З крякухою на озері

Остап Вишня

Сторінка 2 з 2

Над озером туманиться...

Ось пискнула очеретянка. Сiренька маленька пташечка вже прокинулася, вона iз спритнiстю неймовiрного акробата перестрибуі з очеретинки на кугу, охоплюі своїми лапками такiсiньку стеблину i гойдаіться...

Вона вас зовсiм не боїться... Гойдаіться просто над вашою головою: ось-ось за кашкета зачепить...

Пробiгла зеленим килимом iз ряски курочка. Зупинилася проти човна й дивиться здивовано: вона тут цiле лiто живе, а такого ще не бачила.

Ви поворухнулись, — курочка метнулася i зникла... Крякуха покахкуі спокiйно:

— Ках! Ках! Ках!

Нема, значить, нiчого ще...

Аж ось зненацька щось велике шугонуло бiля вашого човна й почепилося на кузi, обхопивши лапами кiлька стеблин одразу. Стеблини нахилилися аж до самiсiнького човна...

Дивиться на вас великий, рудо-сiрий птах, незграбний i остовпiлий...

Вiн теж нiколи в життi не бачив у цiй кузi нi човна, нi письменника... Вiн — просто отетерiв, дивиться широко розплющеними очима, закам'янiлий...

А-а! Та це ж бугай, водяний бугай, що лякаі дiтей своїм гучним над очеретами:

— Бу-у-у! Бу-у-у!

Невеличкий ваш рух, i бугай, шумно прорiзуючи кугу, зникаі.

Крякуха наполохалась:

— Ках! Ках! Ках!

— Тась! Тась! Тась! Спокiйно! Бугай нiякий твiй не ворог!

...Сонце! Сонце! Його першi променi вдарили по очерету, по кузi, по плесi...

Золотою зробилася ряска, плесо — вогняне дзеркало, i в тому дзеркалi купаіться золота крякуха...

Розтанув туман...

Раптом призивне:

— Ках! Ках! Ках! Ках! Ках! Ках! — заливаіться крякуха.

Високо-високо проплив над озером табун крижнiв...

Не приземлив його крякушин крик-заклик; помчав далi...

Ой, що це таке?

Крякуха щось дуже далеко вiд каменю попливла.

— Тась! Тась! Тась! Куди це ти?

А вона трiпонула крильцями i попливла... в очерет: одв'язалась!

— Тась! Тась! Тась!

Та де там?! Десь уже далеченько в очеретi обзиваіться:

— Ках! Ках! Ках!

Може, то вона обзиваіться на ваше "тась! тась! тась!", а може, зустрiлася з крижнем, знайомиться!

Прощай, крякухо! Перший раз не поталанило!

А Iван Кирилович (чия крякуха) дуже пильно просив та наказував:

— Дивiться ж, щоб не одв'язалась! Вони, крякухи, такi: носиком розпетльовують вузол на кiнцi, i бувай тобi здорова!

Ой, що ж робити?! Що ж тому Iвановi Кириловичу казати?!

Та не завжди крякуха розв'язуіться... То в новака-крякушника так iнодi буваі...

А як нормально: крякуха плаваі, хлюпощеться, покахкуі...

I от вам призивне:

— Ках! Ках! Ках! Ках! Ках! Ках!

То обережна лиска випливла з очерету. Вона озираіться на всi боки, схиляі голову на лiвий бiк i правим оком дивиться на небо, на сонце. Вона ж чула, а може, й бачила, що в озеро в'їхав човен, а тепер нiкого немаі, тiльки на плесi качечка свобiдна плава i, нiкого не боячись, купаіться... Обережненько, тихесенько колупаючись у рясцi, лиска пливе до крякухи...

Ах! Яка ж ти, лисочко, довiрлива.

На крякушин крик-заклик по-рiзному реагують пролiтнi зграйки качинi й поодинокi дикi вутята.

Ось летить зграя чирят, їх дванадцятеро.

Почувши крякуху, вони раптом повертають до озера, облiтають озеро один раз, потiм зникають за очеретами, знову з'являються над озером уже трохи нижче. Ой, якi обережнi! Пильно роздивляються, чи нема чогось на озерi небезпечного...

Ви сидите в човнi, вкритiм кугою, i анiшелесь!

Тодi вони падають на озеро, нiби їх хтось iз пiдситка висипав.

Але падають далеченько вiд крякухи, врозбрiд, не купою.

Впали i хвилинку сидять, мов опудала, нерухомi...

А потiм уже поволеньки починають одне до одного пiдпливати, наближаючись до крякухи...

Ви не ворушитесь, чекаіте, коли вони опливуться докупи, щоб одним пострiлом звалити, ну, як не всi дванадцять, то принаймнi хоч трохи менше... Але трохи...

А то — сидите ви, замислившись, або наглядiли в кутку курочку й спостерiгаіте її, як вона по рясцi перебiгаі...

Крякуха спокiйно покахкуі...

Ви перевели погляд на крякуху, а там уже не одна качка, а трiйко плаваі...

Коли вони прилетiли, як вони опинилися бiля крякухи — ви тiльки плечима знизуіте. Ви вдивляітесь: де ж крякуха ваша, а де гостi?

Нарештi розiбрались...

— Та вiдпливiть же ви вiд крякухи, бо не можу я стрельнути — можу крякуху зачепити...

I коли вони, перебираючи носом ряску, одпливають, — тодi — бббах! Бабббах!

— Ках! Ках! Ках! — крякуха.

I каменем на неї падають пара крижнiв... Аж крякуха перелякалась, i сiпонулась од них...

Вони спливаються докупи... Здаіться, крякухи не зачеплю, бо ваша "Новотного" б'і купою.

Ви цiлитесь у першого, що ближче до вас, з надiію, що зачепите й другого за ним...

А знаіте, як цiлитись у сидячу качку?

Не в неї безпосередньо треба нацiлятись, а пiд неї,

Бах! — перший крижень закрутився на мiсцi i раптом поринаі, другий з криком зриваіться i летить на вас. Цього ви б'іте вльот... I уявiть собi-падаі i цей... Тим часом виринаі перший.

Гордiстю так i пашить вiд вас!

От якби побачили тi, що завжди запитують вас, бачачи качки на ваших тороках:

— Чи дорогi тепер качки?

— А як сяде хмарою на плесi табун крижнiв — може, тисяча, може, двi тисячi, може, п'ять тисяч?!

Та що там говорити: полювання з крякухою дуже добутливе, спокiйне полювання, особливо для мисливцiв, котрi вже в лiтах, котрим уже бродити по болотах та лазити по очеретах, сказать би, важкувато...

Тiльки не захоплюйтесь дуже...

Убили десяткiв чотири або п'ять i йдiть собi додому... Не треба обов'язково п'ятсот чи тисячу! То дуже багато...

А так — одну на борщ, а одну на смаженину — з яблуками чи з брусничним варенням, — i буде з вас!

IV

Дiд Лука крiпкий був узагалi мисливець, а ще крiпший крякушник. I крякухи в нього були такi, як нi в кого в свiтi.

— Я, — розповiдав дiд Лука. — пустю, було, крякуху й сидю! Коли ось — хмара! Сiла бiля крякухи сила-силенна крижня! Може, тисяча, може, двi, може, п'ять тисяч! Я задивився та як попхну з обох стволiв разом! Як же ж вони знялися, ну, я вам скажу, як буря! I нi одної не лежить! А я й не туди, що попхнув я з обох стволiв не в качок, а в очерет! Заворожили вони мене! Да!

Дiд Лука нiколи не говорив: "вистрiлив" чи "стрельнув", а завжди вiн говорив "попхнув".

— Да, так одного разу сидю я з крякухою! Коли воно як налетiло, ну, як тої хмари! Може, тисяча, може, двi, може, п'ять тисяч! Хiба їх полiчиш, коли воно одно одне давить. Я вицiлив та як попхну з обох стволiв разом! Пiд'їздю човном, пiдбираю. Одна, двi, три, чотири, п'ять, шiсть, сiм, вiсiм, дев'ять, десять, одинадцять, дванадцять, тринадцять, чотирнадцять, п'ятнадцять... П'ятнадцята... на вiрьовочцi. Крякуху вбив! Ох же ж i крякуха була! Одна в свiтi!

* * *

Розчудесна штука — полювання з крякухою на чудесному "Ковпак-озерi"!

Так воно, те озеро, скоро прозиватиметься.

1948

1 2