Страчене життя

Архип Тесленко

Сторінка 8 з 8

Стоїть пак турбуваться, корчиться, поринать у злi, в багнюцi?.. Яка цього цiль? Кому це потрiбне?.. Не краще пак спокiй... вiчний, тихий, хороший; спокiй пiд деревцем, квiточками, травичкою?!"

У хатi було вже погашено. Встала Оленка. На полу, пiд стiною, лежить батько, чорнiє; далi Парася, поз запiчок — мати.

— Прощайте! — прошепотiла. Вийшла з хати... навiки.

XVII

Знайшли Оленку пiд вербами у водi, — по платку, що лежав бiля берега. Сяяло сонечко, пташки щебетали, а гарнесенька дiвчина була байдужа до всього, до всього. Карi оченята її вже не свiтились питанням, молодесеньке серденько не бажало кохання. Спокiйна-спокiйна була.

Як самовбивцю поховали її саму собi в глухому кiнцi кладовища, на голiй мiсцинi, далеко-далеко од берез, пiд якими вона спочивать так бажала.

Через тиждень пiсля смертi прийшла одповiсть з другої єпархiї. Кличуть Оленку на мiсце.

Тепер батько, мати, сестричка обсадили вiчне мiсце ЇЇ любисточком, барвiночком, вишеньками, кленочками. На хрестi берестовому, невеличкому, прибили iконочку матерi божої. Батько свiтить увечерi в хатi, читає псалтир за впокiй; мати голосить.

2 3 4 5 6 7 8