Скажи: на перше побачення вийшла? .
Перед нею не можна було не відкритись.
— Майже на перше...
— Хто він? Я його знаю?
— Ні, він не з нашої школи...
— Що ж, раніш чи пізніш, це мусило б статись,— промовила в задумі Ганна Панасівна.— Одначе ти ж пам'ятаєш? "Умри, але не давай поцілунку без любові!.."
— О, Ганно Панасівно,— засміялась дівчина.— Хіба ж це можливо — без любові!..
Вовик, зупинившись неподалік, вже подавав Марії знаки і навіть присвиснув.
— Пробачте, Ганно Панасівно...
— Іди вже, йди,— сказала вчителька, скоса глянувши на юнака, до якого метнулась Марія з пружною дівочою легкістю. Виходячи з парку, Ганна Панасівна пристукувала ціпочком якось сердито, наче Маріїн обранець одразу зіпсував їй настрій отим присвистом та отією модною своєю бобочкою в блискучих молніях на всі груди.
ЇХ .
— З КИМ це ти розмовляла? — поцікавився молодий Гопкало, беручи Марію під руку.
— То наша вчителька...
— Ох, видно, люта!.. Так покосилась на мене, наче я в неї костура вкрав.
— Ні, вона добра... Підемо в кіно, Вовчику?
— "Ніч у Венеції"? Це я бачив... У нас ночі кращі бувають. Пішли на падеспань!..
— Танці ще не починались.
— Без мене й не почнуться,— засміявся Вовик.— Без мене там життя нема... Ти падеспань любиш?
— Я цього не вмію.
— А що ж ти вмієш? — посміхнувся хлопець.
— Вальси... польки...
Як тільки Вовик з'явився на танцплощадці, якийсь довгополий суб'єкт в тарзанистій зачісці кинувся йому назустріч і, відтяглій Вовика на середину пустого ще круга, став із ним гаряче про щось радитись. Марія дивувалась: Вовик, стоячи в центрі пустої площадки, на очах у всіх, почував себе так вільно й невимушено, наче він і виріс на танцплощадці.
Нарешті ввімкнули радіолу, полинули звуки любимого Марією вальсу "Амурские волны"... Який він догадливий, оцей Вовик.
Закружляли пари, закружляла й Марія між ними, довірливо поклавши Вовикові руку на плече... Як орел, ішов він у танці, замилуватись можна було його плавними рухами, його красивою гордою поставою... Марія почувала, що не одна їй тут заздрить, особливо ота хижа з голими, аж чорними від смаги плечима курортниця, яку ніхто не запросив до танцю.
Коли танець скінчився, Вовик, мов лицар, повів Марію за руку через всю площадку, наче пишався нею прилюдно, наче хотів, щоб усі присутні оцінили красу її стрункої дівочої постаті!
До танців не треба було припрохувати, вистачало без заохоти! Прийшли навіть хлопці з приміської рибартілі "Сини моря", що були досить-таки вайлуватими кавалерами, явились цілим гуртиком дівчата з нових кар'єрів. Серед останніх Марія з радістю побачила одну із своїх шкільних подруг, симпатичну товстушку Раю, з якою вона після випускного вечора ще ні разу не зустрічалась. Тепер виявилось, що Рая вже кілька місяців як працює десь аж на Кримській стрілці.
— Ким же ти там, Райко? — обіймаючи непоказну свою подругу, радісно розпитувала Марія.
— Просто робітницею в кар'єрах,— відповідала Рая.— А що?
— Та й добре: не всім же в інститути ломитись... Я сама, можна сказати, робітницею на маяку... А що ви там добуваєте на своїх кар'єрах?
Рая лукаво прискалила око:
— Ти сьогодні ходила в парку по алеях?
— Ходила.
— Бачила, чим посипані?
— Та приємним чимось. Хрускотить...
— Ото ж наш черепашник... Такий красивий, світло-рожевий... На свята всі залізниці, всі станції Європейської частини СРСР будуть ним посипані...
Цього вечора, мабуть, спеціально заради Марії грали тільки вальси та польки. Марія бачила, що Раї теж дуже кортить танцювати, але її поки що ніхто не запрошував. Щоб зробити приємність подрузі, вона намовила Вовика запросити Раю на вальс.
— А вона вміє? — покривився Вовик, окидаючи оком прищулену під бар'єром товстушку.
— Вміє, вміє, запроси, будь ласка!..
— Гаразд— ради тебе...
І він чемно запросив Раю до танцю, нічим не виказавши, що така партнерка не зовсім його влаштовує... Рая аж цвіла від щастя, ідучи з несподіваним кавалером по кругу. А та голоплеча з величезними сережками дама, що затесалась сюди між трудову молодь, все полювала баньками за Вовиком, їла його безсоромним хижим поглядом.
— Який інтересний брюнет! — невідомо до кого сказала вона голосно, коли Вовик проходив поблизу. У відповідь на її репліку він тільки презирливо посміхнувся, і Марія була йому вдячна за це.
Потім він ще раз танцював з Марією, а після неї з якоюсь високою, смуглявою, в косах дівчиною, схожою на гречанку. Вона тільки що з'явилась на танцях, але всі вже її помітили. Стримана й чемна, незнайомка була дуже вродливою з лиця. Марія почувала, що їй з нею не зрівнятись, одначе, коли танець кінчився, Вовик одразу залишив смагляву свою партнерку і знову підійшов до Марії. Серце її сповнилось радісною гордістю, що він з-поміж усіх інших дівчат віддає перевагу їй одній.
— Ходімо поп'єм води? — запропонував Вовик Марії, і вона, згодившись, вийшла з ним із гарячої тісняви в прохолодну алею парку. П'янким теплим духом тамариску та маслин війнуло їй назустріч.
— Хто вона, оця, Вовику?
— Яка оця?
— Що танцювала з тобою... На гречанку схожа...
— А, Ксана! Це наша нова лікарка, недавно з інституту прибула...
— Дуже красива...
— Ти, Марійко, з компліментами обережніше,— пожартував Вовик.— Але що ж це води ніде не бачу? От іще мені торгівля!
— Ходім проведеш мене та й нап'єшся заодно...
— І вірно! Не до упаду ж нам вальсувати... Розпалені танцями, обоє ще нахмелені музикою, зійшли вони в район порту, де жили Маріїні родичі.
Коли були вже біля хвіртки, Вовикові раптом вдарило в голову інше.
— Хочеш, Марійко, я тебе зараз по морю покатаю?
Дівчина засміялась:
— На чому?
— Нашу заводську яхту візьму!
— Хто тобі її зараз дасть, Вовцю?
— За це ти не турбуйся: з сторожем у мене блат... Глйнь, які зорі, який місяць! Чим не венеціанська ніч! І в таку ніч спати?
Марія глянула на місяць, на зорі.
— А це довго?
1 — А що тобі — довго чи недовго?
— Завтра мені...
— Облиш "завтра"! — дедалі більше розпалювався хлопець.— Хочеш, я тебе яхтою і на Чаїний одвезу... Ніж завтра тобі ждати якоїсь оказії, забирай зараз свої вузлики — й гайда!
— Уявляю собі, що було б, якби підлетіли раптом серед ночі на яхті до маяка...
— А ми до самого маяка й не підемо, щоб не дратувати твого старого: бо справді ще стріляти почне, за контрабандиста мене прийме... Я тебе десь на дикому пляжі висаджу!
Місячна ніч... Море... І їх двоє на білокрилій яхті... Багато було в усьому цьому для Марії спокуси, але вона ще вагалася:
— Яхта ж то заводська...
— А що їй станеться? — гарячкував хлопець.— Не поменшає ж її від цього, а нам на все життя буде згадка! Глянь, море аж світиться, просто само кличе нас! Марійко, люба, зважся, прошу тебе!..
Марія зважилась.
За якісь півгодини вони були вже в морі.
Не вогник маяка, а далекий повний місяць з горами та кратерами світив цієї ночі Марії з висоти.
Віддалялись береги, по-нічному таємниче ряхтіло навколо море, і здавалось, що світ вимер, тільки вони вдвох кружляють в цей час, як у фантастичному сні, серед тихих, сяючих просторів, розпустивши над собою білосніжний парус свого молодого кохання...
Всю ніч провела Марія в морі. Всю ніч чортихались рибалки на отой білий, блукаючий парус, взятий "по блату". А вдосвіта бачили рибалки, як пристав той парус до дикого пляжу на Чаїному і дівчина, підібравши спідничку вище колін, щулячись від ранкової свіжості, побрела по мілині до берега.
Ближчим, ніж будь-коли, став після цього Вовик для Марії. Цілими днями не сходив з думки, все турбувалась: як він там?
Мабуть, не минула для нього безкарно ота, взята без дозволу, яхта, мабуть, відсторонив його товариш Гопкало від капітанства... У звичний час "Боцман Лелека" знову проходив рейсом на Керч, але цього разу замість Вовика на містку стояв хтось інший, широкоплечий, вусатий, суворий... Минаючи маяк, вусач той саме снідав: пожадливо гриз червоний, як жар, кавун, ламаючи його в руках, а вигризене лушпиння шпурляв потім з містка далеко за борт, наче хотів дошпурнути ним до Марії. Наївшись, він і зовсім одвернувся вбік, байдуже виставивши до Марії свою широчезну, обтягнуту кітелем спину... Хіба Вовик міг би так байдуже повернутись до неї спиною?
Невесело почувала себе дівчина в ці дні. Іноді безпричинно хотілось розплакатись, чого з нею раніше ніколи не бувало.
Якось Марія працювала на вишці, настроювала регулятор маяка. Втомившись, схилилась з ключем у руці на перила, задивилась на материк... Звідси — з багатометрової вишки маяка — добре видно районне містечко, темну смужку акацій у парку і школу з білими колонами... Цікаво, чи там зараз Ганна Панасівна? Марії пригадалась недавня зустріч і коротка розмова з нею в парку, що зазвучала зараз для дівчини якось по-новому, інакше, ніж тоді... Невловима пересторога почулася їй в останніх словах вчительки і в тому, як вона сердито, ніби осудливо, пристукувала ціпочком, виходячи з парку... А що сказала б Ганна Панасівна, дізнавшись про її цілонічне катання у морі на яхті? Інші з гордістю напинають над собою трудові паруси, і є в цьому зваба, справжня краса, а яким був отой її, взятий крадькома для пустого шаленства, парус? Вовика батько таки, мабуть, розжалував у пожежники, певне, стоїть зараз отам на рибзаводській пожежній каланчі, хоча гасити навряд чи буде що — негорючий камінь кругом... Дівчина перевела погляд на далеку Кримську стрілку, яку з вишки теж добре видно. Довгою рівною тасьмою темніє стрілка десь аж по той бік моря, мініатюрний паровозик повзе по ній до кар'єрів, тягнучи за собою довжелезну низку вагонів, що здаються звідси не більшими за сірникові коробочки. Це ж Рая мусить наповнити всі оті вагони своїм світло-рожевим черепашником, своїм сонячним розсипом, що радуватиме потім людський зір на близьких і далеких станціях, "по всій Європейській частині СРСР...".
Серед таких дум зненацька й застав дівчину "Боцман Лелека". Він наблизився зовсім несподівано, ідучи повним ходом десь з боку радіостанції, весело рихлячи спокійну сліпучу поверхню моря. Огинаючи острів, проходить на значно більшій відстані від маяка, ніж раніше, але й там Марія, завмираючи серцем, одразу впізнала на містку браву, струнку Вовикову постать. Видно, таки не камінь батькове серце, змилувалося, повернуло баламутному Вовикові його права!..
Тільки чому він так далеко проходить цього разу — чи море стало мілкішим, чи не хоче дратувати боцмана, з яким ще й досі не зовсім у миру?
Ось він уже рівняється з дівчиною, ось уже весь перед нею...