Не судилось

Михайло Старицький

Сторінка 3 з 15

Ач, гадюки! Це бунт! От випустили на волю гайдамак! Ти мені приготуй кілька свідків, то я до станового бумагу: покажу їм, скручу!

Ш л ь о м а. Щоб гірше не вийшло! Жнаєте шьо, вельможний пане? Краще їх прикрутіть ж толокою. Якшьо пан заборонить проганяти товар через скарбове толока, то їм нікуди буде й ж хати випхнутись.

І в а н А н д р і й о в и ч. А що думаєш? Нехай пасуть, прокляті, по своїй пшениці!

Ш л ь о м а. А пан тоді що скаже, то й мусять. Поки, вельможний пане, отого хлопа не взяв у лещатах, то він, вибачайте, як швиню борсається; а як його з чуприном тримаєсь, то воно робиться, жвиняйте, таке мняке, як віск; хоч до рани клади!

І в а н А н д р і й о в и ч. Добре, добре, Шльомо! Перекажеш від мене це Степану. О, ти в мене добрий зух!

Ш л ь о м а. Жартує пан. А я таки, правду казати, жнаю, як того хлопа обійти; раз у раз ж ним у корчма гешефти ружні веду; то треба — хитро. От я вельможному пану скажу, що як їх прикрутити добре штрапами та толокою, то можна буде оті кучугури з піском їм слічно* (*Слічно — гарно (польськ.).) продати, взяти гіт* (*Гіт — хороші (евр. з нім.).) гроші! Хе-хе-хе!

ІІ в а н А н д р і й о в и ч. О? Оце б штука була дуже ползительна. Ти, Шльомо, розкинь тут своїм жидівським розумом, то будеш мати десять процентів.

Ш л ь о м а. Цц-цц-цц! Далібуг, антик буде! Тільки, пане, коли б нам не пошкодив навчитель.

І в а н А н д р і й о в и ч. Який? Оцей кудлатий Павло?

Ш л ь о м а. Він. Часом бачу — на вулиці шепоче, а то й коло корчма... Воно розтлумаче, то й буде ферфал міт ганцен* (*Ферфал міт ганцен — пропала вся... (євр. з нім.).) постройка.

І в а н А н д р і й о в и ч. Доброго гостя привезла нам пані! Одгодували, а він так дякує! От якби накрити, велике б спасибі було! Безштанько чортовий! Се він, се його діло і за жнива; люде були як люде, а тут, дивись, — сколотились!

Ш л ь о м а. Шьо мужик? — клямка, кавалок жалізо, а його вчать!

І в а н А н д р і й о в и ч. Треба цій школі кінець положити: годі іграшок!.. А що, як нащот грошей?

Ш л ь о м а. Ох, таке тепер на світі, цур йому! Ніхто нікому не віре... цц-цц-цц! Далібуг!

Пані з Павлом проходять мляво через кін. Іван Андрійович з Шльомою одходять далі і жваво балакають.

В И Х І Д VIII

Іван Андрійович, Анна Петрівна, Павло і Жозефіна.

А н н а П е т р і в н а. Така тоска, нудота... нерви розбиті. Тільки ви мені хоч трохи помагаєте; хоч почитаєте, слово розумне почую...

П а в л о. Вам би краще було тільки перележати в покої, а ви шпаціруєте.

А н н а П е т р і в н а. Чисте повітря... Там от в холодку приляжу. Прочитайте що-небудь! Взяли Авдєева "Подводный камень"?

П а в л о. Та взяв. (Набік). От причепилась потороча!

Проходять далі.

І в а н А н д р і й о в и ч (до Шльоми). Так поїдь-таки, поїдь, розстарайся, бо мені аж-аж треба!

Ш л ь о м а. Слухаю, пане! (Пішов).

Жозефіна виходить з другого боку, смутна.

І в а н А н д р і й о в и ч (зуздрівши). А! Мамзель! Мамзель!

Ж о з е ф і н а. Ах, се фі сама!.. Я шкаль madamе.

І в а н А н д р і й о в и ч. Чого ви такі смутні? Ходіть побалакаємо!

Ж о з е ф і н а. Qu'est-ce-que c'est!* (*Що означає (франц.)) баляка?

Іван Андрійович. Хе-хе-хе! Парле... парле...

Ж о з е ф і н а. Оuі? Баляке?

І в а н А н д р і й о в и ч. Та йдіть-бо, сядемо тут та гарненько, любенько і поговоримо.

Ж о з е ф і н а. Мне не мошна... очень трудно, Ьіеп difficile...* (*Дуже важко (франц.).)

І в а н А н д р і й о в и ч. Чого там трудно? Ви не лякайтесь; потрошку...

Ж о з е ф і н а. Нет трошка... моя трошка не може.

І в а н А н д р і й о в и ч. О, бодай вас!.. А як же? Ось сідайте!

Сідають на дереві.

Які в вас славні ручки!

Входить Харлампій і крадеться тихо.

Ж о з е ф і н а (не дає руки). М-eur, vous mе faites des compliments?* (*Пане, ви кажете мені компліменти? (Франц,))

І в а н А н д р і й о в и ч. І очки славні... чим ви їх закаляли?

Ж о з е ф і н а. Соmment?* (*Як? (Франц.).)

Іван Андрійович. А подивіться, які чорні! (Хоче обняти).

Харлампій кашляв.

Ж о з е ф і н а (встає). Я так не хотіль! Lissez moi franquille!* (*Дайте мені спокій (франц.).)

В И Х І Д IX

Ті ж і Харлампій.

І в а н А н д р і й о в и ч (з досадою). Чого тобі треба?

Жозефіна хутко пішла.

Х а р л а м п і й. Та там, вельможний пане, люде прийшли.

І в а н А н д р і й о в и ч. А чого їм?

Х а р л а м п і й. Загнали на спашу гусей, чи що.

І в а н А н д р і й о в и ч. Ага! Побалакаємо, побалакаємо, голубчики, лебедики!

Пішли.

В И Х І Д Х

Пашка і Катря виходять з кінця кону по той бік баркану.

К а т р я (зупинившись коло хвіртки). Ну, іди ж ти, а я тут почекаю.

П а ш к а. Ходім разом.

К а т р я. Не піду.

П а ш к а. Чому? Туди всі ходять; он до того будинку: там і школа.

К а т р я. Я й тут постою.

П а ш к а. Чого ти боїшся? Не вкусить. От розкажеш і за матір — чим і як слаба.

К а т р я. Та про це діло, то, може б, до знахарки краще...

П а ш к а. То таки лікар, вчений, а то... Он і люде всі дякують, що пособля.

К а т р я. Та я тим тебе і послухала, що ти про матір нагадала, а сама б зроду не насмілилась...

П а ш к а. То й добре: от і за матір порадимось, і прогуляємось до Росі, бо ти все дома та дома, — аж заниділа.

К а т р я. Гуляти — то дарма; а от лікар чи й піде? Ми бідні...

П а ш к а. Що ти? Він такий добрий; до самого найбіднішого піде; коло слабого аж упада, а як той не слуха, чи з'їсть, що не велене, — то й вилає добре!

К а т р я. Він сам тут сидить? Чи й...

П а ш к а (підморгує). Там і панич.

К а т р я. Геть!

П а щ к а. Та ну, справді, ходім! Адже ти хотіла й до школи ходити і про Михайла питала, що не видко, а тепер затялась!

К а т р я. Та ти мене й тоді на вулицю потягла і тепер...

П а ш к а. А може, скажеш, Михайло не гарний?

К а т р я. То що?

П а ш к а. Як одягне жупан, та дорогим поясом підпережеться, та сиву шапку набакир, —і очі б видивилась! Куди нашим парубкам до його! Вид біленький, вус чорненький, брови на шнурочку!

К а т р я (засоромившись). Та годі вже! Чи так закохалася!

П а ш к а. Хто б говорив?.. У самої тьохкає, а вона на другу!

К а т р я. Отакої!

П а ш к а. Такої ж! А як загра на гармоніку, то аж душу тягне: часом і плакать хочеться, а часом так весело серце заб'ється, що й господи!

К а т р я. Він і співа славно, голосно так та чуло; та все наших пісень, тільки таких, що я й не знаю... слухала б і не наслухалась!

П а ш к а. Бач, для тебе й співав!

К а т р я. Чого для мене? Так прийшлось. Знаєш, я боялась перше і слово промовити з паничем, а він — нічого, зовсім простий, ласкавий: розказує таке все цікаве, а часом смішне, і так звичайно, з великою шаною... Я потроху розбалакалась, як з парубком, та аж злякалася.

П а ш к а. Чого? Ото дурна! (Засміялась).

К а т р я. Е, тобі смішки, нічого, бо змалку до панів призвичаєна, — у дворі була.

П а ш к а. Такі ж люде. Ну, ходім же, ходім! Чого ми будемо тини підпирати, коло хвіртки стояти? (Тягне Катрю за рукав у садок).

К а т р я (озираючись). Як тут славно! Квітки які хороші, дух такий...

П а ш к а. Хіба ти ніколи не була?

К а т р я. Ні, вперше. А то куди оті широкі стежечки?

П а ш к а. До горниць, до ставка. Хочеш — я тебе кругом обведу?

К а т р я. Ні, ні, не хочу. На мене й без того якийсь ляк напав... неначе порвалося що, як переступила порога: так серце щось здавило, мов руками, аж защеміло всередині... Ходім звідси мерщі, бо мене чогось і сум, і страх огорта... краще другим разом.

П а ш к а. Вигадай ще!

В И Х І Д XI

Михайло, Катря і Пашка.

М и х а й л о (виходить з рушницею на гонок). Тібора!! Тібора!! Ісі! І де вона забігла? Зіпсують чисто собаку! (Зуздрівши дівчат). А!! Здоровенькі! (Підходить, подає руки). Спасибі, що прийшли.

П а ш к а. Та насилу затягла; так боїться вас, що й глянути не хоче.

К а т р я. Ви не слухайте її, то вона жартує.

П а ш к а. Далебі! А хочеш, розкажу зараз, що ти тут казала і про кого?

К а т р я (сіпа Пашку). Що ти? Борони боже! (До Михайла). Ви не слухайте її... вона такого...

М и х а й л о. Та чи я ж повірю? Хіба я не знаю Пашкиних пустот!

К а т р я. Не вірте, будь ласка...

П а ш к а. Ні, ні! Не бійся! То ми сюди на гулянках зайшли з вами чи з Павлом Платоновичем порадитись: у неї матір слабує.

М й х а й л о. О? Давно? Що ж такого?

К а т р я. Та вони слабують давно, ще з того часу, як батька деревом прибито. То все якось перше ходили, а це, не знаю й чого, гірше сталося: сказать би, натрудились, — так я вже ж і до хазяйства нікуди не допускаю. Так боюся за маму, одведи мати божа! Нас двойко тільки й на світі: ото вся моя й родина!

М и х а й л о. Не тривожся, голубко; я з Павлом навідаюсь. Де ваша хата?

К а т р я. На Горбанівці; зараз за цвинтарем, коло тополі.

П а ш к а. Та от ми підемо з Катрею до Росі нарвати квіток та зілля; то, назад вертаючись, і вас проведемо.

М и х а й л о. Або краще — я Павлові скажу та сам до вас на Рось вийду, а звідти укупі й підемо.

К а т р я. Спасибі вам. Коли б помогли мамі!

М и х а й л о. Не бійся, серце: Павло добрий лікар. Нічого не пожалієм, вирятуємо.

П а ш к а. А я не казала? (До Михайла). А на вулицю сьогодні вийдете?

М и х а й л о. А ви будете обидві?

П а ш к а. Авжеж!

К а т р я (до Пашки). А мати як?

П а ш к а. Ет! Будемо, будемо! Ви ж, дивіться, й гармонію принесіть.

М и х а й л о. Гаразд. Приходь же й ти, Катре; ми до матері оце зайдемо, дамо лікарства, — то чого ж?

П а ш к а. Нема чого й говорити: мати ж не така слаба, щоб не здужала й встати. А тобі треба і розважити себе, провітритись.

К а т р я. То й прийду уже.

П а ш к а. Ну, ходім же до Росі. Ми там коло млина будемо.

М и х а й л о. Добре, добре.

К а т р я. Прощавайте, спасибі вам.

П а ш к а (за хвірткою). Так прийдете?

Тихо пішли.

М и х а й л о. Я зараз! (Любує здалеку на Катрю).

В И Х І Д ХІІ

Михайло сам.

М и х а й л о. Яка хороша, хоч малюй! А погляд, погляд... такий уже лагідний, чисто янголиний! Сердешне голуб'ятко! Сирота ще: сама-сімісінька. Хоч би матері її пособити! Так просила, аж слізки бриніли на оченятах... Ех, Павло, Павло!! Плетеш ти дурницю: життя має свої права, і проти них воювати годі! Та на біса б і колотивсь цілий вік чоловік, якби не загорював якої втіхи? Навіщо б поневірятись і лити кривавий піт над працею, коли б не мати таких одрадісних хвилин у житті? Чого тікати від краси? Який там гріх — одволожити поезією душу? Буду, конечне буду!

Завіса

ДІЯ ДРУГА

Глухе місце на березі Росі.

1 2 3 4 5 6 7