Підгайний. Ти смієш мейе докоряти? Геть з очей моїх!
Орися. Правом батька, силою державця чи владою рабовладільця ви користуєтесь, що проганяєте мене?..
Підгайний. Ти... Ти найлютіший мій ворог!.. Ти потаскуха!.. (Вхопився за голову.)
Орися. Потаскуха?! Ви осміляєтесь так ображати мене? Ви потаскухою мене звеличали... А хіба в мене нема сили й права сказати, що то неправда? Ні, є Бог — моя сила і право! Я не потаскуха!.. Вертаю вам це слово! Що я непокірлива, невдячна, своевольна — все це, може, й правда, тілько я не потаскуха!.. Я не віддала мого дитини людям, не відреклась від нього, не струїла його і не задавила, совість моя світла перед Богом,
Підгайний. О, краще б ти ре родилась на світ Божий! Орися. Вам про це зручніш з^ати!.. Ну, сину, женуть нас, ходім, пора!..
Дитина начина і^хикать.
Підгайний. А, цей мені ш(іск!.. Стій, куди ти? Дитинячим плачем зґвалтуєш всю двірню!.. Ніч вже!..
Орися. Тепер мені і вночі всі шляхи видні!..
Підгайний. Такий сором, (такий позор!..
Орися. Не плач, сину! Дамо сльозам волю, як опинимось на просторі — меж небом та землею. Прощайте, тату... Навіки!.. (Захиталась і вхопилась за стовп, дитина падає з рук).
Підгайний (підхоплює дитину). Божевільна, ти вб'єш дитину!.. Що з нею? Гей, нянько! Нянько, скорій сюди!..
ЯВА 14 Ті ж і нянька.
Нянька. Я тут, ваша милость.
Підгайний. Візьми ось цього... вилупка! (Дає їй дитину.) Це ти, ти винна! Це ти так догляділа!.. (Піддержує Орисю.)
Підгайний. Мовчи! Принеси мерщій води!..
Нянька побігла і через мить вертається з шклянкою з водою.
Вона не дише!.. Ось до чого своя воля довела!.. (До няньки.) Жива, дише! Мерщій постіль приготуй!..
Нянька. Так би і спочатку, а то хвору, немощну дитину дорікати почали... їй і так, сердещній, тяжко!..
Підгайний. Мовчи, беззуба!.. Тебе годилось би провчити!.. Догляділа?
Нянька. Треба ж вам на ком(усь злість зірвать, а то і їжа не така смачна буде, то зірвіть на мені.
Підгайний. А, замовчи!.. За лікарем треба б... При-йдеться привселюдно виявити хатній сором!.. А поки що за бабкою якою послати? Яка у нас бабка найкраща?
Нянька. Яка ж, як не Репиха? Найкорисніші ліки будуть, як ви приголубите її й пожалієте!
Підгайний. Вчи-вчи менеЦ Поможи нести!.. Несуть Ори^ю.
Отакий каламут, отаке .позорище! (До няньки.) Та хоч нікому не розбовтуй!..
Завіса,
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
Піщаний берег Дніпра. Кущі, лози, далі очерети. В глибині рибальський курінь і неводи, ближче приміст до порома.
ЯВА 1 Василь і Семен.
Василь (підпливи до берега). Дно, дно! Я намацав ногою дно, ставай сміливо!..
Семен (підплива) Невже перепливли? Слава Господеві!.. (Виходе на берег і важко диха, далі сіда; на ногах у нього пута.)
Василь (виходе з води). Спочинь, доки я знайду каменюку, розіб'ємо кайдани та й зараз майнем, бо тут довго засиджуватись небезпечно. Ген-ген там, у плавнях, спочинемо та на всю ніч і дременем у Херсонщину. Мені тут усі шляхи знайомі! (Шука.)
Василь (несе каменя). Рибальські. Ану, попробуємо ланцюга, чи міцно загартований? (Почина розбивать.)
Семен. Може б, не тут, а далі?.. Що, курені близько? . Василь. Та проміж рибалок нашого брата, бурлачні, сила; а що в Херсонщині та в Бессарабії, так там одним нашим братом тілько і роблять. У рибалок тілько нічого не зачіпай, так і вони тебе не зачеплять; а підцупиш що — битимуть, доженуть і віддубасять!.. Вони завжди на ніч біля куреня кладуть окраєць хліба, а часто й кулішу зоставляють, щоб який мандрівець погодувався...
Семен. А що воно з тим човном сталося, що він розвалився?
Василь. То не човен, а душогубка проклята! Литвинки кинули, як нікчемную, а ми поласилися на неї. Доки за водою пливли — держалося, а як повернули нроти води — так і розвалилося. За себе я певен був, що вирятуюсь, а за тебе, що ти в залізах, страх боявся!..
Семен. Ге, я ще змалку здорово плаваю. Як був ще за підпасича біля панського ялівника, то як приженем було ялівник на тирло, то я як улізу в ставок, та плаваю аж до полудня... Я можу й горілиці, і з вимахом, і бокаса, і стовбуна... А що пірнаю, так, бувало, через увесь ставок перегарну!..
Василь. А за що це тебе спутали?
Семен. Хотіли у москалі запакувати, а я і втік.
Василь. А я, брат, вже шостий раз втікаю. П'ять разів втікав все весною, а це попробував ще восени. Мені дома не сидиться. (Розбив ланцюги.) Готово! Іди ж, ланцюже, к чортам на виринки! (Жбурля в річку.) Як тілько весною зазеленіє по проталинах травиця, як тілько защебече жайворінок, то так мене і занудить мандрівка. Хотіли мене батько оженити і дівчину вже посватали, і таку дівчину акуратну... Завтра б нам до вінця їхати, так я й пішов увечері до неї. Сидимо ми собі, балакаємо, аж чую хтось співа:
Та немає в світі гірш нікому, Як бурлаці молодому...
Мене неначе щось невидиме так раптом і відсунуло від неї. Глянув на дівчину, і ніби вже то не та, а якась друга... Дививсь, дививсь я на неї, а далі і кажу: "Гарна ти дівчина, та не тобі я женишина". Тоді прожогом від неї. Оглянувся вже, як наша дзвіниця ледве маячила... Отаке! Пора нам підгодуваться та й мандрувать далі. А де ж твоя торба?
Семен. На ж тобі — згубив! От і підживились пирогами, що мати дали на дорогу. Певно, мотузка перервалась, і торба пішла на дно.
Василь. У мене тілько і є шматок цвілого сухаря та ложка. (Вийма сухар і ложку.)
Семен. Та й у мене зосталася тілько ложка та голодний живіт.
Василь (гризе сухар). А добрячий сухар, як брус! Скілько у воді мок — і не розмок. Мабуть, він позаторішній. Посьорбаємо хоч водиці, замість борщу. Ов-ва! (Маца в кишені.) І солі нема ані дрібка!
Семен. Без солі не кортітиме пити і згага не пектиме.
Василь. На ж і тобі половину, підживись. (Перебива каменем сухаря і дає.) Я вже не вперше так обідаю. (Бере з річки ложкою воду і заіда сухарем.) А правда, тут смачна вода?
Семен. На волі і вода смачніш від борщу. Василь. Ця річка тече з вільного краю, через те і вода в ній солодка. А цить! Що воно гупотить?
Семен (піднявсь). Сюди біжить щось кіньми! Василь. В шелюги мерщій, за мною!..
Побігли в шелюги.
Падай на землю!.. (Помовчавши, підводе голову.) Що воно? Троє коней, а один тілько вершник? Стій, це наш чоловік, єй-єй, наш!.. Ану, гукну. Остапе! О, оглянувся. Він і є — Остап. Остапе! Куди поспішаєш, чи не на ярмарок?
О с т а гі (гука). А ти ж хто такий?
В а о и л ь. Придивись!
Остап. Невже Василь? Ти знов втік?
Василь. А ти по якому билету?
Остап. Стривай, розкажу, Ось тільки коней припну! Василь. Щось мені і коні ці по знаку.
ЯВА 2
Остап, Здоров! Давно тут?
Василь. Оце свіжо перепливли, бач, і досі не обсохли!
Остап (на Семена). А цей звідки?
Семен. З Благодирової.
Остап. По волі?
Семен. Ні, навздогінці за волею.
Остап. Стало бить, нам по дорозі? Ну, здоров!
Чоломкаються,
Василь. Чи їство у тебе є яке? Остап. Два хліба і чотири тарані. Василь. А ми голодні!
Остап. Я вас підгодую. (Хутко пішов за лаштунки.)
Семен. Видко, що Остап — друзяка.
Василь. В неволі найщирше товаришування.
Остадвертається з окрайцем хліба і двома таранями). Нате, годуйтесь. Коли б ти знав, Василю, як я ускочив був у капкан.
Василь. Невже? (їсть.) Оця так хліб. Семен. І тарань ловка.
Остап. Прокрадався я в наше село, щоб побачитись з жінкою та дітьми, та нарізався на самого пана. Бачу, непереливки. Упав навколюшки і став прохати, щоб помилував. Так він гукнув на людей і звелів забити мене у заліза. Е, думаю, коли ти так зо мною, то я ж тобі не підданок. Уночі продер стріху в льоху, в який мене замкнули, та в конюшню, бачу, стоять гарні коні, так я замість однії коняки зачепив аж троє. Проїздю повз хороми, аж це пан крізь вікно й пита: "А хто то ще?" Це я, кажу, пане. Спокойной вам ночі, приятного сна. Та як дремену. Вже світати почало, як я припинив коней, доїжджаючи до Дніпра. А оце тілько що переплив.
Василь. Що ж ти тепер робитимеш з кіньми?
Остап. А те, що оце зараз всі троє сядемо та й поїдемо, а там десь коней продамо, і будуть у нас гроші. Коли товаришувать, то товаришувать по правді!
Василь. Оце але!
Семен. От спасенна душа!
Остап. І нічого більш і часу гаяти, підгодувались, так і гайда!
ЯВА З
Юрко і два гребця.
Юрко (зійшов з човна). Спасибі, що перевезли. Ось вам і плата за перевоз. (Дає гроші.)
1-й гребець. Два семигривеника, чи не малувато? Юрко. Так же договорились.
1-й гребець. Що ж, що договорились? Мало чого не бува... Договорились! Договор договором... А правда, Андрію, що малувато?
2-й гребець. Ще б не малувато? Воно, якщо той... неначе так, що й зовсім малувато. Юрко. Скілько ж вам набавить?
1-й гребець. Скілько ж? У такім, скажемо, випадку, то вже кожен мусить тямити... Бачите, виходить так, що ми оце перевезли, а щоб як піде діло на опит, то й не знаємо, кого перевезли... Звісно, опаска бере... Чи так, Андрію?
2-й гребець. Авжеж... І опаска, і началство... Як же можна?.. Недзя!..
Юрко. Скілько ж, питаю, набавить?
1-й гребець. Набігають, бува, началники і беруть опит: "Што, реблята, не перевозили какого-такого?" А ми й не знаємо.
2-й гребець. Еге ж... А ми й не знаємо. Звісно, якби ми знали.
Юрко. Я ж вам сказав, що я чиновник. . 1-й гребець. А чого ж воно неначе не видко, щоб ви були чиновник? Чи правда, Андрію?
2-й гребець. Не видко... Виходить, скілько не вдивляйся, а не видко...
Юрко. Ви грамотні?
1-й гребе ц ь. Бог милував.
2-й гребець. Без надобності.
Юрко. Як же ви розберете мій документ?
1-й гребець. Там є печаті: одна зверху, друга зісподу.
2-й гребець. Без печатів не можна. Началство приказує, щоб по печатях...
Юрко. Так ми й до вечора не порозуміємось. Кажіть, скілько вам набавить?
1-й гребець. А що, Андрію, як ми оце зв'яжемо його та й повеземо назад?
2-й гребець. А таки зв'яжемо.
Юрко. Що, зв'яжете? (Грізно.) Та як ви смієте?
1-й гребець (несміливо).