Коли не знайдемо пароплава, повернемо до острова.
Безперечно, сидіти на острові доцільніше, ніж на кризі, хоч там і немає майже ніякої надії на порятунок. Та хто знає, може, на острові хоч хто-небудь з них виживе. А може, вітер піджене пароплав у кризі до самого берега. До острова ж вони, безперечно, доберуться за допомогою компаса, який вкаже їм безпомилково, куди йти, і вітру, що підганятиме їх у спину. Вершомет запропонував таке: — Ще сто кроків уперед, а тоді п'ятсот кроків праворуч і потім тисячу кроків назад, тобто ліворуч. І якщо нічого не знайдуть, то лише тоді повертатись. План Вершомета прийняли і рушили далі.
Пройшовши сто кроків, вони знесилились, але нічого не знайшли. Звернули ліворуч, і одразу йти стало наче легше Вітер повіяв з правого боку і хоч збивав їх з дороги але боковий вітер перемагати було не так важко Несподівано для себе мисливець збився з рахунку. Зупинився на мить попросити Запару, щоб той глянув на свій крокомір, але вирішивши, що залишилось небагато, рушив далі. Ззаду на нього насідав Стьопа. Вершомет спробував прискорити рух, рвонувся вперед і в ту ж мить полетів через голову на кригу, відчувши, мабуть, інстинктивно, що лижа його переламалась.
Стьопа, ідучи за Вершометом, налетів на нього, гепнувся поруч у сніговий замет і потягнув за собою задніх. Не встояв і Запара. Лише Павлюк залишився на ногах і нахилився над товаришами, щоб допомогти їм підвестися. Простягаючи руки до Запари, він несподівано намацав предмет, що спричинився до катастрофи. Це був натягнутий мотузок. Зачепившись за нього, покотився з розмаху мисливець.
— Що за диво? — перепитав сам себе Вершомет, не вірячи тому, що тримався руками за мотузок.
У всякому разі мотузок свідчив, що на цій крижині були люди. Може, вони й зараз десь тут, і цей мотузок приведе до людей. Хоч це й малоймовірно, але хіба можлива річ, щоб у такому місці зустріти натягнутий мотузок.
Знайдений мотузок радісно схвилював чотирьох лижників. Та виникло й нове ускладнення: Вершомет залишився без лиж, а запасних вони не мали.
Мисливець запропонував розійтись по двоє і рушити в той і другий бік, тримаючись за мотузок, щоб перевірити, де він кінчається. Той, хто знайде кінець, повернеться назад. Далі ніж за триста кроків не відходити. Пройшовши триста кроків, треба зачекати хвилин десять-п'ятнадцять на товаришів і, коли їх не буде, повертатись.
На цьому погодилися. Вершомет і Стьопа пішли в один бік, а Запара з Павлюком — у другий.
Ішли, як і раніше, зв'язані один з одним.
Вершомет пішов попереду, тримаючись руками за таємничий мотузок. Свої лижі, поламану й цілу, він залишив на місці, де трапилась аварія. То мало правити за одмітний знак. Стьопа посувався на лижах. Мотузок був натягнений на залізних кілках і дерев'яних стовпчиках. Здіймався він приблизно на півметра над кригою.
Стомлені пургою, мисливець і юнак скільки мали сили, поспішали вперед, щоб з'ясувати, де кінець мотузка Але йти їм було нелегко мусили одвойовувати кожний крок крижаного простору, кожен метр мотузка. У Стьопи промайнула думка, що в той час, як вони просуваються повільно, Запара і Павлюк, підхоплені вітром, що дме їм у спину, мчать дуже швидко.
Пройшовши кроків з п'ятдесят, відчули, що добре впріли, бо вітер щохвилини посилювався. Ще десять кроків, і мотузок обірвався.
Зупинившись, помацали навколо, чи немає продовження Але нічого не знайшли. Можна було вертатись назад. Від того невдалого завершення своїх розшуків вони навіть зраділи. Адже тим самим могло закінчитися й на двісті чи триста кроків далі, а пройти ті кроки як важко! Тепер же вони поверталися, підштовхувані вітром і з надією, що, може, їхні товариші розкрили таємницю мотузка. Втроє менше пішло часу, щоб по вернутись до поламаної лижі Вершомета. Вирішили йти далі вслід за товаришами.
Стали по обидва боки мотузка і пішли поруч.
Тепер іти було легше і тому, що вітер дув у спину і тому що крига порівнішала. Тороси зустрічалися рідко.
Вітер заважав розмовляти відносячи слова наперед.
Раптом у темряві, за кілька кроків від них, гостинно блимнув вогник. Мисливець щосили гукнув. У відповідь вогник затанцював, загойдався. Очевидно, вітер доніс туди звук голосу Вони догадалися, що чути звуки, які йдуть звідти, їм заважає супротивний вітер
Ще хвилина, і перед ними з'явилося кілька постатей. Двоє тримали ліхтарі. Це були Соломін і Котовай. Біля них стояли Павлюк і Запара. Вітер не давав говори ти, він викрадав слова, уривав фрази, глушив або перекручував звуки розмови. Але всі зрозуміли що матроси розшукували чотирьох лижників і мусили бути десь недалеко від пароплава. І справді, за якихось десять хвилин усі опинилися біля борту "Лахтака".
Там їх радо привітали Кар і Торба.
Виявилось, що, коли почалась завірюха. Кар, турбуючись за експедицію, наказав протягти на кілька сот метрів від пароплава канати. Штурман правильно розрахував, що коли вони повертатимуться, то, не потрапивши до пароплава обов'язково зачепляться за канат. Знаючи вправність і досвід Вершомета, він був певний, що мисливець пройде десь недалеко від "Лахтака".
Тримаючись за канат, люди з ліхтарями безперервно ходили поблизу пароплава, сподіваючись зустріти своїх розвідників з острова Місячної Ночі.
Пурга посилювалася. Всі повернулися на пароплав. Розвідники, розташувавшись навколо пічки, гріли ся чаєм і розповідали про свої враження від острова й подорожі.
РОЗДІЛ ІХ
Це трапилося через два дні після їх подорожі на острів Місячної Ночі.
Коли Павлюк прокинувся і висунув голову з-під кожуха, його здивував вогонь, що освітлював вікно радіорубки
"Пожежа!" — подумав він і кинувся на палубу.
На кормі, наче величезне багаття, палало кілька бочок з-під смоли. Полум'я освітлювало палубу, димар і щогли пароплава, що виступали на фоні навколишньої глибокої темряви. Ніч контрастувала з вогнем і від того ставала ще чорнішою. Біля вогню темними плямами топився сніг, від талої води біле снігове покривало палуби ставало сірим.
Слабке тріщання розпечених клепок було єдине, що порушувало тишу.
Кочегар зрозумів страшну небезпеку. Він перший помітив її — товариші, очевидно, спокійно спали або відпочивали в загальному приміщенні.
"Будити!" — промайнула думка. Але в той же час з півбаку, де висів пароплавний дзвін, полинули швидкі, енергійні звуки пожежної тривоги.
"Вахтовий! — догадався Павлюк. — Але чи почують У трюмі? Мій номер сім: вогнегаситель і сокира", — вихором мчали думки.
На випадок пожежі між командою пароплава заздалегідь було розподілено обов'язки. Кожен числився під
певним номером, і кожен номер мав свій протипожежний
інструмент і певні обов'язки.
Павлюк знав, що вогнегасителі лежать у загальному
кубрику, — їх заховали там від морозу. Сокира лежала
в пожежному ящику, тут же, на кормі.
Дужим ударом кочегар збив дверцята з ящика і вихопив звідти сокиру.
З сокирою в руках він кинувся до люка, що вів у загальний кубрик. Відкриваючи дверцята, він ще раз, з лихим серцем подумав про вахтового, що вибивав у дзвін тривогу. "В кубрику, напевне, нічого не чують". Та коли він одчинив дверцята, там, очевидно, відразу почули. Жодного моряка не затримав сон. Схопившись, навіть не одягаючись, усі, згідно з своїми номерами, кинулися за призначенням Павлюк перший схопив вогнегаситель і з криком "Вогонь на кормі!" попереду всіх опинився на палубі.
Саме в цей момент дзвін на півбаку замовк.
Освітлені полум'ям, стояли на палубі Вершомет, Павлюк, Стьопа, Котовай і Торба За кілька секунд до них приєдналася решта товаришів. Лише один момент вони почували себе розгубленими. Аж ось залунала команда Кара:
— Вогнегасителі на вогонь!
І вогнегасники, вдаривши по вогнегасителях, випусти ли кілька шиплячих струменів на вогонь. — Мати!
На вогонь полетіли великі, змочені водою мати, плетені з мотузків.
— Брандспойт [На пароплавах переносний насос для гасіння пожеж.]!
Але насос відмовився подавати воду. І, доки Торба виявив причину, чому не йде вода, вогонь знову спалахнув з попередньою силою. Тепер уже зайнялася палуба
Справа гіршала особливо тому, що під палубою, в глибині кормового трюму, лежав динаміт Було його небагато, але досить для того, щоб, вибухнувши, він знищив "Лахтак" і більшість людей, які будуть на той час на пароплаві.
Кар і його товариші розуміли серйозність моменту Вони могли залишити "Лахтак" і шукати порятунку на кризі, а потім на острові Місячної Ночі Але такого порятунку вони не дуже бажали Опинитись на суворому, незнайомому острові, серед полярної ночі, з мінімумом запасів і без радіо... неприваблива перспектива.
Вони вирішили, хоч би там що, врятувати пароплав.
Залишивши Торбу і Котовая біля брандспойта, Кар схопив сокиру і кинувся разом з іншими товаришами на палаючі бочки, вони розрубували їх і викидали за борт.
Навколо сипались іскри. Люди обсмалювали брови, вуса і бороди. Декому довелося попекти і шкіру Відступивши від кают, полум'я охоплювало маленьку надбудову під кочегарським кубриком.
Без води подолати пожежу здавалось неможливим Моряки нервово озирались на Торбу й Котовая. Але брандспойт усе відмовлявся подавати воду.
Уже спорожніли вогнегасителі. Вже всі мокрі мати кинуто на вогонь.
Кар, нахмурившись, стежив за пожежею. І от раптом блискуча думка майнула у Стьопи.
— Товаришу капітан! — звернувся він до Кара. — Снігом загасимо!
— Снігом? — скрикнув Кар. Він одразу зрозумів юнгу. Адже тільки тому, що палубу і надбудову пароплава
вкривав сніг, вогонь так повільно й поширювався. Від жару танув сніг, і вода заливала вогонь.
— Лопати! Відра! Брезенти! Давайте сніг! — скомандував Кар.
Моряки швидко зрозуміли, в чому річ. Треба було згрібати сніг, де лише можна, і кидати його у вогонь. Вершомет, схопивши лопату і великий брезент, скочив на кригу. За ним плигнув Стьопа та інші товариші. Хто лопатами, а хто відрами згортали вони сніг на брезент. Набравши в брезент снігу, подавали на палубу. Там стояли Кар і Павлюк. Вони піднімали брезент і зсипали сніг на вогонь.
Моряки, спітнілі від квапливої роботи, обгорілі, з обідраними до крові руками, працювали, стримуючи вогонь, але вгамувати його не могли.
Торба не залишав помпи. Він знав, що коли вдасться її направити, то вони матимуть проти пожежі найрадикальніший засіб боротьби.
І ось він почув, як щось чвакнуло: то клапан набрав води.
— Котовай, наставляй брандспойт! — звелів механік матросові.
Котовай підтягнув шланг і наставив на вогонь мідну трубку.