Культура?
Фіялков. Культура?
Скиба. Культура?
Вознюченко (октавою). Культура?
Віл під вікном: му-у-у-у-у. Усі разом. Що таке культура?
Пшеничний. Та навіщо вам це, вельмишановна Мокрино Іванівно?
Мокрина. Ради бога, мені це дуже важливо.
Пауза.
Фіялков (піднявши палець). Культура, почтеннійша Мокрино Іванівно, це ні что іноє, как розврат, або, по-нашому, розпутство.
Мокрина (сплескує руками). Так я й знала!
Фіялков. Однажди, во єдину із субот я був з отцем Афонасієм в городі. Коли ж чуємо — музика, бачимо — посередині вулиці іде не менш як сто дівчат, всі молоді й гарненькі/як одна, і що ж би ви думали,— всі зовсім без спід-нйць/з голими руками йногами,— а персі в обхват як облипло. Єгда же приїдох в ужас і вопросих одного із громадян, что сіє, то він отвещав, рече: це куль-ту-ра. То ось що таке культура, почтеннійша Мокрино Іванівно.
Мокрина (в жахові). Так ось чого, значить, забажалося Борису Михайловичу — дівчат з голими ногами!
Галя (сміється). Та ідо це ви, мамо, це ж фіз-куль-тура і ніякої розпусти тут немає.
Мокрина. Фіз... ну, а де ж культура?
Пшеничний. Культура, вельмишановна Мокрино Іванівно, це як би вам сказати,— це такий спосіб, щоб стати вище понад інших людей. Наприклад, я людина освічена, майже, гм, доктор, ну, то, розуміється, я вище за якого-небудь мужика-хама, а чому? Тому, що в мене куль-ту-ра. Здається, ясно.
Скиба (обурений). От такі-то подібні вам чемберлени і псують культуру! Це пригноблення, а не культура. Культура — це власть людини над силами природи, ось що таке культура. Все, що людина дістане, здобуде власним трудом, розумом, хистом із природи — оце й єсть культура!
Фіялков. Оце і я так розумію! Наприклад, єгда ми з отцем Афонасієм обходимо на Великдень або на різдво селян, то сії дари природи, как-то: ковбаси, борошно, масло, мед, рушники (піднімає палець), навіть яйця — сіє все і єсть культура. А поєлику сії дари природи служать нам, то, значить, ми з отцем Афонасієм суть вищестоящіє люди, через те й іменуємось служителями культу, значить, насаждаемо культуру.
Скиба. Дурман ви насаждаете, а не культуру. Одне в цьому правда, що селяни безкультурна маса, а ви цим і користуєтесь.
Вознюченко (регоче). Та звісно ж, мужик, що мішок, що в нього покладеш, то він і несе.
Пшеничний. Правильно, піп кладе своє, а комуніст своє, і кожний дбає тільки про себе, хто дужчий, той і користується природою для себе, ха-ха-ха! А інші не суйся. Так-то, вельмишановна Мокрино Іванівно. Ви — натура, а вони — культура. Ось, значить, і давайте їм молочка, сметанку, вершки да вареники, хочете — отцу Афонасію, а не хочете, так і безбожники з'їдять, а тільки спасибі ніхто не скаже. (Сміється.)
Скиба. Може, це й було так досі, а тільки наша мета — мета робочого класу — це примусити культуру, щоб вона служила всім людям, а не яким-небудь дармоїдам, як в капіталістичних державах. І коли ми досягнемо цього, то не буде вже розподілу на освічених і неуків, інженерів та простих робочих. Найвища мета культури — це перетворити в трудову єдність, в один могутній колектив все людство цілого світу.
Мокрина (береться за голову). Ой, щось у мене аж в голові завертілося.
Віл за вікном: му-у-у-у.
Пшеничний (регоче). Чуєте, обзивається ще одна культура?
Мокрина. Ну, то я вже бачу, що він не дурно обзивається,— бо він розумніший за всіх вас. Тепер я вже розумію, ось як заведемо ми молочарське господарство, та ще як купимо гуртом білоголових або червононімецьких бугаїв, та засіємо трав'яний клин в нашому созі, то це й буде справжня культура.
Скиба (сміється). Правда, Мокрино Іванівно, правда. Це найкраща культура в світі, ну, а поки що прощавайте, мені вже треба іти. (Цілує у неї руку.) Не забувайте ж мене, тіточко, знаєте, про що я вам кажу.
Мокрина (цілує його). Та знаю вже, знаю. Добрий ти хлопець. А тільки й тебе до міста тягне. (Зітхає.) Ну, іди з богом. Може, й правда, що тобі треба побачити світу, дивись тільки, не загуби, що маєш. (Зітхає.)
Скиба. Не бійтеся, не загублю. (Виходить.)
Галя зривається й убігає за ним.
Пшеничний (штовхає Вознюченка під бік). Дивись, чи не спізнився ти зі своїми цукерками...
Вознюченко. Та не штовхайтеся, ви ж знаєте, що я боюсь лоскоту.
Пшеничний. А ми до вас, шановна Мокрино Іванівно, по ділу. Культура, розумієте, культурою, а діло — ділом.
Мокрина. А яке ж там діло? Та сідайте-бо, чого це ми стоїмо. (Сідає.)
Усі сідають.
Пшеничний. Діло, Мокрино Іванівно, таке. Чули ми, себто я та преподобний наш дяк Захарій... Ф і я л к о в. З отцем Афонасієм.
Пшеничний. А також шановливий наш добродій Вознюченко (показує), що ви невдоволені порядками в нашому созі.
Мокрина. А що ж, таїти нічого — куркульські порядки, кожен до власного господарства тягне,— тільки і є спільної турботи, як би державу обдурити.
■ Пшеничний. Ех, Мокрино Іванівно, прикро нам такі слова чути. Самі ви, здається, жінка солідна, зуміли на 5 деся-їийах міцне господарство завести, а проти справжніх господарів агітуєте.
-28з
Мокрина. І зараз скажу, доки його батько (показує* на Вознюченка) головуватиме в созі, не буде в насБІ спільної праці, ні зайнятого пару, ні трав'яного клину, а значить, і молочарського господарства не буде. Бо на наших клаптиках путящих корів не вигодуєш.
Пшеничний. Правильно. Правильно. Нічого не кажу; але це ж справа хазяйська, так би мовити, економічная агрономічна, профілактична і цілком (підіймає пальця)-аполітична. Вас, Мокрино Іванівно, пориває до молочарського господарства, то при чому ж тут політика? А втім, чули ми, тобто я та оця поштенна книшохапія и...
Фіялков. З отцем Афонасієм. (Наливає і п'є потроху наливку.)
Пшеничний. Що ви гадаєте організувати молочарське господарство разом з сусіднім созом "Селянський пролетар". А для цього збираєте коло себе всіх голодранців з нашого созу та агітуєте проти Вознюченкового (показує) батька. Вже нібито й плана склали, хочете спільний клин засівати, спільні будівлі будувати для худоби, словом, трохи не якусь комуну з босоти організуєте.
Фіялков. О, безбожіє. Тьфу.
Пшеничний. Так ось і подумали ми — тобто я, молодий Вознюченко та оцей довгополий дурман, сіреч опіюм... 12
Ф і я л к о в. З отцем Афонасієм. (Жує пиріг, а ще два засовує в кишеню.)
Пшеничний. Надумали ми запропонувати вам зробити це саме на більш, як би то сказати, на більш наукових основах. Ну, навіщо вам, розумієте, зв'язуватись з отою шпаною? Щоб завести молочарське господарство, а може, ще й сироварню, потрібні всамперед гроші. Ну, одержите ви, скажемо, кредити на молочну худобу. То на ті ж кредити насуне до вас аж з двох созів стільки босоти, що матимете ви не корівок, як гадаєте, а один тільки коров'ячий двіст. Ви, я знаю, жінка солідна, молочарське діло любите й розумієте, то чи буде ж у вас задоволення з такою кон'юнктурою? І ось, замість збирати саму босоту, надумали ми — тобто я, мій дядько Ковтуненко, потім оця бувша релігія...
Фіялков (з повним ротом). З отцем Афонасієм.
Пшеничний. І, нарешті, молодий Вознюченко, організувати міцну, справжню молочарську артіль із справжніх міцних господарів. Земельки у нас вистачить, від кредитів; звісно, не відмовимось, але й власних грошей дамо на перший випадок. А вас, шановлива Мокрино Іванівно, ми запрошуємо, по-перше, до спілки — в пайку, а по-друге, за, як би то мовити, за директора, чи що, щоб ви усім, розумієте, роз:-поряджалися, як робити і що, ви ж це діло добре зн-аєда
І ніяких грошей вам. давати не треба, навпаки, ми ще самі гілатитимемо вам щомісячно за вашу працю, ну, скажемо, п'ятдесят карбованців, а як діло добре піде, то ще дамо вам деякий відсоток з прибутку, розумієте. І будете ви, таким чи-, ном, неначе, як то пишуть в газетах, "червоний директор", будете одержувати щомісячно готовенькі гроші, працюватимете і у нас, і на власному господарстві, і ніяких, розумієте, клопіт. *
Ф і я л к о в (п'є наливку). Просто як в царстві небесному або в допрі і3.
Пшеничний. Ну, звичайно, з формального боку і у нас буде колектив, колгосп.
Мокрина. І оце все, що ви мені пропонуєте?
Пшеничний. А звичайно, все, здається, пропозиція гарна.
Мокрина (підводиться). Ну, то вибачте ж мене, Євста-хій Амосовичу. Ви хоч і вчена, здається, людина, а тільки мене вам не перевчити. Я люблю працю більш усього на світі, і те, що я хочу збудувати, це для мене не найми, в яких я мушу діставати плату як наймичка, а живе та рідне діло, і йому я віддам всю мою душу, розумієте, всю душу. Ось тому-то я й хочу, щоб біля мене руч-об-руч працювали ті, яким ця справа така ж рідна, як і мені, що самі робили змалку власними руками, що здобували хліб важким трудом, а не чужим потом. І коли ми збудуємо нашу маслярню й сироварню, коли ми позасіваємо гуртом конюшиною та викою трав'яний клин, коли заведемо кращих корівок та бугаїв, коли я побачу, як майже для половини села знайдеться жива та корисна праця — це й буде для мене нагородою, а не ваші гроші, якими ви гадали купити мою ^вдачу, не така ж моя вдача, вибачте, і не вам її купити.
Пшеничний (уразливо). Та вже бачимо, шановливі Мокрино Іванівно, яка у вас вдача,— більшовицька, нічого казати.
Ф і я л к о в. Просто капебе.
Мокрина. Там вже більшовицька чи ні, а тільки вибачайте, такого діла я вам не продам. Це діло для громади, а не для двох або трьох куркулів, щоб чужими руками жар загребли.
Пшеничний (підводиться). Та вже чуємо, чуємо, шановливіша Мокрино Іванівно, чуємо вашу декларацію. Дивіться, пожалієте, та пізно буде.
Ф і я л к о в. Покайтеся, 'поки не пізно, почтеннійша Мокрино Іванівно. Щоб не покарав вас господь, ібо, як каже писаніє/—^<путь/грі-шників-вимощеН'камнями, нов кінці його пропасть адова".
Пшеничний (штовхає Вознюченка в бік). Ну, а ти чого розсівся. Ходім, заснув.
Вознюченко (зривається). Та не штовхайтеся, Євстахій Амосович, ви ж знаєте, що я боюся лоскоту.
Пшеничний. Ну, то оревуар, себто до побачення. Подумайте все ж таки, Мокрино Іванівно. (Ікає.) Гріх, великий гріх. Зане сокрушить господь путі нечестивії [пошле безбожникам каїнове трясеніє і4.
Мокрина. Добре, добре, ходіть здорові.
Фіялков. Гієзієво прокаженіє.
Мокрина. Забирайтесь, нічого тут, чули?
Фіялков. Іудино удавленіє І5.
Мокрина. Забирайтесь, кажу вам.
Гості виходять.
Фіялков (знов висувається із-за двері).