Він почекав, поки перестали сміятися, і серйозно промовив:
— Я не вважаю вас за кращого лижника, але сподіваюсь, що троє кращих навчать вас. Тому що до цієї експедиції слід включити ще наукову частину., приєднуйтесь.
Зраділий гідролог одразу став оголошувати, що треба взяти в експедицію:
— Фотоапарат, бінокль, компас, анероїд, психрометр крокомір...
Рушниці, сухарів, ведмежу шинку, нерп'ячого сала... — перебивав гідролога Вершомет.
Та нарешті договорились. Кар наказав у дорозі пробу ти не більше як три години
Годинник Запари показував двадцять третю годину, коли експедиція вирушила в напрямі до берега. Виряджаючи їх, Кар заборонив будь-кому, хоч би на яку відстань од пароплава, супроводити експедицію.
— Захопитесь, то хтозна-куди забіжите, — відповів він на просьбу дозволити пробігти кілька сот метрів із товаришами.
Начальником розвідувальної партії Кар призначив Запару, а на головного провідника — Вершомета.
Мисливець захопив з собою кишеньковий компас і вивірив напрямок від пароплава на острів.
Нарешті рушили.
Перших кілька хвилин іти було легко. Велетенська крижина, що в середину її вмерз "Лахтак", мала майже рівну, як на ставку, поверхню. Встелена сніговим настилом, вона утворювала прекрасний шлях. Та далі, коли перейшли цю крижину, потрапили відразу в тороси. Уламки крижин стирчали, ніби хвилі, що раптом замерзли під час шторму. Тороси доводилося здебільшого обмина ти. Часами ж лижники змушені були лізти через них.
Що ближче підходили до берега, то менш помітним між кригою ставав пароплав. Трохи згодом не можна вже було розрізнити щогли, димар, корму і бак, — натомість над крижаною поверхнею чорніла пляма.
— Не натрапити б нам на ополонку, — мовив Запара, спускаючись з невисокої крижаної скелі, що через неї довелось перелазити, бо вона на кілька сот метрів загородила шлях.
— Хіба за такого морозу можна думати про ополонку? — здивувався юнга.
— О, це зовсім не диво, що в полярному морі, навіть під час найлютіших морозів, є тріщини й ополонки, — відказав Запара. — Це довели спостереження багатьох видатних мандрівників по Арктиці. Та ми можемо спитати Вершомета. Скажи, мисливче, ти знаєш криги, — чи трапляються, навіть у великі морози, тріщини та ополонки в полярних морях?
Вершомет, що чув їхню розмову, відповів, звертаючись до Запари:
— Степан — хлопчисько молодий. У полярних льодах він не бував, а побуває тут, то дивуватись не буде. Відкриту воду серед криги мені самому доводилось зустрічати в просто-таки шалені морози.
Іти ставало важче, і Стьопа відчув, що він добре розігрівся. Вони йшли вже півгодини, і берег лежав зовсім близько від них, але тепер розвідники посувалися дуже поволі.
Нарешті, стомлений юнга помітив за кілька метрів від себе берегові скелі. З хвилюванням Стьопа збіг на ті скелі й перший опинився на березі.
Четверо лижників стояли на нікому не відомому острові.
РОЗДІЛ VII
Товстий шар снігу вкривав острів. Із снігу стирчали заледенілі скелі, і лише вони свідчили, що тут починався берег. За триста-чотириста метрів від того місця, де стояли лижники здіймалось пасмо горбів, закриваючи внутрішню частину острова. Хто знає, який завбільшки цей острів? Запара гадав, що він невеликий. Миль за п'ятдесят чи сто на південь від цього місця багато років тому продрейфував у кризі пароплав "Фрам" і ніякої землі не зустрів.
— Ходімо на вершину горба, — запропонував гідролог.
— А я радив би поспішати назад на "Лахтак", — серйозним тоном відказав Вершомет.
Троє товаришів здивовано повернулись до нього.
— Дивіться! — сказав мисливець і показав рукою на захід.
Всі глянули в напрямі, куди показувала рука Вершомета. Західний край неба похмурнів чи то туманом, чи то хмарами. Темне пасмо швидко затягло бліді зорі й насувалось назустріч місяцеві. Війнув легенький вітерець.
Із заходу йде вітер, — промовив мисливець. — Буде
пурга.
Всі зрозуміли небезпеку раптової завірюхи. Коли вона захопить їх на кризі, між пароплавом і островом, то чи знайдуть вони у сніговій імлі пароплав. І кожен подумав: "навряд". Коли ж вітер набере ураганної сили і розіб'є крижане поле на уламки, а потім понесе ці уламки в океанські простори, тоді їх, безперечно, чекає загибель. А що може трапитись, коли вони залишаться на острові. Вітер рушить крижане поле у далечінь і понесе разом із кригою "Лахтак". Хай за кілька днів стихне завірюха, —перед ними відкриється простір крижаного моря, і вони залишаться самотні, приречені на смерть від голоду и холоду. З ними ж харчів, коли навіть економити,
тільки на два дні. Дві рушниці й п'ятдесят патронів навряд чи дадуть щось на цьому острові під час полярної ночі.
— А може... — промовив Павлюк, наче відповідаючи на спільне запитання, і показав під ноги.
При місячному світлі на снігу видніли відбитки ніг якогось звіра. Слід свідчив, що звір мав зріст не більший від собаки або навіть зайця.
Пильно придивившись, вони знайшли чимало таких слідів. Мабуть, острів багатий на цього звіра, що стоптав сніг усього узбережжя.
— Песці, — пояснив Вершомет. — Цим звіром не прогодуєшся, коли хліба і масла або хоч ведмежатини не матимеш.
Вирішили вертатись на пароплав. Це мусили робити негайно, не гаючи жодної хвилини. Урагани в Арктиці здіймаються швидко і тривають довго. Запара і його товариші зрозуміли, яка страшна небезпека їм загрожує.
— Рушаймо! — скомандував мисливець. І всі мовчки повернули на кригу.
А вітер посилювався, і вже чути було скреготання перших крижинок, які він зривав і котив по сніговому настилу.
Вершомет, глянувши на свій компас і вивіривши напрямок до пароплава, обриси якого ставали тепер зовсім невиразними, підбіг до гідролога.
— Дмитре Петровичу, звірте-но свій компас із моїм. Коли почнеться хуга і пароплав зникне з очей, нам доведеться йти лише за компасом.
— Іти на пароплав за компасом? — Запара зупинився і скептично похитав головою.
— Це краще ніж без компаса, — коротко відказав мисливець, і вони почали звіряти напрями магнітних стрілок компасів.
Стьопа і Павлюк були метрів на тридцять попереду. Юнга сказав кочегарові:
— Павлюк, ходімо з гідрологом, взявши його в середину. Він лижник поганий. Вершомет показуватиме дорогу, а ми допомагатимемо Запарі.
Хуга починалася. Засвистів вітер, зриваючи хмари снігу. Мінився місяць, ховаючись у сніговій імлі. Сніг бив в обличчя і ховав від очей пароплав. Вершомет відчував усю відповідальність, яка лягала на нього як провідника. Доводилося йти проти вітру, і це гальмувало їхній біг. Запара кілька разів спіткнувся і впав би, коли б його не підтримали юнга і кочегар. Та вчений нітрохи не підупадав духом. Крізь вітер він вигукував кілька жартівливих слів своїм попутникам. Він стежив і за компасом, щоб перевіряти Вершомета, і за крокоміром, щоб визначити, скільки вже пройшли. Крокомір, що висів на його поясі, показав від пароплава до острова дві з половиною тисячі кроків. Але тому що крокомір розрахований на вимірювання відстані, коли людина йде, а не біжить на лижах, то звичайно, покази ті були невірні. Щоб покази були правильні, треба враховувати поправку до крокоміра. Проте покази крокоміра і без поправок давали змогу приблизно визначити, куди ближче — до пароплава чи до острова. Коли крокомір показав, що від острова пройшли 1300 кроків, то Запара вирішив, що вони приблизно на півдорозі між островом і "Лахтаком". Та, безперечно, їх кроки були тепер менші, ніж тоді, коли вони йшли з пароплава. Вітер, сніг, пітьма зменшували довжину кроків.
Вершомет не дуже покладався на крокомір Запари і сам підраховував свої кроки: через кожні сто він зав'язував вузол на мотузку, що звисав з його пояса. За його розрахунками, вони пройшли більше ніж половину дороги. Боячись проминути пароплав, мисливець уповільнив рух уперед. Він ішов, напружуючи зір. Та в сніговій бурі важко розглянути щось далі ніж за кілька метрів.
Часом він оглядався назад і чекав товаришів. Нарешті, коли вітер досяг штормової сили, Вершомет дістав із своєї торби тонкий, але довгий міцний мотузок і запропонував усім обв'язатись. Адже вітер міг одкинути когось убік і, збивши з ніг, здути по кригах на півсотні кроків. У таких умовах людину важко було б знайти, бо навіть голос її не долетів би до товариша.
Тепер ішли один за одним. Попереду всіх, як і раніше, мисливець, за ним — Стьопа, зараз же за Стьопою — Запара, і в ар'єргарді — Павлюк. Кочегар мусив підтримувати гідролога ззаду, коли б той упав чи щось трапилось із ним. Але ми вже згадували, що вчений тримався чи не бадьоріше за всіх і досить твердо стояв на лижах.
Аж ось на думку мисливця і гідролога, вони вже мали бути поблизу пароплава.
Навколо бушувала метелиця, свистів вітер, дзижчав сніг, і десь удалині гучно тріскалася крига. Місяць час від часу позирав крізь снігову вуаль.
Він ледве освітлював чотирьох відважних мандрівників.
Мисливець кілька разів стріляв з рушниці, та сухий тріск пострілів майже нечутно розплескувався в хаосі буревію.
У людей від пурги й зустрічного вітру підгиналися ноги, миготіли мільйони снігових метеликів в очах. Коли б мисливець мав хоч щось подібне до намету, він уже давно дав би знак зупинитись. Але не маючи ні намету, ані хутрових спальних мішків, він знав, що така зупинка, безумовно, буде останньою зупинкою в житті. Борючись за життя, він вів своїх товаришів проти снігового самуму. Люди зажмурювали очі, падали, вставали, підтягувані передніми або задніми, і йшли, йшли, йшли... в крижану безвість.
РОЗДІЛ VIII
Лише Вершомет жодного разу не посковзнувся і не спіткнувся. Мисливцеві не довелося ні разу простягнутися на кризі. Він ішов повільно, але майже не зупиняючись, і тяг за собою товаришів. Один по одному йшли слідом за ним Стьопа, Запара і Павлюк.
Часом вони потопали в снігових заметах під яким-небудь торосом, часом же з великим напруженням ледве посувалися чистою кригою, згинаючись проти вітру. Кожного з них непокоїло, як удасться вибратись з цієї халепи. Але жодного не торкнулося зневір'я.
Та ось Запара потяг мотузок, наче кличучи до себе Стьопу. Справді, гідролог зупинився і крикнув, щоб усі підійшли до нього. Тоді Запара присвітив ліхтарем циферблат крокоміра. Стрілки цього інструмента показували, що вони вже пройшли три тисячі кроків, отже мусили бути або біля пароплава, або вже й проминули його.
— Мені здається, — прокричав Запара на вухо мисливцеві, — що не треба заглиблюватись далеко в море.