ДАНИЛО:
— Фашист!.. Гад!.. Враг народа!.. Колись!
(Всі, попустивши було руки, знову хапливо беруть їх назад, перелякані).
САШКО:
— Чув?.. Ха, ще й ламається, як панський бублик... Цікавий ти будеш, як ми будемо тебе "розколювати". Знаєш, що то таке?
КАПЕЛЮХ благально:
— Це ж непорозуміння... (береться за голову і крутить нею, пригноблений, шепоче — "Так, так... З НКВД кепські жарти, фу— у..") — Помилка якась. Я ж генерал....
САШКО:
— Та видно... (оглядає глузливо з ніг до голови).— Але хоч би ти був сам японський імператор (тяжко) — раз ти фронту втік, раз ти дезертир, — то ти є сволота і враг народа.
ДАНИЛО в нікуди:
— Фашист!!. Мовчати!!.
САШКО:
— От! І мовчи, як риба. А говори тоді, як тебе питають і так, як тебе питають. (Презирливо). Вчити його ще треб Молокосос. Нюні вже розпустив тут... Ти ще й пісі захочеш. Почекай.
КАПЕЛЮХ плямкає тремтячими губами, щось хоче і не може сказати...
ДАНИЛО злорадно:
— А-а-а... Ха-ха-ха!! Ух ти., (до машинки) — Москва сльозам нє вєріт!
САШКО:
— Чули?.. (удає, що щось шепоче до Данила. Потім листає папери із значущою міною. Про себе): — "Так, так..."
(Лейтенантик з ентузіазмом потирає руки:
— "Буде орденок..."
Дає якісь розпорядження, відхиливши двері, і знову слухає):
— Ну от... От, бачите?.. Казав же я вам: тікаймо туди...Як інші... Як той генерал Волосянкін, чи як його... Втікли б до німців... Треба рятуватись самим і рятувати Вітчизну від таких... Хіба ми з вами не говорили про це, не мріяли?.. А?..
КАПЕЛЮХ:
— Ух-х... (розгублений тремтить). Так, так... Він славиться своєю жорстокістю... Але ж друг!.. (Здивовано). Та він же сам... Я ж з ним був домовився — разом при нагоді здаватися й переходити...
ХУСТКА:
— Та що Ви-и-и?! Як, і він?!
КАПЕЛЮХ:
— Е-е... Нічого ви не розумієте. Ви ж знаєте — Ягода, Єжов та інші... хіба це не повчально було? Така й його перспектива, бо... Зачароване коло. І от — втекти з цього кола... Зробити кар'єру... Але він от...
ХУСТКА:
— Так, так. Він вас зрадив. Спровокував... Чекіст є чекіст.
КАПЕЛЮХ підозріло:
— Але... Щось... Щось мені здається підозрілим... Ніби він і не він... фуу, я, здається, збожеволів уже.
САШКО:
— Ей! Що ви там, контра, нюхаєтесь?!.
ТИП В КУЦИНІ:
(він дослухався пильно до розмови двох своїх колег. А тоді до Сашка).
— Товаришу майор!.. Товаришу майор!..
САШКО здипвався — до кого б то він? — та погляд його впав на табличку на стіні, що сам намалював, і Сашко посміхнувся про себе. Нахмурився:
— Ну?..
ТИП гаряче, трохи не вискочить з шкіри, по-підлабузницькі:
— Дозвольте мені слово! Дозвольте мені слово!..
— Ну, говори.
— Змова!.. Заговор!..
— Гм... Ану відійдіть окремо. Можете руки тримати вільно. В чім справа?
ТИП захлинаючись:
— Змова!.. Вони збіралися убити вождя і перейти до фюрера...
САШКО:
— А-а-а...
ТИП захлинаючись:
— І клевета!.. Вони кажуть, що сам генерал хотіли перейти з ними...
САШКО:
— Умгу-у... А ти хто? (Оглядає типа критично).
ТИП:
— Я начальник спецчасті при батальйоні 46-ї дивизії... (Засоромився свого вигляду). А це я так... розумієте... Для маскировки по долгу служби... І завдяки цьому я от викрив їх!.. Я начальник спецчасті.
САШКО глянув зкоса на Типа з безмежним презирством, примружив очі:
— А-а-а... (Значуще) — Спеціаліст, значить. (Радісно набік). — Полундра!.. Учоний провокатор!.. І сексот. І хам...Спеціаліст! От добре. (До типа). — Своє діло знаєш добре?
ТИП захлинаючись:
— Так точно. П'ять років служу. Всю Єжовщину одбув, маю орден.
САШКО:
— Ага. Значить, знаєш діло, раз маєш орден. Добре. Матимеш ще... Ось на папір (дає стос паперу), сідай ось тут (ставить стілець біля бічного столика).
ТИП послужливо, солодко примружився, як кіт:
— Я... я... я.... для партії... для... для....
САШКО: скосивши очі на типа, презирливо:
— С-с-котина... (так ніби до Капелюха). — О, ти будеш знати, що таке Енкеведе... (До типа) — Ось тобі папір і ти все напишеш докладно...
— Єсть, товаришу, майор! (Облизався).
— Щоб була мені тут вся їхня організація. Пойняв?
— Так... О, знаю, знаю. Не вперше.
— Що хотіли вбити Вождя...
— Ясно.
— Зарізати його жінку і потруїти дітей.
— Е-е... Не так би... У нього ж малих дітей нема.
— Що?! Ви забули свій фах! Що значить нема? Мусять бути, раз я кажу. Раз НКВД каже — мусять бути. І вони ось хотіли їх порізати та потруїти.
ТИП захлинаючись:
— А-а, так. Понімаю. Правильно, правильно...
— Отож... Що ось цей тип варив для людей кандьор з пацюків...
... Що фабрикував танки, які не ходять наперед, а тільки назад... І гармати, що...
ТИП:
— Емм... Алеж він не "ГЛАВТРУБОСТАЛЬ"...
САШКО:
— А хто, я по твоєму тут "Главтрубосталь"?!? Саме він тут є й "Главструбосталь"! Він тут є, як треба буде, й китайський імператор. Він сам у цьому признається. Дооровольно. Ще й поклянеться іменем матері. Це, брат, Енкеведе…
ТИП:
— А-а, так-так... (облизується з ентузіазмом).
САШКО:
— Енкеведе не може помилятися! Раз Енкеведе твердить — значить саме так і було. (Подивився на "жертви") Чого позеленіли? Ви знаєте основний закон тії... як пак її, ага, — закон чекістської діалектики? Ні? Теж мені
(Повчально):
"Бітіє определяєт сознаніє!" Або ще другий: "Ліпше поламати ребра ста невинним, ніж пропустити одного винного".
Ясно? (Дивиться значуще на дядька). — Як будете самі отакими начальниками (кивнув на дядька) — інакше будете міркувати...
ТИП услужливо:
— Хе-хе... (про себе) — "Єсть ще орденок!" (аж зажмурився).
САШКО:
— Ну, от. Далі:
... Що цей шкідник і компанія знарошне малював неправильні мапи, — Берлін поставив на тисячу кілометрів убік, а Київ і зовсім чортій куди дів — приписав до якоїсь України...
... Що через нього в колгоспах коні не ходять на партійні збори, а діти родяться зовсім голі і без чобіт...
І так далі, і так далі... Ну сам знаєш... Спеціаліст.
ТИП захлинаючись:
— Єсть... Будьте певні... Через мої руки тисячі, мілійони перейшло. Та не таких.
САШКО:
— Ну, ось...
КАПЕЛЮХ:
— Дозвольте...
САШКО:
— Мовчать!..
ДАНИЛО:
— Пиши... Пиши... Враг...
САШКО:
— Він зараз буде писати.
КАПЕЛЮХ благально заламує руки:
— Але ж все неправда!
— Гм. Дурень. Єрой називається. Хе... Ти мене молокососом називав. Сам ти молокосос. Та ти знаєш таку установу, де твоєї правди не потребують? Де мають свою правду, а твоя правда до лампочки. (Стукнув кулаком). Так потребує страна і партія! — От тобі і вся правда... Що то в тебе за форма, якої часті?
КАПЕЛЮХ:
— Я спасаюсь...
САШКО:
— Знаю. Але це тобі не вдасться. Отака твоя й правда. Яку надінуть тут, таку й носитимеш. Хе... (Враз люто): Хто перед тобою сидить?
КАПЕЛЮХ:
— ...я... я...
САШКО:
— Ти стоїш, дурню. А сидить хтось інший. Той, що вас на шматочки різав би. Враги народа. (Люто):
"Великий конвеєр" знаєш? Ні? Це як сорок днів і сорок ночей на допиті без перерви і без води, і без медикаментів, щоб юшку замивати... Не знаєш?.. Молокосос.
А "снаряд" знаєш?.. Це як саджають на гарматний набій задком, так, як колись козаків на палю... Не знаєш?... А "біфштекс", як наб'ють тобі м'яса ззаду і місяць не можеш ні сісти, ні лягти, — знаєш?... Ні?
А "еполети" — це як насічуть тобі лінійкою котлети на плечах, — знаєш?..
А"противогаз" знаєш?..
А. Що в ГЕПЕУ зробили з Блюхером, знаєш?.. А то ж Блюхер був, а не така гнида, як ти! Е, нічорта ти не знаєш... Єрой!
Сабурову Дачу знаєш?.. Це як місяці ти кавчатимещ ; нявчатимеш на тортурах і так образуєшся, що тебе одвезуть потім на Сабурову Дачу. Не знаєш?.. Нічого, він он (кивнув на дядька) — знає... О, він усе знає. (Люто) і Ух, ти!.. Враг народа!..
(Бере зі столу стос паперу).
КАПЕЛЮХ.
— Дозвольте-те-те... витерти пі-пі-піт...
— Нільзя! Стій так. Це тобі ЕНКЕВЕДЕ, а не салон красоти... Так ось (водить папером перед носом "жертви" і карбуючи кожне слово). Ти ось тут усе напишеш. І він також..
КАПЕЛЮХ:
— Але, дозвольте...
— Мовчать! Ти тут усе напишеш!
— Але...
— Мовчать.! Усе напишеш! Ясно?
— Ал...
— Мовчать!.. Все напишеш! Ясно?!
КАПЕЛЮХ схилив голову, зломаний:
— Ясно...
САШКО:
— Що?
КАПЕЛЮХ крізь сльози:
— Ясно, я... Так, я все напишу...
САШКО:
— І ти у всьому щиро признаєшся... у всьому тому, що отой пише. Чув же? І запишеш всіх своїх знайомих. Всіх.
КАПЕЛЮХ і ХУСТКА:
— Но... но... но...
ДАНИЛО до машинки:
— В крові плаватимеш!.. У власній крові плаватимеш!...
САШКО:
—От...Не "но",а "тпрру". Чув? У власній крові плаватимеш. Тож пильнуй, щоб не було заглибоко. Ха! Тут тобі не бал з дєвочками. Ти ще не плавав? У своїй?.. Не в чужій, а в своїй?.. Знаєм ми вас.
КАПЕЛЮХ знітився, хлипнув:
— У мене мать... бідняжка...
САШКО визвірився:
— А у нього (на Данила) хіба нема?.. А у мене — хіба не було? І через вас гадів утратив... Ти, може, скажеш, що це не Я, а ТИ тут ГЕПЕУ? Або, що то не ТИ, а Я зрадив народ, утік от... ще й одежу заграбував?
КАПЕЛЮХ:
— Але ж всі утікають...
— А-а, ти ще й клевещеш?!.
— Ну... ну ми напишемо... Ми все напишемо... Все...
САШКО:
— Ну, от, бач. Тебе ще й не били, а ти так гарно розколовся, по саме тпруті. Сам у всьому признався і ніхто тебе й пальцем не чіпав. Тепер тільки запишеш все, оте що я говорив, на папері і у всьому ще ліпше признаєшся... Так вимагає страна і партія. Ясно?
КАПЕЛЮХ хлипаючи:
— Але ж...
ДАНИЛО:
— До лампочки-я!!
САШКО:
— Чув? У нього є своя правда... у нас є своя правда. А все інше "до лампочки", І в Енкеведе своя правда. А про твою Енкеведе не питало й не питає, й не потребує її.
(До лейтенантика, що стояв весь час, як ідол).
— Забрати їх! в льох!
Л-НАНТИК весело вищірившись:
— Там уже повно!. І в другім повно! Готуєм третій. Отаких супчиків, як карасів. Ну, давай виходь!.. Руки!!.. Руки!...
САШКО до типа:
— Ви — теж... Там будете писати. Та пам'ятайте: за щтру
працю матимете орден. За зраду — гроб з музикою.
ТИП:
— Не безпокойтесь...
(Всі виходять).
КАПЕЛЮХ (виходячи, заломано, безнадійно):
— Так, так... Це ЕНКЕВЕДЕ... Я це знаю. О, Боже, як це все знайоме... рідне... І я ж сам став його жертвою.
11
САШКО до лейтенантика:
— Здайте їх і швиденько зайдіть сюди.
Л-НАНТИК одкозирявши хвацько:
— Єсть! (Вийшов).
12
САШКО сам, тормосить чуба:
— Ху-у...