Він навіть одного вечора й за панський сад не пішов та все співав. А співаючи, часом щось шепотів то одному, то другому. І після того шепотіння спів їхній ставав веселіший.
Кузь тільки поглядав на Грицуня. Він тільки поглядав і циркав крізь зуби. Говорити з сим хлопцем він не мав чого, — хай з ним говорять інші.
І з Грицунем говорив дядько Терентій, Сидорець, Галинка з ямочкою на підборідді, чорноброва, наче з п'явками над очима, Оксана, говорив глухий Перепічка; але Грицунь, мабуть, поговорив попереду з кимсь іншим та через те вже нікого не слухав. Він тільки посміхався й дивився убік.
Посміхались і ті, з якими він шепотівся. І зорі в небі посміхались. Мрійно та ласкаво шепотіли в панськім саду старі дерева, а з-за старих дерев стиха чулася пісня та легеньке кахикання. Якась дівчина ходила там і ждала, та, ждучи, мабуть, застудилася, що кашляла.
Кузь сидів на призьбі, пихкав цигаркою й дивився в землю. І кожний раз, як пихкав, рябий ніс його і щоки червоною плямкою виступали із тьми. До розмови він не мішався. Навіть і тоді, як піднявся знову крик і сварки, як Грицунь вирвався з юрби й пішов кудись до саду, навіть тоді Кузь нічого не сказав. Він тільки циркнув убік, піднявся, натяг свиту на плечі і мовчки пішов за скирти.
А ми постановили завтра вранці забирати пашпорти. Хай економія управляється тими, що зостаються, тими панськими помийницями, лакузами. Хай управляється!
Так ми постановили й розійшлися спати. Тільки чи спалось кому, чи ні, а Кузь усю ніч вертівся, жаліючись, що блохи не дають йому спати. Я йому на те нічого не міг сказати. Він навіть разів зо два уставав, виглядав когось, зітхав і знову вкладався. Я лежав і дивився до зорь.
Грицунь же в ту ніч не спав з нами. Може, він спав з ким іншим, ми того не знали.
А може, й зовсім не спав усю ніч. Щось було на те схоже, бо коли вранці зустріли його біля кухні, очі йому були стомлені, сонні і мрійно-задумливі.
А проте, коли побачив, щ.о ми всі з клунками рішуче й весело рушили до контори, задумливість його зникла, і він пішов за нами. Пішли й ті, що зоставались. Вони голосно сміялись і хотіли подивитись, як нам будуть давать рощот нагаями.
Кузь не звертав на їх уваги. Як людина, котра знає, що робить, він виступав попереду всіх, часто озиравсь назад і, наче унтер-офіцер, голосно і строго кричав:
— Смирно! Всім разом... Не одставать. Не робєть. Пашпорти й рощот, більше нічево!
Поруч з ним ішов дядюшка Терентій і посміхався одними очима. Він теж знав, що робить.
Сонце забарилось за довгими скиртами. Воно, мабуть, знало, що ми в сей день не вийдемо уже на поле, тому й не спішило пекти землю, і через те на подвір'ї лежали довгі тіні від дерев і будівель. Трава сивою росою була запорошена, і холодок приємно дихав в лице. Тільки вершечки далекого гаю були уже позолочені.
Нас ждали. Управляющий, двоє черкесів, таборні і прикажчик. Вони теж посміхались, дивлячись на нас. Черкеси, граючись, хльоскали себе нагаями по ногах.
Тут же й синьоока Оленка чогось крутилась. Вона була з мискою в руках, бігла, мабуть, до льоху. Але до того було цікаво подивитись, як нас будуть черкеси рощитувать, що й за льох забулася. Побачивши Грицуня, вся зашарілась і так дзвінко засміялась до прикажчика, що аж управляющий повернув до неї своє похмуре товсте лице з жовтим зів'ялим носом.
А Грицунь теж чогось почервонів і винувато подививсь круг себе.
Кузь на те все не звертав ніякої уваги. Не бажаючи довго балакати, він коротко та ясно заявив управляющому, що ми хочемо забрати свої пашпорти, взяти рощот і йти собі з сеї економії. Дядюшка Терентій, а за ним і вся "вармія" наша, як казав дядюшка Сидорець, підтвердили, що, іменно, ми хочемо забрати пашпорти і рощот.
Управляющий вислухав, байдуже й хмуро подивився на нас і став казати, що за бунти тепер по головці не гладять, що ми забастовщики, що ми слухаємось всяких пройдисвітів, що він нам добра бажає, а через те радить нам не слухатись пройдисвітів, послухатись його та йти в поле, бо вже нерано.
Але ми знов сказали, що ми хочемо їсти по-людському, а коли нам так не дають, то ми підем собі кудись в інше місце.
Управляющий знов вислухав і понуро озирнувся до черкесів. Ті зараз же підійшли ближче. Прикажчик посміхнувся, а ми стали тісніше.
Я поглядав на Грицуня. Він пильно й хмуро дивився на черкесів. Іноді приторкався поглядом до Кузя, але зараз же одскакував ним, немов лице Кузя було гаряче, як сковорода на вогні. І чогось зовсім не дивився на Оленку, хоча вона не раз і не два подивлялася в його бік.
— Так усі хочете забирать пашпорти? — спитав управляющий.
— Усі... Усі...
Управляющий мовчки оглядав нас. Хто його зна, що він думав; лице як було понуре, так і не мінялось.
— Так... Ну, так підождать треба; пашпорти у волості.
Се була новина — пашпорти у волості.
— Як у волості? По какому праву? — крикнув Кузь. Управляющий навіть не глянув на його.
— А рощоту вам не буде. Хто кида серед літа роботу, тому рощоту не буває.
І, повернувшись, хотів уже йти. Але Кузь сього не міг допустить. Е, се вже було занадто коротко. Та й ми сього не розуміли:
— Як то рощоту не буде? Ми шість тижнів робили!.. Осе добра сторія!..
Навіть дядюшка Сидорець почервонів і захвилювався.
А Кузь зразу одсунув картуз на потилицю, рішуче підтягнув клунок на плече й закричав:
— Ваше благородіє! Підождіть! Управляющий озирнувся.
— По какому такому соображенію нам рощоту не буде?
— По такому, що ви кидаєте роботу.
— Ми кидаємо, потому как ви нам... Але управляющий не хотів далі слухать:
— Рощоту не буде. А пашпорти завтра... От і все!
— Позвольте! Так не полагається... Ето виходить уже грабіж... Ето чистий грабіж і більше...
Але не встиг докінчить.
Управляющий весь одразу налився кров'ю, підскочив до Кузя, розмахнувся й зо всеї сили ударив його по лиці.
— Грабіж?! Ось тобі грабіж! Вон, сукин син! Женіть його нагаями, бунтовщика!
Але в сей мент трапилось щось таке, чого вже ніхто не ждав. Як тільки ляснула рука управляющого по лиці Кузя, Грицунь весь стрепенувся, зірвався з місця й, підскочивши до управляющого, схопив його за барки, несамовито закричав:
— Сво-о-лоч! За що б'єш?! Рощот давай! Січас давай рощот!
Я таким Грицуня ніколи не бачив. І очей таких не бачив ніколи у його, сталевих, диких, гарячих.
Управляющий аж назад посунувся од його, а черкеси так і стрибнули вперед. Але тут піднялась така буря, що й управляющий, і черкеси, і прикажчик вмент опинились у конторі й двері приперли за собою.
А синьоока Оленка розтеряно стояла на тому самому місці й злякано дивилась на Грицуня. Тільки він її чомусь не помічав, навіть не дивився у той бік, а разом зо всіма гукав:
— Рощот давай! Пашпорти!
І рощот, і пашпорти було видано нам у той же день. Пашпорти якось усі знайшлись у конторі. Дядюшка Сидорець за селом уже казав, що вони через те опинились у конторі, що дуже мало черкесів було.
Дядюшка Терентій посміхався одними очима, а Кузь, як командир, ішов поперед усіх і, гордо одсунувши картуза на потилицю, поглядав на панські копи. Сонце пекло його рябе лице, на якому ще виднілися сліди руки управляющого, але сонце йому було ніпочом, солдат сонця не боїться.
Трошки ззаду йшов Грицунь. Круг його гомоніли та сміялись, але він того не чув. Задумливо дивився кудись убік, у степ, де над могилами ніжними хвилями тріпотів гарячий вітер. Хто його зна, що він бачив там, але очі його сумно та ніжно жмурились.
Тільки як Кузь озирався й, оглядаючи командирським оком "вармію", на хвилинку зупинявся поглядом на йому, він соромливо й радісно посміхався до Кузя й злегка червонів. Кузеві очі ставали також соромливо-радісними, але він швидко одвертався й голосно-весело затягував:
Юж ми йшли, да йшли, да йшли. Яй в Расєюшку прийшли...
І по степу в гарячих хвилях повітря до старих могил пливла наша пісня.
А ввечері ми лежали на станції й чекали четвертого класу.
Грицунь поклав голову на груди Кузені, як на подушку, і дивився у небо. Зорі вміли з ним розмовляти, бо він посміхався до них і хмурив віясті очі.
Кузь же, заклавши руки за голову, дивився на довгий ряд вагонів і говорив про те, що як не станемо в лоцманських селах, то підем на Дін і будемо рибу ловить. Тепер риба ловиться добре, то заробимо не гірше, як в якійсь паршивій економії. А то в Крим до моря піти.
— Вєрно я говорю, Грицунь? Га?
— Атож... — зітхав Грицунь і посміхався до зорь. І зорі, як дівочі очі, промінясті та мрійні, ніжно посміхались до його.