Букет у руці.
Опанас Аполл. онови ч. Пунктуальність — моя друга натура! Можна? (Підносить квіти.)
Кіра Карлівна. Драстуйте! Боже мій! Ви анітрішечки не змінилися! Милості просимо!
Опанас4 Аполлонович. Радий бачити вас, Кіро Карлівно. (Цілує руку.) Зустріч старих друзів завжди чимсь смутна. Чи не правда? А ця юна грація? Невже ваша донька?!
Кіра Карлівна. Привітайся, Лілю. Ти, певно, не пам'ятаєш дяді Фані? Він дуже любив тебе на руках носити...
Опанас Аполлонович. Єдине, про що я зараз глибоко вболіваю, це те, що мало носив на руках таке чарівне створіння!..
. Л і л я. Драстуйте. Ні, не треба цілувати! (Висмикує руку.) Мамо, мені вже час погуляти?
Кіра Карлівна. Іди, іди, моя доню...
Ліля виходить з кімнати.
Опанас А л о л л о .но в и ч. Чудесна дівчинка!
Кіра Карлівна. Звичайно! Я ж її "мати...
Опанас Аполлонович. Мати?! Ви подруги, старша й молодша! Вечірня аврора 1 й аврора вранішня...
Кіра Карлів'ня. Ти такий же милий! Не можу опам'ятатися, Фанічко! Боже мій! Одинадцять років розлуки! Для жінки майже вічність...
О.панас Аполлонович. Для мужчини одинадцять років теж не божеський термін!
Кіра К ар ліз на. Я не ностаріла, ,иі?
Опанас Аполлонович.. Навіть навпаки.
Кіра Карлівна. Тільки рідна людина здатна бачити справжню .красу жінки!
Опанас А по л л о н о в и ч. Чоловік вдома?
Кіра Карлівна. Пішов. Він до тебе не дуже ;при-х:нльиий...
Опанас А п о л л о н о в я ч. Прихильність прокурора, навіть такого визначного, як твій,— величина невизначена... (Раптом із стогоном схопився обома руками за голову.) Ч-чорт...
Кіра Карлівна. Що трапилось?! Тобі голова бо-" лить?
Опанас Аполлонович, Спазма... Нестерпно... Чи
немає порошка міцного?
Кіра Карлівна. Є. Мені від мігрені п'явки допомагають. Прикладу зо дві п'явки за вухо...
Опанас Аполлонович. Бр! Я б умер від самого дотику! Не зношу вигляду крові...
Кіра Карлівна. Дуже болить? (Шукає в буфеті.) Ось, будь ласка. Води дати?
Опанас Аполлонович. Не треба води... Я — так...
Кіра Карлівна. Після порошка рекомендується лягти... Ходімо до спальні?
Опанас Аполлонович. Ні, ні, ні! Що ти, Кіро,— незручно...
Кіра Карлівна. В такому разі — до кабінету? Опанас Аполлонович. Теж якось... Кіра Карлівна. Ходім, ходім!
Виходять. Кімната деякий час порожня. Потім повертається Кіра Карлівна. З нею Пахом Микитович.
Кіра Карлівна. Я здатна вбити зараз людину, чує" те?! (Сідає.)
Пахом Микитович; Може, таки не мене. (Сідає навпроти.)
Кіра Карлівна. Як ви не розумієте, що коли ха" зяйка пропонує перейти з кабінету до іншої кімнати, треба не сперечатися?
П.ахом Микитович. Так точно, хазяйко.
Кіра Карлівна. У людини болить голова, він прийняв порошка, має полежати...
Пахом Микитович. Зрозуміло. < Кіра Карлівна. На крайній випадок, можете піти погуляти п'ятнадцять хвилин на повітрі!
Пахом Микитович. Кабінет не місце для чужих, хазяйко.
Кіра Карлівна. Він для мене менш чужий, ніж декотрі, що перебувають у так званих родинних взаєминах!
Пахом Микитович. Неправильно дієте...
Кіра Карлівна. Неправильно дію? Степанидо!
Пахом Микитович. Прийняли рішення, хазяйко?
Кіра Карлівна. Так, прийняла рішення! Степанидо!!!
Входить Степанида.
Степанида. Не глуха, чую, хазяйко...
Кіра Карлівна. Скільки вас можна кликати?!
Зараз же винесіть у передпокій постіль і всі речі ось цього громадянина! Він у нас більше не живе!
Пахом Микитович. У мене й речей ніяких нема...
Кіра Карлівна. От і даремно. Треба було привезти з qbpoитy!
Пахом Микитович. Різні принципи у мене з вами, Кіра Карлівна. Нуй забирайтеся з принципами на вулицю!
Паком МИКИТОВИЧ. ЄСТЬ! Наказано забиратися з принципами на вулицю!
Кіра Карлівна. Не думайте, що я жартую! Геть мені зараз же!!!
Пахом Микитович. Витримка, Пахоме... Не треба її вбивати... (Виходить.)
Кіра Карлівна. Ви чули — він мені загрожував?
Степанида. Учительші що сказати?
Кіра Карлівна. Хіба вона ще тут?
Степанида. На кухні сидять.
Кіра Карлівна. Та скажіть же їй людською мовою, що я пішла з дому! Пішла й по всьому! Чуєте?!
Входить Галина Аркадіївна.
Галина Аркадіївна. Чую. Що ви пішли й по всьому. На щастя, ще не по всьому. Здрастуйте. Не гаразд примушувати себе чекати, Кіро Карлівно. Я старша од вас віком... І ми з вами робимо одну справу — виховуємо молоде покоління...
Кіра Карлівна. Здрастуйте. Сідайте. Питання не дуже довге, товаришу педагог?
Галина Аркадіївна (сідає). Мене звати Галина Аркадіївна. Класний керівник вашої дочки. Ви можете мене вислухати уважно?
Кіра Карлівна. Говоріть. Почуваю, що у мене розпочинається мігрень...
Галина Аркадіївна. Хіба вас так мало цікавить доля дочки?
Кіра Карлівна. Як змовилися всі сьогодні — дочка, мати! Чому дочка, чому мати? Ми з Лілею дві подруги! Старша й молодша! Так би мовити, вранішня й вечірня аврори...
Галина Аркадіївна. Аврора буває тільки вранішня.
"Кіра Карлівна. Тим гірше! І взагалі незрозуміло, як можна у Лілічки знаходити якісь недоліки? Красуня, здібна,, приносить додому самі п'ятірки, уроки не про-* пускає, педагогів шанує, поведінка взірцева...
Галина А р к а д і ї в н а. На жаль, не дуже.
Кіра Карлівна. На що ви натякаєте?
Степани да. Душа у неї золота...
Кіра Карлівна. Ах, оте непорозуміння із зниклим пальто? Так? Подруга попросила принести з роздягалки, вона принесла, а потім пальто зникло... Я заплатила вартість... При чому тут .Ліля? Тільки прислужилася подрузі...
Галина А р к а д і ї в н а. Був ще велосипед.
Кіра Карлівна. От, от! У сторожихи з-під носа вивели велосипеда, вона показала на Лілічку! Де ж спра" ведливість?!
Галина А р к а д і ї в и а. Хіба ви не відшкодували вартість велосипеда, Кіро Карлівно?
Кіра Карлівна. Ну, звичайно! Я не хотіла плутати сюди чоловіка... Він у мене прокурор, почне копатися, а Ліліччине самолюбство?
Галина А р к а д і ї в н а. Отже, Лілі, на вашу думку, це не торкається? Сьогоднішня карна справа в суді вас теж не турбує?
Кіра Карлівна. Який зв'язок?
Галина Аркаді ї в н а. Справа Роми Бондаря. Здається, ваш чоловік його обвинувачує?
Кіра Карлівна. Цілком можливо. Та Ліля тут при чому?
Галина Аркадіївна. Ми турбуємося за неї! Подруги прибігли до мене перелякані, розгублені. Учня сусідньої чоловічої школи Романа Бондаря заарештовано за крадіжку, сьогодні його судять. Кажуть, це Лілин товариш...
Степанида. Який жах!
Галина Аркадіївна. Подруги вживають заходів. Ми ходили до юридичної консультації... Завтра гадаємо — до суду...
Кіра Карлівна. Попрошу мужа припинити цю справу!
Талина Аркадіївна. Як це можливо?
Кіра Карлівна. Ви забули, хто мій чоловік? Бідна Лілічка! Чому ж ти не прийшла до мамочки? Для неї я одмовилась од усього, всього... Зірочка щастя над мамоччи-ною,старістю...
Галина Аркадіївна. Ви ще молода жінка, Кіро Карлівно!
Кіра Карлівна. Правда? Ви вважаєте? Мені всі кажуть, що я виглядаю не старіше двадцяти п'яти! Але роки беруть своє... Ось тут біля очей з'являються зморщечки, зморшки... І ніхто не йме віри, як надзвичайно впливає на шкіру огірковий сік! Так, так, це точно! Ви берете свіжі огірки...
. Галина Аркадіївна. Ліля прийшла до школи чудна. Рухи непевні, очі смутні. Питаю: "Що з вами, Чуй-ко? Чи не хворі часом?" — "Ні,— відповідає,— мені просто не хочеться жити!"
Кіра Карлівна. Звичайна меланхолія! А ви одразу ж до неї в душу! Що за мода, не розумію... Не дозволяю торкатися її душі! Забороняю! Я — мати! Звернуся до всіх інстанцій! Захистіть покривджену матір, товариші!
Степанида. Хто ж вас кривдить, хазяйко? Попереджають тільки...
Кіра Карлівна. Не втручайтесь, Степанидо!
Галина Аркадіївна. Тепер мені багато чого зрозуміло.
Кіра Карлівна. Мені теж зрозуміло!
Галина Аркадіївна. Самі не виховуєте й школі заважаєте... На жаль, не ви одна така... Ні, за Лілю ми позмагаємось, дорога Кіро Карлівио! Ми відповідаємо не менше, ніж ви, матір! Лікувати будемо!
Кіра Карлівна. Яким чином, товаришу лікар? У неї, слава богу, жива мати, батько — прокурор! Так, так, доведеться, певно, моєму чоловікові дати лад і вашій школі, товаришко педагог... Чоловік мій розбереться, де у вас правда, а де ви зводите наклеп на радянських дітей!
Галина Ар к а д і ї в и а. Шкода, що я знову не змогла з ним стрітися.
Кіра Карлівна. І не шкодуйте! Кому приємно мати справу з судом?
Галина Аркадіївна. Так, тепер ми стрінемося з ним на суді. Пробачте за пізній візит. (Виходить. Степанида за нею)
Кіра Карлівна (сама). Ось яким панікерам ми доручаємо виховання наших ніжних дітей! Цього так не можна залишити! Нехай Нил їй покаже! Та гарненько!
Дзвонить телефон. Алло! Хто вам потрібний? Звідки дзвонять?! Із комсомолу? Якого комсомолу? Лілічки немає вдомаї Нічого я не знаю, і взагалі... (Помічає Опанаса Аполлоновича, що виходить з кабінету, кладе трубку.) Фанічко! Тобі завадили відпочивати?!
Опанас Аполл онови ч. Спасибі, моя дорога... Головний біль немов хто рукою зняв... (Сідає до піаніно, грає і співає танго "Пускай проходят года".)
Леокадія Львів и а підглядає. Завіса
ДІЯ ДРУГА
Того ж вечора. Кабінет Чуйка. Просиджений диван. Канцелярський стіл, лампа під зеленим абажуром. Глибоке крісло. В кутку — спінінг. Входить Ліля.
Ліля. Дядя Пахом! Дядя Пахом! Пішов... (Наспівує "Одинокую гармонь".) Яка я нещасна... Чому їм нема діла до мого особистого життя? Скажуть, що я не зверталась..о А я не вмію звертатися... Комсомол не канцелярія! Повинні1 самі все розуміти... Ні з ким поговорити... Тепер і дядько Пахом пішов...
Входить Степанида.
Степанида. Лілічко, я тебе шукаю, шукаю... Ніч надворі, а ти нічого не попоїла... Метка в тебе учительша!.. Ми вам Лілічки не віддамо, заявляє... Удочеримо її, та й по всьому!..
Ліля. Що мені діяти, як допомогти Романові? Та нехай би він був на моєму місці, а я на його,— придумав би, звичайно! Згадаю, що в тюрмі на койці зараз лежить, не спить,— реву... (Плаче.)
Степанида. Сам винуватий.
Ліля. Такого, як він, у житті не стрічала! Коли б Рома сказав мені: Лілька, умри длямене,— чесне комсомольське, посміхнулась би йому на прощання, та й уже... Коли ми з ним гуляємо — заходимо далі від усіх... Навколо нас стомлені, спітнілі, сердиті, а ми тільки глянемо одне одному в вічі, і ще стільки ж можемо йти... Міряли навіть пульс — анітрішки не підвищений, однаковий у мене і в нього...
Степанида. От тобі й пульс!
Ліля.