Essai de deconstruction (спроба деконструкції)

Тарас Прохасько

Сторінка 3 з 3

Плаваємо на човні, і пливе цитадель над озером, плаваємо за човном. Тренуємо прес, спину — мокрі найдовші м’язи спини. Потім я мию їй голову і ледве втримую в руках усе її волосся. Викурюємо по цигарці від Раста й експе риментуємо з таким еротизмом. Кілька разів засинали в несподіваних місцях.

1 7. Ночуємо в Іржі. Застелена ковдрами підлога, життя на підлозі, гіркі японські чаї. Палимо горіховою шкаралупою, зібраною для цього ще із зими. Іржі — чим більше людей по справжньому любиш, тим більше щасливим можеш бути.

2 7. З Іржі. Моя колишня історія з Анною. Дуже тривале зближення, дуже поступове, дуже наповнене. Ми стали справжніми коханцями лиш тоді, коли поширюватися не

було куди. Тонкість — це святість. Вона була моєю екзис тенцією, моїм єдиним мотивом найризикованіших, найвід важніших, найвідкритіших, найщедріших і найвдячніших поступувань. Танці уяви. Стояння на межах і переходи заборон. Загострення екзистенції — це філософська техніка. Людина, що за весь час не сказала нічого порожнього чи зайвого, і я поступово сказав усе, що хотів. Розмова могла б записуватися суцільним текстом — без розподілу між особами. День можна втримати, лиш не перериваючи його на ніч. Цикламени. Ром, хурма, великі кафе. Довгий страх доторкнутися і не звикнути. Дуже тонка рука з настовбур ченим від холоду волоссям. Зима переходить у весну, сонце акваріумізує приміщення, мокрий сніг у саду, вечір незимово освітлюється побічними світлами. Хоч раз мусить стати погано. Одного разу я вернувся з експедиції і відразу ж прийшов до студії. Вона обнімала мене, а фотограф зробив знімок. Ми були надто контрасними, але надзвичайно компліментарними. Знімок з’явився на кількох обкла динках, Анна вже тоді була дуже популярною. Мені важливі кілька речей — ми досягали неможливого, ми дуже багато навчилися одне від одного, ми викликали у всіх ненор мальну радість. І тепер ми є знову, хай на одне літо.

13. 7. На кілька днів з іншою Анною в гори. Дивимося рослини. Показую їй тонку естетику ботаніки. Придумуємо на ґрунті цього серію дизайнових робіт. Вона фотографує мене. Ескізи до мого визначника. Графіка випускає все більше і більше сотворінь з інших форм реальності — сюди. Несподівано швидка поява спільного минулого. Деструкція як справжній стан світу, як ознака живості. Феноменологія оброслого кількома шарами лишайників каменя — феноме нологія лишайників, а не каменя. Феномени — кущики лишайників. Поверхнева, площинна, топологічна, ризоїдна феноменологія.

18. 7. В Іржі — перегляд фотографій, що зробила Анна, які ми з Анною інсценізували і випозували. Колір умбра. Асиметрії і симетрії. Лиця середньовічних ченців. Довкола озера. Життя на одному камені. Небо вздовж руки. Дерева, порізному уражені омелою, існування серед омели. Силуети незапрошеного на запрошених поверхнях. Іржі — ви придумуєте фотографії, виходячи з того, як жили. Але ж фотографії стають врешті зовсім іншими. І ви надалі вже послуговуєтеся власними фотографіями як сценаріями. Це знаходження своєї прози, вивільнення від цитування.

20. 7. Боюся, щоб Анна не завагітніла від Анни, коли та повертається від мене. Анна моя коханка і Анна — коханка Анни. Ми небезпечно зближуємося таким чином з Анною. Ми пестимо одне одного через Анну. Рисунки наших доторків співпадають. Анна тішиться і насміхається з Анни, з мене.

22. 7. З Іржі. Придумування повісті. Спроби деструкції і реконструкції. Дерріда. Неможливо оцінювати повісті, не поселившися в них. Спроби деконструкції. Іржі — написати би повість про наше літо у пансіонаті. Я — дозволити собі багато додумати. Насолода придумування світу. Я б не знав ніяких мотивів, я б не знав ніяких причин, я б не знав чому. Я бачив би як є. Бачив би те, що показується. Не було б еволюції, лиш нагромадження феноменів, властивостей, явищ, фактів. Непослідовна логіка. Я би міг навіть більше придумувати, ніж знати. Не хотів би нічого досягнути — лиш пригадати те, що може бути можливим. Іржі — спосіб письма кинених у воду каменів, від кожного розходяться кола різної інтенсивності, вони заходять одне на одне. Не боятися того, що повість мала б небагато спільного з власним досвідом, не намагатися його перетягнути до повісті. Я — проза на рівні словосполучення. Іржі — складна структура: ця повість — ніби перший розділ великого постлітнього роману з інтриґою, викінчений і самовартісний дебют, коли існує тільки перший розділ. Я — це все не повинно робити повість важкою. Написати легко, з насолодою, щоб так само з насолодою читалося.

25. 7. Зовсім інший світ. Ми з Анною на кілька днів залишаємося замість радиста у БТРі, котрий виставлений пильнувати цитадель на час надзвичайного стану. Життя у замкнутому просторі, життя у залізі, життя при радіостанції. Почули, що у цю гірську провінцію таки введуть війська і запровадять військову адміністрацію. Всім загрожує арешт.

1 7. Пані Вікі запланувала на перший день серпня свято для нас усіх. Я запросив Анну і Анну. З Іржі. Побачимо, що буде всередині повісті. Чим вона закінчиться. Чи щось станеться у ніч забави. Анна сподівається оргії, котра дозволила б звертати увагу не тільки на мене. Полковник мріє напитися і танцювати з Анною. Він навіть не знати чи зможе виводити нас через кордон, якщо будуть вводитися війська і ми зважимося захопити для втечі той БТР, що коло цитаделі. Пані Гіба, напевно, вже знає, яку ситуацію буде нарешті обігрувати, хто буде їй допомагати. Виглядає на те, що об’єктом гри можемо стати ми з Анною. Раста буде пробувати цьогорічну маріхуану, він постарається накурити якнайбільшу кількість людей. Погодитися курити можуть пані Стронціцька, Анна, Іржі, я і Анна. Не знати, які обмеження може в Анні зліквідувати трава. Раста також буде вправлятися у масовому рефреймінґу. До того ж, саме почнуть з’їжджатися нічними поїздами учасники таємної конференції пані Стронціцької. І можуть прийти військові.

2 7. Виявляється, що Іржі є претендентом на цьогоріч ний жовтневий фінал європейського чемпіонату з рефрей мінґу. І Раста його тренує. Іржі не є справжнім растаманом, — каже Раста, — але потенція Іржі незрівнянна з усім, що було за всю історію чемпіонатів. Іржі рефреймінґував нічних метеликів, їх було надзвичайно багато цього літа. Вони влітали через вікно до лампи, врешті важко було перейти через кімнату, щоб не торкнутися хоч кількох метеликів. Вони навіть сідали на руки. У відсвіті настільної лампи їхні очі були яскраві й прозорочервоні. Іржі піднімав руку з метеликом до рівня погляду і дивився метеликам у вічі. Очі, виявлялося, були складними і великими, метелики не могли витримати погляду Іржі. — Ще така вимога до письма — погляд ніколи не буває вужчим, ніж з периферійним зором (а це цілковито не враховується літературою).

ІІІ

Запорукою будь-якого досвіду є відмирання. І не може бути досвіду забагато, досвіду зайвого, досвіду хибного. І не може бути керунку іншого, ніж досвід, ніж відмирання. Максимум співпадає зі смертю. Максимальний досвід потрібний для того, щоб умерти по-своєму. І щоб своєю смертю стати для когось цілим відмерлим лісом, цілим пустищем додаткового досвіду. Згодом текст стане життям, яке після появи може лиш відмирати — витіснятися досвідом.

І ніколи не знаєш — у якому, у чиєму періоді живеш, до якого поля виходиш. Це стане зрозуміло, коли період закінчиться, коли поштовх наступної смерті допустить до нових територій досвіду відмирання.

1 2 3