Ці не їздили, а ходили. Та коли урядник Притика ішов лівою, безиківською стороною, Савка переходив на праву, нечаївську. Любив Савка відкривати свого лоба в гарячий день: приємно, коли вітер у волоссі плутається, та, забачивши котрогось із тих чужинців, Савка насував картуза на самі очі, не добачав. навіть, коли назустріч їхав сам Матісон!
Це були два цілком чужі, цілком ворожі світи. Недобрі почуття "несли в грудях вони проти Савки. І недобрі почуття носив Савка в грудях проти них
У млині було теж складно. До робітничої получки, як до райської квітки, тяглися голодні погляди з усіх боків. Перший здіймав вершки з получки мельник Кумась. Його норма — п'ятдесят копійок з носа. Дасиш п'ятдесят копійок — будеш Жити і працювати; не дасиш — може такого накоїти, що з штрафів не вилізеш. І давали. І Савка давав.
Перед Кумасем Пустовійт був. Той встановив таксу — карбованець. Мукобої принесли великий чувал з-під вугілля, засунули туди Пустовойта, скинули на тачку, вивезли на сміт-нище й вивалили. Так знизили таксу до п'ятдесяти копійок.
Взагалі в млині всякі чудеса творилися. Жмикрути знали дише один спосіб поводження з робочою людиною: обдирати щодня, щогодини, щохвилини по карбованцю, по копійці, по мікрону, мілімікрону...
Розумів усе це Савка? Гадаємо, що не зовсім. Та й молодий був, та й дужий, думати думав, та не задумувався. Встромив голову у ярмо оте, а що з того вийде, ще буде час бачити...
Запитує, було, хто із старших робітників: "А знаєш, Савко, як звуть цю систему, де ми працюємо? Системою витискання ноту!" Савка слухав і зачудовано згодом казав: "Ну ти ж тільки подумай!". "Система" було для нього слово нове щодо інших слів, то де ж на світі робота є, щоб з людини не виганяло поту? Без пролиття поту живуть тільки червоноградські босяки, витолочать влітку всі бур'яни в кріпості!..
В обідню перерву Свирид Бугай з розгону навалився на спину Савці. Хотів, щоб Савка впав. Савка ж тільки схибнувся.
— Ну й здоровий же ти! — скрикнув Свирид.— Як лут!
— Здоровий-то здоровий,— відповів Савка,— та що з того. Дала мати чорні брови, та не дала долі...
Це були слова з пісні. Всі їх знали, то нікого вони й не вразили, не минаючи й Савки.
Отже, роздумування над цими Савчиними словами тривало, може, півхвилини, може, і менше, далі Бондаренко Михайло-Коряк, як його звали у вічі й поза вічі, почав наспівувати Савці: "Клем-бом-бем! Савка вмер, прийшов піп, Савка втік!"
Так дражнили колись Савку в школі. Це пригодилося й зараз. Архип додав і собі, звернувшися до Савки:
— А ти, Савко, як оце розумієш: "Солодкий мед Савці в школі на лавці"?
Виявилося, що до слова Савка було приточено чималенько всякої всячини. Особливе задоволення викликала приточка: "Верни, Савко, цоб, в церкву заїхали!" Або ще таке: "Розумний Савка по шкоді: волів вивели, тоді він хлів причинив".
Приточки були у великій славі у Шахівці і в шахівській школі. Грицька Полянського називали якимсь майже мусульманської складності іменем: "Грицьопуп Синій Пуп продавав цяцьки на тарілочці по копійочці". Василя Корнієн-ка і в школі, і дома дражнили: "Василь-кисіль дрягво місив за хатою лопатою, під вербою головою". Перепадало й Андрію Безродному. Пам'ятаю, побившися з Андрієм, кричав я йому через тин: "Андрій-задерій побіг на дорожку, стрельнув у ложку!"
Жив у нашому селі Штеменко Корнило, в роки мого дитинства уже жонатий, кадровий робітник червоноградеякого елеватора. Його приточка народилася так. Священиком у той час у Шахівці був уже згаданий Лука Лісовський. Тоді в нас була заведена традиція, що майже кожен у іень приходив у клас з пукалкою — такою бузиновою дудочкою, що заряджалася пробками з клоччя; натиснеш шомпольчихом на передню пробку, і під тиском повітря задня пробочка з пістолетним пострілом вилітає із дудочки.
То отець Лука бере в когось з учнів заряджену пукалху, кладе перед собою на столі. Починалися уроки завжди одинаково. Священик, знайшовши очима свого сина Сергія, казав: "Ану, попів сину, розказуй, що ти на сьогодні вивчив". Якщо Сергій завдання вивчав добре і вмів його гарно розповісти, то увесь урок проходив весело, гучно. Виявлялося, приміром, що хтось із учнів не вивчив молитви, то отець Лука кличе. його ближче до столу, наказує: "Ану лишень підставляй свою макітру!" Той голову виставить вперед, а отець Лука з пукалки бабах невдаху в лоб! Весело. Всім весело. І священикові, і покараному: яка ж то зброя із клоччя куля?!
В ті часи до школи віддавали хлопців десяти, а то й дванадцяти років. Дійде школярик до третього класу — і вже півпарубок! П'ятнадцятий рік пішов і Корнилові, коли він добився до третього класу. Одного разу сталося так, що Корнило уроку не вивчив. Викликав його до столу Лука, озирнув з ніг до голови, каже: "Нічого собі дитятко. Як бугай! Ану давай спробуємо, чи пора женити тебе, чи ще ранувато?!" Обернув Корнила плечима до себе, стрибнув на спину. І — соб, цабе. А Корнилові що? Хоче піп покататися на ньому — будь ласка! І потяг його поміж партами. Знову увесь клас регоче. І піп регоче. І Корнило також. Нареготалися всі досхочу, а коли вийшли з класу, то Корнило уже був не Штеменком, а Бугаєм. ї незабаром і менший його брат Свирид теж став Бугаєм — це той самий, що програв сьогодні Савці чвертку горілки.
Та Лука Лісовський був не тільки жартівником старосвітським. І "пукалки" подарувати йому можна було б, і "бугая", і те, що хаптури збирав чималі за відправи — хто їх не збирав тоді? І те, що любкою своєю зробив добрян-ську дівчину Марусину, теж байдуже — адже саме про таких ще Христос казав: "Хто без гріха — перший в Луку каменюку жбурни!" 4./Не за це мова. А за те, що полюбляв підсідати за тином і там підслуховувати людські розмови з тим, щоб переповісти їх потім начальству. Ні, не був химерним диваком, патріархальним вітцем отець Лука Лісовський, а чим — шукайте потрібного слова самі.
Загудів гудок, сповіщаючи, що година обідньої перерви скінчилася, всі підвелися і попрямували на свої місця. Савка сказав Свиридові:
— То ти ж в суботу про чвертку не забудь!
— Не забуду!
У суботу після получки Савка,. сумно кивнувши Марії в думці сказав їй: "Ти вже йди. Я ж, бач, сьогодні погуляю із хлопцями". І Марія пішла.
У Кирпатого приятелі спочатку випили по восьмушці попередній, потім Свирид поставив Савці програну чвертку, а щоб не одстати від приятеля, поставив і сам собі.
— Е,— казав Савка, випивши нахильцем чвертку.— Це ти мене частуєш, а тепер я тебе почастую...
— А я тебе, брате...
Додому треба було йти через міст, а потім по греблі. Міст чомусь похитувався у Савки під ногами, та й у Свирида теж. На греблі стало ясно, що похитувався не міст, а сам Савка й Свирид теж.
Село, де вони жили, колись належало двом поміщикам. Права половина, як іти від млина,— Нечаєві, ліва — Безакові, в сільській вимові Безикові. З тих давніх часів нечаївці перебували в постійній війні з безиківцями. Взагалі міжусобні війни тоді були звичайним. явищем. У Червонограді вулиця виступала проти вулиці; Слобідка червоноградська — проти всіх, кого набачать у себе в провулках і на підходах до них. Билися зброєю різного походження. По глухих селах — бились кілками; у нашій Шахівці, зцивілізованій близькістю міста,— кілками і залізними палицями; в Червонограді — переважно залізними палицями, бо там тинів з притиками уже не було. А втім, все від могоричу залежало. Прийдеш з могоричем — ходи до дівчини; не поставиш могоричу — поб'ють або, загнавши на ворота, змусять півнем кукурікати, пролазити під ворітьми,— пе якщо ви в добрячому костюмі,— і рябком з-під воріт гавкати.
Млини та робота в економії помирили парубків. Справді, де в тебе зло візьметься на іноплеменника, коли в млині ти цупиш мішки поряд з добрянським Джумайлом, олянівським Скиданом, поряд з Дроботом, що живе тут-таки біля млина, на Низу, на Вербовій вулиці, у тому дворищі, де з вулиці на притиці висить закіптявілий глечик, в якому стара Дро-ботиха парить молоко для ряжанки, яку так полюбляє жінка директора міського училища Георгія Микитовича Сепєтого? Не створювалося умов для війни з іноплеменниками і в економії Безака-Бёзика. Не виходило якось походом іти проти отого кобзівського хлопця, що хлебче юшку з бачка, за яким сидить шість таких самих шахівських нетяг.
Отож, звісно, в ті часи, про які тут мова, ніяких причин для суперечок в нашій Шахівці вже не було, а все ж людність строго розподілялася на нечаївців і безиківців. Проте, незважаючи на спільність інтересів у млині і на плантації, Савка й Свирид, подолавши міст, рушили додому своєю стороною безиківською, бо обидва на Безиківці жили. Була ця безиківська сторона така мила, така славна, з біленькими хатками, з тинами, що бачили й бачили на віку, з призьбами, з такими знайомими ворітьми, попримоцьовуваними до своїх місць шелюговими та лозовими каблучками. А попід тими хатками, призьбами, воротами і хвіртками бігла стежка, що виконувала тут функцію тротуару. Все село стояло в_ піску, колеса в тому піску по маточини загрузали, а ота стежка, що бігла попід хатами й воротами, віками втоптувана, була тверда, мов камінь-пісковик. Протягом літа з обох боків вона обростала бур'янами, головним чиної споришем, калачиками, лободою, отією, що квітне в серпні і вкриває ноги ваші, штани ваші, чоботи й модні туфлі жовтим медовим пилком...
Савка ішов по втоптаній частині доріжки. Свирид чомусь випадав з ритму і забирав то праворуч, в калачики, то ліворуч, в спориш. Так ідучи, вони благополучно минули двір діда Гната Захожая, Килини Прихідькової, Андрія Сенченка, Тимофія Коломийця; проминули згодом і двір Марка Григоровича Зінченка, сільського кушніра, що мав своєю спеціальністю шити й латати для добрих і недобрих людей кожушки. Був він лисий, бородатий, схожий з лиця на апостола Матвія 5, як його покійний богомаз Хома з Борисівки намалював у нашій церкві. Марко Григорович саме виминав шкураток для ґудзика для кожуха гарненької губенківської молодички Катерини, яка, щоб статуру поліпшити, вимощувала собі клоччям пікантні рельєфи; виминав і зітхав, сумно зітхав; та, глянувши у вікно і побачивши постаті наших приятелів, враз звеселився, духом воскрес і облизався. От людям щастя!
Савка й Свирид благополучно проминули й цей двір і вікно з воскреслим поглядом Марка Григоровича і наблизилися до сусіднього двору.