Лис Микита

Іван Франко

Сторінка 8 з 8
Лис завив, перелякався
І швиденько взад подався,-
Вовк за ним ось тут… ось тут!

Наздогнав його вже близько,
А втім Лис в бігу хвостисько
По піску проволочив,-
Як не свисне Вовка в очі,
Так його темніше ночі
Світ увесь заморочив.

"Ой та й сучий же ти злодій!" —
Крикнув Вовк, та гнать вже годі,
Став і тре з очей пісок.
"Що, Вовцуню, будем биться,-
Рік Микита,— чи мириться?
Ну, подай свій голосок!"

Обернувсь Микита скоро,
Вовка вхопити за горло
Вже ось-ось він наостривсь —
Але Вовк скакіць до нього
І зубами хап за ногу —
Лис на землю поваливсь.

"Га, собако ти брехлива,
Ось тепер приходять жнива:
Все, що сіяв, те й пожнеш!
Раз в мої попав ти руки,
За всі кривди, збитки, штуки
Ти заплату відбереш!"

"Ов,— подумав Лис,— се бридко,
Тут пропасти можна швидко!
Нумо з смирного кінпя!"
І щоб час лиш протягнути,
Він почав на жальні нути
Промовлять такі слівця:

"Стрику, майте бога в серці!
Я ж якась рідня вам преці!
Що се ви так завзялись?
Чи ж то честь, гонори знатні,
Що, мов бестії остатні,
Б'ються на смерть Вовк і Лис?

Ой стрицуню рідний, чуйте,
Лиш сей раз мені даруйте,-
А кленусь вам, поки жить,
Я і всі мої народи
Сумирно, без перешкоди,
Вірно будем вам служить.

Все робитиму для тебе,
Всякий труд прийму на себе,
Не доїм і не досплю,
А тобі гусей, качаток,
Риб, і раків, і курчаток
Повну кухню наловлю.

Га й згадай, чи то я бою
Іменно хотів з тобою?
Як я довго вагувавсь!
І тепер як дбав я пильно,
Щоб тебе не вдарить сильно,
В своїй силі гамувавсь!

Що лиш хочеш, хоч як трудно,
Все я вчиню! Хоч прилюдно
Підлим брехуном назвусь!
Ой, болить! Рідненький стрику!
Милість покажи велику,
Най надарма не молюсь!"

"Ні,— гарчить Неситий, годі!
Знаю я, який ти злодій,
Бреха і крутій єси!
Обіцяєш злота мірку,
А по тому завше дірку
Із обарінка даси.

Та тепер хоч присягни ти
Нас усіх озолотити,
Віри я тобі не йму!
Гамувавсь ги в бою ладно,
Що мені у очі зрадно
Впер піску чортівську тьму!

Ні, хоч як бреши й ввивайся,
А з життям уже прощайся!
Я здурить себе не дам.
Помолися швидко богу.
Кайся всіх гріхів — в дорогу
Мусиш нині йти к дідам!"

Так гарчав Неситий гордо,
Рад би Лиса взять за горло,
Але ногу мав в зубах.
А Микита, поки рюмав,
Хитрість вже нову обдумав,
Як минувся перший страх.

Ніби молиться він богу,
А тим часом задню ногу
Всунув Вовку під живіт…
Як нараз запоре жмінку
Попід саму селезінку,
Вовкові змінився світ.

"Ай!" — ревнув, згадавши бабу.
Фіть! Лис з пащі вирвав лапу,
Задньою ж ще раз потис:
Вовк зомлів і повалився —
Гульк, наверху опинився
Й хап його за горло Лис.

"Га, тепер проси пощади!
Тут заплату за всі зради
Ти дістанеш!" — Лис кричав.
Вовк, запінений, заїлий,
Лиш метавсь, мов ошалілий,
І, слабіючи, гарчав.

Та Микита, вже не глупий,
Силу всю зібрав докупи,
Мов кліщами, горло тис;
Тягне, шарпає, термосить,
Аж Лев крикнув: "Досить! Досить!
Побідив сим разом Лис!"

Лис на тес царське слово
Вовка відпустив здорово.
"Царю,— каже,— я корюсь!
Я хотів лиш пляму стерти,
Вовчої не хочу смерти,
На безсильнім я не мщусь".

Тут піднявсь утіхи галас!
Малпа крізь юрбу пропхалась
Із лавровим вже вінцем.
Всі приятелі зійшлися,
Славили й вітали Лиса.
Що таким явивсь борцем.

Не один, що ще недавно
Був би з'їв його, вив: "Славно!
Жий, Микито, много літ!"
Лис подякував уклоном,
Потім клякнув перед троном,
Щоб чуть царський заповіт.

"Встань, Микито! — цар озвався.-
Славно, сину, ти списався,
Честь свою оборонив.
Що було, нехай минає!
Цар дарує і прощає,
Що коли ти завинив.

Днесь конець сварні і зваді,
І віднині в царській раді
Ти про спільне благо радь!
Честь прийми від мене тую:
Канцлером тебе йменую,
Віддаю тобі печать.

Як ти мудро вмів держаться,
Від біди обороняться,
Так державу борони!
Що порадиш — цар прикаже,
Що напишеш — цар не змаже,
Лиш сумлінно все чини!"

Каже Лис: "Мій царю й тату,
За так щедру і багату
Ласку чим я відплачусь?
Сил у мене є не много,
Але весь для блага твого
Й для держави посвячусь.

Ще лиш на однім прости мя!
На деньок домів пусти мя:
Жінка й діточки десь там
Плачуть, тужать… Най же нині
О щасливій переміні
Сам я звістку їм подам".

Цар сказав: "Іди, мій друже!
Я й цариця раді дуже,
Щоб весь смуток їх пропав.
Маєш дозвіл на три днини,
А вертай же разом з ними,
Щоб я тут їх привітав".

Тут кінчиться наша казка.
Всім, хто слухати був ласка,
Дай же боже много літ!
Най і наш весь сум пропаде!
А тим, хто нам коїть зради,
Най зійдеться клином світ!
2 3 4 5 6 7 8