Велике місто на березі річки Сени. Бульвари. Знаменитий Булонський ліс. Театри…
(Іванов. Географія).
Не знати про що мріяв би Рильський, якби йому дали закордонний паспорт і він би справді побачив той Париж… Куди б він тоді вже тікав… От цікаво. Але про це вже іншим разом…
А зрештою, річ не в Рильському Максимі, а в отому новокласицизмові 1922 року, в отих мертвих гнівах і неживих ідеях.
А коли хочете, то річ зовсім не в отому новокласицизмові, а річ у тім, що Філіповичі та Зерови* пролетарських поетів вихоластали… І тепер хоч кричи: "Рятуйте, хто в бога вірує". Усі пролетарські поети тепер без… революційного змісту. Позалишали в них саму художність, та тоді: ага! а що! Це ваші… Це — "пролетарські"…
А як насправді — так і не в цім річ, не. в вихалащаних поетах, а в Рильському Максимі…
Ось що він пише:
Але душа, мов криця,*
Закохана в блакить.
І Рильський цитує П. Савченка:
Мак червоний серця мого
Перецвівся в синій.*
Від червоних маків майнула українська література до синіх кольорів, до синіх настроїв, до синіх далечінів…
Посиніла українська література. Обпилася самогону й посиніла.
Посиніла й умерла…
У неї неживі ідеї, мертві гніви.
Неокласики й неофутуристи починають "детальну розробку окремих питань".
В трупі української літератури вовтузяться, як патологоанатоми.
Хай порсаються.
На їхнє місце з'явилися нові поети, пролетарські поети, українські поети…
Молоді поети живляться з трупа української літератури…
Але констатуємо факт: кінець української літератури. Є епігони і є піонери української літератури.
ІІІ. ШІСТЬ І ШІСТЬ…*
Коли нове життя трощить старі побутові форми, коли з Шевченка зроблено святого рівноапостольного князя Володимира, коли всі автокефальні діти на всі голоси співають "Садок вишневий коло хати", коли всі малороси попереверталися на свідомих українців, коли поодчинялися нові українські школи, — тоді нова українська література багато має визначних талантів, славних імен, великих майстрів слова…
Візьмімо з них перші-ліпші шість найвідоміших. Розгляньмо: Олесь, Чупринка, Самійленко, Філянський, Лепкий, Рильський.
О. Олесь*
Ніжний-ніжний, тонкий-тонісінький лірик, співець кохання, природи, рідного краю…
Великий майстер слова… Дає чудові перли поезії української: нудить світом, кляне свою дурну голову,* п'є гірку по шинках, проситься, щоб пустили додому до жінки і до дитинки й каже, що більше не буде. Одно слово — визначний великий талан…
Грицько Чупринка*
Дуже я його любив… Любив його прозорий дзелентичний, радісний, як травень, вірш. Великий майстер слова: батькові уси й бороду поголив. "Навіщо, — каже, — вам, тату, бороду носити. Вам так краще"… Чистий, високої марки лірик. Було, стане в Києві проти "Часу"* й починає поливать. Дуже я його любив… Філософом отаким жив і помер не з хвороби, а з… розстрілу…*
Володимир Самійленко*
Відомий поет, бо жив собі тихесенько нотаріусом. Великий майстер слова, тільки що він написав, отак і не згадаєш… Якийсь такий поет… нарікає на ЧК в еміграції й хоче тікати на Марс… На Землі занудився…
Філянський Микола*
Божественний поет. Молиться щовечора й щоранку богу. Одно слово — філософ і неабиякий патріот. Носить все життя в руках корону:
І на руках своїх корону тобі сини твої несуть.
"Синами", бачите, себе називає… Живе в Яреськах на Миргородщині. Щодня снідає й обідає, а мова в нього милозвучна, хоч у палац для делікатного вжитку. Да.
Лепкий Богдан*
Хоч сам і з галичан, а пише галицькою мовою. Писав багато, а що саме — не скажу. Одно слово — чудовий поет. Видав за кордоном Шевченка й до кожного титла й коми примітки поробив. Працьовита людина — не любить більшовиків і нудить світом. Може, через п'ять років піде служити в Наркомос, а може, не піде, бо талан у нього неабиякий…
Рильський Максим
Був ще хлопцем малим — школярем, а штани вже носив, бо таки неабиякий майстер слова. Написав книжечку поезій. Потім перейшов на прозу. Великий талан: любить полювання й рибальство. Влітку бував у рідному маєткові (батько — Тадей Рильський — член старої громади). Взагалі — пантеїзм. Революції не запримітив…* Що сталося з маєтком, не знаю, а без цього тяжко схарактеризувати його як поета, одно тільки можна сказати з певністю: ходить у штанях…
Було це шість найвизначніших, найславетніших представників української літератури…
Є ще чимало інших іменнів, що прислужилися українській літературі, бо поїхали за Петлюрою на еміграцію, разом з літературою…*
Далі прірва…
Далі "стрибок" через прірву… І нова пролетарська література,* що нічого спільного з старою українською літературою не має…
Беру з цієї пролетарської літератури шість іменнів.
Вас. Еллан
Один тільки з пролетарських письменників, не розстріляний білими (решту всіх розстріляно). Загартований, випробуваний, незломний. Креше увесь час іскри.* Одне слово — кресало. Фізично слабий. Важить 2 п. 20 фунтів і не має апетиту. З поетів найздоровіший, монолітний. Ніжний та люблячий в глибині душі, але не маючий часу розперезуватися. І спить підперезаним. Через те його лірика — лірика революції.
І. Ю. Кулик*
На очах росте. Отак на його дивишся, а він росте. З агітки виріс… Виріс і пішов певним шляхом. Лірик: даючий, знаходячий, добираючий, куючий, творячий, поющий, вопіющий, взивающий і глаголющий. Даючий — не загальники. Знаходячий — конкретні живі типи. Добираючий — живі образи. Творячий — нову мову з прикорня пролетарського побуту, праці, боротьби.
Володимир Сосюра
Розхитаний юнак. Брюнет. Бритий. В галіфе. Ніжний лірик, одчайдушний паруб'яка. Прийшов з Донбасу, понаносив з собою пахощів шахтарського життя, що від них закрутила носом доброчинна українська критика.
Осюсюрив молодь. Пройшов фронти. Є щось хлоп'яче в його творчості, хвороба зросту… А скарбів йому одважила цілина Донбасу — гай-гай! Женився.
Микола Хвильовий
Істинно: Хвильовий. Сам хвилюється й інших хвилює, дратує, щипає, кусає… Аскет. Жорстокий. Гордий. Суворий. Лагідний. Ніжний. Худий. Опасистий. Блондин. Брюнет. Шатен. Мрійник.
Загубив своє "я" і шукає його, як Дон-Квізадо. Шукав і опинився в обіймах старої просвітянської літератури й кинувся на боротьбу з нею. Розклавіатурився… Роздерся на дві половини — одна б'ється з просвітянською літературою, а друга стоїть перед обличчям неоспіваного пролетаріату. Перша половина жоната, друга — парубок.
Третя його половина дульцинує життя, то в один бік, то в другий, то спереду, то ззаду.
Пише для інтелігенції, бо поет він пролетарський.
Михайло Йогансен*
Майстер слова, пише дивно. Що напише — не знати. Перед ним ще ціле життя, а гевал з його добрячий, халера його не візьме, бо ювілер форми. Апетит добрий. їсть чимало, бо вже вчений, в це його козир, бо таки біда для поезії, коли поет учений.
Валер'ян Поліщук
Прийшов до "Гарту" (решта поприїздили). Визнав марксизм, комунізм, але як це все переварить. Жонатий. Єретик і норовистий. Поет цікавий: очі блакитні, велика шевелюра. Чудово хапає за шматки життя, та не тільки за шматки, а за цілі полотнища з кров'ю і з живими істотами. Псує йому потяг до філософії… Інженер: будує місток через провалля, щоб зв'язати пролетарську літературу з українською. Інакше він не може.
Оце тільки перший загін.
За ними прийдуть нові й нові…
Одно слово — хто не з нами, той ворог.
_____________________
Микола Зеров. ВОСКРЕСЛА
(Початок української літератури)
З 1917 року, відколи скінчився страшний трьохсотлітній мартиролог української культури й книжки і знову ожила українська література, ми маємо кілька визначних таланів літературних, що утворюють напрями, дають тон і накладають свою печать на попередників, на сучасників і на нащадків.
Маємо Шевченка, Франка, Лесю Українку, П. Тичину, П. Філіповича і М. Рильського, й Зерова.
Узагалі, кажу, 1922 року ми маємо чимале літературне оживлення.
Найвизначніший і числом своїх творів, і властивостями свого неабиякого хисту був відчитного року Тарас Григорович Шевченко, що написав цілого "Кобзаря". Частину його творів ми свого часу вмістили в декламатор "Слово", видання видавничого т-ва "Слово" у Києві, як підвалину нової української літератури.
За Т. Г. Шевченком іде Іван Франко. Франко теж чимало дав 1922 року для української літератури. Щоправда, Франкових творів трохи менше, аніж Шевченкових, проте й Іванові Франкові належить почесне місце серед українських письменників 1922 року.
Далі — Леся Українка.
Леся Українка, померши 1913 року, спромоглася, проте, зайняти одно з чільних місць в українській літературі відчитного 1922 року, що свідчить про великий її талан, талан багатогранний, вогнистий, мінливий,
Павло Тичина. Один із символістів, що дав "В космічному оркестрі" ("Шляхи Мистецтва2) і "Сковороду"… Решта символістів — Загул* — загубився, а Савченко* теж чимало дав для літератури, бо не друкував нічого.
З київської групи визначилися ще так звані "панфутуристи": Михайло Семенко*, Гео Шкурупій, Слісаренко*. Це деструктивісти.
Ідеолог Семенко й головний деструктивіст Шкурупій. Здивовують і ображають міщанський смак, але даремно, бо смаку міщанського ні здивувати, ні тим паче образити нічим не можна.
Це Київ.
З поетів харківської групи виступали невеличкими книжечками М. Хвильовий, В. Сосюра і М. Йогансен.
Хвильовий розтріпаний і нервовий.
Сосюра однотонно-чіткий з своїм шестистоповим ямбом.
Йогансен — тонкий, блідий і вибагливий. Стоїть на теоретичному ґрунті.
Близько до цієї групи стоять Еллан і Поліщук. Перший скупий. Другий щедрий.
Еллан нічого не писав, а Поліщук — переписав*. Випустив "Книгу повстань", "Ярину Курнатовську" і "Леніна".
"Ярина Курнатовська" — поема, перемішана з автором. Так що її можна назвати або "Ярина Поліщук", або "Валеріан Курнатовська". Ще влучніша була б для цієї поеми назва "Євгеній Онєгін", де так багато, вибачте на слові, репортьорської красномовності…
Така сама необробленість, як і в "Євгенії Онєгіні", псує і другу його поему "Ленін".
Щодо поета Зерова мушу зазначити, що він дав кілька прекрасних перлин новітньої української поезії, написаних Гомером, Одіссеєм і іншими грецькими письменниками,* почасти до різдва Христового, а почасти після різдва Христового.
Не можна поминути й X тому поезії Філянського… Прекрасні формою і змістом, глибокі й вогнисті, вони не надаються до друку, бо жодне видавництво не може їх підняти; на жаль, в швидкому часі, доки прибудуть удосконалені американські домкрати, український читач позбавлений буде змоги читати їх.
Найблискучішим виступом був виступ двох поетів, що одійшли в мистецтві туди назад, до Гомера, до Бодлера*.