З якого боку починати?
Ліліт (сміється). З лівого. п 1 М а р к о (підходить до ряду жінок і починає лічити). Раз, два, три, чотири.
Жінка. Стривай, Марку, невже ж ти не хочеш мене поцілувати?
Марко. Не приставай. Три, чотири, п'ять, шість.
Друга. Марку, Марку, подивись, які в мене чудові очі, ти й не бачив таких.
Марко. Не перечеплюй, осади назад! Сім, вісім, ф-фу, дев'ять, десять.
Третя. Марку, я хочу тебе поцілувати.
Марко. Я тебе так поцілую, одинадцять, дванадцять... Ф-фу, здається, доліз. Але ж ні, ага (згадує). Це тільки вимовляється дванадцять, а пишеться тринадцять. (Він рішуче хапає за руку тринадцяту жінку.) Ось!
Глухий гомін перебігає в юрбі'.
Ліліт (підводиться). Ти добре рахуєш, Марку. Мабуть, непогано у вас навчають по ваших школах. Марко. Та нічого собі, це у нас в касарні. Ліліт (з досадою). Ну, то дай йому його накладні!
Жінка простягає Маркові папери.
Марко (хоче взяти, але ніяк не потрапить). Що таке! (Тре очі.)
Регіт.
Марко. А бодай вас! Здумав! Треба лівою рукою. (Одразу хапає папери лівою рукою і з тріумфом підіймає вгору.) Маю!
Глухий гомін.
Ліліт. Віншую тебе, Марку, можеш дістати свої вагони на станції, але ще одна.дрібниця — ти мусиш вибрати собі проводирку з цих жінок. Тільки дивись, шукай земну дівчину, бо наша, пекельна, не знає звідси дороги.
Марко. Ще перешкоди. Але добре. (Про себе.) Знаю, цекельні де ті, що не моргають. (Підходить до жінок і починає дмухати їм у вічі. Ті з реготом розбігаються, нарешті він хапає одну за руки.) Є! Маю! Справжнісінька наша, прямо з Пирятина28!
Ліліт (сходить із своєї естради і наближається до Марка). Ще раз віншую тебе, мій Марку, я бачу, що більшовики справді вміють допнутись того, що їм треба..: Ну, що ж... Іди, я тебе більш не затримую. Або, може, хочеш залишитись у мене? (Зазирає йому у вічі.) Подумай... Ліліт зуміє примусити тебе забути все на світі.
М.арко. Дякую, царице, але у нас є така приказка: "Скінчив справу — йди".
Ліліт (сміється). Так, я знаю — "котись ковбасою" і "рукопожаття відміняються". (Зітхає.) Ну, що ж, не можна нелюба любить. Іди. Ну, то випий хоч чарку на дорогу. (Бере золотий келих з таці, що їй подають.)
Марко. Чарку випити можна. (Бере келих і підіймає вгору.) За Червону Армію! (Вихиляє одразу.) Прощавай.
Ліліт. Прощавай, Марку. (Пильно дивиться йому в очі.)
Марко (тре чоло).Бувай... Щось я хтів... (Рішуче повертається і йде наліво.) Щось у мене неначе в голові...
Жінки (перепиняють йому дорогу). Пароль? Скажи свій пароль!
Марко. Пароль, який пароль? А, пароль. (Тре чоло.) Червона Армія — ні, гвинтівка — ні, вагони — ні. Невже забув... (Зупиняється і робить кілька кроків назад.) Що таке...
Ліліт (наближається до нього). Ну, що ж, мій любий лицарю, ти хотів що-небудь у мене спитати?
Марко. Слово! Я забув моє слово!
Ліліт (бере його за обидві руки і, затягаючи до свого трону, каже, а потім співає з переконливою пристрастю). Ти забув своє слово? Не сумуй, мій Марку, не варто жаліти.
Марку, Марку, всі слова на світі
І даремні, і пусті.
Хто забув, не варто їх жаліти,.
Не жалій і ти...
Ах, чи є ж таке на світі слово, Щоб тебе не зрадило в житті, Щастя, труд, захоплення любові,,. Всі слова... нікчемні і пусті.
Не сумуй, що ти забув навіки
Слово те, що ключ для вороття.
Тільки тут ти можеш зрозуміти
Всі розгадки, щастя і життя.
Я, дружина першая Адама, Знаю тайни неба і землі...
Тільки я без слів і без обмани Вгамую бажання всі твої!
Вона сідає на свій трон і пригортає до себе Марка, що знесилений лягав у її ніг, поклавши голову їй на коліна.
,0, не сумуй, мій Марку... Я навію тобі золоті мрії, що в них ти пізнаєш і зрозумієш всі таємниці неба і землі, що над ними даремно б'ються мудреці всіх часів... Я розповім тобі чудові казки, які я пізнала від мудрого Змія на світанку буття, коли вся земля була ще чудовим садом, коли я була першою дружиною Адамовою...
Музика. Чарівні танки жінок. Увіходить Фанфаріельу фраці, з квіткою в петлиці, а за ним Спринцовка. Спринцовка сідає недалеко від естради — кону.
Фанфаріель (зупинившись край естради, звертається до пекельної публіки з промовою). Прекрасна царице, мсьє і мадам. Зараз ми маємо виставити перед вами невелику інтермедію невідомого поки автора, який хоче познайомити нас з новими досягненнями в галузі драматичного мистецтва. Взявши безпосередню участь у виставлянні цієї п'єси, я дозволю собі сказати кілька слів про ті естетичні принципи, що ними ми керувалися в оформленні цієї дрібнички. Щоб не розводити довгої дискусії, скажемо тільки, що ми за реалізм в усіх його проявах — реалізм натуралістичний, романтичний, пластичний, динамічний, статичний, екзотичний, всебічний і категоричний. Це зовсім не значить, що ми припускаємо реалізм фотографічний, практичний, синтетичний, містичний, античний, графічний або дрібничний, наше завдання — це перетворити узагальнені форми формальних узагальнень в такі абстрактні асоціації конеретних вібрацій, щоб безпосереднє спочуття емоціальних перетурбацій...
Ліліт (з міста). Фанфаріелю, здається, ти дуже далеко заїхав, дивись, не загуби дороги.
Фанфаріель. Звісно, як ви будете мене перече-плювати, то я — е-кх-гм, на чому я зупинився,— да, коли ми звернемось до емоціальних вібрацій та конкретних асоціацій, то наш реалізм набере тієї форми прокатно-моментального конструктивізму...
Ліліт. Фанфаріелю, ти знов щось напутав, може, металопрокатного?
Фанфаріель (із серцем). Та якого там металопрокатного! Прокатно... прокатно... так, здумав — плакатно-мону-ментальнбго!
Ліліт. Ну, добре, добре. Ми вже зрозуміли, починай краще свою виставу.
Фанфаріель. Слухаю, царице. Отже, наша мета, наше завдання полягає в тому, щоб знищити стару халтуру і, накресливши перспективи нової роботи, твердими кроками...
Ліліт (закінчує). Перейти до нової халтури.
Фанфаріель. Ми починаємо.
Ліліт. Давно пора.
Музика.
Фанфаріель. Назва п'єси "Любов перекладна". Зміст п'єси такий. Чумак Юрко, що був у полоні в турецького султана, випадково врятував йому життя. Вдячний султан дарує Юркові волю і пропонує йому вибрати в нагороду яку схоче жінку з султанського гарему.
На естраду, що править за кін, виходить "сул та н". Зробивши кілька кроків, він стає в позу і починає співати з "Запорожця" 29'.
Султан.
Отрадно сердцу здесь, привольно Среди убогих хижин сих, Садов і пажитей зла...
Фанфаріель (зіскакує на кін і хапає його за комір). Чи ти здурів? Що це ти затягнув? Ти ж султан плакатно-монументальний, а тягнеш стару шарманку. Починай знов. (Вертається на своє місце.)
Султан (співає).
Я султан великодушний Врятував мене чумак. Вчинок цей мене зворушив, Відплачу я йому так: У мене багато жінок, Хай візьме собі одну, Буде дар за добрий вчинок, Що не обтяжить казну. Пропозиція така —
Гей, покликати Юрка! (Плескає в долоні.)
Почет уводить Юрка-чумакав синіх штанях і сорочці. "Султан" сідає на подушки і починає курити кальян. Жінки гарему оточують його.
Султан (співає мрійно на мотив вальсу).
Серед красунь
Усіх країн ' —
Курю кальян. Любов і дим — Це мій талан, Це мій режим...
Хор (тихо співає). . ^
Серед красунь усіх країн Курю кальян, любов і дим — Це мій талан, це мій режим...
Султан (до Юрка).
Я тебе нагороджаю: Ось візьми цей капшучок, Та, крім того, дозволяю Взять одну із цих жінок. (Кидає йому капшук.)
Юрко бере і уклоняється.
Юрко.
Мені з жінкою не возиться Я чумак, а не маркіз. Чи не можна замість жінки Одержати новий віз.
Султан. Не дратуй, мене, Юрку, це тобі не сільгоспко-операція, не хочеш, то зараз велю відтяти голову.
Юрко. Ні, ні, згода, найясніший султане!
Султан. Ну, а як згода, то сідай і вибирай. Щоб ти міг зрозуміти цих жінок, бо вони всі з чужих країн, то ось тобі перекладач. (Плескає в долоні.) Гей! Перекладачу!
Перекладач/низенько уклоняється султанові).
Перекладач з усіх мов Перекласти все готов: Драму, алгебру, псалтир 30 Сам собі я сабалдир. Хоч нема своїх ідей, Я багатший всіх людей, Бо збираю в свій гаман Гроші за чужий талан.
Султан.
Отже, Юрку, вибирай, Тільки добре пам'ятай, Як не схочеш ні одну, Зоставиш тут голову. Попрощайся з головою.
Юрко чеше потилицю і сідає праворуч, поряд його—перекладач. Насередину одна по одній виходять жінки.
Ф' я мета (співає).
Come chiodo kaccia chido COSÍ amor dikaccia amor,
In tal guisa io rido e godo In ral guisa ho kiolto il ror!
Ю p ко. А хоч би одне слово зрозумів! Нібито каже "згода" та ще наче не "селькор"...
Перекладач (простягає руку). Давай, Юрку, червінця — перекладу.
Юрко. Як! То я ще й платитиму!
Перекладач. Аякже. Дурно нічого не буде.
Юрко. Тьфу. (Дає монету.)
Перекладач (дивиться в словник). Вона, бач, каже:
Як цвях цвяха вибиває, Так любов її минає. У її такий звичай — Як без грошей, не займай.
Юрко. Ну, то коли в неї такий звичай, то нехай пробачить, мені— таких не треба, котись ковбасою.
Перекладач. Ясно, старий репертуар, ще довоєнного часу.
Султан. Далі. (Плескає в долоні.) А м а л і я (виходить і співає).
Ich kann scheuern, Brode sauern, Ich kann nästen, Bifsteks rösten, Haspeln, raspeln, glatten, platten Stopf die Betten, weich und kraus!
Юрко. Здорово утнула, як горохом об стіну! А як її зовуть?
Перекладач. Амалія. (Простягає руку.) Жени монету — пізнаєш, як далі.
Юрко. Як? Знов платити? (Проте, дає.) Хоч би знижку яку для члена профспілки. Шкода мені з таким репертуаром. Ні слова не розумієш, а ще плати.
Перекладач. Вона, бач, каже:
Вмію страву готувати, Хліб пекти і пиріжки; Прясти, прати, прасувати І збивати подушки.
Юрко. Та що ти кажеш? А вареники варити вміє?
Перекладач. Про вареники не казала, мабуть, уміє.
Юрко. Ні, мені такої не треба. Що толку, як вона буде цілісінький день прати, прасувати, пекти та варити. Це вже не жінка, а куховарка, краще я піду в їдальню, а хліба куплю в ЦРК31, годі вже, щоб жінка і світу не бачила. Час би і її визволити.
Марко (з міста). Правда, Юрку, правда! Ось і Чумак цю правду зрозумів, тільки ми ніяк не додумались.
Юрко. Забирай свою міщанську ідеологію, далі.
Спринцовка (з міста). Ось бачите, як перекладна міщанська ідеологія, то можна, а мені Наросвіта забороняє. Ех, і в пеклі правди немає.
Султан. Далі.
П л е з а н т виходить.
Юрко. А це хто?
Перекладач. Це, бач, англійська дівчина Плезант.