Ідіть. (Виходить.)
Два зелених чорти продовжують завзято клапати картами, не бачачи, що з безодні висунулась чиясь голова. Голова повільно висовується, і нарешті вилазить уся постать типового хулігана старих часів у "картузі і спин-жаку". Вилізши, він плює в безодню і показує туди дулю. Потім обережно обходить чортів і йде праворуч.
Хуліган. Ф-фу, ну й спекота, мать їх. Тут, здається, трохи ліпше.
Назустріч йому з правого боку виходить постать сучасного "шкета" в со-колці, штанях "кльош" і кепці, з татуюванням на грудях. Обидва стикаються і дивляться один на одного.
Колишній. Ну. Сучасний. Ну. Колишній. Ти чого? Сучасний. А ти чого?
Колишній. Ти чого задаєшся, мать твою. Мало ка ші їв?
Сучасний. А ти чого — по сопатці захотів? Колишній. Ти хто? Сучасний. А ти хто?
Колишній. Я, може, за царя жив. Расєю рятував, євреїв бив, скільки самих книжок до убиральні поодносив. А ти що? Не бійсь, у школу ходив, політграмоти вчився... Чистоплюй, теж — то-ва-риш!
Сучасний. Важність велика! А ти на біржі праці був? В начальство чорнильницю шпурляв? Молода, в Саксонії не була.
Колишній (трохи змішавшись). На біржі... Яка така біржа?
Сучасний. То-то. А я в кіятрі в калідорі на стінку "останавлівался"?
Колишній (в захопленні). Та ну! При всіх? В кіятрі? Здорово!
Сучасний. А жінку по очах пляшкою бив, поки не осліпла?
Колишній (здивовано). Та ну? По очах пляшкою? Перший раз чую.
Сучасний. Аз гальорки сірчаний квас на голови лив? А в музеї голим бабам "что нада" домальовував? А клубну роботу провадив? З відра зі сметаною рилом "двугрівенний" витягав?
Колишній (в захопленні). Та ну! Рилом з відра! Як це, розкажи.
Сучасний. Молодий ще, культури не знаєш.
Колишній. Ізвіняюсь, товаришу,— руку.
Сучасний. То-то! (Тиснуть один одному руку.) Ходім краще подивимось, чи не можна й тут чого-небудь устругнути.
Ідуть праворуч, причому Сучасний плює на крісло Ліліт. Виходять.
Між тим із безодні зліва чути глухий шум, який поступово зростає, як крещендо в'оркестрі. Із шуму виділяються окремі прокльони й викрики. З глибини кону увіходять двоє — молодий у звичайному френчі і д і-д о к, добродушного вигляду, в срібних окулярах, бахматовому сурдуті і довжелезних штанях, з парасолею під пахвою. На чоботях у дідка
невеликі крилята.
Дідок-цензор (радо тисне руку молодому). Дуже приємно познайомитись, молодий чоловіче, дуже. Дозвольте рекомендуватись: Меморандів, колишній цензор, 40 років протрубив, хе-хе. Владимира маю на шию19 та пряжку за бездоганну службу, а ви, виходить, колега, зав. губліту — це значить, наприклад, наш губерніальний цензор. Дуже радий. А я, знаєте, і тут за своїм фахом працюю — ось обходжу все пекло та доглядаю, щоб грішники не вели нецензурних розмов, різні, знаєте, там репетування, наприклад, "геть з царатом" тощо. О, чуєте, знов клекочуть. Тут, розумієте, кілька тисяч верстов, скрізь не вправишся, я ж один, правда, мені видали семимильні чоботи з кольцями — добра штуковина, спецодежда — тут усі носять, дуже вигідна річ. Фіть і готово. Тільки-но я був в англійському відділі, а зараз уже в українському, о, о, чуєте?
З безодні виринає голова і кричить: "Будь проклятий цар Олександр Благословенний! 20 Катюга, лицемір прокля..."
Цензор (підбігає і шпурляє в голову парасолею). Кш-кш. (Пхає його додолу.)
Френч (обурений). Як вам не соромно, товаришу! Це ж правда! Це ж справді був мерзенний облудник, цей Олександр Благословенний, однією рукою хрестився, а другою народ катував, скільки сам*їх солдатів замордував на смерть.
Цензор. Ну-ну... Адже ж"мені однаково. Я ж знаю, у вас інші погляди. Ради вас, колего, я радий дозволити — нехай порепетують трохи.
Козацька голова (виринає з безодні). А щоб ти сказилася, проклята Катерино ! Хльорка, що занапастила Україну своїм Нечосою 22. Геть усіх царів!
Цензор (добродушно сміється). Лекція з історії... Хе-хе...
Друга голова. Геть ляхів! Ріжте проклятих панів! Боже, боже, помсти за наші муки...
Цензор. Гайдамаки. Да, здорово їм дісталося в свій час.
Козацька постать (з виразом глибокої муки на обличчі виринає з безодні і співає:)
Ой, полети галко, полети чорна, ' Та й на Січ 23 рибу їсти; Ой, принеси, галко, ой, принеси, чорна, Від кошового вісти. Ой, да вже галці, ой, да вже чорній На Січ не літати.
Ой, да вже галці, ой, да вже чорній
Вістей не слихати...
Гей ви, запорожці, гей ви, молодії,
Де ж ваші жупани? —
Ой, наші жупани поносили пани,
Самі ж ми пропали...
Гей ви, запорожці, гей ви молодії.
Цензор (добродушно хитає головою). Люблю малоруські пісні, а проте все-таки непорядок, опускайся, куме, на дно (пхає його вниз, не давши скінчити), все-таки український сепаратизм 24, знаєте... та ж революція.
Ще голова (виринає). Хай живе конституція! Геть Олександра! Геть усіх тиранів! Хай живе демократія, хай живе вільність!
Ще голова. Хай живе вільність! Хай живе вільна Україна!
Між тим висувається ще одна голова і, не слухаючи цензора, лізе наверх. Це напівгола постать зі змученим обличчям.
Постать. Геть проклятих. самодурів начальників! За віщо він знущався з мене? За віщо він вигнав мене, одняв у мене останній шматок хліба? Хто помститься за моїх голодних дітей, за нещасну, знесилену жінку, що виплакала бідні свої очі?
Френч (стурбований). Стривайте, стривайте, я не можу цього дозволити. Це, очевидячки, божевільний. Скажіть, щоб він мовчав.
Постать. Геть проклятих самовільців! За віщо він звільнив мене? Геть усіх начальників!
Цензор. Та тихше-бо, товаришу, не кричіть. Хто вас звільнив?
Постать. Віце-губернатор... бодай він здох, проклятий.
Френч (задоволений). Ну, конешно! Я так і думав, у нас цього не буває.
Цензор. Я тобі порепетую. Роззявив пельку! Звільнили, значить треба було. Геть! (Пхає його назад.)
Кілька голів виринають змов.
Голови. Геть самовільство! Геть бюрократизм та тяганину! Геть бюрокра...
Обидва (махають на голови). Кш. Годі. Голови. Геть цензорів!
Обидва кидаються на голови і пхають їх униз.
Обидва. Дійсно, що це вже занадто. (Виходять обидва.)
Цієї хвилини галас більшає і два чорти витягають з безодні розкуйовджену жінку у звичайному міському вбранні, у хустці.
Чорти, Ходім, ходім, знатимеш, як хуліганити. Фанфаріель (виходить з правого боку). В чім річ? Хто це така?
Чорт. Та ось ця громадянка увесь час хуліганить, просто нічого зробити не можна, збудоражила всіх пасажирів.
Фанфаріель. Та що вона, б'ється, чи що?
Чорт. Та ні, не б'ється, а дурощі каже, хуліганить.
Хатня хазяйка. Я не фуліганила, це вони самі.
Фанфаріель. Та що ж вона, нарешті, робить?
Чорт (у розпачі.) Нічого не робить, вона сміється! її, зволите бачити, посадили в киплячу смолу, а вона тільки сміється, у вас, каже, вроді ліманад — одразу ревматизм вилікували. Інші грішники сміються, просто всіх деморалізує.
Фанфаріель (здивований). Та хто ж ви така, що не боїтеся жодних мук?
Хатня хазяйка. Я? Я домашня хазяйка. Помилуйте, товаришу чорте, в чому діло, хіба я фуліганю? Я тільки кажу: "слава тобі господи" (чортів корче), нарешті-то я одпочину. Ні дітей, ні кухні, ні білизни не треба прати, ні п'яного чоловіка немає, і на базар не треба ходити, ні в чергах не треба вистоювати, ніяких турбот, та це просто рай!
Фанфаріель. Пустіть її, видно, її нашими мордуваннями не злякаєш, нехай так гуляє. Ідіть, громадянко, ви вільні.
Цієї хвилини чути страшенний гуркіт, на сцену вбігає Марко, кілька чортів женуться за ним.
Марко. А, нарешті-то. (Озирається.) Де Сатана? Зараз же подати мені мої накладні! (До Фанфаріеля.) Ви хто? Потурбуйтеся зараз же мене відпустити, армія не може чекати.
Фанфаріель. Тихше, громадянине, ваші накладні, певно, у нас, але я мушу перше доповісти головному правителеві нашої канцелярії.
Марко. Зараз же подати мені ордер на вагони! Я вам покажу, як розводити бюрократизм та тяганину. (До чортів.) А ви чого очі повилуплювали? Нащо дозволяєте знущатися з себе всякій сволоті?
'Фанфаріель. Товаришу, я ж вам кажу честю. І Марко (не слухаючи, до чортів). Ви самі винні, що з вас знущаються, що вас визискує всяка сволота,— вас примушують працювати по 18 годин, ви не маєте жодного дня відпочинку, вам не дають можливості культурного розвитку. А чому? Тому, що ви розпорошені, роз'єднані, затуркані. От якби ви були організовані, якби у вас було могутнє професійне єднання.
Фанфаріель. Ну, добре... Я зараз же проведу вас до цариці — тільки залиште бешкетувати. Адже ж тут пекло, а не майдан.
Марко. Ну, добре, я кінчу іншим разом, ходім. Обидва виходять.
Чорти (гомонять поміж себе). І справді! Як це можна! Працюєш, як проклятий, цілий день. Хоч би на землю пускали.
Чорти розсідаються купками по всьому пеклу. Дехто вартує з правого боку
кону.
Хламушка зМарусею, закутаною в чорну хустку, виходять зліва і йдуть через кін, але біля правого боку вартові чорти перепиняють їм дорогу.
Вартовий. Тобі чого? Не можна.
Хламушка. Як-то не можна? Кондуктор який знайшовся! Я, може, під международним вагоном їздив, під вагоном-рестораном їздив, а він...
Вартовий. Забирайся! Не можна.
Хламушка. Ну, що тут робити. (До Марусі.) Нам би, розумієш, тільки тут пройти, далі вільно... гм... (Озирається.) Хоч би ж... (Радо.) А стривай, стривай, почекай тут, онде моє знайоме чортеня. (Біжить до невеликого чортеняти і хапає його за руку.) Слухай; товаришу, як би нам тут пройти?
Чортеня. Нічого не поробиш. Багато народу. , Хламушка. А чи не можна зробити які-небудь збори,
чи що? Ось як у нас у Козятині як зробили одного разу
збори на станції, то поки збори йшли, наша братва чисто
весь буфет очистила.
Чортеня (озирається). Збори?.. А чого доброго. Ану,
почекай. (Підходить до. одного з чортів зліва, "Рудого".)
8 8-651
225,
Драстуйте, пане Рудий. Чи вас це я бачу? Щось вас давно не було видно.
Рудий. А, це ти, Помидорко. Так, так, не було. Я тільки-но повернувся з командировки, був, розумієш, на Юпітері, Марсі, щойно з комети. Ну, а ти що? Учишся? Перейшов?
Чортеня (зніяковіло чухає потилицю). Та... знаєте... Рудий. Невже не перейшов? Погано, погано, мабуть, знову футбол.
Чортеня. Та коли ж, розумієте, ніякої... що я вас хотів попросити... чи не могли б ви зробити нам маленьку доповідь про вашу подорож і взагалі. Ви ж так чудово говорите — просто краще за всякого професора.
Рудий (задоволений).