Можливо. Але ви знали… ви знали, що мені військо поставило за умову, щоб я давав працю у себе тільки самим румунам, бо інакше… перестануть харчуватися у нас… ті всі панове… з "Романія", "Стефан чел маре"… Знали ви це?
— Потім довідалась.
Міка каже неправду: знала це з самого початку, але… не так легко було опертись спокусі на цю посаду. Тим паче, що та бідна мама в Хотині із своїм паралічем ніколи не зможе вже досить заробити на своє утримання.
— Гм, так… а чи ви знаєте, що є на вас підозріння, що ви більшовицька агентка?
— Що… що… — Міка схоплюється. Раптом в ній щось розірвалось і вистрілило вибухом. Її голос високий, неопанований. Очі в неї горять, іскри сиплються, можна сказати, коли вона говорить це: — Домнуле Попеску… домнуле… я не румунка… і я можу піти… я піду… І навіть не "русойка", як ви кажете. Я українка… Не чули ви ще такого слова? А як та панна ще раз щось зважиться подібне сказати… тоді я буду знати, що робити. Скажіть їй, що на свою оборону покличу… когось з "Патрії"… Інтригантка! Підла!
Попеску і собі встає. Він не сподівався такого вибуху від цієї тихої, здавалось, покірної дівчини.
— Ну… ну… — кладе їй руку на плече і відразу переходить на батьківське "ти": — Чого ти так сприймаєш? Я сам висміяв її тим шпигунством… Не бійся, я вже ту справу полагоджу.
Його голос справді лагідний.
"Добрий старий", — думає Міка й дивиться з вдячністю йому в вічі.
— Ви дуже добрі, пане шефе, — каже вголос.
— Бачиш, — сміється старий і плеще себе вдоволено по животі, — а бачиш… все може бути добре, як є добра воля до того. Але знаєш, мала гусочко, ти мусиш в карті мельдунковій подати себе за румунку. Ну… ну, не хмур носика, бо дістанеш зморшки на тім місці… Я знаю, що ти русойка, чи, як ти кажеш, українка… Ми це знаємо… але для них… хай буде румунка. Тільки це секрет, мала. Навіть перед персоналом…
Він бере її за підборіддя і повертає лицем до себе. Це ясно, що він чекає подяки від неї за своє добре серце. Воно справді добре, те серце… але… Міка посміхається якоюсь кривою посмішкою:
— Я ще раз вам дуже дякую, але не можу…
Попеску кам'яніє від здивування:
— Що значить "не можу"? Що ти не можеш?
Міка ще більше бентежиться: направду прикро, що цей чоловік не може її зрозуміти.
— Не можу, домнуле Попеску, подати себе за румунку…
— Навіть так… проформа?
— Навіть проформа, домнуле Попеску…
Він став, розвів руками й так з напіврозтуленими устами дивився на Міку, як на восьме чудо світу.
1933
1
Південна трав'яниста рослина.
2
Мала (рум.).