Трохим. Та вже як треба, то й читатиму.
ЯВА 2
Кирпа (за дверима). Куди тут: сюди чи туди?
Трохим. Голос мого батька! Чого це він до вас? Не хотілося б мені з ним зустрічатись...
Сохвія Станиславівна. То підіть у ту кімнату, пересидьте там.
Трохим іде в другу кімнату.
ЯВА З
Кирпа (оглядається). Куди тут повісить?
Сохвія Станиславівна. Що таке?
Кирпа. Шубу інотову куди повісить?
Сохвія Станиславівна. Було б зоставить в сінях.
Кирпа. Щоб хто вкрав? Хто це перед вами стоїть?
Сохвія Станиславівна. Що це за розмова?
Кирпа (б'є себе в грудину). Я питаю, хто це стоїть?
Сохвія Станиславівна. Бачу ж хто!..
Кирпа Бачите? А хто ж я такий, ану вимовте?
Сохвія Станиславівна. Я вас не зрозумію!..
Кирпа. Зараз зрозумієте!.. (Показує на ухо Яшчине). Що ото таке?
Сохзія Станиславівна. Ваш син.
Кирпа. Ні, оце що таке? (Тика в ухо Яшчине).
Сохвія Станиславівна. Ухо.
Кирпа. А на усі що? Що оце на усі? Це кров!.. Звідкіль ця кров узялась?
Сохвія Станиславівна. Спитайте вашого сина.
Кирпа. Він каже, що це його наскублено.
Сохвія Станиславівна. Хто ж то йому наскуб?
Кирпа. Хто тебе, Яша, скуб?
Яшка (показує рукою на Сохвію Станиславівну). Вона...
Сохвія Станиславівна. Я?!
Яшка. Авжеж...
Сохвія Станиславівна. Ах ти ж, брехливий хлопчисько, де в тебе стид? Я тебе скубла за уха?
Яшка. Авжеж.
Сохвія Станиславівна. Чи ви чуєте, Ольго Данилівно? Коли я тебе скубла, де?.. Я зродувіку нікого з дітей не скубла!.. Хто з товаришів твоїх бачив? Кажи!
Яшка. Ніхто не бачив... Ви догнали мене в сінях та й наскубли!..
Сохвія Станиславівна. Ах ти ж безсоромний!.. В вічі мені таке вигадуєш?
Кирпа. Я купець второй гільдії, і мої діти — купецькі діти... та щоб яка-небудь вчителька-підтіпанка їх сміла скубти!..
Сохвія Станиславівна. Як ви смієте мене зневажать, геть звідси!
Кирпа. Що геть? Кого геть? Мене, купця второй гільдії, геть? Я не сьогодні-завтра буду попечителем цієї школи — і мене геть?..
Сохвія Станиславівна. Зневажать мене я нікому не дозволю!..
Кирпа. Та я тебе без дозволу вижбурну з цієї школи!.. Як роздягнусь оце та як ухоплю тебе за патли, то виволочу тобою усю школу!.. Сволоч ти!.. (Кидається до неї).
Сохвія Станиславівпа. Сторож, сторож!.. Геть звідси!..
Сторож. Я тут!.. Чую, давно все чую!.. (Став між Кирпою та вчителькою). Ступай звідси геть!..
Сохвія Станиславівна. Ой, серце, серце!.. (Хапається за груди).
Ольга Данилівна(підбігла до неї). Ходімте звідси!.. (Веде її в другу кімнату).
Трохим (виходе). Ай да батько!
Кирпа. А, і ти тут, на зальотах? Ти чув?..
Трохим. Чув, все чув і ледві себе здержую!
Кирпа. Може, станеш свідком проти батька?
Трохим. Стану і нічого не втаю!
Кирпа. Така честь батькові?
Трохим. Не батькові, а лихому чоловікові, зневажникові, звірові!..
Кирпа. Дайте мені ломаку, дайте мені ломаку!.. Ах ти ж! Та я тебе, розсукин сину!.. (Кидається на Трохима).
Трохим (хапа його за руки). Рукам волі не давайте!.. Бо я можу й забути, що ви мені батько!..
Кирпа. Смієш батькові крутить руки?..
Трохим. Я не крутю... а щоб ви вдарили мене, то того не буде!..
Кирпа.То ти так з батьком?
Трохим. Ідіть звідси! Я не дозволю вам тут колотнечу заводить!.. Ідіть додому, там і колобродьте!..
Кирпа. Пусти мої руки, пусти!..
Сохвік Станиславівна (на порозі). Це вам так не минеться, я на вас жалітимусь!..
Кирпа. Жалітимешся?.. Ти спершу пошукай на мене суда!.. Тьху тобі!..
Трохим. Ні слова більш!..
Сторож. Не купець, а скотиняка!.. Ще й шубу панську нап'яв!..
Кирпа. Мовчи, беззуба собако!..
Сторож. Ні, не мовчатиму!.. Я тебе ще й мітлою звідси почастую, не подивлюсь, що ти в шубі!..
Кирпа. Ну, я ж не я буду, коли всіх вас не впечу.
Трохим виводе його геть.
Сохвія Станиславівна. Боже мій, боже!.. За віщо таке знущання, за віщо? Чи довго ще будуть помикать нами гнобителі? Хто ж захистить, хто оборонить од кровопивців?! (Рада).
Завіса
ДІЯ ТРЕТЯ
Обстановка першої дії.
ЯВА 1
Старшина і Меланін Григорівна
Старшина. Довго ж нема з города Тихона Митровича, а мені ніколи... Уремня, вірите, летить так, як полова за вітром, і не зоглянешся, як вже й вечір...
Меланія Григорівна. Осудовисько!.. Покликали на суд ще й в город... Мало тут сорому завдав земський, що за якусь, звиніть, нечупайдливу вчительку, за якесь сміття присудив на місяць в острог,— чого доброго, ще й там присудять?..
Старшина. Не дольжно буть... Як то можна, щоб такого знаменитого, можна сказать, першого на всю округу суб'єкта та щоб присудили?.. Єто не хвасон!.. А вчителька нехай начувається!..
Меланія Григорівна. Це земський присудив Тихона через те, що він не поїхав до його проздравить з менинами... Казала: їдь та проздрав... їздили ж ви і писар?
Старшина. Точно, що їздили і проздравили, і нас попоштували вином, дорогим вином... Коли б поїхали Тихон Митрович, і їх попоштували б вином... Треба було поїхать.
Меланія Григорівна. Авжеж.
Старшина. Нас чимало там з'їхалось старшин та писарів, сказать, суб'єктів десятка зо два, і всіх поштували дорогим вином...
Меланія Григорівна. Адже ж і Музиченко їздив?..
Старшина. Точно, що їздив, тільки не в нашій кумпанії... Мабуть, не діждусь Тихона Митровича? Так ви перекажіть їм, щоб небезпременко пожалували на менини, і понімайте так, що без їх мені й менини не менинами стануть... Нащот же того, щоб проздравить, то, пожалуста, хліба не приносьте, бо хлібів і без вас нанесуть, а краще канхветів, пряників, ріжків, горіхів... От коли б ще були палцини... ух і здорово люблю палцини!..
Меланія Григорівна. Та вже не сумлівайтесь, ми порядок знаємо і соблюдаєм повсігда...
Старшина. Ну да, бо ви люди порадошні... А варення у вас нема? У нас тільки і є вишньове...
Меланія Григорівна. Є малинове...
Старшина. Ото-то!.. Саме моє любиме!.. Принесіть і варення малинового. І з тим до свиданія. Ждемо вас обох на обід, чуєте? Морожене буде!..
Меланія Григорівна. Молозиво? Хіба у вас корова отелилась?
Старшина. Ні, морожене... Тут у нас проявився один поварчук, так він може... Скажіть Тихонові Митровичеві, що без їх мені всі прочі суб'єкти, скільки б їх не було, все рівно, що без надобності. Ще раз до свиданія! (Почоломкавшись, пішов).
Меланія Григорівна. Не поїхав Тихон до земського, а Музиченко їздив, земський і до його вже заїздив і чай у його пив...
ЯВА 2
Андрій Чабаненко (на порозі.) Здрастуйте!.. Нема ще Тихона Митровича?
Меланія Григорівна. Нема. А що, приніс позику?
Андрій. Еге ж, приніс... а де я візьму?
Меланія Григорівна. Розстарайся.
Андрій. А де я їх розстараюсь?
Меланія Григорівна. Де хочеш. Он піди до Музиченка.
Андрій. Не позича.
Меланія Григорівна. Ти ж почім знаєш?
Андрій. Кидались до його за позикою, так він каже: я не процентщик... Тільки тим, котрі у його служать, позича без проценту.
Меланія Григорівна. Певно, за вигоду?
Андрій. Без нікоторої вигоди. Котрий служить у його скільки годів і він його добре зна, такому позича; потім дає якісь копійки од заробітку... Хвалився один, котрий у його служив ще тоді, як держав він у оренді млини на Осколі, п'ятий би то год у його при цім ділі знаходиться,— так каже: "Іноді з копійок маю на місяць карбованців два, а бува й більш..."
Меланія Григорівна. Це щось нове, нечуване!.. Ти часом не п'яний, що таке верзеш?..
Андрій. Це істинна правда. (Помовчав). Зділайте милость, поборгуйте до спаса. Підуть оце ярмарки, то я продам дещо з худоби і оддам, єй-єй, оддам!..
Меланія Григорівна. Бачиш, який ти!.. Тобі поборгували на місяць, ти знов одпрошуєшся... а прийде спаса, знов проситимешся.
Андрій. Принесу, єй-єй, принесу, розстараюсь!.. Занедужав був... А знаєте, як злидень занедужав, то йому не можна лягти та гоїтись,— він мусить через силу вставать та робить; або ж як ліг, то зразу й помирай, бо чим довш хирітимеш, тим більш наплодиш злиднів...
Меланія Григорівна. Інші хоч половину поприносили, а ти ані рублика.
Андрій. Нема, хоч задушіть, хоч заріжте — нема!
Меланія Григорівна. А позавчора бачили тебе біля монопольки п'яного... Кажуть: аж хитався!..
Андрій. Вже й п'яний!.. На півбутилки ледві розстарався, вже й п'яний... Не горілка мене хитала, а лиха недоля!..
Меланія Григорівна. Та ти на слова бойкий!.. Замість того щоб складать копійку до копійки...
Андрій. Е, слухайте! Воно легко повчать, та не легко сповнять. Хіба у мене душа з лопуцька — не хоче того, що й людська?
Меланія Григорівна. Отже краще не базікай, а йди та пошукай на оддачу!
Андрій. Це ваше таке останнє слово?
Меланія Григорівна. Іншого слова нема у мене задля тебе. Іди собі!
Андрій. Нема? Ну що ж, розоряйте, цінуйте, грабуйте!.. І де ті палії вештаються, що скрізь палять, а отаких іродів і не спалять! (Пішов).
Меланія Григорівна. Як? Що ти сказав?
Андрій (за дверима). Те, що чула!
Меланія Григорівна. Постривай же! Скажу я на тебе старшині і писареві, вони тебе викурять з села!.. Скажу, щоб завтра ж тебе записали у приговор!..
ЯВА З
Трохим (входе). Здрастуйте. Батька нема ще дома?
Меланія Григорівна Нема.
Трохим. А як ваше здоров'я? Фрося казала, що ви слабували?
Меланія Григорівна. Вже вичуняла... певно, твоїми молитвами.
Трохим. Гніваєтесь на мене? Тобто мені не жаль вас?
Меланія Григорівна (помовчала), їздив на суд?
Трохим. Чого б я туди поїхав? Сохвія Станиславівна устранила мене.
Меланія Григорівна. А коли б не встранила, то ти казав би на суді проти батька?
Трохим. Казав би все те, шо чув і бачив.
Меланія Григорівна. Стало бить, обвинуватив би батька?
Трохим. Як батько винен, то його суд сам обвинуватив би, а на допросі сказав би, кажу знов, все, що чув і бачив.
Меланія Григорівна. Проти батька?
Трохим. Я цього не зрозумію ніяк, що означа: "проти батька?"
Меланія Григорівна. Не розумієш? Розумієш ти добре!
Трохим. Ая вам кажу, що не розумію. Суд розбирає лихий вчинок і обвинувачує того, котрий його вчинив,— чи то батько, чи дядько, чи брат, чи сват...
Меланія Григорівна. Однаковісенько?.. Ух ти, безсовісний!.. Невдячний!..
Трохим. Взяли собі якусь привілегію користатись тим, що вони батьки, кривдить дорослих дітей, знущатись над ними, зневажать, бити, з двору вигонить, як червиву собаку; а діти повинні не тільки скорятись мовчки і терпіти наругу, а ще й почитувать й шанувать їх, бо вони батьки...
Меланія Григорівна.