Очі його блищали, і голос був дзвінкий і чистий.— Ось вони йдуть вам на зміну! Ви хочете їх загубити, я розумію. Ви хочете, щоб вони завтра загинули прекрасною смертю хоробрих. Не діждете! Це — моє!— Щорс поклав руку на серце.— Цього у мене ніхто не відніме. Все!
Щорс повернувся до вікна, і всі кращі богунці востаннє почули свого начдива:
— Товариші командири Робітничо-селянської Червоної Армії! Ненавидьте рабство, як смерть, любіть революцію, як життя. Це я вам кажу. А мені сказав Ленін!..
З громовим "ура" приходили перед Щорсом молоді його командири двадцять восьмого серпня тисяча дев'ятсот дев'ятнадцятого року. Грізна музика кликала до перемоги, і стрункий ритм кроків, і довга нестихаюча пісня:
— Звідки ж ви, хлопці, зброя в вас ясна, В лузі гудуть батареї?..
— Києва, з Ніжина, з краю-розмаю, ІЦе й з України всієї!
— Скільки ж вас, хлопці, славні богунці, Вийшло од рідної хати?
— Нас не багато, нас і не мало,— Вистачить пана рубати
— Звідки ж ви, хлопці, зброя в вас ясна, Громом гудуть батареї?..
— З Києва, з Ніжина, з краю-розмаю, Ще й з України всієї!
Щорс стояв біля вікна. Він був прекрасний... Більше ми його не бачили.
1938