Запишемо так, як ви сказали. Але тримайтеся. Ваша основна спеціальність?
— Учителька народних шкіл.
— Освіта?
— Закінчила Вищі курси благородних дівиць.
— Де ви народилися?
— У Києві.
— Адреса?
— Андріївський узвіз. Дім п’ятий, наш родовий притулок.
— Навчалися теж в Києві?
— Так.
— Ви сказали про те, що працювали учителем. Чому потрапили до монастиря?
— Мій світогляд не влаштовував попечителів освіти. Рутина і консерватизм бюрократичної структури самодержавства змусили мене шукати романтичних шляхів самореалізації. їх я знайшла у вихованні юного по-коління мрійників, революціонерів, дослідників таємниці буття. Ви повинні б знати, що такі погляди не схва-лювалися. Не лише колеги-учителі, керівники шкіл, дворянське середовище, а навіть мої батьки вважали мене психічно неврівноваженою, хворою. Дехто навіть вважав мене одержимою темними силами. Тому наполягали, щоб я прийняла постриг. Так я опинилася в монастирі.
— І це відбулося в якому році?
— У тисяча вісімсот сімдесят дев’ятому. В червні місяці.
— Угу. Логічно. А де ви зустрілися з подругою… як її?
— З Громовицею?
— Хіба в неї таке прізвище?
— Та ні. Земне прізвище в неї Курінна.
— Саме так. Курінна. Здається — Галина?
— Так. Галя.
— А що означає ваш натяк: земне прізвище? Хіба в неї є й небесне?
— Пробачте, треба говорити про все послідовно. Ми з нею знайомі ще з іншої сфери буття, що має назву Ара. Там її ім’я Громовиця, а моє — Юліана. А в цьому народженні вона — Галина Курінна, а моє прізвище ви вже записали.
— Так, так. Чудово. Прекрасненько. Я збираюся задрімати, а ви мені гомоните казочку: бай-бай, бай-бай…
— Невже ви мені не вірите?
— Чому ж, вірю! Спробуємо логічно завершити вашу версію. Яким чином до вас потрапила Галина Ку-рінна? Ви з нею раніше були знайомі? Маю на увазі не іншу, вибачайте, сферу, а тут — на грішній Землі?
— У цій реальності вона народилася в середині двадцятого віку, а я — в дев’ятнадцятому. Тому зустрі-тися ми не могли.
— І все-таки зустрілися?
— Я знаю лише те, про що вона розповіла. Антагоністичні сили, що з ними наша група Космократорів увійшла в протистояння, перекинули Галю в дев’ятнадцятий вік.
— Навіщо?
— їхнє основне завдання — не дати Космократорам з’єднатися на Землі, бо тоді…
— Що тоді?
— Тоді ми згадаємо всю інформацію свого космічного буття і зможемо визволити земних людей від вла-ди Арімана — володаря Ари.
— Ого! Колосальні у вас наміри. З певними політичними натяками. Цікаво — чи не виникають у вас пе-вні асоціації з постаттю Арімана, коли ви згадуєте вождів Світової Революції? Адже Аріман — це, здається, міфічна істота з теогонії Заратустри? Володар пітьми? Чи не так?
— Для нас він дуже реальна постать. Колись був близьким другом, співробітником. Головний Координа-тор Системи Ара. Проте в екстремальних умовах еволюційної трансформації зрадив Хартію Єдності і почав деградувати. А щодо асоціацій… я нічого не відаю про вождів… як ви це називаєте… Світової Революції… тому й жодних асоціацій у мене не виникає… Ви повинні зрозуміти, пане слідчий.
— У нас панів нема, громадянко Самійленко. Прошу називати мене "громадянин слідчий".
— Добре, громадянине слідчий.
— Ходімо далі. Повіримо, що співробітники Арімана перекинули Галю Курінну в дев’ятнадцятий вік. Ви в розпачі. І тут раптом… з’являється ще одна дійова особа химерного спектаклю… як його?
— Меркурій. Головний слідчий Системи Ара.
— Ого. Велике цабе. А тут, на Землі, — хто він?
— Григорій Бова. Нібито й тут він криміналіст. Ми навіть не встигли як слід поговорити.
— Гаразд. Як же він потрапив до вас? Як дізнався, де ви перебуваєте?
— Подробиць не відаю. Не встигла дізнатися. Він лише сказав, що наука двадцятого віку відкрила таєм-ницю подорожі в часі. З допомогою древніх манускриптів він знайшов натяки про те, де перебуває його дівчи-на.
— Курінна?
— Так.
— Вона його дружина чи?..
— Наречена. Вони кохали одне одного і там, у рідній сфері. Магніт любові з’єднав їх і тут.
— Ах, як романтично. Чудово! Отже, Бова намацав місце перебування своєї нареченої. І могутня держа-вна інстанція надає йому можливість кинутися в минуле для визволення баби… пробачте, дівчини?
— Навіщо ви іронізуєте? Для науки добровольці завжди мають визначальне значення. Бова був знайомий з керівником експерименту. До речі, це наш керівник і в Системі Ара — Горикорінь. Отже, жодного непорозу-міння нема. Можливо, для вас, громадянине слідчий, закони космічної причинності ще не достатньо ясні, то-му…
— Для мене, громадянко Самійленко, давно вже ясно. Ви містифікуєте. Скажу відверто, мені вас жаль. Ви ще не підозрюєте, куди потрапили. Щоб не трапилося гіршого, прошу отямитися і казати правду… одну лише правду.
— Але ж я кажу правду,
— Ще раз пропоную: відверто розкажіть слідчим органам, хто вас завербував, яке завдання поставив, що ви повинні були здійснити? Диверсія? Терористичний акт? Саботаж? Чи створити пропагандистську групу контрреволюціонерів? Чи знайомі ви з ренегатом Леніним та його псевдовченням? Хто, зрештою, для вас вига-дав таку ідіотську легенду про подорож в часі? Навіщо?
— Громадянине слідчий! Ви даремно стараєтеся. Я не можу сказати чогось іншого, крім того, що вже сказала. Ваші версії — то марення, яке я навіть не можу збагнути.
— Ну що ж… Ви обрали свій шлях. Я гадав, що м’який метод дасть кращий результат. Певно, ви натре-новані для екстремальних ситуацій. Жаль! Доведеться застосувати до вас жорсткі заходи.
— Не розумію. Що можна з мене взяти, крім того, що я маю? Які жорсткі заходи здатні змінити мене?
— О, ви ще не знаєте глибини власної підсвідомості. Ми вміємо добиватися таких результатів, коли осо-ба стає пластичною, як глина під руками скульптора.
— Догадуюся, громадянине слідчий. Догадуюся, дивлячись вам в очі. Ми в школах перших циклів ви-вчали історичні хроніки про жорстких, безжальних правителів минулого. Проте який сенс мучити мене, щоб отримати вимушене визнання? Ви ж отримаєте результат самообману.
— Ось тут ваша помилочка. Правду можна добути лише через муку. Правда — хитра бестія, вона хова-ється за безвинним поглядом, лагідною усмішечкою. Правда — шлюха, котра розраховує, що всі повірять сльо-зам і стогонам, клятвам у вірності і запевненням у щирості. Наші органи переконалися, що правдива суть лю-дини захована у безодні єства, під нагромадженням історичного лахміття традицій, морально-етичних кодексів, релігійних містифікацій. Лише страждання й мука може змести всю цю надбудову і оголити правду. Апологети лібералізму впродовж віків пудрили мізки численним поколінням солоденькими заповідями про братерство, любов і подібну муру. Лише доктрина Маркса–Троцького–Сталіна та братерське вчення Гітлера зуміли розпі-знати містифікацію плутократів і релігійних циніків. Коротше, не сумнівайтеся: ми будемо знати правду про вас і ваших господарів. Попереджую ще раз: прокурор дав дозвіл на застосування до всіх вас фізичних та пси-хічних засобів впливу.
— І що це означає?
— Побачите. У вас нема потреби… доки не пізно… признатися?
— У чому?
— В обмані органів слідства.
— Я казала тільки правду.
— Ну що ж. Я все зробив, що міг. Ви не повинні скаржитися, що я не попереджував…"
(Кінець стенограми).
***
СТЕНОГРАМА ДОПИТУ ЗАТРИМАНОЇ КАТЕРИНИ САМІЙЛЕНКО
"Допит провів старший слідчий Міністерства Державної Безпеки Української Комуністичної Республіки Олексій Громов.
— Добрий день, громадянине слідчий!
— Стань у той кут!
— Зніміть з мене наручники. Навіщо мене в них закували? Я не збираюся на когось нападати. Крім того, я жінка.
— Стань у той кут. І закрий пащу. Будеш відповідати лише тоді, коли я запитаю. Наручників не зніму, доки не зрозумієш, куди потрапила.
— Я вже починаю розуміти.
— Тим краще.
— Дозвольте мені сісти. Адже ви мужчина, лицар…
— Заткнись, суко. Я тобі покажу лицаря. Стоятимеш як миленька і день, і ніч. Доки я не відправлю тебе в камеру.
— Ваш колега все-таки дозволяв мені сидіти. І не велів одягати наручники. Невже Революція відбулася для того, щоб до влади прийшли ще жорстокіші монстри, ніж при самодержавстві?
— Ти підписала свій вирок, падла, цими словами. Мій колега просто тюхтій! Таких, як ти, треба випалю-вати нещадно, як отруйну траву. Відповідай коротко… і лише на запитання. Твоє прізвище?
— Самійленко.
— Ім’я?
— Катерина.
— По батькові?
— Іванівна.
— Рік народження?
— Тисяча вісімсот п’ятдесят четвертий.
— Кажи правду, суко! Рік народження?
— Тисяча вісімсот п’ятдесят четвертий. Ой! Як ви смієте? Як ви можете бити жінку?
— Ти не жінка! Ти класовий ворог. Ти агент контрреволюційних сил. Я з тебе виб’ю визнання! Кажи, стерво, де вас викинули?
— Звідки викинули?
— З літака, суко! Де ви приземлилися? Як потрапили на територію Видубицького заповідника?
— Я вже розповідала. Відбувався експеримент у часі. Ми потрапили у вашу сферу випадково.
— Я тобі покажу сферу, мать твою перемать! Я з тобою такий експеримент проведу, що…
— Ох! Припиніть! Майте ж хоч крихту совісті! Я беззахисна черниця, а ви — сильний мужчина! Невже перебування в цих органах перетворило вас у механізм?
— Ах ти, авантюристко! Ще й філософію розводиш? Ось тобі, ось тобі, щоб не була такою розумною! Цить! Не галасуй! Це ще лише квіточки, ягідки — попереду!
— Краще вбийте мене одразу, жорстокий чоловіче! Мені соромно, що я народилася подібною до гомо сапієнс!
— Ха-ха-ха! Ну й ідіотів готують розвіднички за бугром! Не інакше — буддійська школа! Філософські сентенції, атака на сумління! Гомо та ще й сапієнс! Слухай ти, шлюха! Наш мудрий вождь Троцький і його вір-ний учень Сталін давно розгадали психологічну диверсію тисячолітніх паразитів — перетворити людей у сли-нявих наївняків, а потім осідлати їх і експлуатувати. Ми готуємо орден безжальних воїнів, а не проповідників царства небесного. Мене не цікавлять твої марення про інші світи, про мандри в часі. Твої супутники вже роз-кололися і все розповіли. Отже, признавайся: хто ваші господарі, коли й куди вас викинули?
— Чому ви не хочете прийняти мої слова хоча б як версію? Спробуйте цю версію відпрацювати вичерп-но… спробуйте спіймати мене на алогічності… і тоді ви побачите, що…
— Заткнись! Я сам себе не поважатиму, якщо слухатиму подібні вигадки. За кого ти мене вважаєш?
— Але ж ви були присутні на зустрічі з ученими.