Поза збірками

Остап Вишня

Сторінка 2 з 5

Т. за цей тільки рік ви "нагородили": двома доганами, одною доганою з попередженням, трьома суворими доганами, двома суворими доганами з попередженням і трьома суворими доганами з останнім попередженням…

Це — не математика, а вже ніби якась містика, Григорію Семеновичу!

Самі подумайте: тричі останнє попередження!

Це щодо доган…

Ну, а там іще: "утримати із зарплати", "позбавити прогресивної оплати" і, накінець, — "до суду!".

І до того ви вже "досудикались", що народний суддя т. Е. заволав:

— Рррятуйте!

А ви на суддю і в прокуратуру, і в Міністерство юстиції:

— Судити не хоче!

Григорію Семеновичу! Коли ви своїх людей не жалієте, хоч народного суддю пожалійте!

Так же можна загнати людину!

А як у вас, Григорію Семеновичу, із спеціалістами?

Всіх уже порозгонили чи, може, хоч "на насіння" когось залишили?

Мені не хочеться нагадувати вам тут, скількох чоловіка спеціалістів ви звільнили (повашому, "вигнали") за короткий час, — ви це й самі добре знаєте!

Нагадаю тільки про комсомолку т. Р. Пам'ятаєте?

Тов. Р. каже:

— Брак!

А ви кажете:

— Перший сорт!

Де тепер т. P.? Аж на Артемівському цегельному заводі.

І вам тепер спокійно: тепер уся продукція може йти без перепон першим сортом…

Здорово ж ви, Григорію Семеновичу, адмініструєте…

…Тихо, тихо, тихо, Григорію Семеновичу! Не лайтеся! Я зараз піду… Тихо, тихо, тихо… Я вийду, а ви вже тоді будуйте свої словесні поверхи аж до піднебесної канцелярії.

Мені ваша лайка не до серця.

Від вашого Перця

ЗДОРОВЕНЬКІ БУЛИ!

Лист до директора Народицької МТС (Житомирської області) А. М. П.

Здоровенькі були, Микито Павловичу! Ви знаєте, з чим я, Перець, маю (щоправда, не за дуже велику честь) вас, Микито Павловичу, привітати? Із силовим вашим рекордом. Я ніколи не думав, що ви такий силач! А ви взяли та самого В. перевернули… Якого В.?

Матвія Івановича, знатного майстра комбайнового збирання льону, того самого Матвія Івановича В., що торік зібрав льонокомбайном 127 гектарів льону, виконавши своє сезонне завдання майже на 300 процентів.

Цього року, як ви знаєте, Матвій Іванович зобов'язався зібрати 150 гектарів.

Він собі зобов'язався, а ви собі подумали:

"Дідька лисого збереш! Дивись ти, який ізнайшовся: рекорди дає, в газетах про нього пишуть, слава про нього по всьому Радянському Союзу лунає… А я що? Мені ніякої слави!"

І ви таки не дали М. І. В. виконати своє зобов'язання. Ви наказали в перший же день виключити в'язальну секцію, а потім зовсім зняли з роботи по збиранню льону комбайн В., коли він зібрав льон тільки з 72 гектарів.

От М. І. В. і не зміг виконати свого зобов'язання. Ваша, Микито Павловичу, зверху!

Далі. Матвій Іванович, відремонтувавши як слід льонообробну машину ТЛ40, зобов'язався обробити 400 центнерів високоякісного волокна. Обласне керівництво вирішило біля його агрегату провести семінар машиністів льонообробних машин.

Він собі зобов'язався, а ви собі подумали:

"Дідька лисого обробиш! Я тобі дам рекордів, я тобі дам слави!"

Тількино пороз'їздилися учасники семінару, ви наказали забрати на інші роботи трактора від агрегату М. І. В. І робота припинилася на шість днів. Після втручання в цю справу райкому партії ви трактора повернули, та, проте, і в уса собі не дмухнули, щоб допомогти т. В. укомплектувати бригади для круглодобової роботи. Ви йому довго не давали динамо, не давали електролампочок, і агрегат ночами простоював.

Ваша — зверху!

Так, значить, Микито Павловичу, слави закортіло?

Ну, от я вас і прославляю: хай усі знають, як ви допомагаєте своїм знатним комбайнерам.

Хай усім відомо буде, як ви розвиваєте творчу ініціативу своїх працівників, як ви вставляєте їм палки в колеса. Хай усі довідаються, як ви дбаєте про підвищення продуктивності праці, як підтримуєте передове, прогресивне…

Поділіться нею, цією славою недоброю, з своїми обласними покровителями та опікунами — начальником управління сільського господарства т. П. і начальником управління МТС т. Т., які, засліпившись вашим підлабузницьким хлібосольством, не помічають ваших антидержавних витівок.

Та й т. Б. (того, що сільськогосподарським відділом у районі керує) — свого приятеля найщирішого — при цьому не забудьте.

Утішайте, зігрівайте цією славою серце!

Від вашого Перця

ЗДОРОВЕНЬКІ БУЛИ!

Лист Менделеві Ноєвичу Л., Мордкові Ароновичу В. та дванадцятьом іншим, которі і т. д. і т. ін.

Здоровенькі були, Менделю Ноєвичу, Мордку Ароновичу та дванадцятеро інших, которі, як і ви, трудяться на ниві нашої мотоциклетної промисловості на Київському мотоциклетному заводі, ніяк не зупиняючися на досягнутому.

З мотоциклетним вас привітом!

Як живеться, як працюється?

Скажіть, прошу я вас, дуже трудно, закінчивши сільськогосподарський інститут чи технікум, працювати в мотоциклетній промисловості?

Я питаю не про те, як після закінчення сільськогосподарського вузу влаштовуватися чи на мотоциклетному заводі, чи навіть акушеркою, це, я знаю, не трудно: там дядя, там тьотя, там дідуся, там бабуся, там братишка, там блатишка, там завкадрами, а на Київському мотоциклетному заводі ще й секретар парторганізації О. М. — чи поодинці, чи гуртом, — дивись, і влаштують, і держать, та так держать, що ні райкоми, ні обкоми вирвати не можуть…

Кріпко оберігають вас усіх, як незамінних спеціалістів у мотоциклетному виробництві.

Молотовський райком партії[8] (Київ) ризикнув був направити вас працювати там, де вам належало працювати (в сільському господарстві), — куди там?! Він запропонував вам з'явитися до сільськогосподарського відділу обкому партії, щоб там оформитися… З вас 10 чоловіка — члени партії, а з'явилося тільки троє… Та й ці троє, на пропозицію обкому, не пішли до обласного управління сільського господарства! Ні! Ні!

Зразу всі похворіли!

Та так кріпко похворіли, що ви, Менделю Ноєвичу, чкурнули в командировку аж в Ірбіт (Свердловська область) аж до 29 січня 1953 року, а ви, Мордку Ароновичу, так захворіли, що 24 грудня і до райкому партії не в силах були з'явитися, і тільки аж через два дні (26.ХІІ—52) теж махонули в Ірбіт мало не на цілий місяць…

Що воно за Ірбіт такий, що ви туди тікаєте, щоб з Києва на роботу по своїй спеціальності не їхати? Не Ірбіт, а просто всіх скорбящих радість…

Одне слово, викрутилися…

Ну, ще раз кажу, що це я, більш-менш, розумію.

А от мені дивно, як, приміром, закінчивши сільсько-господарський інститут, можна бути старшим інженером-технологом (Л., Г.), начальником цеху (В.), старшим інженером-конструктором (В.) і т. д. на мотоциклетному заводі?

Дозвольте вас трішки проекзаменувати.

Скажіть, будь ласка:

— Який вегетаційний період у переднього колеса в мотоциклі?

Або:

— На яку глибину треба орати під карбюратори і чи можна комбайнами косити урожай коробки швидкостей?

Я гадаю, що ви, як мотоагрономи, всі ці питання — раздва! — і на "відмінно"!

Бажаю вам у житті третьої швидкості і інших всіляких радіаторів та карбюраторів в ущільнені строки і на високому агротехнічному рівні.

Ходіть здорові (із заводу)!

Од усього серця.

Від Перця

И ХОРОШАЯ, И ПОЛЕЗНАЯ КНИГА

Какое замечательное, полезное дело делает редакция журнала "Крокодил", вьшуская свою "Библиотеку "Крокодила"…

Скоро мы будем иметь удовольствие приветствовать крокодильцев с випуском книги их библиотекой под № 100.

Большое зто и полезное дело.

Мн, перчане, на Украине подхватили пример "Крокодила", издаем "Библиотеку "Перця", и вотвот выйдет первый десяток перчанской библиотеки.

93 книга "Библиотеки "Крокодила" — шестнадцать фельетонов Е. Весенина под названием "Будем знакомы".

Е. Весенин познакомил читателей с целым "букетом" тех типов, о которнх в партийной прессе и на партийных сьездах и конференциях говорят:

"Зла в нашей жизни немало и фальшивих людей немало. Для их разоблачения нам нужна острая, беспощадная сатира".

Вот с такими фальшивыми, вредными людьми и познакомил нас Е. Весенин в своей книге.

Правду говоря, знакомство с такими людьми нам, читателям, не особенно приятно, — но автор в зтом никак не виноват, — он сделал полезное дело, показав их широкой советской общественности, и никакого нет сомнения, что после выхода книги Е. Весенина таких людей будет меньше.

Книга написана просто, ясно, хорошим литературным языком, иллюстрирована хорошими рисунками художника Б. Фридкина и фотографиями "героев".

Нужны ли зти фотографии, уже печатавшиеся в журналах и газетах?

Безусловно, нужны.

Некоторые "шляпы", возможно, уже исправились и перестали быть разинями и шляпами, но все прекрасно понимают, что автор борется не с Петром Петровичем или Сергей Сергеичем, а борется он с известным общественньгм явлением, носителем которого были Петры Петровичи и Сергей Сергеичи… Исправились — хорошо! И другим наука будет.

Читаєм книгу Е. Весенина: и смешно, и горько! Хорошо: смех не для смеха! Зто и єсть сатира!

А как не засмеяться, читая, например, такой акт из фельетона "Проделки морфея":

"Сего числа в 3 часа ночи по Сергеевскому переулку д. № 7, кв. 13, упал из окна из своей комнаты со 2го зтажа грн Й. Петр Николаевич. Причина падения, со слов Н., за естественной надобностью. Прнгнул из окна впросонках при сновидении, как будто бы на даче, ще и проживал лето, где окна низкие и часто в шутках прыгали из окна. Упал грн Н. гольш, в одних трусах. Запаха алкогольньгх напитков нами замечено не было, последний нами и был отправлен со "скорой помощью" в больницу".

Не смешивай дачи с городом! Не прьггай из окна!

Хорошая книга!

ВИТРІШКИ

Деякі наші кооператори по деяких наших крамницях, деяких наших сільських (та й не тільки сільських) споживчих товариствах скидаються на того класичного кооператора, що був дуже чемним, дуже ввічливим і обслуговував своїх покупців дуже делікатно.

— У вас є гвіздки? — запитували того кооператора.

— Що, прошу? — дуже ввічливо перепитував кооператор.

— Гвіздків мені треба!

— Яких вам треба гвіздків? — ще чемніше перепитував кооператор.

— Та таких гвіздків, щоб можна було прибити дошку чи там обаполка.

— Значить, вам треба великих гвіздків?

— Ні, не сказав би, щоб дуже великих.

— Так тоді, може, вам потрібні маленькі гвіздки?

— Та ні, й не маленькі…

— Ага, розумію! Вам, значить, треба середніх гвіздків?

— От, от, вроді як середніх!

— Розумію! На жаль, дорогий товаришу, у нас нема ні великих, ні середніх, ні маленьких гвіздків! А от, може, вам вухналю треба?

— Та не завадило б y вухналю!

— Вухналю, на жаль, у нас нема, а ви візьміть пудри! Поголитесь, потім попудритесь, і тоді і не щемить, і не свербить…

От зайдіть ви, приміром, у крамницю в селі Бужанці, або в селі Кам'яний Брід, або в Хиженцях (всі ці села Лисянського району) та й запитайте:

— А чи не можна у вас купити хустку?

— Нема.

— А картуза?

— Нема.

— А лопату?

— Нема!

— А зубну пасту, а заварний чайник, а зубний порошок, а гасову лампу, а радіоантену, а учнівський пенал, а гуталін, а чорнил, а соску для немовляти, а ґноту для лампи?

— Нема, нема і нема!

У Кучківській філії Яблунівського ССТ нема скла і для вікон, і для ламп.

У Боярській крамниці під час перевірки не було цигарок.

1 2 3 4 5