Це вигадка теоретиків-економістів. Є різні собі більш менш постійні групи з часто протилежними інтересами. Завдання ж мудрого керманича повертати всі ці сили так, як повертає віжками шестерню коней добрий візник. Повертати ними так, щоб вони самі в собі й собою нищили руїнницьку енергію. І нова аристократія, смію сказати, ваша світлосте, блискуче справляється з цим найважчим завданням. Ви погляньте, ваша світлосте робітничі організації виносять мало не половину всього населення. Німечини; в парламенті робітничі партії становлять абсолютну більшість, здається, треба їм тільки захотіти, і все буде по глаголу їхньому. А насправжки вся сила, вся влада в нас, невеличкої купки вибраних людей. І ми не боїмось ніяких загроз, ніяких прийнятих чи неприйнятих законів, ніяких страйків і революцій. Ми — велика, непоборна, самодержавна сила!
Ага, зникла вищирена насмішкуватість? Приховала кігті? О, перед силою жінка моментально ховає всі свої посмішки й кігтоньки. Перед богом сили вона згинається з спадщинною побожністю і в жертву йому споконвіку приносить усіх своїх слабших богів. Покора перед силою є шостий смисл жінки.
— О ваша світлосте, нема тієї сили, що могла б порушити чи зупинити могутній історичний поступ новітньої аристократії! А щодо рештків старої, яка подекуди збереглася в пережитках монархій, то недалеко той час, коли рука історії легесенько, ваша світлосте, збере їх усі й поштиво, але твердо, складе в музеї старовини. І сповниться старе пророцтво: "Єдине стадо й един пастир". Цебто, ваш світлосте єдина республіка землі й єдиний президент її. І поклоняться йому всі народи й іплеме на земної планети.
Ага, брівки похмурилися? В очах уже уважність, пильна думка? А як же буде тоді з твоїми мріями, з твоїми коронками, з твоїми музейними планами, черничко ти бідолашна? Кому ж ти тоді приноситимеш у жертву твою молодість, пишність грудей, мокрий блиск очеї? Як же існуватимеш ти на світі без влади, без самопожирання честолюбності, без того бога, якому тебе з пелюшок навчено молитися?
— О, це не фантазія, ваша світлосте, а неминуча конечність історії. Ви, мабуть, ваша світлосте, не дуже пильно слідкували з вашого замку за ходом сучасності. А ви зводьте, ваша світлосте, звернути ласкаву увагу, як ця концентрація національного багатства відбувається скрізь, по всіх країнах світу. Англія, Франція, Середня Європа, Америка, Африка, Азія, весь світ, ваша світлосте, втягнений у цей процес. Всі багатства, вся промисловість, торгівля, вся продукція матеріальних і духовних вартостей життя — все це в руках невеликих центрів, банків. Ви подивіться, ваш світлосте, простим оком навкруги, й ви побачите, яким скаженим, нестримним темпом, якими кругови ми вихрями все життя стремить до центрів. От коли закони життя планетарних світів ясно помітні й у житті людства. Кожне тіло до свого центру, а всі разом до єдиного спільного всім центру. Людство, ваша світлосте, входить у нову фазу своєї історії. Настає доба Королів Землі! Королів-Президентів. Подумайте тільки, ваша світлосте: Король Землі! Король усіх народів і земель. Ім'я його лунає від краю до краю всієї поверхні земної кулі. Його сила й воля сягає на всі землі моря, суходоли, острови. Найменше сільце в якомусь глухому кутку Індії, чи Гренландії, чи Африки знає, поважає і слу хається вселюдського короля. Що може бути на землі вище прекрасніше за це? Ні, скажіть самі, ваша світлосте, чи могли ж мріяти про такий апогей слави й могутності наймогутніші монархи минулих віків? Що, ваша світлосте? І що ж справді перед цею величчю корона чи трон якогось там декоративного убогенького монарха, з голови до ніг обплутаного боргами в банках? Жалощі тільки й більш нічого!
Старий облудник-ягуар затихає и повільно, ласуючи, поводить хвостом: ще трошки — й можна робити останній, рішучий скок.
Принцеса хмуро, притихло й задумливо водить пальцем по оздобленій золотом палітурці "Теорії омнеїзму".
— І народ того хоче? — раптом занадто недбало виривається з її тісно стиснених уст.
Граф Адольф придушує вибачливу посмішку й обережно обводить князівну поглядом.
— А що таке народ, ваша світлосте? Мила собі поетична фікція, якої вживали доти, доки була корисна. Народу, як і пролетаріату, немає, ваша світлосте. Є держава. А держава — це Фрідріх Мертенс, князівно. А коли Фрідріх Мертенс хоче того, то, значить, того хоче й Німеччина. Ну, і народ, коли хочете, ваша світлосте. Так, так, ваша світлосте, оцей самий фабрикант гумових препаратів. Більше ще, ваша світлосте: цей фабрикант гумових препаратів буде одним із перших Королів Землі. Королів Землі, ваша світлосте!
І голос графа Адольфа стає строгий, притишений, як у храмі. Улазливе, виварене, мучне лице з сірими риб'ячими очима витягається поштивим ляком. Він злегка перехиляється до принцеси й ще притишеніше, ще побожніше жахається.
— Мертенс... один із перших кандидатів! Нехай це між нами, але його вже намічено. А може, і зразу перший? Хто знає? Але подумати тільки, та й то страшно — Король Землі! А дружина його — Королева Землі! Єдина, всемогутня, всевласна. Всі розкоші землі, всі здобутки культури, вся краса людського духу, всі оздоби, все на одне її слово... перед нею. З цим ніяка казка не зрівняється. Королева Землі! Що ви скажете на це, ваша світлосте?
Її світлість якусь мить нічого не каже, тільки бліда, крива посмішка холодком пробігає їй на устах.
— Що ж, коли це не фантазія, то досить... інтересно.
— Ах, так?! "Досить інтересно"? А не досить заздрісне? А не досить болюче, страшно й нестерпно привабливо?
— Тільки, на жаль, ваша світлосте, пан президент не має дружини. Не має. І не так легко такому велетневі знайти її собі до пари. О, не так легко. Це мусить бути жінка, що родиться раз на століття. А хіба таких багато є на нашій бідній землі? Дружина Мертенс а! Дружина найгешальнішої людини, наймогутнішого владаря незчисленних багатств, майбутнього Короля Землі. Легко сказати! Це ж мусить бути, дійсно, вибра-ниця, рівна генієм та силою, гідна корони всієї землі.
Бліда, тонюсінька посмішка в!їдливо, як ниточки огрути, розлилась куточками уст князівни та так і застигла. І раптом принцеса живо переводить очі на графа й пильно, з тихим, зляканим непорозумінням вдивляється в нього.
Ага, торкнуло?
— Я не розумію, нарешті, графе, для чого вся ця розмова?
Ах, ти не розумієш? А чого з очей такі гострі колючки випнулись? А чого голос став такий тьмяний, стиснутий? А чого рука дрібно-дрібно труситься на поруччі фотеля?
Граф Адольф скромно спускає очі додолу й, замість відповіді, тихо, обережно, в задумі каже
— Я тільки одну таку жінку знаю в Німеччині. Одну-єдину, що гідна бути Королевою Землі.
І знову задума лягає на зігнуту круглу спину, на схилену, з затоками лисини голову. Тільки очі, як два цвіркуни з діро чок, швидко визирають з-під жовтих вій і зараз же ховаються.
Принцесина рука дрібно-дрібно труситься. Лице заливає від шиї густа, гаряча хвиля й червоною плямою, як хмари з-за обрію, суне по молочно-білому лиці.
— Хто ж ця жінка? — раптом голосно і твердо питає принцеса.
Тоді граф підводить голову, стає на всі чотири лапи, сміливо, одверто дивиться просто в дивно блискучі очі принцеси і, змахнувши хвостом, робить останній рішучий скок:
— Ви, ваша світлосте!
І вмить принцеса помалу, спокійно, велично підводиться й показує обтягненою в чорний блискучий шовк рукою на двері. З лиця вмент випарувала червона пляма, і воно стає моторошно бліде.
— Вибачте, графе, це... єдина відповідь, яку я можу дати вам на ваші останні слова.
Граф Адольф помалу підводиться й низько вклоняється.
— Занадто жорстока відповідь, ваша світлосте. Не відповідна до тих мотивів, які кермують мною.
— Вона заслаба, графе, супроти чої образи, яку ви вчинили мені. Коли б на мойому місці був мужчина, я не певна, чи взагалі ви змогли б вийти з цієї кімнати. Прошу вас залишити мене і сподіваюсь...
Граф Адольф покірно схиляє голову.
— Я корюся, ваша світлосіе, але прошу вибачити мені, я таки мс розумію своєї провини й образч, про яку ваша світлість зводили згадати.
Очі принцеси раптом дивно спалахують, стають не зелені, а червоні, як волосся, і моторошно горять цегляно-червоними жаринами серед помертвіло-білого лиця. Граф не розумиє?! Він сміє це говорити?! Він не розуміє образи, яку вчиняє їй, пропонуючи шлюб із убійником її батька і брата, з убіиником їхнього роду, з грабіжником, з людиною, що за можливісгь випускати їй кров по краплі вона, принцеса, готова віддати всю свою кров по краплі?
Голос уже не тьмяний, не рівний, не грізно величний, а дзвінкий, металічне ляскливий, нестримний, бризкає розпаленими шматками сліпучої, назбираної ненависті.
Граф Адольф твердо й чудно зустрічає її цегляно-червоні очі.
— Я маю вашу світлість за надзвичайну людину. І тільки через це в мене повернувся язик зробити вам цю пропозицію. І саме через те, що знаю вчше відношення до пана Мертенса, що знаю всю тяжку кривду, яку він заподіяв вашому родові, вам і Німеччині.
— Через це ви робите?!
— Так, ваша світлосте, саме через це. І через те, що моя пропозиція...
Граф Адольф озирається на двері, робить невеличку павзу й притишує голос:
—...що моя пропозиція, коли ваша світлість згодяться прийняти її, дає можливість досягти.. укоханої, святої мети наших батьків Так, так, ваша світлість, наших батьків! Моя пропозиція, ваша світлосте, дає можливість пройти в табір ворога, опанувати всіма його силами зсередини, звалити його, зци-щити і в нових, перетворених формах одновити могутніє гь кращих, вибраних. Це грандіозна ідея, ваша світлосте! Це.. чудо, ваша світлосте, це... героїчний подвиг! Але якраз тому, що це чудо, героїзм і подвиг, тому я пропоную це тільки вам. Бо тільки ваша велика душа, ваша світлосте, тільки ваш героїчний дух здатний на таку надлюдську жертву, на таку геніальну волю й на високе, мудре розуміння речей. І уявіть собі, ваша світлосте, тільки на хвилину уявіть усю величність, усю грандіозність такого подвигу! Я просто млію від побожності, ваша світлосте, уявляючи собі всі наслідки такого кроку. І от це боротьба! Це... не фантастична мрія, не романтизм, а реальна, захоплива, велетенська, героїчна боротьба! От через що, ваша світлосте, я насмілився зробити вам цю пропозицію.
І старий ягуар покірно, смиренно, як уже впокорений, схиляє голову.
Принцеса ж Еліза, вирівнявшись, злегка поширює очі.