Життя в цвіту

Олександр Довженко

Сторінка 4 з 10

Вам навіть дерева ростуть не так!

Мічурін. Не так.

X р є н о в. А по-моєму, так! Я розумію, можна дещо там з чимось... Сам закінчив класи. Та не можна ж до паскудства. Ви скоро скажете, що світ... Що цей прекрасний божий світ теж побудований не так?! Це... це — опозиція.

Мічурін. Це не опозиція, а властивість моєї натури.

X р є н о в. Як?

Мічурін. Все, до чого я в житті торкаюсь, я намагаюсь покращити.

Входить Олександра Василівна.

Хрєнов (сміється). Вже куди краще. Боже мій... (Бере у Олександри Василівни пучок трави). Ну, так от що: за травичку спасибі. А сад, повірте мені, здайте Міністерству землеробства під питомник. В усякому разі, будете забезпечені. Попросіть.

Мічурін. Прошу три роки.

Хрєнов. Читав. Погано просите. Це не прохання, а прожекти.

Мічурін. Мені потрібні умови для науки.

Хрєнов. Вам потрібні умови, а нам потрібна служба, а не кавардак в природі на державні кошти... Дуже вдячний, Олександро Василівно! (Виходить).

Олександра Василівна його проводжає.

Мічурін (услід гнівно). Олександро Василівно!

Пауза. Музика. Вечоріє. Мічурін і Олександра Василівна на сцені біля молодої яблуні.

Який убогий, жалюгідний світ! Як я ненавиджу мізерність і розумову бідність. Вільха, осика, ялина, верба — куди не гляну, все не так, усе не людське — боже! (Підходить до яблуні). Яблуне, яблуне, що ж нам робити?.. В холодній сліпоті споконвіку застигла величезна Північ без щастя садового плоду і цвіту. Яблука — ла-

сощі. Виноград — пісенне слово. Невже не суджено нам перемогти! Невже я не доживу до тих часів, коли щезне деревобоязнь, деревоненависництво і темрява; коли не соснова шишка, а плід садового дерева радуватиме дитину? Вирощування плодів земних, о господи, хай замінить закон твій у кожній школі... Як це просто, як абсолютно просто. Дайте мені світ на сто років!

Завіса

ДІЯ II

КАРТИНА ТРЕТЯ

Вітальня квартири академіка Пашкевича в Петербурзі. Професори, дружини, доньки, сини професорів — студенти. Настрій святковий — напередодні Нового року. В сусідній кімнаті накривають на стіл.

Входить професор К і ч у н о в.

К і ч у н о в. Панове, справа Мічуріна набирає зовсім неприпустимого ганебного характеру. Сьогодні департамент землеробства відмовив йому в допомозі.

Сивцев. Ганьба!

Карташов. Жахливо!

Донька Пашкевича. Ганьба... Яка ганьба! Та що ж це робиться!

К і ч у н о в. Місяць оббиває пороги! О чиновні, про-гнилі душі! "Які гібриди, що за гібриди, соромтесь! В слідуючу кімнату!"

Донька Пашкевича. І він іде?

К і ч у н о в. Іде! В слідуючу, в слідуючу, в слідуючу! Місяць!.. Одна лише людина заступилась.

Карташов. Хто саме?

К і ч у н о в. Інспектор Марфін. Уявіть, приїздив з Тамбова. Так ось за це при мені вигнали його з міністерства. "Пане Марфін, ви звільнені з посади інспектора".— "За що?" — "За втручання не в свої справи. Ви стільки років протегували цьому суб'єктові. Мало того, що він займається чорт зна чим, ви хочете, щоб він розводив цю розпусту в природі на державні кошти".

Загальний шум обурення.

Хвилиночку. Тоді я не витримав. "Послухайте, кажу, що ж це робиться? Адже Мічурін найвидатніший наш се-лекціонер-оригінатор. Перший у світі. Це наша російська гордість!" Ух, бачили б ви, як піднялась з-за столу чи-новнича підла пика, щедрінський органчик: "Прошу не дорікати мені гордістю. У мене теж є гордість! Він відмовився виконати наші умови". Я встав і кажу: "Він хоче займатися наукою". Грюкнув дверима. Будьте ви прокляті,— думаю. Іду. Зустрічаю його в коридорі — ви б подивились!

Донька Пашкевича. Мічурін?

К і ч у н о в. Так.

Донька Пашкевича. Боже мій! Треба було його запросити до нас на Новий рік! К і ч у н о в. Запросив.

Пашкевич. Спасибі. Я завжди захоплююсь вашим благородством.

Донька Пашкевича. Так-так. Вам би не професором бути...

Всі засміялись.

К і ч у н о в. Абсолютно! Капітаном далекого плавання. Все життя мрію.

Пашкевич. Чого ж він не йде?

Донька Пашкевича. Здається, дзвоник? (Виходить і незабаром вертається).

Пашкевич. Мене не тільки департаменти обурюють, панове...

К і ч у н о в. Розумію. Коли навіть у Канаді, де вимерзли всі вишні і залишилась одна лише — Мічуріна, наша! Коли половина земної кулі одержує, нарешті, можливість плодівництва на новій, науковій, нашій російській основі, чому мовчать деякі наші "жерці" — охоронці мощей природи?

Сивцев. Жахливо, панове!

Карташов. Я обурений бездушністю департаменту, одначе я хотів зауважити, що Мічурін, як практик, що не має спеціальної теоретичної освіти...

К і ч у н о в. І слава богу! Майже всі великі відкриття зроблені такими. Я стверджую, що його практика вище наших теоретичних пізнань. Вона має не тільки риси всезагальності, але й безпосередньої дійсності, від якої ви, Євгене Григоровичу, відірвані, пробачте.

Картато в. Я не згоден.

К і ч у н о в. Звичайно. Вам страшно визнати його погляди.

Карташов. Чому?

К і ч у н о в. Тому, що доведеться тоді викинути півжиття своїх трудів.

Карташов. Не думаю. Я вважаю, що Мічурін, несвідомо, можливо, але, безумовно, суперечить Дарвіну.

К і ч у н о в. Оборонець Дарвіна!

Всі сміються.

(До Пашкевича). Василю Васильовичу!

Пашкевич. По-моєму, Мічурін продовжує Дарвіна. Дарвін пояснив еволюцію...

К і ч у н о в. А він хоче її творити!

В передпокою лунає дзвоник.

Іде... (Виходить).

Пашкевич. І наш обов'язок допомогти йому! Подумати— десь у страшній самотності, в глушині народжується людина!

Загальне схвалення. Кічу нов (в дверях). Панове! Пан Мічурін. Входить Мічурін.

Пане Мічурін, ось ваші друзі.

Мічурін. Пробачте, запізнився.

Донька Пашкевича. Панове, одну мить.

Дружина Пашкевича. Панове, прошу вас. Новий рік! Тут через вас, пане Мічурін, ціла баталія.

Всі підходять до стола.

Пашкевич. Панове! Остання хвилина століття. Бачу мільйони людських очей, спрямованих у майбутнє. Двадцяте століття! Що принесе воно науці? Росії? Людству? В цю хвилину урочистого чекання звернімо свої погляди до народу, огляньмо століття минуле. Яку невимовну силу виявив наш російський народ при наявності найжахливіших умов! Гігант Пушкін, чарівник Глінка, Гоголь, Лєрмонтов, Некрасов, великий Толстой!

Студенти. Чайковський, Мусоргський, Крамськой, Рєпін! Бєлінський, Герцен!

Пашкевич. Чернишевський — великий демократ, "справжня честь Росії". Сєченов, Мечников, Тімірязєв, Павлов, Менделєєв — гордість світової науки і наша гордість. Радісно від багатства, могутності і різноманітності талантів, народжених Росією дев'ятнадцятого століття! Наповніть бокали. За народ! За геній народу! Хай же наступаюче двадцяте століття принесе нашій батьківщині повний розквіт і свободу. Хай підніметься Росія! Хай розправлять крила всі її степові й гірські орли і понесуть славу вітчизни в усі прийдешні століття, не ско-роминущу, а вічну, як писав Чернишевський, на благо всьому людству. За вас, мислителі, вигнанці з кафедр, з батьківщини, горді в'язні і пророки прийдешнього! Чим ніч темніша — тим яскравіші зорі! З новим століттям!

Починаючи зі слів: "За вас, мислителі..." — годинник б'є дванадцяту.

Донька Пашкевич а. Яке все стало урочисте! Я почуваю, що стою на земній кулі, на планеті, і вона летить. Нове століття! Щось величне приходить в наше життя.

К і ч у н о в. Так. Сьогодні ніч великих передчуттів і високих бажань.

Студенти. За високі бажання!..

Пашкевич. Тост, гостю Іване Володимировичу, ваші бажання?

Мічурін. Багато бажань хвилюють мене, тобто одне бажання: я хотів сказати, панове, саме для даного випадку...

Всі. Яке?

Мічурін. Я хотів би в цьому столітті посягнути в якійсь мірі на світовий порядок.

Сміх.

Карташов. Дуже скромно.

Пашкевич. Чому? Будь ласка.

Мічурін. Дев'ятнадцять століть нашої ери спостерігає людина таємничу мінливість в природі під впливом мінливих оточуючих умов. Але коли я повстану, так би мовити? Повстану і створю мінливість в природі за своїм бажанням? Я маю на увазі створення запланованих спадкових змін.

Студенти. Браво! Браво! Сивцев. Ач, куди сягнув!

Картато в. Остільки ж красиво, оскільки й неможливо.

Пашкевич. Тихше, панове!

Мічурін. Хто посміє зрівнятись тоді з могутністю народу?! Коли труд на землі стане творчістю, мистецтвом! Все стане іншим!

Студенти. Браво! Браво!

Студенти підводять Мічуріна до рояля. Одна з дівчат почала грати.

Картато в. Власне, чому все обов'язково повинно стати іншим? Іншим — ще не значить більш досконалим.

Дружина Пашкевича. Панове, не сперечайтесь. (До Мічуріна). Прекрасно!

Сивцев. Ну! Для новорічного снігу це занадто, але для віку, раз за сто років,— можливо.

Студент. Пане Мічурін, це грандіозно! Це прекрасно! Ви напишіть книгу таку, щоб прозвучала на весь світ!

М і ч у р і н. До книги мені ще далеко.

Донька Пашкевича. Що ви! Ви знаєте, батько сказав, що ви створюєте для людства нову науку землеробства...

Мічурін. Ну, що ви. Дякую.

Студент. Скажіть, звідки у вас це розуміння?

Мічурін. Від батька й діда. Я вирощую рослини з чотирьох років. Все життя сиджу на грядці й дивлюся вниз.

Кічу но в (очевидно, на адресу Карташова). Багато хто дивиться вниз!

Пашкевич. Тільки одні бачать калюжу, інші — зорі. Іван Володимирович бачить...

Донька Пашкевича. ...зорі!

Мічурін. Я бачу сни... Поринаю в спостереження... Так. Тільки сни ці, признатися, поки що важко заробляти. Іноді один сон за п'ять років заробиш, а то й того менш... За ваше здоров'я!

Пашкевич. За ваші сни!

Студенти. За зорі!

Донька Пашкевича. З новим століттям!

КАРТИНА ЧЕТВЕРТА

Рання весна. В саду біля веранди працює Терентій. На першому плані біля розчиненого широкого вікна веранди Олександра Василівна. Вона напівлежить у кріслі, хвора.

Олександра Василівна. Ну ось і новий сад на новому місці. Очам не віриться, що це ми його перенесли сюди руками оцими. Що продавати, Терентію?..

Т е р е н т і й. Та все вже продали. Не шкода мені праці, дерева жаль. Пропащі дерева.

Олександра Василівна. Оцими ось руками. Як радісно мені!

Терентій. Що продавати, не втямлю?

Олександра Василівна. Пригадуєш, коли тієї весни, вночі, в дощ, усі ми троє звалилися в рів з водою. Ти проклинав тоді дорогу в темряві, в грязюці. Пригадуєш, що він сказав?..

Терентій. Відомо, що: "Дурень". Хіба почуєш що путнє від нього?

ОлександраВасилівна. Ні, він сказав: "Дурний, це дорога до безсмертя".

Терентій.

1 2 3 4 5 6 7