Батьку!
Полковник. Перепрошую пана сина. Я тільки на одну мить. Хоч ви, добродію, і міняєте щохвилі одяг, але шрам є шрам. Так само, як лікер є лікер.
Святослав Тутешній. Батьку, я так би хотів з тобою погомоніти...
Полковник. Мені здається, ти вже мав змогу помітити, що я ні на чому не наполягаю. Ішлося лиш про маленьку аберацію пам'яті. Тепер, здається, все у порядку.
Святослав Тутешній. Про що, власне, йшлося?
Полковник. Та просто, коли я сьогодні відкрив у тебе лунинку...
Святослав Тутешній. Лунинку?
Полковник. Отам, за вухом. Отже, по тому, за законом зворотного я вирішив, що шрам належить не тобі. І я хотів переконатись. Я переконався і заспокоївся.
Святослав Тутешній. На чому, батьку?
Полковник. На тому, що шрам належить теж тобі.
Святослав Тутешній. Так усе в порядку?
Полковник. У найкращому порядку. Перепрошую.
Святослав Тутешній. Ми ще зустрінемося, батьку!
Полковник. Аніскільки в тому не сумніваюся.
Розпорядник балю. Маю за честь донести, високоповажані пані і панове, що від старого року залишилося тільки півгодини. Ласкаво прошу енергійно тупотіти ці півгодини. Прошу вибачення.
Пари. Браво!
Святослав Тутешній. Півгодини! Прокляття. Чортів жакет.
Тереса. Що — ти загубив жакет?
Святослав Тутешній. Ти ж бачиш, його нема на мені. Я позичив тимчасово цей.
Тереса. Я бачила той на тобі півгодини тому.
Святослав Тутешній. Він загублений. Його треба шукати. Дуже важливо.
Тереса. Я негайно допоможу. Лиш уволь ще раз моє прохання.
Святослав Тутешній. Яке?
Тереса. Те саме.
Святослав Тутешній. Я не пам'ятаю. Кажи скоріше.
Тереса. Скинь на хвилину для мене маску. Я хочу ще раз бачити твоє обличчя, Святославе.
Тереса. Скинь на хвилину для мене маску. Я хочу ще раз бачити твоє обличчя, Святославе.
Святослав Тутешній. Скинути маску? Тут, при всіх? Добре. Стань сюди, щоб ніхто не бачив. Дивись.
Тереса. Дякую тобі. Прости мене.
Святослав Тутешній. Шукати! Негайно шукати жакет!
Інтермедія
Таким чином, високошановні глядачі, відіграно дві відслони. Лишилась третя, остання. Я не знаю, наскільки винесли ви враження, що дія посунулася вперед? Бодай у виточненні місця дії, виточненні середовища? Я, — а вам уже відомо, що я стежу за дією невідривно, — я не міг би ще й досі з певністю визначити цього. Імена героїв невтральні. Святослав само з себе нічого ще не каже. Отож, не беру на себе відповідальносте коментувати дію тим способом, щоб відносити місце дії до певного міста, а час до певного року. Спробуйте зробити це самі. Спробуйте у третій відслоні. А я вмиваю руки.
Але я також не певен і деяких ситуацій. Театр театром, але... От, наприклад, як вам подобається полковник? Актор мав найбільше клопоту з цією ролею, така вона була не зведена від автора докупи. Здається, деякі суперечності так і залишилися відкритими. Принаймні я не розумію цього образу до кінця. Хто він — просто старий жартун а чи мудрець у блазнівській шапці? Типовий представник середовища а чи винятковий персонаж, щось на зразок замаскованого символа? Неясно. Єдине, що мені в ньому подобається безумовно, це його маска. Хоч тут уже заслуга цілковито маляра сцени, — для якого я, між іншим, пропоную українську назву "бюненбільднер".
Так, усе-таки є навмисні ситуації. Герой — другий герой, який діяв перед вами оце щойно, — герой наприкінці звелів дівчині, щоб вона шукала жакет. Ну, а як вона знайде його на плечах в іншого, що тоді? Адже тоді перекреслиться уся гра. З'ясується обман, — і в такому разі і п'єси не треба було починати.
Самозрозуміло, як сказано, я говорю не від імени нашого режисера і наших акторів. Я тільки висловлюю приватну свою думку. Згідно з моєю приватною думкою, герой не повинен би розкривати своє двійство з іншим перед дівчиною. Навіть коли ситуація загрожує вибухом. Він повинен так себе опанувати, щоб і жакет знайти, і дівчині не вияснитись. Тоді буде цікаво.
Далі, на мою думку, те, що годинниковий механізм має вибухнути хвилина у хвилину з новим роком, теж розраховано на чисто театральний ефект. Автор посилався тут на свій, зрештою, вам уже відомий погляд, мовляв, у театрі все повинно бути тільки театром. З ним можна б погодитись. Я так само за театралізацію театру — бачте, вперто напрошуюся до вас із прологами та інтермедіями. Але, як на мене особисто, найкращий той театр, що його непомітно. Втім, це справа смаків.
Щось я ще хотів сказати... Ага. Ще в мене виникає сумнів щодо сьогоднішньої вистави тому, що мова дійових осіб, як мені здається, мало, дуже мало індивідуалізована. Усі говорять одним стилем, як у клясичній трагедії. Тільки що, звичайно, без мовної майстерности цієї останньої. Мабуть, справа в тому, що все-таки актори не встигли як слід уособити своїх ролів у полишеному від автора сировому матеріялі. От хіба лиш Петро Тогобочний. Між іншим, ідея! Ану, спробуймо звести докупи обох Петрів. Як то вони розмовлятимуть один з одним? Справді, ідея. Агов, Петре! Йди лишень сюди! Ви так само, Петре. Ходіть, прошу, сюди. Я вас зараз познайомлю. Знайомся, Петре. Прошу запізнатися, Петре.
Петро Тутешній. Ви називаєтеся Петро?
Петро Тогобочний. Атож. Ну, їйжебо, знав, що мені таке скоїться!
Петро Тутешній. Що саме?
Петро Тогобочний. Це вже сьогодні такий вечір. Слава Богу, хоч не похожий на мене.
Петро Тутешній. Прошу?
Петро Тогобочний. Нічого. Приходиться бій приймати.
Петро Тутешній. Може, і бій. Яких ви поглядів?
Петро Тогобочний. Бачите, щоб на таке питання та відповідь дати, годилося б розглянути перед тим ще три питання. А для того, боюсь, у нас не буде з вами часу.
Петро Тутешній. О що ж вам ходить? Мені, напримір, розходиться о...
Петро Тогобочний. Та я ніби знаю: знайти піджака.
Петро Тутешній. Що, прошу, знайти?
Петро Тогобочний. Піджака. Чи то пак маринарку.
Петро Тутешній. А якщо розходиться о маринарку, то для чого вживаєте чужого слова? Для заплутання?
Петро Тогобочний. Коли ви гадаєте, що маринарка рідне слово, то я залюбки пристаю на нього. А що б ви сказали, якби я вам та запропонував для того, що лежить у правій нижній зовнішній кешені, рідну назву: експльодовисько.
Петро Тутешній. О що, власне, вам розходиться? О неольогізми з використанням народних суфіксів? Пристаю. Я студіював фільольогію. Заперечую лише проти слова запропонувати.
Петро Тогобочний. А як?
Петро Тутешній. Предложити або предкласти, або подати внесок.
Петро Тогобочний. Внесок то й внесок. Але ми внеслися в іншу тему.
Петро Тутешній. Власне. В якому характері ви знаєте про експльодовисько в кешені?
Петро Тогобочний. Що значить: в якому характері?
Петро Тутешній. Значить: ви знаєте таємницю як хто — як
друг чи як ворог?
Петро Тогобочний. Як найближчий учасник.
Петро Тутешній. По чиїй стороні? Петро Тогобочний. По стороні маринарки, ясна річ.
Петро Тутешній. Отже, ми з вами вороги.
Петро Тогобочний. А то з якої речі?
Петро Тутешній. Яке ви займаєте становище до ідеї збройного спротиву?
Петро Тогобочний. Геть чисто позитивне.
Петро Тутешній. Я теж. Саме тому ми вороги.
Петро Тогобочний. Та я того ніяк не втну. Чого бо вороги?
Петро Тутешній. Бо розходиться о першість, мій пане, розходиться о першість. Хто перший сказав: я займаю позитивне становище до ідеї збройного спротиву? І той, хто сказав перший, той і має виїмкові права!
Петро Тогобочний. Невже ви за блискуче відокремлення?
Петро Тутешній. Ні в якому разі. Але я за чітку ієрархію вартостей.
Петро Тогобочний. Та вже нехай. Я і не думаю від них відмежовуватись.
Петро Тутешній. Від кого, прошу? Петро Тогобочний. Та від тих же, від ієрархій. Петро Тутешній. У такому разі, я не розумію: хто з нас кого ошукав?
Петро Тогобочний. І я не розумію.
Петро Тутешній. Ви щось довідалися про мої погляди?
Петро Тогобочний. Анічогісінько. А ви про мої?
Петро Тутешній. Так само.
Петро Тогобочний. Виходить, нема про що і сперечатись?
Петро Тутешній. З огляду раціонального, ні. Але я вам інстинктовно не довіряю.
Петро Тогобочний. Таж так і повинно бути.
Петро Тутешній. Для чого повинно?
Петро Тогобочний. Для того, що я вам інстинктовно довіряю.
Петро Тутешній. Але як ви не зрозумієте, що ми мусимо з вами ворогувати?
Петро Тогобочний. Вже і мусимо? Чого ви так думаєте?
Петро Тутешній. Бо в тому ідея п'єси.
Петро Тогобочний. Хіба ви так розумієте нашу п'єсу?
Петро Тутешній. Тільки так.
Петро Тогобочний. А я ні. Я йнакше. По-моєму, п'єса написана якраз для того, щоб ми з вами зустрілися.
Петро Тутешній. Маєте рацію. Але ми маємо зустрітися як суперники. Так після мене.
Петро Тогобочний. Як то після вас?
Петро Тутешній. Ну — на мою думку.
Петро Тогобочний. Ага, на вашу думку. Я щось чув про такий вираз. Це після вас Шевченко найбільший поет України?
Петро Тутешній. Овшім, овшім. Але не від речі буде пригадати і вам деякі ваші провінціоналізми.
Петро Тогобочний. Ви хочете сказати: до речі?
Петро Тутешній. Ой, пане Петре, краще розійдімося! Бо ми таки справді посваримось. Я вже бачу привід для сварки.
Петро Тогобочний. Про мене, розійдімось. Хоч я і не бачу ніякого приводу.
Петро Тутешній. Я бачу дуже поважний привід. Раз, тим приводом є вживання апострофа. Ви бо, напевне, ваше ім'я пишете через апостроф?
Петро Тогобочний. Себто як: П'єтро, чи що?
Петро Тутешній. Того вже я не знаю, бо однак його не вживаю.
І не чую. І не бажаю чути. А по раз другий приводом є
транскрипція рідного слова Мінхен.
Петро Тогобочний. Це ніби про те, як писати М'юнхен? Атож, тут ми таки, справді, краще розійдімось. Бо за М'юнхен я готовий очі видерти.
Петро Тутешній. Ви хочете сказати: кинутися до очей? Отже,
розходімося, раз, два...
Петро Тогобочний. Але ми ще зустрінемося?
Петро Тутешній. Як ривалізанти.
Петро Тогобочний. Як хто, як хто?
Петро Тутешній. Як суперники.
Петро Тогобочний. Не знаю, як зустрінемось. У назві п'єси сказано просто: ще зустрінуться.
Петро Тутешній. Ну, то до кращих часів, пане Петре.
Петро Тогобочний. Атож. Бувайте, пане Петре.
Петро Тутешній. Дай Боже гаразд.
Петро Тогобочний. Щасти і вам Боже.
Ну, от бачите. Національність принаймні цих двох дійових осіб вирисувалася, здається, досить виразно. Такі принципові суперечки! Таке знамените вміння поглянути в саму суть справи! Таке мистецтво відділяти істотне від неістотного і мериторичне від детайлічного! Де ще можна таке спіткати, крім тільки у багатому внутрішньому житті єдиної у світі нації? Не називаймо її на ім'я.