Далі жид догадався, що мусило лучитися щось незвичайного, і пішов радо. Яць ще швидше. Почали оба майже наввипередки бігти. До першої ями.
— Ади!
Ще Мендель не отямився, а вже Яць шарпнув його до другої ями.
— Ади!
І знов дальше до третьої.
— Ади!
Мендель остовпів.
Яць обезсилений усів на землі, важко дишучи, але не можучи й слова більше промовити. Добра хвиля пройшла в мовчанці.
— Ни, і що ж? — сказав в кінці Мендель, звертаючися до Яця.
— Купи! — сказав коротко Яць.
— А сила хочете?
— Міліон!
— Спам’ятайтеся, Яцю! Що ви говорите? Хто вам дасть міліон?
— Ти даси.
— Але чи знаєте ви, що то значить міліон? Кілько то грошей?
— Знаю, що багато. А як буду мав в руках, то й почислити зумію. А ти думав, що я тобі се задармо віддам?
— Я не хочу задармо. Але говоріть людську ціну.
— Міліон.
Жид засміявся з цілого горла.
— Ни, що з ним говорити! Вивчився напам’ять того одного слова та й товче. Але ж, Яцю, де я вам міліона візьму?
— То твоє діло.
— І що ви з ним зробите?
— То моє діло.
Жид знов засміявся з цілого горла. Нараз зробився поважним. Щаслива думка шибнула йому до голови.
— Ни, знаєте що, Яцю, — сказав, приступаючи до нього ближче. — Виджу, що ви не такий чоловік, щоби з вами жартувати. Нехай буде божа воля, дам вам; міліон за ваші ями.
— Я так і знав, що даси, — спокійно сказав Яць.
— Але вже за всі чотири.
— Розумієся.
— І за цілу решту грунту.
— Або хіба як?
— То йти до писаря і свідків?
— Іди.
Коло полудня хата Яця Зелепуги повна була народу. Мендель казав поуставляти перед вікнами наскоро з дощок збиті столи і лавки; на них позасідало чимало хлопів і жидів — то були свідки. І щораз нові прибували.
По цілім Бориславі шибнула вість, що Зелепуга викопав три ями кип’ячки і продає все Менделеві за мільйон. Жиди всміхалися, хлопи зітхали, хрестилися хрестом святим або міркували над тим, що почне старий, осамотілий і напіводурілий Яць з такими страшенними грішми. А проте всі бігли до його хати, знаючи, що там частунок буде неабиякий.
Всі зібрані затихли. За столом сидять і війт, і старший брат церковний, і пан присяжний, — се головні свідки. Пан писар тільки що скінчив писати контракт, посипав письмо піском і голосно крекче на знак, що хоче зачати читати. Яць стоїть насупротив писаря, німий, жовтий, як віск, з палаючими очима, і вдивляється в його уста.
— "Во ім’я отца, і сина, і святого духа, амінь! — починає різким голосом писар, і всі присутні хлопи хрестяться побожно. — Яко я, нижче підписаний господар Яць Зелепуга, при присутніх тут свідках: пану війтові бориславському Якимові Дуригрошеві і пану присяжнім Олексі Бовті, і пану старшім браті Грицеві Тумані, з присутнім тут Мендлем Лямпенліхтом зробив угоду, або контракт, слідуючої основи, що продаю тому Мендлеві грунт мій власний вітцівський, сумежний з грунтом того ж Мендля власним, від заходу сонця, а виносячий два морги, враз із находячимися на тім грунті ямами нафтовими і з усім, що є в нім і на нім, і віддаю той грунт тут же при свідках тому Мендлеві на вічну і неограничену власність.
А Мендель має мені перед віддачею грунту при тих самих свідках вручити ціну купна, виносячу міліон... валюти австрійської".
— Чого, чого? — перервав читання Яць.
— Валюти австрійської, — повторив пан писар. — То значить грошей австрійських, цісарських, розумієте?
— А, розумію! Ну, се певна річ, іншими грішми я не приймаю. Ну, читайте далі!
Дальша читанина пішла швидко. Контракт підписали — розуміється, як Яць, так і всі свідки тільки знаками хреста святого. Тоді виступив Мендель і положив на столі цілий мішок грошей. Роз’язав його і почав виймати пачку за пачкою банкнотів. Кожда пачка зложена була з дрібних банкнотів, переважно паперових шістаків або гульденів, і навхрест перев’язана ниткою.
— Ту сто, ту сто, ту сто, ту сто! — питлював Мендель і валив пачку за пачкою, аж усі дух в собі запирали. Кілька мінут пройшло, поки випакував усе, що було в мішку.
— Ось вам ваш міліон, пане Яцю! — сказав, гордо поглядаючи на нього.
Яць стояв приголомшений. Такої сили грошей ще й не бачив, відколи живе, а тепер усе те було його власне!
— Гм, а хто знає, чи то добре раховано? — сказав отямившись. — Треба би перерахувати.
— Я присягнути можу, що добре раховано, — сказав Мендель. — Ни, але ви можете собі не вірити, то ваша річ. Тілько що міліон перерахувати не так легко, як вам здаєся. А щоб ви на мене не нарікали, що я вас оциганив, то я вам щось скажу. Зложім сі гроші назад сюди до мішка зав’яжім і запечатаймо їх при свідках, і нехай вам кого хочете з громади визначуть, щоб вам поміг перерахувати. А як вам одного ринського не стане, то я зобов’язуюся дати вам за одного десять.
— Добре, добре! — хором закричали свідки. — От видно, що чесний жид, не хоче вашої кривди, куме Яцю!
— Пристаю на те, — сказав Яць. — Але мішок з грішми мусить лишитися в моїх руках.
— А, то розумієся само з себе! — живо підхопив Мендель. — Адже ж гроші ваші!
І бистро запакував усі пачки банкнотів до мішка і запечатав його з двох боків великою громадською печаткою, котру війт усе носив при собі в халяві від чобота.
— Ну, тепер тота річ готова, куме Яцю. Тепер ваша черга — віддати Мендлеві грунт і ями. — Встали всі й пішли. Віддавши все Мендлеві, Яць почувся спокійним. Почався почастунок і, дякувати надзвичайній Мендлевій гостинності, протягнувся аж до пізнього вечора. Тільки пан писар, віддавши Мендлеві підписаний контракт і довго щось з ним перешептавши, пішов додому, не дожидаючи трактаменту. Мав ще багато роботи сьогодні, а в самій річі чувся трохи неспокійним. Щоправда, заробок мав нині добрий. Крім звичайних п’яти ринських "від руки", дістав від Мендля цілих сто ринських, і то за найбільшу дрібницю в світі. Тільки чорт його знає, чи з тої дрібниці не виросте яка велика річ. Бо тут о кляте-великі суми розходиться. Щоправда, Мендель запевнив його, що нема тут чого боятися, що він навмисне так багато свідків спросив, що все робив по-тверезому і з найбільшою осторогою, так що ніхто й не посміє заперечити, щоби контракт був фальшивий, і що навіть у нотаря його легалізувати не треба — ба, якби-то все так і сталося! Але лихо не спить, а жидові хто його й знає, чи можна дати за віру? Помимо всяких запевнень, пан писар був неспокійний і бажав бодай якнайшвидше віддалитися з того місця, де задля стогульденового банкнота допустився такої клятої... дрібнички.
Що ж се була за дрібничка?
Дрібничка справді невеличка! Між словом "мільйон" і словом "валюти" в контракті написав він, а в читанню промовчав одно-однісіньке слівце "крейцерів". Правда, се одне слівце з шумного Яцевого мільйона робило досить малу суму десяти тисяч, ну, але й се ще аж надто велика сума для такого дурного хлопа, як Яць Зелепуга, — думав пан писар. І з тою сумою Яць не дасть собі ради. Тим часом Яць розкошувався тим почуттям, що має мільйон. Що з ним робити, куди його повернути, о тім час буде подумати завтра, позавтрі, пізніше. Тепер уже ніщо йому не втече, доля в його руках. Той мішок з банкнотами — се сильна підпора і основа всіх хоч би й найсміліших його мрій. Мільйон! Адже ж се величезний маєток, про які хіба в казках розказують! Пізня вже ніч була, коли від Яця вийшли послідні гості — війт, присяжний і старший брат. На їх честь Яць мусив випити кілька чарок солодкої горівки, котру Мендель приніс уже на самім послідку, коли всі прочі люди розійшлися. І сам Мендель, давши Яцеві решту тої горівки, попрощався з ним і пішов спати.
Коли розійшлися послідні гості, Яць почувся таким щасливим, таким супокійним і здоровим, як ніколи. Якесь розкішне тепло розлилося по всім його тілі. Ані сліду недавньої пожираючої і гризучої гарячки. Сидів на лаві, опершися обома ліктями о стіл і стискаючи в обіймах свої справджені мрії, свій мільйон, що лежав ось тут в запечатанім мішку. Всміхався і повторяв якісь слова без зв’язки. Силувався пригадати собі щось, але довго не міг. Вкінці пригадав-таки, що треба би за гістьми двері позамикати, але не чув в собі настільки сили, щоб устати.
"Е, що там мені двері! — подумав. — Маю міліон, міліон, міліон!"
І, шепочучи ті слова, склонив голову на мішок з грішми й заснув. Олійний каганець стояв насупротив нього на столі і своїм мигкотячим огником надармо силувався заглянути йому в очі.
По хвилі тихо-тихесенько отворилися хатні двері і, осторожно ступаючи на босих пальцях, увійшов Мендель.
Приступив просто до сплячого, оглянув його, а відтак спокійно підняв вгору його лікті, виняв з-під них мішок і підложив кругле поліно, що лежало під лавою. Затим узяв мішок під паху і направився до дверей. Але швидко вернувся, взяв із стола каганець і поставив на землю, на котрій, ще відучора розстелений, лежав околіт соломи. Велика купа соломи лежала під лавою, на котрій сидів Яць.
— Так ліпше буде, — прошептав Мендель. — Сліду не лишиться.
І поквапно вийшов з хати, замкнув з сіней передні двері, вийшов задніми і засунув їх знадвору шнурком, прив’язаним до засува і протягненим надвір крізь дірку, проверчену в стіні. Засунувши засув, він шарпнув міцно і відірвав шнурок, так що кождому мусило здаватися, що й ті двері засунені були зсередини. А затим щез у пітьмі.
— Осторожне з огнем! — кричав протяжним голосом вартовий громадський, проходячи здовж улиці. Нараз кинув поглядом на хату Зелепуги, що стояла сприбоку, о яких сто кроків від улиці.
"Що до біса той старий хрін там виробляє? — подумав вартовий. — Чи ще в печі топить в таку пізну ніч?"
Але в тій хвилі думки його нараз перервалися. Могуче світло, що наповнювало хату Зелепуги, нараз величезними кровавими язиками вискочило на стріху крізь вікна, крізь двері, обхопило цілу хату, котра відразу запалахкотіла, як свічка ярого воску.
— Горить! Горить! — заверещав вартовий, що мав сили, і полетів до дзвіниці, щоби на гвалт ударити в дзвони.
На другий день рано знов здвиг народу стояв коло Яцевої хати, тільки що замість хати було тепер чорне згарище: лиш глиняна четверогранна піч стирчала серед сумовитої руїни. З-під печі відгребли люди й напівперепаленого трупа Яця Зелепуги. Очевидно, небіжчик, пробудившися серед огню, хотів сховатися під піч, але не встиг се зробити. Запхався тільки половиною тіла; ноги і нижча часть тулуба стирчали з-під печі і сталися жертвою пожару.