Ніби парубок! Хароший Дніпро!
А ви знаєте, що й "пролетарі" в київському Пролетарському саду не такі, як інші. Якісь особливі…
У шовках усі, у лакерках, в перснях з діамантами. Он, приміром, подивіться — "пролетарка" пливе… Не розбереш де зад, де перед… Усе якось переплуталось… І там бант, і там бант… І там гора, і там гора!
І вираз однаково "одухотворенний" — і ззаду, і спереду! Якби не капелюх, так не знав би, з якого боку на неї дивиться… Ходить по садку й пахне! І пахне з усіх боків!
Так і не розібрав, з якого вона "проізводства"…
А біля неї "пролетарій"… Штанчата до колін, черевики гостроносі, піджачишка якийсь короткополий… І так ото біля неї щигликом, щигликом!
Очевидно, "металіст"… По благородному металу…
А он за столиком сидять дядя, пиво "дують". Нахилились на столик, так і на столику пузо, і ліворуч од них пузо, і праворуч од них пузо… І все їхнє власне пузо… Не дядя, а саме пузо…
Вгору од пуза пішла жилетка, а за жилеткою пішов комірець.
Пішов і сховавсь у холці… А на холці хтось футбольного м'яча поклав і дірку в нім продрав… В оту дірку пиво виливається… Виллється, а потім з дірки вилітає з бризками:
— фффу!
На голоді, мабуть, дядя працюють!
Ото втомились за день, а тепер відпочивають!
А музика Ліста, Чайковського, Оффенбаха одхватує! Харашо грають! Харашо грають — "пролетаріат" задоволений!
А задоволений, значить, щовечора повно! "Єднається" добре.
"Єднається" й не думає, що надійде той час, коли пролетаріат гукне вже йому назавжди: "Ану, хлопці, роз'єднуйсь!"
Київ
27—VII 1923 р.
"ІМЕНІ ШЕВЧЕНКА"
(Мабуть, не фейлетон)
Так це зветься:
"Откритий театр імені Шевченка". Це середніми літерами. А потім: "Б. Тіволі".
Це вже великими червоними літерами. А далі вже йде "Ісключительная програма із № номерів".
"Тільки в нас! Тільки в нас!"
"Послєдніє четире гастролі!"
"Послєдняя прощальная гастроль і бенефіс!"
Оце все так і лізе в вічі з кожного афішного стовпа, з кожного паркана, з будинків, з будок…
Підіть колинебудь навмисне подивіться, як там "роздєлують" ім'я Т. Г. Шевченка.
Як.там "знаменитая і несравненная", обхватів у чотири "исполнительница", вижимає з отакенного рота щось таке скрипуче, хрипуче й тягуче, що зветься чи то романсом, чи то "народною" піснею.
Як у неї при цьому очі "закочуються", а з декольте "викочуються" (не очі, звичайно!..).
З перекривленим якось особливо ротом, з намазаними "до отказу" губами й очима, прилюдно ґвалтує "єдинственная" своє надірване горло, і звідти летить поковтане й пожмакане:
А где мой щит? Казууук отнял…
Казук — це значить козак. І це "іменем Шевченка".
Або маєте "слєдующий номер нашей програми".
"Знаменитий (там не знаменитих нема!) ісполнитель восточной песни". "Восточная" пісня — це, як ви й самі, певна річ, догадуєтесь, — кавказька пісня.
Кавказька пісня в "саду імені Т. Г. Шевченка" визначається тим, що одягнений в черкеску підмазаний "лезгин" чи "грузин" перекривляє російську вимову кавказьких народностей, тягне ті слова під сумний (ніби східний) мотив і додає до кожного куплета:
— Ва!
Коли пісня весела, тоді "ва" коротке й бадьоре, а коли тая пісня сумна, то те "ва" різким неприємним голосом тягнеться через увесь кін, аж доки "знаменитий" не заховається за лаштунки.
"Восточні пісні" в трактовці харківського саду "імені Шевченка" такіо:
Наш Кавиказ край весолій, В ном висегда бакали полни, А я смуглий малчик юга, Вип'єм за край наш Кавиказ…
Або:
Без лубві і жизні нет.
Хто раз лубил, пускай ещс палубит.
Вааа!..
І це "імені Т. Г. Шевченка". Знаєте, якого Т. Г. Шевченка?
Того, що "Кавказ" написав!
Як повашому: "Ва" чи не "Ва"?..
Помойому, так просто "Вава"!!!
Далі ви маєте куплетистів, трансформаторів і т. ін.
Багато там у тій "ісключительной" програмі їх є…
Це до дванадцятої години уночі.
А після дванадцятої починається кабаре з каскадними, ліричними, венгерським хором, румунською оркестрою, виноМ "лучшего качества" і з "требуйте шашльїк из молодого барашка".
І все це "імені Тараса Григоровича Шевченка"…
От що!
Тарас Григорович, на жаль, умер уже! Власне, не Тарас Григорович умер, а померли його біцепси, так що він сам себе оборонити не може!
Треба комусь іншому за це взятися!
Це, звичайно, не значить, що треба взяти мітлу й захопити оту всю "ісключительную" з садка.
Мітла, навіть драна, може на що корисніше придатися… Це — раз…
А друге — є таке прислів'я: "Не займай когось, так воно тобі не робитиме чогось".
А то займи, так воно тобі замість "романсу" заверещить істерикою…
Отже, хай вони собі співають і танцюють, треба тільки ім'я Тараса Григоровича з тої "кумпанії" вилучити.
А він не образиться! Їйбо, ні!
ВСЕСОЮЗНА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКА ВИСТАВКА
Москва, 21 VIII. 21 серпня виставку одвідало 6 тисяч групових екскурсантів, без поодиноких одвідувачів, що їх кількості точно ще не встановлено. Прибувши вчора до Москви, екскурсантиселяни з великим зацікавленням обдивились павільйони ветеринарного відділу, де вони мали нагоду одержати цінні поради про практичну боротьбу з епізоотіями.
Окрім прибувшого з Великоземельної тундри ненця Виячевського, про котрого вже повідомлялося в газетах, на виставку прибули ще два дідиненці з оленями, північними собаками і всіма хатніми причандалами. Прибувші в одному з кутків виставки збудували свої чуми, в яких~ будуть жити до закінчення виставки.
ВСЕСОЮЗНА ВИСТАВКА ОДКРИТА
Виставка!
Наймодніше, найчастіше, й найулюбленіше тепер це в Москві слово!
Ще 18го, під'їжджаючи до Москви, чуєте і у вагоні, і на станціях, і скрізь:
— А завтра виставка розпочинається! Завтра! Ех! Якби одним оком!
— Так чого ж?
— Та до Петрограда треба!..
А в Москві вже і візники, і подорожні, і просто собі цікаві:
— На виставку приїхали? Так! Завтра! Завтра розпочнеться!
19го раннім ранком вся Москва червоними крилами затріпотіла!
0 12й удень призначено відкриття!
З 10ї години біля Калузької застави море людське… Автом не продерешся.
1 пішоходами, і вулицею сунеться лава… Авто… візники… мотоцикли…
Тільки до Калузької застави. Далі авто тільки з особливого дозволу Главвисткому.
Пішки, будь ласка! Та й де таки з тим автом, коли ледве боком просунешся?!
Десять тисяч квитків видано! А заявок було на шістдесят тисяч! Куди~ж таку силу?
А йдуть… ідуть… ідуть… І з квитками, і без квитків.
Кожному цікаво.
Берег Москвиріки по той бік Нескучного захряс народом…
Делегати збираються у дворі Гірничої академії і звідти окремими групами рушають на виставку.
Гості по районах, зарані встановленим порядком, організовано, групами.
Порядок скрізь зразковий!
Все точно передбачено, зважено, вирахувано… Нігде найменшої зупинки, непорозуміння, неладу… Як годинник! І то хороший годинник!
Та невже тут шість місяців тому був "всемосковський смітник"?
Невже за шість місяців (навіть якби й не смітник тут був!) можна збудувати ціле місто?!
Та яке місто! Не звичайне, що ми звикли бачити й уявляти собі його, а дивне якесь, чудне й разом із тим прекрасне!
Місто, де поруч бурти бурятської чи ненецької ви бачите грандіозні, останньої техніки, павільйони?!
Це — казка якась!
"Казка"?! Хароша мені "казка", коли ви це на власні очі бачите! Москва каже: — Це — чудо!
Так, це справді чудо! Перше чудо чудотворця народу, трудящого народу, якому дали тільки два роки відпочити від панських гармат і кулеметів.
Два роки! А якби дванадцять років?!
Об IIі2 прибувають члени ВЦВКу, Раднаркому, ВЦРПС, дипломатичний корпус, Московська Рада й інші представники вищих радянських, партійних і професійних Організацій.
11 год. 40 хвилин — вхід на виставку закритий!
Поамериканському! Точно! Як було ухвалено, так і насправді…
Вся площа перед головним виставочним будинком — жива людська маса!..
Заводи, фабрики, Червона Армія, селяни підмосковні, представники і союзних, і автономних…
Всі… Всі… Всі…
Українці, білоруси, татари, тюрки, грузини, вірмени, лезгини, бухарці, башкири, киргизи, калмики, буряти, монголи, вотяки, остяки, чуваші, марійці, ненці, зиряни…
Кожух і халат… черкеска й свитка…
Чоловіки з косами й чоловіки голені…
Жінки в штанях… Чоловіки в "спідницях"…
Шумить, хвилюється людське море…
Рокотом тихим рокоче…
12 годин…
— Тутутутуту!!
Фанфари засурмили!.. Десь високовисоко на башті, де серп з молотом плуга перехрестили… Бах! Бабах! Бах! Сальва гарматна! Тиша…
— Оголошую всенародні збори одкритими!
Це так т. Л. Каменєв, заступник Голови Ради Народних Комісарів СРСР…
…Повстаньте, гнані і голоднії
Грізно котиться "Інтернаціонал" з десятитисячних грудей…
— Слава! Слава! Ура!
І вже над серпом і молотом, що плуг перехрестили, тріпоче червоний стяг! А на нім:
"Перша Всесоюзна СільськоГосподарська і КустарноПромислова Виставка ССРР".
Президія зборів: Каменєв, Риков, Нариманов, Свидерський, Красін, Чичерін, Догадов, Шефлер…
— Від імені Головвисткому… Ілліча… На почесного голову… Його ініціатива… Його…
— Слава! Слааава!
Ілліч! Слово тільки одно і… грім оплесків… …На почесних членів президії — Калініна, Троцького, Зінов'єва… Томського… Сталіна!..
— Урррра!
Летить в грамофонові труби:
— Слово… Рикову!.. Оплески…
— Від імені робітничоселянського уряду… вітаю… "Змичка"… Робітники… Селяни… Сільське господарство… Промисловість… Багатство країни… Вчімось…
Слово… Чичеріну…
Люблять Чичеріна… Довго з усмішкою кланявся, доки стихли…
Закордонні держави… Радянські республіки… Значення виставки… Відносини з Заходом… Переможемо…
Слово старшині дипломатичного корпусу, турецькому послові Мухтарбеєві!
…Французька промова лунає з трибуни…
— Вітаємо… Бажаємо…
— …Красіну!
— Перша думка робітничоселянської влади за селянина… Після війни, голоду… Експорт… Ми прохали допомогти… Відмовили… Ми самі зробили! Власними руками!
— Слава! Слава!
Представник трьох провінцій Китаю… Горлові, незрозумілі, різкі слова… Перекладач…
— Китайський народ… бажає… бачить… вітає…
— Слава! Ура!
І ще… ще… ще… "Інтернаціонал"… Туш… І ура!.. Ура!.. Ура!..
…Слово …голові ЦВК СРСР …Наріманову!
— Від імені трудящих Союзу Соціалістичних Радянських Республік оголошую першу… виставку одкритою!!
Слава! Безконечна слава!
— Збори закриваються! Запрошуємо зазнайомитися!.. Скрізь інструкторипроводарі з червоними нарукавниками.
— Прошу! Складайте групу!
І попливли групи по павільйонах, будинках, буртах…
А в садку музика, співи (українська "Думка", Білоруський хор), летючі трупи, вистави, концерти, кабаре.
Карнавал народний!
До дванадцятої ночі!
Свято всенародне! Всесоюзне свято!
Свято відкриття першої на всім світі після військових руїн виставки, спорудженої трудженими руками робітників і селян!..
ЧУДОТВОРЕЦЬ-МОЛОТОК
Ще шість тому місяців там, де тепер гордо тріпоче червоний виставочний прапор, де очі розбігаються від дивовижних будівель, шість місяців, кажу, тому валялось там все московське сміття, ганчірки, покидьки, що тисячами підвід цілими століттями вивозилися з московських задвірків та нужників…
Було сказано:
— Зробимо!
І зроблено…
Головвистком, вісім тисяч плотників, каменщиків, садівників, чиї молотки ночами й днями не припиняли свого стуку, — і… чудо!
Будовано виставку міцно! Осушувано грунт, з багна пороблено озера та ставки, плацдарм позаливано цементом…
Вона проста, але дебела.