що, сестриці, упорались з дівчам?

Музика продовжується. 1-а сестра передає чашу 2-й сестрі, а та — Змієві, а вже Змій підносить її братові. Чаша зсередини освітлена. Водяник п'є Оленчину кров.

Завіса

КАРТИНА ДРУГА

Краєвид села.

Праворуч сільська хата. Садок. Город. Вдалині луки, ліс, річка. На вулиці діти, взявшись за руки, співають і пританцьовують. Зліва молода берізка. В колі танцюючих Котигорошко. Він же й заспівує.

К о т и г о р о ш к о.

Схотів добрий чоловік

Весело зажити

Та й вирішив курочку купити.

В с і.

А курочка по сінечках —

Куд-ку-дак, куд-ку-дак!

К о т и г о р о ш к о.

Схотів добрий чоловік

Весело зажити

Та й вирішив кізоньку купити.

В с і.

А в кізоньки довгі роги,

Ме-ме-ме, ме-ме-ме...

А в кізоньки довгі роги,

Ме-ме-ме, ме-ме-ме!

К о т и г о р о ш к о.

Схотів добрий чоловік

Весело зажити

Та й вирішив котика купити.

В с і.

А в котика гострі кігті,

Няв-няв-няв, няв-няв-няв!

А в котика гострі кігті,

Няв-няв-няв, няв-няв-няв!

К о т и г о р о ш к о. А тепер хочете побрехеньки послухати?

В с і. Хочемо!.. Хочемо!.. Котигорошко (сідає).

Його оточують діти.

Як був ще я хлопцем отакеньким, а батька ще й зовсім на світі не було, поїхали ми з дідом на ярмарок і знаєте чим?

Д і в ч и н к а. Кіньми.

К о т и г о р о ш к о. Волами.

Д і д (недочуває). Чим, кажеш?

К о т и г о р о ш к о.

1 2 3 4 5 6 7