І він, провалявшись півроку в районній лікарні, знову появився в селі, тепер уже старшим поліцаєм, і часто погрожував, що всіх виведе на чисту воду,— хто помагав отій бандитці. Тільки не довго йому судилося ходити селом: одного ранку знайшли Корнія з проваленою головою коло болота, недалечко від Уляниного двору. Хто підстеріг, хто убив — так і не дізналися.
— А хто ж таки вбив? — допитувався я в діда Ілька.
— А хто його знає: світ не без добрих людей... Ви думаєте, один я допомагав у скрутну хвилину Уляні?
І розповів, що протягом окупації, з ранньої весни до пізньої осені, на могилі Уляниній не переводилися квіти. Хтось же таки збирав їх і приносив щоночі: от і судіть — одинока була Уляна чи все село стояло за неї.