Мошенник отакий! Що того й не подума, що якби не сухарі Залужного, то мужик би... що? десятинку б гриз ту?
ЯВА 13 Тіж і прикажчик.
Прикажчик. Ху! Здрастуйте! Залужний. А, прикажчик; що таке? Прикажчик. Здрастуйте, ху!
Залужний. Що таке? Прикажчик. Лихо, пане. Залужний. Як? Лена. Як лихо?
Прикажчик. Лихо прямо. Хутір пропав! Залужний. Як пропав? Прикажчик. Ху!
Залужний. Та чорт би тебе взяв, що таке? Прикажчик. Забастовка. Залужний. Як забастовка?
Прикажчик. Забастовка. Прямо не хотять хахли жита вбирать.
Залужний. Гм! Чортова мужва! Га?
Прикажчик. Не хотять прямо. Лежать та тільки: "Що ми,— каже,— довго будем потом поливать йому землю за дванадцятий сніп? Не хочемо за дванадцятий".
Залужний. Гм! А ти ж не казав їм, що це проти закону, що закон, мов, покара вас тяжко за це.
Прикажчик. Казав, так куди! — не хотять і слухать.
Олексенко. А ти... не казав їм, що гріх, мов, великий за це? Не казав про заповіді їм?
Прикажчик. Казав і про заповіді, так ні. Он, каже, государственна Дума нам.
Залужний. Дума! Гм!
Сохацький. Хі-хі! Пострілять таких.
Олексенко. Чого ж дивиться на таких?
Лена. Пострілять, Митічка.
Залужний. Дума їм! Добре ж! (Сідає до столика.) Зараз... (Пише.) Гм! Ах ти ж мужва! Он уже що! Дума! Так... (Написавши, чита.) "Многоуважаемый Родион Ипа-тьевич! Прошу поспешить с казаками или стражниками ко мне в Кветняково. Бунт! Грабят, разоряют нас. Прошу усмирить мерзавцев и понудить их убрать хлеб немедленно мне. Увидимся. Глубоко уважающий вас Дмитрий Залужный". (Згортає папірець і дає прикажчикові.) Неси до справника оце. Та слухай: як зберуть хліб — поле поорать мені, щоб не пасли поганці, а побачиш на луці скотиняку чию — стріляй. Побачиш поганця якого — стріляй.
Прикажчик. Радий стараться! Та ще ми... та ще я картуз зняв з хлопця одного, що травою йшов. Ось! (По-казує.)
Залужний. Хвалю. На кухні положи. Прикажчик. Та ще он що, барин: прямо... "він не чоловік є",— кажуть на вас. Залужний. М-угу!
Сохацький. Ой-йо-йо! На благодітеля свого!
Прикажчик. Еге. Прямо: "Він не чоловік є" — кажуть.
Залужний. Та чую! Баран! Прикажчик. Точно так! (Виходить.)
ЯВА 14 Без прикажчика.
Залужний. Хм!.. Ще й он що: "Він не чоловік є"... Так! Ну, це вже не їх слова. Це жидів тих, що: "Будьте чоловіком",— учора мені.
Сохацький. Так, так, Дмитре Ивановичу,— жидів! Хі-хі! На хутір ходили. Я бачив. Зовсім мов вони.
Олексенко. Та це жиди все; єй-богу, жиди!
Залужний. Жиди та Дума! Купка крамольників робить це все. Тут уже видно. Потому: мужик... Чого ще треба йому? Він мужик, його діло таке: роби, що приказують тобі.
Сохацький. І я сам бачив: підійшов раз жидюга пархатий до двох хахлів та: "Ми і ви люди" — їм. Он воно що!
Залужний. Хм! І Дума ж це саме! Ну... нащо хоч Дума та? Нащо хоч конституція та? Прямо... ех! крамола на крамолі!
Олексенко. Лихо! До чого вона доведе тільки, крамола та?
Залужний. Та до чого!.. Подумайте тільки: волі... землі... мужланам!..
Сохацький. Ай-я-я!
Залужний. Подумайте тільки, що тоді вже ти не пан мужланові, що тоді вже й він має щось і він уже корчить з себе щось.
Лена. Та як? Це якийсь Антін та буде вже й з себе корчить щось?
Олексенко. Та як?.. Це якась наймичка твоя, та вже й по пиці не смій тьопнуть її?
Залужний. А бачте ж. Цього ж і хотять крамольники прокляті. Хотять зрівнять нас з мужиками, з жидами!
Олексенко (устає.) Ш-що ви? Як з жид... з жидами?
Залужний. Еге. Доказують он, що всі люди. Адже ж чули вчора: "усі — я"!
Олексенко. Помилуйте! Так це, значить, і жид нехре-щений, пархатий, і хахол порепаний — усі вже, всі до мене, до Олексенка, чи той... до Олексенкова, рівняйсь?! Нащо ж я тоді руський? Нащо ж хрещений тоді,— у... у бога вірую?!
Сохацький. Так отаке тепер на світі! Ай-я-я!
Залужний. А таке... Та тоді й з місців поскидають, Семене Семеновичу; усіх поскидають, хто тепер служить.
Сохацький. Ай-я-я! Що ж я тоді? Що ж я тоді? Я ж... У мене тепер хоч і нічого нема свого, так я ж... з ласки вашої, дякуючи вам, милості вашій,— щасливий, благородний, служу в благородному місці. А тоді?..
Залужний. І тепер то й жалованнячко ж нам, і так збоку рублик який, а тоді...
Сохацький. А тоді, значить, кидайсь цього, кидайсь благородства і... на поле йди, в мужики поступай! Ай-я-я!
Мовчать усі який час.
Залужний. Ні! (Устає.) Цього не може буть. Треба робить щось... (Ходить по кімнаті.) Треба робить!
Олексенко. Непремінно треба! Єй-богу, треба!
Сохацький. Непремінно, хоч хай що!
Залужний. Не допускать себе, не допускать до сорому такого! Лена! Обідать зараз, та... думать щось будем.
Усі. Не допускать!
ДІЯ ТРЕТЯ
У тій же кімнаті. ЯВА 1
Залужний і Лена сидять на ліжкові.
Залужний. Ну, Леночка, тепер... А правда, добре ми придумали вчора? Га?
Лена. Умничок, умничок! (Гладить по голові його.) Залужний. Отож... Хе-хе!
ЯВА 2 Ті ж і Сохацький.
Залужний. От і Семен Семенович! А ми клопочемось: де це, кажемо, Семен Семенович, що довго так нема.
Сохацький (вклоняється). Доброго здоров'ячка вам! (Чоломкається.) Еге, Дмитре Ивановичу.
Залужний. Сідайте.
Сохацький. Заходив усе...
Залужний. Сідайте, Семене Семеновичу.
Сохацький. Спасибі... е... (Сідає.) Заходив до Кап-тинської, до Кучурихи, до Макухи, до... до всіх, до кого ви та Киріяка Оліянович казали мені.
Залужний. Добре.
ЯВА З Ті ж і Олексенко.
Олексенко (з газетою в руці). Здорові будьте! (Чоломкається.) Чи бачили комедію? Залужний. Яку?
Олексенко. Хе-хе! Ось! (Показує газету.) Газету по-хахлацькому, по-мужичому прямо одрепав дурень якийсь.
Залужний. По-мужичому? Ануте... (Бере в Олексен-ка.) Інтересно.
Лена. Та газета по-мужичому?
Сохацький (зазира). А так і є! По-мужичому! Хі-хі!
Олексенко. Іду, знаєте, поз управу, поз земську, дивлюсь — на лавці якийсь хлопець сидить з нею і бубонить сам собі. Прислухаюсь, аж воно... хе-хе!., по-мужичому. А дай, кажу.
Залужний. Та ще й видається у Києві! Гм! (Чита повагом.) "Громадська думка" Хе-хе! Мабуть, смішне щось.
Сохацький. Хі-хі!
Залужний (читає). "Перш-ш..." О, твердого знаку й нема зараз! "Перш усього тр-реба..." Хе-хе! Трудно читать по-хахлацькому! "Треба зауважити..." (Чита: "зауважіті"). Гм! Береться писать по-мужичому, а й не тямить. Тут як на те вже, так не "и", а "ы" треба, щоб воно було: "зауважыты".
Лена. Нісенітниця така! А він ще й надписав он... (Чита.) "Вимовлять "и" як "ы".
Залужний. А, гм! Граматика! Своя вже! Це вже починають хахли новини свої! Е, це все конституції оті! (Чита далі.) "Треба зауважити, що в нас, українців, бракує самосвідомості". Гм! Ну, що за татарщина! Чи поні-мае хто слова ці? "Бракує самосвідомості!".
Сохацький. Хі-хі-хі!
Олексенко. По-японському! Хе-хе!
Лена. Остав, Митічка, і не морочся над чортзна-чим, над хахлатчиною якоюсь.
Залужний. Та ні. Уже ж і я хахол, а цього... (Розводить руками.) Н-не понімаю. А так, пише... що писать, то писать! (Чита.) "Наше політичне становище..." О, про політику! Що це ж ні каплі не смішне. І таке... Ти як уже пишеш по-мужичому, так пиши про таке вже, з чого б чоловік руський попореготів хоч.
4 Сохацький. Хі-хі! Якби він про таке що: про чоловіка дурного якого, абощо. Таке якби: що, мовляв, чоловіка того звуть... є звуть. З а л у ж н и й. Антоном звуть.
Сохацький. Антоном, еге. Та, мов, чоловік той... хі-хі! сіру кобилу налигав десь, та й те її... хі-хі... і те... і давай на дзвіницю тябричить. Страх люблю читать про таке!
Залужний. Ха-ха! Ото б так!
Олексенко. Тільки щоб не на дзвіницю,— гріх, знаєте, сіру кобилу на дзвіницю, а так якби: сіру кобилу та на трахтир Погрібняків. От би! Та ще якби й ковбасу туди як... хе-хе-хе!
Лена. Ха-ха-ха!
Залужний. Ха-ха! Тільки, знаєте, на це треба ума великого, щоб він ото з своєї голови міг сочинить таке. Ума треба, знаєте. Щоб воно так у тебе й те отут... (Ворона коло лоба рукою.) Щоб так і в тебе. От не хочеться собі й присісти, а воно б можна сочинить яку книгу таку. Ану, далі що? Ану, в другому стовпці? (Чита.) "Для українця теж школа на рідній мові обов'язкова...". Що-що?.. "Школа на рідній мові!.." Ха-ха-ха!
Лена. Що ж то таке?
Залужний. Школа для хахла, каже, на рідній мові... Ха-ха-ха!
Лена. Як для хахла? Там для українця якогось.
Залужний. Та це ж воно те й є. Це ж на хахлів кажуть так хахломани деякі.
Олексенко. Хе-хе! Так це воно хахлів так звуть! Це значить Хахлатщину звуть Україною вони! Хе-хе! А я, єй-богу, думав, що то... Що то в японця щось звуть Україною!
Сохацький. А я ніяк не думав. Хі-хі!
Залужний. Школу на хахлацькому наріччі йому! Хм-хм! Що я ж... я ж хахлацького нічого не признаю. Хахлаць-кої й літератури нема.
Сохацький. Нема, нема. І я не признаю. Так делікат-нєй-с. Не признаєш, і чувствуєш себе чоловіком благород-ним-с, більшим-с. Хі-хі!
Лена. Ну, я, Митічка, нізащо б не оддала Колічки у школу таку.
Залужний. Та куди ж, у мужики повертать дитину! (Дивиться в газету.) Тут і стихи е...(Чита.) "І чужому научайтесь, й свого... не цурайтесь,— сказав великий Шевченко". Гм! Ще й "великий"?
Лена. Хто ж той "великий"?
Залужний. Хахломан, крамольник, про якого й згадувать не слід чоловікові доброму. А ось що таке: "Освіта повинна бути на державний кошт і обов'язкова для всіх..." Так-от! І то ж писать дозволяють про таку крамолу! Що це ж... це ж усякому видно, що освіта, або образованіє, сказать по-нашому... думать, розсуждать чоловіка привчає, що образованіє чортзна-що... Тут не образованія, а поліції на державний кошт, поліції побільш, монастирів їм. (Оддає газету.) Нате. Нічого путнього..
Олексенко. Хе-хе! Ану, чи я розберу що... (Читає по складах.) "...річ в-важ-лива. Та-ко-ж і автономм..." Хе-хе! Про Автонома щось.
Залужний. І про "автономію" є? Ануте. (Бере газету.)
Олексенко. Мабуть, про Автонома — небожа мого? Він у Києві.
Залужний (чита). "Також і автономія для України річ неминуче здійснима". Гм-гм, морда хахлацька! Автономії йому!
Лена. Автономії?
Сохацький (зазира). А автономії, так і є. Олексенко. Так, значить, це не про небожа мого? Залужний. Автономії! Гм! Сохацький. Автономії! Лихо чисте! Олексенко. Що ж автономія?.. Семене Семеновичу?
Сохацький. Автономія... е, автономія... Не звісно мені. Багато знать... не діло моє. Кахи! (Кашляє в кулак.)
Залужний. Автономія погане діло, Киріяко Оліяновичу.