Чорт тебе ліпив та й мірку закинув... Ну, слухай... (Скидає, кидає на лаву рясу.) Присягаюсь, сто чортів його матері! (Хреститься, цілує револьвер.) Руками голови одриватиму... Ану, підходь — паски святити!! (Виходить.)
Мамай (сидить мовчки, потім, тримаючись за стіл, пробує пересувати ноги). Хоч бери та руками переставляй... Чортової душі ноги!.. В голові наче кузня!... (Пауза.) Хто це плаче? (Сідає.) Хто плаче?
Варка (виходить з-за колони). Я плачу, Лаврику...
М а м а й. Ну, от. А чого? Рук залізних треба, серця кам'яного, а ти знов?
Варка. А сам сидиш, і зійти не можеш, і встати не подужаєш. І круки над тобою в'ються, та хто ж тебе й оборонить, Лаврику мій, голубчику мій...
Мамай. Темно стало й не видко, хмара котить, світ закрила... Послав людей, а в самого серце болить... Ну що, як у пастку?
Вартовий (заглядає). Лавро Устиновичу, Середенка наказано пускати, як прийде?
М а м а й. Сказано ж — пускати!
Вартовий. Обеззброїти?
Мама й. Так пускай! Я його зброї не боюся!
Вартовий. Вам себе доглядати треба... Вас народ поставив. (Зникає.)
Середенко (видніється темним силуетом). Не стріляй, Лавро... Я прийшов із словом...
Мамай. Заходь, Середенко. Я тебе чекав... Середенко. Ти сам-один, Лавро? Мама й. Сам. Середенко. Добре.
Мамай. Дак ти, кажуть, мене живого хочеш узяти?!
Середенко. Давай краще добром та миром. У мене теж наган готовий. Ще невідомо, хто раніш встигне вистрілити...
Чути далекі постріли.
Мамаїха (вносить запалену свічку). Хто це там бахкає? В голові б йому бахкало! (Світить свічки на ставниках.) Світло запалиш, а воро й веселіше на душі... Темінь на степах, громовиця... (Виходить.)
Варка. Прийшов лякати?
Середенко. Гей, тут і Варка моя притулилася, до чужого дерева прирости хоче. А ти зо мною шлюб брала?
Варка (підносить руку). Проклинаю церкву, що нас вінчала... Проклинаю свічки, що нам світили... Проклинаю тебе, і рід твій, і кров твою...
Середенко. Мені для Лавра не жалко... Тулись...
М а м а й. А Лавро Мамай, кажеш, боїться тебе?
Вчитель (входить). Так і знав, що Несвятипаска на місці не всидить... Отаку бучу на дворі зняв!.. Як сказати в декреті?.. (Закашлявся.) Народна Радянська чи навпаки,— Радянська народна? Може, думаєш... (кашляє), що для історії це однаково?..
Мамай. Пишіть, Матвіє Степановичу, Радянська міжнародна і так далі...
Вчитель. Отож і я кажу... (Йде до стола, бере свічку, проходить повз Середенка, зупиняється.) Слухай, як тебе... "Анархія — мати порядку". (Закашлявся.) Ти багато самогону п'єш... Дух од тебе поганий... (Пішов.) у
Середенко (кричить). Єгора Івановича в душу пустив, комуністів! А вони продадуть, і не зоглянешся! Вони свою республіку роблять! Інтернаціонал в степу розводять! Комуну!
Мамай (спокійно). Народом судитимеш, кажеш? Самогону для хоробрості випив?
Середенко. Питаю тебе, як у смертний час,— з ким ти йдеш?!
Мамай. З місця не сходь! Людей і зброю викажеш? Тоді республіка, може, помилує.
Середенко. Республіки твоєї вже немає! Генералів твоїх порубали. Або з нами підеш, або вмреш... Жаліючи тебе... Люблячи тебе... Життя чи смерть — вибирай!
Мамай. А може, пустиш на волю?
Середеико. Ще й глузуєш?
Мамай (ударив кулаком по столу). Годі! Розбазікався, як п'яний! А я слухаю... А в мене справ без тебе хватить... Ти — що?., Ти тільки опудало, що на городі ставлять... Клеопатриие опудало, чуєш?! Несвятипаску й Коваля бачив?..
Середеико. Всіх знайдемо! Всі поруч висітимете!
Мамай. Ех ти, дурень... Самогону більше пий... Прийшов з гонором, а полізеш черевом? Я тебе наскрізь бачу...
Середеико. Не слухаю твоїх теревенів! Іменем батька Махна востаннє питаю — з нами чи проти нас?!
М £ м а й. От ти стоїш і кричиш... А того й не знаєш, що коней твоїх вже нема... А про те й не здогадуєшся, що в клуні Свиридовій — кулемети забрано, людей порубано. І вартові отут коло дверей вже не твої стоять... Дак із чим же ти зостався? Замовк? Хміль проходить?
Середеико. На бога береш?!
Мама й. Кинь револьвер!! Раз! Два!
Середеико кидає револьвера.
Лягай!!
Середеико лягає. По смерть свою прийшов?
Чути пісню — "Прошай, милка, прощай, любка, я поїду із даль морей". Заходить Несвятипаска.
Несвятипаска. А це хто дуба дав? Варка. Він живий... Середеико...
Несвятипаска (бере з підлоги Середенків револьвер, встромляє його за пояс, нахиляється до Середенка). Ми тебе як путнього шукали, а ти сам голову приніс?.. (До Мамая.) Ну, брат, упорались... А по роботі — хай не сохне в роті...
Варка. Зловили?
Несвятипаска (бере рясу, одягає її, ховає до кишені хліб і пляшку). Порубали. Ми як крикнули та як стукнули — от і все. Раз тільки й стрельнула Клеопатра... Хлопця поранила... Дак ми ж їм і дали!
Мамай. Якого хлопця?
Несвятипаска. Та Романа.
Мамай. Романа хто не вберіг?
Несвятипаска. Воно таке скажене, як зінське щеня! Так і лізе поперед усіх... Куля плече зачепила... Коваль зайде, розповість. От де вояка, я тобі скажу... Не знаю, чи обнесе він жорно круг хати, а що скажений та дружний — кращого не треба... Підходящий більшовик. Ми з ним удвох таку війну зробимо, хай Денїкін умиється...
Середенко (леоюить). Пусти мене, Лавро... Несвятипаска. Лякже... Клеопатру випустили, дак і тебе слідом?!
Варка. Випустили?! Клеопатру?!
Несвятипаска. Дожени чорного кота вночі! Димом узялась та й розтала...
Мама й. Доженемо, коли треба.
Несвятипаска. Я готовий... Ось тільки виведу Се-реденка — та й готовий... Мій тезис — наповал... Ходімо. Середенко, я тебе довго не мучитиму.
Середенко (підвівся). Пусти мене, Лавро...
Несвятипаска. Ходім, ходім... Ніколи... Доки рука в мене не захолола.
Середенко, (падає на коліна). Пусти мене, Лавро!
Мама й. Устань!!
Середенко (кричить). Пусти мене... Землю їстиму... Навіки з села піду... А4и ж із тобою до школи разом ходили... Ради Варки пусти...
Варка. Хоч умри по-людському!
Середенко (голосить). Ой, дайте ж мені нажитися, на світ надивитися...
Несвятипаска. Дивишся вподовж, а живеш упоперек?!
Середенко. Братики мої, пустіть! Навіки в ченці піду... Я ще на світі не — нажився... Зброю віддам, людей викажу...
Несвятипаска. Ходім, божий мопаше! Уставай! У п'ятах смерть лоскоче? Ходім, бо битиму!
М а-м а й. Стій, Петро. А ти, Середенко, устань на ноги..,
Середенко підводиться.
Кажеш, іще зброя є?
Середенко. Є зброя.
М а м а й. Можеш повести?
Середенко. Можу, Лавро...
М.а м а й. Петро, поклич двох людей...
Несвятипаска. Та покличу... (Виходить.)
М а м а й. Не забудь всі кулемети показати... і той,'що в поповій соломі...
Середенко. Покажу. (Хапається револьвера — його нема.)
Входить Несвятипаска з двома вартовими.
Мама й. Ти, Петро, зостанешся зі мною... А ви, хлоп* ці, ведіть Середенка — він покаже, де зброя... Та глядіть! Він уже раз тікав.
Вартові. Знаємо, аякже! (Виходять, Варка за ними.) Несвятипаска. Я б, мабуть, і вдруге тікав... Га-га-га!
Вчитель (входить). Несвятипаска!
Несвятипаска (підводиться). Га!
Вчитель. Хіба я можу писати, коли ти в ¡iene попід вікнами тільки те й робиш, що стріляєш?!
Несвятипаска. їй-богу, Матвіє Степановичу, то не я!
'Вчитель. Не ти?! А хто ж тоді? У школі чорнило розлив теж не ти? Дайте мені хоч поганеньку пухкалку... Хтось до вікон заглядає... (Кашляє.) Побачить пухкалку і втече...
Мамай. Для вас, Матвіє Степановичу, свою віддам... (Дає револьвер.)
Вчитель. А ти ж як? Мамай. Я собі знайду...
Вчитель. Ну, добре... Як хочеш. Тоді на мене гукнеш... (Виходить, гидливо тримаючи револьвер за дуло.)
Чути постріл за коном.
Несвятипаска. Бач, як пахкають! А Матвій Степанович знову на мене скажуть!
Мамай. Слухай, Петро, ти зміг би пройти крізь дені-кінський фронт?
Несвятипаска. З боєм? Пройду.
Мамай. Та ні, потихеньку...
Несвятипаска. Потихеньку? Та хто й знає. От ніяк тихо жити не можу! Було, мати мене богу поставить молитись, а я так голосно проказую, що на другому кутку села чути!
Мамай. Треба пролізти крізь денікінське кільце і привести на ранок до цвинтаря підмогу... Хоч небагато чоловік... Та щоб люті...
Несвятипаска. І гармату захопити? Вона в мене недалеко стоїть... Прикочу гармату!
Коваль (входить). Я вартових додав, Лавро Усти-новичу. Надворі ніч, а штаб, як серце в людини...
Несвятипаска. Знайшов собі побратима, не Семена й не Юхима... Га-га-га!.. Двоє братів — двоє чортів! (Обіймає Коваля.)
Мамай. Людей нагодовано? Сплять?
Коваль. Стоїмо, Лавро Устиновичу... Кулемети, гармати, колючий дріт — все, як воєнна наука вчить. Тривога скрізь... Околишні села горять...
Мама й. Музик треба покликати... По окопах пустити... Щоб людям чекати було охотніше... На перемогу йти... Удосвіта сам об'їду.
Несвятипаска. Без ніг, лиха година?!'
Мамай. Мене на тачанку винесуть!.. Коні в небо рвуться. Автомат — справний... За мрію!.. За Леніна!.. За майбутнє! Тільки людям не кажіть, що я без ніг...
Несвятипаска. Чорти тебе хрестили! (Підвівся.) Музик я сам прижену... Бігатимуть, як хорти...
Коваль. Може, загін візьмеш? Шабель хоч кілька?
Несвятипаска. Мені він без діла... Не люблю, коли мною хтось командує... Я — більшовик, чуєш? (Та й пішов співаючи.) Прощай, милка, прощай, люб'ка, я поїду в даль морей...
Мамай. Слухай, Петро, на ранок жду! Несвятипаска. У мене своя програма... Я сам! (Пішов.)
Мамай. Нічого, ми тебе перемелемо. Що б ми за люди були, коли б не знали, чим тебе молоти...
Коваль (сміється). Він жартує, Лавро Устиновичу. Чоловік надійний.
хМ а м а й. Ось тобі, друже, карта — бач, і карти знайшлись, коли треба.
Коваль (роздивляється). Балка петляє, як проклята...
Мама й. Нам це на руку... Єгор Іванович з батьком цим шляхом вертатимуть, може б, зустріти годилося?
Коваль. Якби знаття, що прийде підмога, можна було б тут прорватися. Це найслабше місце.
Мамай. Єгор Іванович що скаже?
Прибіг Р о м а н з перев'язаною рукою, за ним Єгор Іванович.
Роман (радісно). Дядьку Лавро, дядьку Лавро, а я ранений!
Мамай. Знаю, Романе, знаю.
Єгор Іванович. Все в порядку, діти мої... Як твоя контузія, Лавро?
Мамай. Єгоре Івановичу, підмоги не буде?
Єгор Іванович. Невчасна підмога, Лавро Устиновичу, не зветься підмогою... Тому я вирішив повернутися... Романе, причини двері й постережи коло них...
-Роман йде до дверей і там стоїть.
Сам перевірив — оточені з усіх боків... Денікінці готуються до штурму...