Мовчить про це Арістотель, нічого не казав Гегель, англійський піп Мальтус, який лякав загрозою перенаселення, теж якось не звернув уваги па це широко розповсюджене явище, сучаспі демографи, етнографи, структуралісти й катастрофісти теж чомусь мовчать, а тим часом процес називання людей за їхніми, сказати б, побічними ознаками, звичками, примхами, химерностями не припиняється, людина, мовби песвідомо борючись проти всемогутніх процесів знеособлення й інтогруванпя особистостей, якими загрожує цивілізація, протиставляє стихії й неокресленості світу не тільки своє власне, отримане від батьків ім'я, а ще й прізвисько — насмішкувате, добродушне, єхидне, злостиве. Сама людина не користується таким прізвиськом, часто вона й не знає про нього. Ало для оточеппя воно слугує мовби розпізнавальним знаком, свідченням людської багатомірності й пепересічності навіть там, де, здавалося б, маємо справу з безнадійною посередністю або іі нікчемністю.
Що ім'я? Його дають одразу по народженні, ще не знаючи головної суі пості цієї людппи. Це своєрідний реєстраційний номер, який повторюється в різпих людей так само, як неминуче повторюються цифри нашої десяткової системи в щонайбільших числах. Зате прізвисько неповторне, як і людська особистість.
Боронь божо бодай па мить припуститися думки про пересічність Одарії Трохпмівни! їй судилося зостатися в Карповому Яру назавжди людиною особливою, істотою загадковою і незвичайною, навіть слово "ишік", якпм її продражшшп, з часом втратило своє первіспе значення і перетворилося на щось мало пе іноземне.
Жила Одарія Трохимівна у великій власній хаті під червоною бляхою, з просторим дгрев'яппм ґанком, геть обплетеним дикпм виноградом. Полюбляла сидіти влітку цілими днями на гапку, ховаючись у зеленому затінку вппорослі, смалила цигарку за цигаркою, і з усіх щілип гапку, крізь зелепс плетиво плюща, диміло, як із смолокурні або з маленького пекла. Дикпм виноградом вона теж підкреслювала свою незвичайність, бо в селі піхто пе міг збагнути, яка користь від рослини, що зелеиіс, а не дає ні квіток, пі плодів! Навіть корова-ялівка може знадобитися па м'ясо, а це — создав бог і ніс висякав! Власне, Одарія Трохимівна майже нагадувала свої випорослі, була безплідною послідовно й уперто в усьому, хоч за що бралася. Викладаючи географію, не зважала па нові одкриття, в історії Греції школи пе йшла далі отого тирана ', через якого щороку передруковують шкільні підручники, щоразу змінюючи його ім'я, але ніяк не ЗНАХОДЯЧИ для нього цнотливого звучання. "Діті,— казала Одарія Трохимівна, дійшовши до злополучного пі-рапа.— Тут мі з вамі повинні зупинитися, бо чітати те вам негоже і я сама ніколи не чітала".
З підручниками завжди було сутужно, тому Одарія Трохимівна всіляко виховувала в своїх учнів шанобливе ставлення до книги, на уроках усі, хто мав підручники, повинні були тримати їх па партах розгорненими саме на тій сторінці, з якої читався урок або перевірялося домашнє завдання. За щонайменше забруднення, за підкреслювання й інші шкоди, завдавані підручникам, Одарія Трохимівна виробила розгалужену систему покарань, а надірвана сторінка, зігнута палітурка, сліди жпрпого борщу або й сала па книжці сприймалися Одарією Трохимівпою як явища, що трагічністю своєю дорівнювали загибелі Помпеї або зникненню Атлантиди. Гриша Левенець, вдавшись у свою матір, відзначався акуратністю в усьому, в поводженні з підручниками тож, Одарія Трохимівна часто хвалила його перед усіма і обіцяла, що з нього пеодмінно виросте "ідеальний хлопчік".
1 Шсісграт або Пізістрат.
Гриша йшов у своїх мріяннях і замірах набагато далі цього досить звуженого і не до кінця зрозумілого поняття "ідеального хлопчіка", він бачив себе великим мапдрівпиком, славетним географом, академіком усіх академій світу, дійсним членом телевізійного клубу кіномапдрівииків, помічником Тура Хейєрдала, консультантом доброго діда Шнейдерова і, яспа річ, романтиком, хоч це слово користувалося поиулярпістю'в Карповім Яру тільки серед наймолодшої частини населення, а старші в цьому питанні були солідарні з дядьком Зновобрать, який висунув майже науково визначення романтика стосовно до колгоспних умов: "Романтик — це те, що два кілограми хліба з'їдас, а лиш кілограм заробляє". Малися (й не без підстав) на увазі ті студенти, яких іноді присилали па поміч колгоспові для збирання кукурудзи і які справді через невмілість, а ще більше через нехіть з'їдали більше, ніж заробляли, та ще до того завдавали величезних спустошень серед дівчачої частини населення.
Але Гриша тоді був ще далекий від практичного погляду на життя, все малювалося в барвах тільки райдужяо-привабливих, і слово "романтик" не могло затьмаритися навіть такими авторитетами, як дядько Зповобрать, так само, як ідея великих мандрів (аж до космічних включно, відкритих для людства 12 квітня 1961 року Юрієм Гагаріним) не могла в очах Гриші Левепця поганьбитися видовищем пароплава "Софія Перовська" — суцільного заперечення досягнень техніки й людського поступу, якогось дніпровського ковчега, що з допотопною повільністю ходив од Києва до Херсона і назад, перевозячи на собі не тільки людей, а й корів, кіз, свиней, курей, безліч лозових корзин з садовиною й городиною (корови мукали, мекали кози, кувікали поросята, кукурікали на палубі голосисті півні, засвідчуючи пезнищенність часу; червоність помідорів, золотистість абрикос, темна смага вишень, головата капуста, сизі сливи в цнотливому пилку, макітри з медом, бідони з олією — всі дари щедрої землі на палубі, па носі, иа кормі, в трюмах пароплава, який уже й пе був витвором людських рук, знаряддям техніки, транспортним засобом, а мовби ставав уламком довколишнього великого світу, його часткою, що відкололася і пливе по річці не знати куди й навіщо, перетворюючи, отже, таємниче свято мандрів на буденну подію узвичаєності). Однак відомо, що жорстока реальність міцно тримає людину в своїх тенетах потреб і необхідностей, вона підступна п зловорожа, вона пе спить і пе дрімає і тільки й чатує на сприятливу нагоду, щоб вдертпся в людську мрію і безжально пожбурити людину на грішну землю. Почалося це ще від Адама і Єви, де чппппком зла виступав, як відомо, змій-спокусник, відтоді зло переслідує людину немппучс й неухильно, щоразу виступаючи в різнпх іпостасях, як висловлюється ерудит Кнурець, або ж прибираючи різні личини, кажучи просто, і мало кому вдається уникнути його ворожого діяння, не вдалося уникнути й Гриші.
Скільки й пам'ятав себе Гриша, він був оточений обов'язками. Людина повинна зростати серед обов'язків, як дерево в лісі. Не можна стверджувати, що обов'язки сприймаються з радістю й за-хопленпям, надто коли ти ще не звівся над землею, а па тебе вже валиться стільки роботи, що не переробити її ніяким Котигорошкам, Геркулесам і навіть крокуючим екскаваторам. Але закони господарчого життя невблаганні, й ти скоряєшся їм, щоб згодом, повертаючись спогадами в далеке дитинство, дякувати людям і обставинам за те, що помогли тобі зробити працю сутністю своєю, формою твого існування па землі.
Ну, то от. Головне й визначально для Гриші були уроки. Цього пе заперечувала ніколи і його мама Сашка. Але сама вона з самого досвіту до пізньої ночі з неволичкими тільки перервами була зайнята па колгоспній фермі, а тим часом удома треба було вправля-тися по господарству.
Слово "вправлятпся" самим звуком своїм у кожпої сільської дитини викликає майже оскому. Світ звужується в цьому слові і збіднюється до меж протиприродних, хоч саме слово таке розгалужене в своїх значеннях, що практично не має ніяких меж. Вправлятисн — це носитп воду, рубати дрова, топити лежанку, поратися коло корови, коло свині, коло кролів, годувати курей, ганяти курей з шкоди, виганяти їх із сіней, куди вони так і норовлять ускочити, лиш відхилиш сіпешні двері, гапяти горобців з коноплі й соняшників, саджати капустяну, помідорну й тютюнову розсаду, тоді без кінця полпнаїи городину, полоти картоплю й кукурудзу, проривати, підпушувати, вириватп квасолю й горох, збирати па ряденце і посити до куреня, накошувати в березі зеленої лепехи й застеляти пею долівку, взимку прокладати стежки в снігу, восени помагати мамі шаткувати капусту, воспою... Перелічити все незмога, і нудьга осідає тебе від самого нагадування про "вправляння". Ліпше вже заспівати отої "Три месяца лето... и вечная весна..."
Але вже змалку ночппастп відчувати велику відповідальність перед безмовним світом тварин, які довірливо надіються па людину. Нагодуй, напій, прпбери, підстели... собаку, кішку, курку, корову, порося, бджолу — все доглянь, все впорай, кожному прийди па поміч. Роботи людині стільки, що не переробить за все життя. Але щозечора настає мнть, коли кожне — мале й старе — має право сказати: "Оце вже вправилися аж до завтра!"
Однак є ще одне слово, так само безмежно в своїх значеннях, але слово бадьоре, слово-радість, слово, од якого роз'яснюється що-пайпохмуріший день, і зветься воно "гулянпя". Гуляти людина, здасться, вміє вже з колиски, де вона бездумно чеберяє йогами і днями може стежити за тим, як прокрадається крізь причілкове вікно сонячний промінь, і життя своє закінчує так само спогля-дальницьким "гулянням", щоправда, вкладаючи в нього вже глибоку мудрість. А між цими двома кінцевими пунктами цілі світи радощів, задоволень, чудес і вільної волі, поєднаних розласкавле-ним словом "гуляння".
Гриші гуляти не випадало. Навіть на уроки мав обмаль часу, бо мама Сашка щодня задавала ще й свої "уроки": посипати курям, вичистити в свині й дати їй пійла, відігнати й пригнати з череди корову, дати відерце води нриппутому за двором бичкові і принаймні раз па день перепнути бичка, щоб він мав собі свіжу пашу.
Припнути бичка — це ясно кожному. Береш дерев'яний пакі-лець, забиваєш його молотком або камінцем, до накільця прив'язусш довгу вірьовку, на другому кінці якої бичок. Бичок пасеться собі в межах, дозволених довжиною вірьовки, акуратно іі дбайливо вигризас бур'янець, п'є принесену тобою воду, коли ж усі вершки на бур'янці згризені, бичок відверто нудьгує, втрачає апетиг, а цього добрий господар допустити пс мас права, бо тоді припиняється ріст і розвиток теляти, а це загрожує неминучими економічними збитками.