Від імені міського комітету Російської Комуністичної партії більшовиків і виконкому Ради робітничих і селянських депутатів, відкриваючи цю першу...
З'являється Мічурін в. супроводі Кічунова і Сівцева.
Мічурін (до КІнунова). І я дякую ,вам; все пам'ятаю: і ваші турботи про мене, і незабутню зустріч двадцятого століття. (Помітивши Рябова.) Досить, досить, досить...
Рябов. ...виставку його праці, пройняті...
Мічурін. Я дуже щасливий, панове... (Рябов подає знак.). Вибачте... як?.. Так-так... Товариші, сьогодні у нас знаменний день. Відкриваючи центральну генетичну лабораторію, ми... Прошу сідати...
К і ч у н о в. Чудова президія. Єдина в своєму роді... на всю, мабуть, Росію. Кожний промовець, перед тим як говорити щось розумне і практичне, повинен вкушати плоди, які лежать перед ним...
Мічурін. Ви вгадали. На цьому столі природа пропонує вам на розгляд... Взагалі це дивний і, смію запевнити всіх присутніх, такий прекрасний стіл, що я навіть схвильований. Це плоди мої. Наказую... Тобто щиро прошу всіх присутніх з'їсти по пів-яблука номер один і при цьому дивитись на мене...
Всі беруть яблука і починають мовчки їсти.
К і ч у н о в. Іване Володимировичу! Це чудове яблуко! Це... ви нас просто перетворюєте в дітей. По-моєму, на світі нема такого плоду!
Мічурін. Згодний. І саме тому дозвольте зупинитись докладніше на ньому. Я вважаю, що кожна свідома людина повинна знати про це, кожен робітник, селянин і кожен учений. Ось його батьки. (Показує жовтий маленький бельфлер і китайку.) Ось мати, ось батько, ось нащадок. (Показує велике яблуко.)
Піонер. А чому батьки маленькі, а яблуко велике?..
Мічурін. Зараз. Мати — з півдня. Прибувши до нас в континентальний клімат, відразу, звичайно, зачахла на морозі і ледве плодоносила — плоди рідкі, дрібні. В 1900 році я переношу на її цвіт пилок китайської яблуні. Дозріле насіння висіваю тої ж осені. Виявляється: всі сіянці відхилилися в бік матері. Лише один відрізняється добрим розвитком всіх частин зовнішнього габітуса. Беру. Пересаджую ще двічі і на сьомому році одержую плід — гібрид, чудовий на смак і великого розміру. А чому? Тому, що в гібридах передаються спадкові задатки не тільки батька й матері, як це стверджують деякі горе-теоретики. В гібридах складаються комбінації цілої групи далеких родичів — дідів, прадідів, прабабок, а іноді ще й віддаленіших родичів по загальних лініях! І пробуджуються вони до життя при гібридизації, як під час вибуху, проспавши перед цим цілі століття в прихованому стані. Зверніть увагу: всі гібриди, одержані від схрещування видів або різновидностей далеких між собою за місцем походження, мають найбільшу силу пристосування до умов нової місцевості.
Карташов (до Сівцева). Так. Ач, куди сягнув.
Мічурін. Але це тільки початок біографії. В новому сорті з'явились і нові недоліки — рано почали визрівати. До кінця серпня втрачається соковитість, з'являється мучнистість, гнилизна. Тоді я вводжу в дію ментора, тобто прищеплюю йому на нижні гілки, ближче до стовбура, живці іншого старого сорту. А через кілька років — ще шість живців інших зимових сортів. Як змінювалися плоди з року в рік, як вони ставали цупкіші, важчі, набирались аромату, як почали визрівати все пізніше й пізніше — це разюча картина! (Плаче від творчого захоплення.) І дерево, з комбінацією властивостей трьох ближчих плідників, стало міцним, ні зимових морозів, ні весняних — нічого не боїться! (Аплодисменти.) Облиште. Я не артист! До речі, біографію не закінчено. (Голосно, з нотою особливо урочистої насту-пальної сили.) Через п'ятнадцять років я прищеплюю його в крону дорослої антонівки півторафунтової! І як наслідок — величезна урожайність, плоди збільшуються до граничного розміру! Присмак антонівки є?
Піонер. Нема!
Мічурін. Ах ти! Все перекуштував! Нема присмаку антонівки!.. Це значить — новий сорт виробив уже в собі повну стійкість і не піддається вегетативному впливу підщеп.
К і ч у н о в. Це класично, Іване Володимировичу, це чудесно! Яка надзвичайна точність думки!
Мічурін (до Кічунова). Це, Василю Васильовичу, взаємність тривалої любові й згоди. Я штучно і тактично підставив природі сприятливі умови для створення нового сорту. Ось за цю увагу, за відданість і вірність прекрасна дама й пішла мені назустріч. Роман тривав двадцять п'ять років.
Карташов. Це дуже захоплюючий роман, Іване Володимировичу! Тільки я боюсь...
Мічурін. Ну, ви завжди чого-небудь боїтеся.
Карташов. Та ні, дозвольте. Я хотів зауважити, що це надзвичайно цікаво, хоч у нас є кілька аргументів, якими ми хотіли б обгрунтувати протилежну точку зору. Ви дозволите?
Мічурін. Так.
Карташов. Дозвольте бути цілком відвертим! М і ч у р і-н. Будь ласка, хоч це вам, я помітив, ніколи не вдається.
Карташов. Е-е... м-м... е-е...
С і в ц е в (тихо). Тільки ми просили б вас не при публіці.
Мічурін прикро вражений. Він дуже неохоче зробив поступку вченим гостям. Дальша розмова відбувалася вже в лабораторії біля овального стола.
Карташов. Нам не хотілося, бачте, шокірувати вас як великого садовода.
Ці слова справляють на Мічуріна гнітюче враження. Завжди легко вразливий, він раптом поникнув і мовчки відійшов до вікна. Це помічає професор Кічунов.
Кічунов. Почекайте, почекайте, я чогось... Що ви хочете сказати?
Карташов. Ви, звичайно, розумієте, що все це виключно серйозно і що справа тут не тільки в яблуці?
С і в ц е в. Що це яблуко, так би мовити, символічний плід дерева пізнання?
Кічунов. Чому символічний? Я бачив тут уже цілком реальний вегетативний гібрид яблуні й груші.
Карташов. Яблука й груші? Нема такого плоду!
Кічунов. Як нема? Чому?
Карташов. Тому, що цього бути не може!
Терентій. Здрастуйте! Та ви ж держите його в руці! Покуштуйте!
Карташов (яблуко випало з рук). Дозвольте, дозвольте!.. Іване Воло... я не розумію. Перестаньте мене містифікувати. Я не можу куштувати того, чого немає! Відмовляюсь!
Сівцев (піднімає яблуко, що впало). Вибачте, допустимо навіть, що є. Припустимо, що ця випадкова модифікація могла виникнути...
Карташов. Так, так, так! Я допускаю. Більше того, я навіть з'їв її як об'єктивно існуючу данність, проте це аж ніяк ще не значить... е-е... Тобто... що висновки, які ви робите прилюдно, це — даруйте мені...
Сівцев. Це неможливо!.. І цього ми нікому не дозволимо...
Кічунов. Хто це ми? Сівцев. Прекрасно ви знаєте хто. Кічунов. Говоріть ясно і без цих загадкових узагальнень.
Мічурін (відходячи від вікна). Я вас покликав на свято. Проте бачу — свято моє не відбулося... Скалить же мені на прощання — нащо ви ховаєте мене? Нащо відгороджуєте від світу в саду?
С і в ц е в. Дозвольте, дозвольте.
Мічурін. ...Я вас питаю! Доки ви будете замовчувати мою працю?
Карташов, Сівцев. Хто замовчує?
Карташов. Ми визнаємо гібридизацію міжвидову і навіть міжродову. Визнаємо деякий вплив відкритого вами ментора. Але... на жаль, це не має перспектив в еволюції. Організм у своєму розвиткові автономний від умов життя.
Мічурін. Дурень.
Карташов. Прошу без грубощів. Ви... ви звужуєте мені судини! У мене гіпертонія!
Мічурін. Слово має професор Сівцев.
С і в-ц е в. Домовляємось, Іване Володимировичу, без цього... без словечок...
Мічурін. Будь ласка.
Сівцев. Причини мінливості спадковості незбагненні! Мічурін. Папуга! Сівцев. Без грубощів!
Мічурін. А чому не бути мені з вами грубим? Ви — мої супротивники — люди безідейні, благополучні, обмежені.
Сівцев (благородне обурення)) Я мовчу.
Мічурін. Добре, беру папугу назад.
Сівцев. Генні і хромозомні мутації виникають випадково... Зрозумійте ви...
Терентій. Ая розумію так своїм розумом, що ніяких генів і хромозомів взагалі нема!
Карташов. Як нема? А що ж, по-вашому, є?
Терентій. Служба.
Сівцев (до Кічунова). Ось наукова розмова в лабораторії біолога!
Мічурін. Справа не в розмові, а в революційному землеробстві, в тваринництві. Вже кому б, як не біологам, зійти б з п'єдесталу на землю і заговорити мовою народу. А не плутатися в тумані: випадково! незбагненно! К чорту таку науку!
К а р т а ш о в. Дуже шкода. Я вболіваю. Якщо хочете знати, я завжди був схильний захоплюватися вашим фанатизмом, але треба ж бути великодушним і не забувати, що не тільки ви мрієте про щастя людства.
Мічурін. Облиште!
Карташов. Запевняю вас! Звичайно, людству однаково, хто зробить його щасливим — ви або ми...
Кічунов. На жаль, світ побудований так, що щастя людства здобувається ціною чиїхось страждань...
Мічурін. Так. Так. А їх, у всякому разі, було в цьому саду... (До Карташова.) Киньмо цю розмову. Карташов. Будь ласка.
Мічурін. Тільки знайте: цього вам не минути. (Показуючи "яблуко розбрату" .) Доведеться покуштувати. І чим пізніше, тим більш гірким здасться вам його смак. (До Кічунова.) Ходімо на повітря.
Тисяча дев'ятсот двадцять другого року в Кремлі, на засіданні Ради Народних Комісарів, при обговоренні проблем реконструкції сільського господарства країни, про Мічуріна згадав великий Ленін.
Тривалим спробам одержання нових культур рослин було надано величезного державного значення. Мічурін був викликаний у Москву в Раднарком для доповіді.
В Козловському виконкомі хвилювались як ніколи. Мічурін захворів.
Степан Рябов був блідий і цілком розгублений. Він ходив по кабінету, погрожуючи кулаком уявному супротивникові.
— Відмовився їхати. Чи ви бачили щось подібне?
— Що ви кажете?
— Факт.
— Збожеволіти можна.
— Ну, знаєте!
— Почекайте. Що ж робити?! Я влаштовую виставку, пишу доповідні записки в Раднарком, щоб надати цій справі державного масштабу. Його викликає Ленін!
— Він нездужає,— сказав Терентій.— На ногах майже не тримається.
— Підождіть, підождіть. Тихо! Іде.
Увійшов Мічурін. Подивившись на * своїх питомців і керівників, він відразу зрозумів їх гіркоту.
Він справді нездужав. Але не тільки недуга пригнічувала його. Його, що ніколи в житті не відлучався з рідних місць, мучив страх. У нього не були закінчені спроби виняткової ваги, що потребували надзвичайної уважності й знання всіх попередніх етапів, а передати спостереження не було кому. Всі навколо нього були такі молоді.
І думав він уже третій день про цю свою драму, про щастя зустрічі з великою людиною, яка не справдиться, всоте вирішуючи на всі лади болюче питання — чи має він право поставити під загрозу таку велику працю.
— Іване Володимировичу!
— Товариші, ні.
— Що ні?
— Я знаю, що ви хочете.