І йди собі, головою, як кобила в спасівку, покивуй!
Тобі зусюди "ура", "слава" тобі летить з усіх боків, поліцейськими нагаями підштовхана.
Харрашо!
Подадуть тобі закон, покажуть пальцем місце, де тобі розписатись треба, ти собі потихеньку, як колишній старшина, й виводь: "Миколай" або "Борис".
І все!
І жалування добре, і їсти є що, жінка не скиглить, діти твої, царенята, не голодні… Та не життя просто, а чай з цукром…
А ось тепер що?
Куди підеш, кому скажеш?
За писаря в сільраду не приймуть, бо нових порядків не знаєш.
І в комнезам не візьмуть.
Може, попервах би й утерся якнебудь, так потім все 'дно вичистять.
"Примазався, — скажуть. — Елемент!"
Сказать би, обчественні свині пасти, — так не впасе, лиха личина. Порозбігаються.
Про череду я вже й не кажу, бо зроду ж корови воно не бачило, а молока схоче вкрасти, сяде, дурне, бугая доїти.
А бугаї цього не люблять.
Уб'є, а тоді всій громаді й відповідай.
Морока з отими царями безробітними!
Ну куди ти його приткнеш?
Не йначе, як віз піску купити, — хай у бакшу грається.
КОГО ДО РАД ВИБИРАТИ
Кого?!
Певна річ, людину статечну, богобоязливу, у добрій чумарці, щоб, як буде головою Ради, заклав руки за чорзнащо, кахикнув на свої п'ятдесят "утаєних" та:
— А поклич, Свириде, мені отого, що у "незаможниках" значиться! Я йому покажу, у якій дірці раки зимують!
Отакого й вибирайте. Матимете принаймні голову, що здавен до того звик, здавна за церковного титаря правив і цілителеві Пантелеймонові свічку ліпив. Та не просту собі свічку, а золотою биндочкою обкручену.
Оце буде вам голова!
За члена найкраще підійде місцевий крамар. Людина він поважна, у піджаку й з цепкою. А тепер у вас які члени в Раді?
У шинелі подраній, у латаних чоботях, у полотняних штанях…
А то сидітиме, як великодня писанка! Приємно буде й у ноги вклонитися. За секретаря кого? Та ясно ж кого!
Писаря бувшого. Він же по бамагах як автомобіль! Тільки: чирк! чирк! чирк! чирк!
Ну як уже писаря нема, тоді б врядника або стражника. Він всі закони знає…
Щоб діло в Раді робилося по совісті, вибирайте туди й попа!
Це — обов'язково.
Що тепер за Рада?
Збереться, дивись, "Інтернаціонала" або "Заповіта" співає.
А то збереться нова Рада:
— Благословен бог наш! Серце просто радуватиметься…
І жінок не забудьте. Бо тепер часи нові — жінка однакові права з чоловіком має.
Хто там у вас найкраще гонить? Мокрина?
Мокрину й виберіть. Щоб начальству не далеко було бігати. Та й вам самим не треба буде для начальства шукати по кутках перваку. Тут у Раді куб поставлять — і гони!
Оце буде Рада!
ТОСКНО БУДЕ… І ЖУРНО БУДЕ.
А чого тоскно буде? І журно чого буде?..
А того тоскно і того журно житиметься нам на світі білому, що… автомобілів менше вулицями літатиме, менше гудітиме, менше ревітиме, менше свистітиме…
А винуватий у всьому тому нарком земельних справ СРСР т. Смирнов.
Узяв та й наказав:
— Дві машини залишити тільки для вжитку, а сім у Держфонд! Потому, — говорить, — дорого!
І стогін великий у Наркомземі пролунав, і потьмарились лиця многії…
А "Правда" єхидно великими літерами:
"А хто далі?!"
Виходить, значить, що треба комусь і "далі"…
І буде на вулиці тихотихо…
І не буде вже й людей роздавлених…
І йтимеш вулицею спокійно і не блиматимеш баньками, як затюканий звір…
І буде в нас багато часу, і бензину, й шмаровидла, і шин, і магнето…
І буде тоскно… І буде журно…
Бо весна після зими у нас настає.
Квіточки розквітнуть, зіти зазеленіють, травиця шовкова випнеться у Померках, у Сокольниках, у Люботині, у Високому, у Зеленому…
Сонце світитиме, пташки щебетатимуть…
А Аріадні Валентинівні на травицю забажається… З пакунками, з ікрою зернистою, з собачкою шпіциком…
А може, в неї чоловік директор… А в нього авто був… І не один… і не два…
А тепер:
"А хто далі?.."
І йому треба "далі"…
А в потязі душно…
А на авто вітрець повіває… І не трясе… І швидше… І в черзі не стоять…
Аріадна Валентинівна плакатиме, шпіцик, собачка, скиглитиме, директор сопітиме…
І буде тоскно… І буде журно.
НІЧОГО НАРІКАТИ
Пишуть з усіх сіл до нас:
— Рятуйте! Бабишептухи заїдають! Розвелось їх по селах, що ні проїхать ні пройти!..
Бач які?!
Тепер — "ряаатуйте"!..
А як пупи різати, так тоді не "рятуйте"!
Тоді до баби!
Як бешиху шептати — до баби!
Пристріт, обкладки, глаз, родимець — так тоді:
— Бабусю! Чи не пошептали б? Я вже вам і яєчок, і пшінця, і як Мура отелиться, то й сметанки!
Та вже мені не кажіть: знаю й ще чого до баби ходите…
І порох пити, і селітру, і…
Чого ж тепер кричите?
Що з десяти дванадцять умирає?
А як же ви гадали? Щоб так ото баба шептала, а ви жили собі та й жили…
Ні! Так не буває!
Мріть уже, раз до баби йдете!
То вже таке діло…
Лікарів же та фельдшерів не хочете?
"Тумана, кажете, напущають" та "пошесті розносять"…
І правда. Хіба ж таки лікар там чи фельдшер — хіба вони те зроблять, що баба?.. Покличте лікаря на вродини, так він вам почне руки мити, струмент варити, породіллю на чисте рядно класти, бабів з хати повигонить, та чистими ножицями пупа одріже, та зав'яже…
Хіба це порядок?!
А баба богові святому помолиться, та в попіл руки, та іржавого ножа, та поплює, та подує, та прикаже… От воно й умирать легше!..
То єрунда, що потім у дитини пуп гниє, аж доки сватів посилати, а в матері "золотник" не на місці та кров'ю сходить… З бабою!
Або візьміть обкладки…
Лікар, так він починає під шкуру штрикати, та горло мазати, та різні компреси… А з бабою так просто іграшки!
Баба знає, як це робити… На те вона власними руками й зінське щеня давила… От вона тими самими руками й обкладки давить… Лізе собі в рота й давить… Пильнуйте, щоб тільки свічка була напоготові та труна…
А поховати — це штука не велика.
Отож не нарікайте! Мріть собі потроху, царство вам небесне…
Та тікайте од лікарів…
Тоді попам хоч заробіток буде, а то вони тепер дуже бідують.
САМІ ТОБІ ЧУДЕСА!
На Поділлі це так…
Що не день — то й чудо! Що не день — то й чудо! І то різноманітні чудеса…
Не те, що там обновилася ікона, та й обновилася ікона, та й ще раз обновилася ікона…
Подільські чудеса — серйозні чудеса, чудесні чудеса й таємничі тайни…
Все од сили вищої, од сили потойбічної, од сили магічної…
Спочатку за чудеса взявся був бог… Старий бог християнський, що споконвіку своїми чудесами вславився.
Калинівське, приміром, чудо, коли з сухого, порохнявого хреста потекла кроз гаряча і коли пастухові калинівському з'явилася матір божа преподобниця й промовила:
— Іване! Висякай носа та оголоси всім вірним, що на цім полі мають поставити тисячу шістсот штук дерев'яних хрестів! Важких хрестів, дубових хрестів!
Це вам не "обновлєніє".
І тепер уже на калинівське, кажуть, поле розумні люди щось понад три тисячі хрестів понаносили. І ще несуть…
Треба було тільки тисячу шістсот штук для богородиці, а вони гатять, і гатять, і гатять.
Вистачить і для богородиці, і для сина божого, і для отця небесного. Та й духові святому буде де пересидіти, щоб крильця відпочили.
Оце чудеса!
Але це божеські чудеса…
Чортяка, дивлячись на такий успіх богів, луснув хвостом по стегнах. "Що я в бога, мовляв, теля з'їв, чи що?! Хоч і з'їв, так тільки яблуко!"
І собі за чудеса. Та таких натворив, що куди тому богові!
Ось що пише "Червоне село" про те, що чортяка по селах творить:
"В одному селі сидять комсомольці на зборах і дискутують, чи є бог та чорт, чи нема. Вирішили: нема. Коли — гульк! — панок. "Є,— каже, — бог! Обидва ми є!" Дивляться, а в панка ріжки випинаються, випинаються. І хвіст росте, росте, росте. Комсомольці — ходу! З того часу не стало в селі комсомолу".
Друге чудо:
"В якомусь селі чорт переодягся панком і прийшов на збори комнезаму. Так голова як уздрів — збожеволів". Третє чудо:
"Ішли до калинівського хреста люди молитись. Ішли через ліс. Переймає тих прочан стражник та й каже: "Зайдіть, — каже, — люди добрі, до мене в церкву помолитись". Зайшли люди в церкву, почали мируватись. Помирувались одинадцять душ, коли це півень: "Кукуріку!" Зирк — церкви нема, а в тих одинадцяти — на лобі чорні плями".
Отаке на Поділлі чортяка викомарює.
Комсомольців порозганяв, комнезамів поперелякував та ще й одинадцятеро прочан понівечив…
І, головне, ніякого порятунку — лиха його година знає!
Навіть комсомольці не беруть — на що вже хоробрий народ!
Є ж прекрасний спосіб од чортів: голова зборів хай чита "Да воскреснєт бог", — секретар — "Отче наша", а найдужчий з присутніх підходить ззаду та: "Господи, благослови!" — і по уху!
Чорти цього дуже не люблять…
Не люблять і ті, хто це розказує.
А ВИ ОТАК!
— Так чого ви гніваєтесь?
— Чого гніваєтесь?! Не гнівайтесь ви! Галасують про "ножиці", кричать: "Стуліть ножиці!" — а беруться за коні, а беруться за авто, а беруться за кабінети, а беруться за бланки, а беруться за штани… Чорт його знає, що за народ!
— Та що таке?
— Що таке?! "Ножиці" вам муляють, так і стуляйте їх собі на здоров'я! Так при чім тут я?!
— А хіба вас істуляють?
— "Стуляють"?! Тридцять автомобілів на цілий Харків, а решту в Держфонд?! Стуляють! Сорок кобил на цілий Харків, а решту в Держфонд!
— Ну, так що?!
— А коли я працюватиму?! І як я працюватиму?! Я встаю, я їм, я їду… Жінка встає, жінка їсть, жінка їде… Я їду автом на службу, жінка їде конем на базар… А тепер що буде?! Я встану… Так мені, ви думаєте, буде час попоїсти?! Що ж ви думаєте, що "відповідальна" жінка пішки на базар піде?! Чорта з два! Так я мушу на базар, а потім з базару, а потім на службу, а потім із служби! Уявляєте?! Так вони мали одні тільки "ножиці", а тепер і я буду "ножиці", і всі ми будемо "ножиці"… Ноги в тебе через два тижні розкарячаться, спробуй тоді їх істулити… Так, повашому, це буде — нема "ножиць"?.. А помоєму, це буде — самі "ножиці"…
— А ви не розкарячуйтесь.
— "Не розкарячуйтесь"? Три роки їздю вже, одвик ходити, а тепер несись, як той хорт, я не уявляю, що буде! Що буде? Просто страх!
Боїться, бідолашний!
А мені оце дядько в потязі розказував:
— Як благословиться тільки на світ, ціпка в руки та за тридцять п'ять верстов з облігаціями… Ідеш та гудеш, як той авто!..
Спробуйте так, як дядько: за портфель та на вулицю. Ідіть та: "Гу, Гу! Гу!" Незчуєтесь, як і на службі будете!
НЕ ДУРАК КОРОЛЬ…
Грецький король Георг не дурак!
Виганяють грецького короля Георга з Грецького королівства…
— Не годишся, — говорять. — Ну, який з тебе робітник?! Платню тобі плати, "сверхурочні" плати, тантьєми плати, роз'їзні плати, кватирю тобі давай, коні тобі давай, авто тобі давай, пайок давай, одягай, обувай… Дорого це все, твоє королівське величество! Ти в нас як директор ніби банку чи тресту якого.