Може, він зовсім безголосий? Бо ого скільки є безголосих пташок! Ніякої пісні від них не почуєш.
— А наш мовчить! — каже рідний дядько Василь.
— Бо не на волі.
Дядько Василь уважно поглянув на тебе, а потім ще раз подивився. Наче розмірковував над чимось.
— Звісно, щиглик — це не папуга.
На знак згоди ти опустив голову.
— Та й соромно додому нести його… Це ж не папуга… Давай перевіримо, чи співає.
— Як перевіримо?
— А так! — і дядько рішуче забрав клітку, рішуче розчинив дверцята. Витягнув щиглика, підкинув у повітря — лети! Щиглик спурхнув, зник між листям, і зразу ж звідти долинув його веселий спів. — Ти диви! — радісно здивувався дядько. — Співає та ще й гарно!
Й тобі на душі теж полегшало, й ти теж зненацька зрадів. Бо щиглик не безголосий, співає-таки!
А дядько, наче зазнавши раптового щастя, взявся розказувати, які-то й серед щигликів є мастаки, як вони вміють передражнювати інших пташок, співаючи їхніми голосами. Й чим довше розповідав, тим милішим і дорожчим ставав тобі щиглик, якого ви в лісі випустили на волю!..