Як і від слів "Чорнобиль", "АЕС", "аварія".
Їхні Завалійки були у чистій зоні. І отам, за лісом, по той бік річки, побудували колись нове селище — для чорнобильських переселенців із забруднених територій. Коли їдеш у райцентр, видно було однаковісінькі цегляні будиночки під шифером з однаковісінькими сараями, туалетами, з голими, ще без дерев, дворами, що вишнурувалися у рівні ряди попід лісом, і хоч все те було нове й добротне, але так чогось стискається серце від незатишку: наче то не будинки, а новобранці, що тужать за рідною домівкою.
Формула крові.
А він хотів… і за що, питається? За те, що Ігорьок сказав: "Якийсь придурок…". Але ж він ще й не бачив Васі й не мав же на увазі саме його. І хіба він знав, що то скарби графа Монте-Крісто?..
Ну й придурок ти, Васю! Справжній придурок! Недарма хлопці кажуть — "психований".
"Навесні вони мало не голодували."
На дачу цю, на город розраховують, мабуть, щоб підгодуватися. Та коли ж це буде. На той рік, не раніше. Уже ж липень місяць. Нічого вже не посієш, не посадиш — не збереш.
Вася враз зірвався і побіг. До хлівця, де поралася біля підсвинка бабуся.
— Бабуню! — вигукнув він.
— Чого тобі? — обернулася вона.
— Бабуню! — повторив Вася й замовк.
— Що?
— Можна… можна я банку з салом візьму у погребі?
— Нащо? — вона пильно глянула на нього. І враз усміхнулася. — А-а. Візьми, візьми, авжеж.
— Тільки ви ж нікому! Га? Нікому! Хай буде таємниця.
— Хай! — кивнула бабуся, — А то ще й не візьмуть. Посоромляться. Ти ще й компотів візьми. І… огірків, помідорів. Я вже й сама думала.
Вася побіг у льох…Двері сусідської хати були незамкнені. Та й чого замикати, як там тільки вітер гуляє.
Прибрано, підметено. Лише скриня стоїть у кутку. Вікно ціле. Встигли вже й полагодити.
У скриню все не влізло. Вася поставив банки за скринею на долівці. І прикрив рядном. А до рядна пришпилив булавкою аркуш паперу. На папері було написано:
"Ігорку!
Гуманітарна допомога.
Від г. М-К".
Це була перша справжня невигадана таємниця графа Монте-Крісто. Вася дуже любив таємниці.
2001 р.