А тобі, Сергію, я просто дивуюсь.
Сергій (він дуже зніяковів). Та я, власне...
Інна Йосипівна. Ну то от що. Розвертайтеся, любі мої, на сто вісімдесят градусів і — марш по домівках! Як-небудь без вас розберемося.
Сергій покірливо бере свій портфель, але бачить,
що решта не рухаються з місця; зволікає.
(Навіть весело.) Давайте, давайте!
Алла (нахиляється, щоб узяти портфель, затим різко ставить його на місце). Я не піду.
Дивно якось дивиться на неї Інна Йосипівна.
Не піду я.
Інна Йосипівна обводить усіх пильним поглядом,
спиняє очі на нерішучій Сергієвій постаті,
і враз обличчя її прояснюється.
Інна Йосипівна. Гаразд, побудьте. Молодці. Я от що думаю: ми зараз обговорюємо — ну, ви самі розумієте, випадок обурливий... То от непогано було б, якби хто-небудь із вас виступив. Від класу. Із засудженням цього огидного вчинку, котрий усіх нас приголомшив. Га? (Вдивляється в обличчя учнів, але не бачить на них підтримки.) Хто хоче сказати кілька слів? Сергію, ти? (Сергій збентежено відводить очі.) От і добре. За кілька хвилин я вийду й покличу тебе. Щоб, знаєш, по-комсомольському. Від колективу. Мовляв, не потрібні нам такі.
Сергій насуплюється, й Інна Йосипівна вловлює його стан.
(Посміхається.) Ну, не так різко, я розумію. Скажи, що от засуджуємо, і все. Гаразд? (Береться за ручку дверей. Обертається.) То я тебе покличу. (Заходить до вчительської.)
Лунає оглушливий шкільний дзвоник, котрий тут, на площадці,
звучить іще голосніше. Та ніхто не рухається.
Усі стоять, не насмілюючись поглянути одне на одного.
Дзвоник умовкає.
Слава. Оце так!
Алла (до Сергія). Ти що, скажеш?
Сергій, не підводячи голови, стенає плечима.
С л а в а. Е, старий, ти що?
ІО р а. Зовсім одуріла. Га, Серього?
Мовчить Сергій.
Алла (термосить його за плече). Ти що, язик проковтнув?
Сергій (болісно). Хлопці... У мене ж... (Ледь чутно.) Жодної четвірки.
Мовчання.
Слава. Так! Ор-ригінально!
А л л а. То ти що, через якусь паршиву четвірку...
Слава. Він же на медаль тягне. Як це ми забули!
Сергій. Але ж я з Валерою не згоден.
Ю р а. А з ким ти згоден, із Засєкою?
Заходить Ніна.
Слава. Чуєш, Ніно?
Н і н а. Я знаю. Я все чула... Я дзвонила Шурці Балабану.
С л а в а. Та що я, брехав би тобі?
Зітхає дівчина.
Н і н а. Ну чому, чому все так гидко? (До Сергія.) А ти, чистьоха, підеш зараз продавати товариша?
Сергій. Але ж я з ним не згоден.
Ніна. Таж виходить те саме, що й із Севкою, тільки тепер у ролі Засєки виступиш ти. Ти ж ним щойно обурювався. А яка між вами різниця? У нього теж жодної четвірки.
Ю р а. То й що, як ти не згоден! Це ж буде останньою краплиною. Адже все вже готово. Савелій лише сумнівається, а тут масні — голос народу. Виразник думок колективу.
Слав а. Ти Севці в очі не можеш дивитися? А Валері зможеш? Що ти соплі розпустив! Жодної четвірки. Плювала вона на тебе разом із твоїми п'ятірками!
Ю р а. Точно. Іди й скажи, що ти з Валерою не згоден. Тебе по голівці погладять і цукерку дадуть.
Н і н а. А ви знаєте, чому Ігор сьогодні не відповів Валері? Він же дужчий за Валеру, міг так дати. Он у поході вони побилися, то Інночка й досі не знає. А якби йому було потрібно, вона знала б уже давно.
Слава. Ну?
Н і н а. Тому що бійка взаємна.
Слава. Та яка там бійка! По разочку стукнули один одного.
Н і н а. Яка різниця! Адже тоді він Валерку стукнув у відповідь. Чому ж сьогодні не вдарив?
Слава. Ну?
Ніна. Та щоб провина більша Валерина була. Якби він відповів — ото й усе. А так...
Алла. Точно, Нін! Він іще осміхнувся гак. І на Інночку зразу... І хоч би що.
Юра. Атож, стерпів би він без свідків!
А л л а. Ну хлопці, Нін! Ви... Ви тепер зрозуміли? Це ж Валера за всіх нас ударив, га? (Погляд на Ніну.) А не за Ленку. Не тільки...
Ніна. Та годі вже!
Алла. За все, що було. Валера ж розумний. Він давно все розумів. А ми...
Відчиняються двері вчительської, і на порозі стає Інна Йосипівна.
Інна Йосипівна (награно, щоб чути було в учительській). О! Хлопці-дівчата! (Обертається до вчителів.) Все ж який у мене клас! Ви що, хочете щось сказати? (Знов озирається на колег, очікуючи відповіді.) Ну, я гадаю, можна. Хто? Ти, Серьожо? Заходь, ми тебе вислухаємо.
Поволі-поволі йде Сергій до дверей, оглядається на товаришів —
ті напружено дивляться на нього — і заходить до вчительської.
Двері за ним зачиняються.
І враз Юра зривається з місця й біжить геть.
Юра (уповільнюючи біг, через плече). Побіжу нашим дзвонити. Усьому класу! (Зникає.)
Стоять мовчки учні дев'ятого "а" класу.
ДІЯ ДРУГА
КАРТИНА ТРЕТЯ
Знов учительська, куди слідом за Інною Йосипівною
і заходить Сергій. Засєка вже сидить на стільці коло шафи,
Литвин так і стоїть.
Сергій. Добрий день!
Савелій Григорович. Здрастуй, Серьожо! Хочеш щось сказати?
Інна Йосипівна. Сергій хоче, так би мовити, пролити світло на цю непринадну картину, а заразом... Ну, Сергію!
С е р г і й. Та я от... (Зустрічається очима з Литвином і відводить погляд.)
Гулеватий. Давай, хлопчинко! Проливай! А то ми вже тут змучились. (Спрямовує довірливий погляд свій на Зою Іванівну.) Горло промочити б... (Уловлює відсутність психологічного настрою, виправляється.) Водички б... (Наливає в стакан води з карафки. Пригублює, ставить стакан на місце.)
Інна Йосипівна. Серьожо!
Сергій. М-м-м... Важко говорити про товариша... Адже ми з Валерою давно вже вчимося, і завжди він був нормальним хлопцем. І цей вчинок... Він мені незрозумілий...
Інна Йосипівна (нетерпляче). Певна річ. А ти його схвалюєш?
С е р г і й. Ні, я цей вчинок не схвалюю.
Інна Йосипівна. Може, твої товариші по класу дивляться на все це інакше?
Сергій. Ні... Мої товариші по класу дивляться так само.
Савелій Григорович. Але все ж ти от, як товариш Литвина і Заєски, чим ти можеш це пояснити?
Гулеватий. От-от. Ти поясни. (Переможно обводить усіх поглядом.)
С е р г і й. Я не знаю... Але я не схвалюю. І мої товариші...
Розчиняються двері, вбігає Слава.
Слава. Чого ж ти брешеш? Ти ж усе знаєш! Він же все знає, Савелію Григоровичу!
Інна Йосипівна. Що? Що за нахабство?! Негайно забирайся звідси!
Слава. Він же бреше! Що ж ти, га? Що ж це ти робиш? Ти ж знаєш!
Інна Йосипівна. Вийди з учительської, я тобі кажу! Вони ж підслуховують! Де це ви навчилися?!
Слава (тицяє пальцем у Сергія). А де він навчився брехати? (До Засєки.) А оцей?
З а с є к а. Но-но! Ти тихше там!
Інна Йосипівна. Та скажіть же йому, Савелію Григоровичу! Звеліть йому...
Слава. Що звеліти? Рота заткнути?
Савелій Григорович. Тихше! Вгамуйся. Чого ти кричиш? Зараз ми тебе вислухаємо.
Інна Й о с и п і в н а. Та що його слухати! Адже він Литвинів дружок.
Слава. Такий же дружок, як і ви.
Інна Йосипівна. Ну, знаєте...
С л а в а. Як усі ми в класі. Дружки. Крім імені і прізвища, нічого не знаємо.
У двері заглядає Алла.
Савелій Григорович. О! Ще одна. Скільки вас там?
Слава. Зараз буде весь клас. Вистачить!
Алла несміливо прослизає у двері й зупиняється на порозі.
Інна Йосипівна. Який клас? Хто вас кликав?
Слава. Дев'ятий "а". А кликав... Певно, не ви кликали. І Засєка про збори не оголошував. Ми не горді. Самі прийшли.
Інна Йосипівна. По-моєму, час уже покласти край цьому самоправству.
С л а в а. А свобода зборів?
Інна Йосипівна. Але обирати місцем зборів учительську у вас поки що свободи немає.
С л а в а. А ми поруч. На площадці.
Інна Йосипівна ляскає себе долонями по стегнах: ну що ти робитимеш!
Н а т а л і я А н а т о л і ї в н а. Це вже цікаво.
Вражено спостерігають за тим, що коїться, Ніна Семенівна і Зоя Іванівна.
Савелій Григорович. Бачу, у нас назрівають серйозні події.
С л а в а. Я хочу сказати, Савелію Григоровичу, що Валера тут ні при чому.
Інна Йосипівна. Ну-ну! С л а в а. А винен у всьому Засєка.
Криво посміхається, не знаючи поки, що сказати, Засєка.
Алла біля дверей мовчки киває.
Зоя Іванівна. Ніч-чого не розумію.
Ніна Семенівна. Куди вже!
Інна Йосипівна. Не дивно!
Гулеватий. Бунт на кораблі.
Інна Йосипівна. Литвин б'ється, а винен Засєка.
Слава. Валера йому за підлість дав.
З а с є к а. Ти думай, що кажеш. А то щоб я тут кому не дав.
Слава. Тут не даси. Тут тобі невигідно.
Савелій Григорович. Облиште! (До Слави.) Він же ваш комсорг.
С л а в а. То й що! (Пауза.) А-а, який там комсорг!
Інна Йосипівна. З глузду з'їхали.
Савелій Григорович. Ви ж його самі обирали.
Слава. Та-ак, обирали. Обрали на свою голову. У четвертому класі. Головою піонерзагону.
Інна Йосипівна. У нього марення.
С л а в а. Та ні. А у п'ятому Інна Йосипівна до нас класним керівником прийшла.
Ніна Семенівна. До чого тут п'ятий клас?
Гулеватий (захоплено). Піонерія!
С л а в а. Та при тому, що з того часу і поїхало. Ігор одне та Ігор друге, Ігор туди та Ігор сюди. Ігор відмінник та Ігор спортсмен. І все Ігор. Ніби без нього світ западеться.
Інна Йосипівна. Слухай-но!..
Слава. Тут іще його матуся в батьківському комітеті.
Засєка. Ти, дурень!
Савелій Григорович. Ігор!
Ніна С е м е н і в н а. То що ти хочеш?..
С л а в а. А може, і не в тому справа. Тільки у п'ятому класі його обрали знов, у шостому теж. А тут і до комсомолу приймають.
Савелій Григорович. Ти помиляєшся. Кращий учень...
С л а в а. Ну то й що? Кращий учень. Що це за манера така...
Савелій Григорович (заспокійливо). Ну-ну.
Гулеватий (схоплюється). Та як ти смієш отак із старшими! (До вчителів.) Та як вони розмовляють! Розпустили їх усіх. Розумні дуже, а ми дурні. Кругом — гуманізм, а проте у всіх школах одне й те ж. Розпуста. Ми на них сил не шкодуємо. Країна їх учить безкоштовно. {Погляд на вчителів.) Як, між іншим, і у всьому соціалістичному таборі. А вони!.. Це тобі не Америка! Це гам у пику затопити нічого не варто. Серед білого дня кишки випустять — і байдуже. А в нас ти битися не смій. У нас — гуманізм. Я їх усіх би пряжкою по з-з-з... Спізнився на урок — пряжкою. Не вивчив вірша — тим же. Прогуляв — по тому ж місцю. Мій от теж такий.
Виказав себе Гулеватий власним монологом. Сидів би вже краще
та мовчав. Але пізно. Змінюється на очах вираз облич у вчителів.
Інна Йосипівна (раптова здогадка сяйнула їй). А ви, власне, хто?.. Батько? Просто батько?!
Гулеватий. Ну а хто ж! Батько. Так би мовити, родитель. А що, не можна, чи як?
Інна Йосипівна. Та... та як ви посміли! У нас — педрада. Надсерйозні проблеми. І...