Трохим. Не святі ж горшки ліплять. Я ж служив в артилерії...
Меланія Григорівна. Може, вже й робиш бомбії?..
Трохим. Навіщо пустословить? Кажіть, позичите мені грошей?
Кирпа. Не дам і не позичу! Женись — дам, може, й дві тисячі, може, й більш. Женишся на такій, котра нам до мислі,— дам ще більш!..
Трохим. Воно не штука прикинутись слухняним і вчинити по вашій волі, а потім покинуть жінку — тепер подекуди так і роблять,— забрать гроші та й гайда. Доганяй вітра в полі!.. Тільки що в мене інша натура: я не хочу ні собі, ні другій людині світ зав'язувать і вас не хочу заморочувать, я хочу прожить вік правдою, через те і просю: дайте мені грошей або позичте.
Кирпа. Знов кажу: не дам і не позичу!..
Трохим. Значить, це й кінець балачці?!
Кирпа. Оце їй і край!..
Трохим. Буду шукать служби, піду у найми, зароблю грошей, а таки вчитись поїду. (Пішов).
Кирпа. З богом, Парашо, коли люди трапляються.
Меланія Григорівна. Ходімо ж завтрукать.
Кирпа. Який там завтрук, либонь обідать вже пора? (Дивиться на часи). Авжеж, пора.
Пішли в другу кімнату.
Завіса.
ДІЯ ДРУГА
ПЕРША ОДМІНА
Обстановка першої дії. Через місяць.
Меланія Григорівна і попадя.
Меланін Григорівна. Питаєте, як ми йому дозволили? Чи він же спитав нашого дозволу? Що йому наш дозвіл? Я й раніш казала старому, багато разів казала: не буде пуття з нашого Трошки, не буде; і вийшло на моє.
Попадя. Глянуть на його — такой же достойной молодой чоловєк, такой красивой, і вдруг... Ах-ах-ах!.. І скрізь, душечко, куди тепер ке скинеш взором своїм, непоштительство оказують діти, ужасноє непоштительство супроти родителів. Ужасть, ужасть!.. Вразумлять треба, ох, треба!..
Меланія Григорівна. А винна в тім ученість.
Попадя. Да, да. Ужасть, ужасть!..
Меланія Григорівна. Коли б не оддавали до регального, то мали б і поштительство од його...
Попадя. Так, так, істинно. Мої родителі не оддали мене до іпірхального, потому що сказали так: за тобою в придане єсть приход, не засидишся в дівицях, і ученія тобі більшого ненадобно, як читать та писать... скольки-небудь рихметики і делікатних понятійов...
Меланія Григорівна. Машинистом нанявся до парової. Понімаєте, який нам конхвуз? Купецький син — машинистий. Цілий день у сажі баблятись, яка приятність? Ще, кажуть, вчить і сина Музиченкового до регального... А додому за цілий місяць і очей не навернув, бачте який!..
Попадя. Сліхала, сліхала... Ужасть, ужасть!.. Зате щодня вчащає до однії особи...
Меланія Григорівна. Бодай вже ту особу бенеря вхопила, в печінках мені сидить та особа!..
Попадя. Ужасть, ужасть!.. Климиха розказувала. Каже: йду какось од сестри Домахи, вже було так як опівночі... видите, сестра її Домаха заболіла сояшницями, а Климиха поніма кой-що...
Меланія Григорівна. О, так. Хто ж не зна Климихи, що то баба, як дохтурь!..
Попадя. Да-да. Вона навчена однією бабою, котра доводилась їй по мужові свахою удругих, так як помирала, та звеліла прикликать Климиху і навчила її. Да!.. Так кажу, Климиха поніма і можеть... А що вона поніма, то я вам вєрно кажу. Разоднажди меня послі вужинавечері как схватило, как схватило... Ужасть, ужасть!.. Млосно мені іздєлалось, і так, звиніть, піт з мене, как з кабана, лльоть, і лльоть, і лльоть!.. Да! Куди? За ким? Піп мій перепужався, до хвершала послав. Побіжали по хвершала, а його дома не сказалось, говорять: десь у карти грає,— либо у волосного старшини, либо у писаря. Де його розшукувать? Аж тут прибігла дячиха, вона теж кой-што поніма, ну тольки їй далеко до Климихи. Шептала вона, шептала, а з меня так і лльоть, так і лльоть!.. Далі і каже: "Климиху кличте!.." Покликали Климиху, І што ж? У повчаса усьо, как рукою зняла,— да! Сильно поніма. Не кожен і дохтур так поніма! Ужасть, ужасть, как поніма!.. Так і говорить Климиха: "Іду повз школу, слішу, щось рипнуло дверима, потім розговор, приятний розговор: "Душко!.. Тюльпан!.. Букет!.." Зупинилась і стала придивляться. Вони дольжно помітили і зараз: "До свиданія, приятного сна!.." І розійшлись: вона в школу, а він згорбився та попід тинами ходу-ходу... "Горбся не горбся,— подумала Климиха,— а од моїх очей не виховаєшся..." Утвержда, що ніхто другой був, как ваш синок,-да! Ужасть, ужасть!..
Меланія Григорівна. До чого ж воно може дійти?
Попадя. Звісно, до чого, до супризу, не інакше!..
Меланія Григорівна. Може, вона моститься за його заміж, то нехай собі і в головах не поклада. Учителька яка-небудь, ач куди лізе!..
Попадя. Безсовістность тепер так розповсюджується, що ужасть, ужасть!.. Жаль, оченно жаль Трошиньку, такой достойной кавалер!..
Меланія Григорівна. Боже, як я хотіла, щоб він пішов по духовній часті, господи, як жалала!..
Попадя. Ну, нащот видимой наружной хвасонистості, либо ухватки — духовна одежа ніскольки не виявля... От воєнний мундир, либо даже чиновной, когда іщо при кокарді; потім у перехваті і во всьом прочом приятность,-да!.. А про духовну одежу хоч і не говоріть... Пам'ятаю, как ото скоро прибув ваш Троша із воєнной служби та как уз'явився у церкві в мундирі, то, вєрите, я какось как будьте аж помолодєла і успомнила свою молодость... Істинно вам говорю! Я ужасть, ужасть как хотєла замуж за воєнного, ну как за мною, понімаєте, був приход, то родителі уговорили меня, щоб за духовного...
Меланія Григорівна. А мені до вподоби, не так, скажу, духовна одіж, як життя духовне: благообразне...
Попадя. Што ж життя? Хорошо, когда у парахвії єсть такії, скажемо, благородні люди, от как ви, а єжелі їх нема? Какоє вдовольствіє батюшці ходить по хатах та випрошувать сього-того?.. Хорошо, што от ви, наприклад, такі, що скажеш вам: пожалуйте сього-того, і ви сисчас дайотє, ну другой не дайоть!.. Потому що ви понімаєте совість, а другой ніскольки не понімаїть...
Меланія Григорівна. Здається, ми завжди порядок знаємо?
Попадя. Цими днями послала я до Музиченка за мукою. Вообразіть же собі, душечко, он говорить наймичці: "Пущай деньги пришлють, тогда і получайте!.." Видите, какой парахвіянин з'явився?.. За усьо времия один раз тольки і бул у церкві. Ужасть, ужасть!..
Меланія Григорівна (дивується). Один тільки раз?
Попадя. Всього один раз. Ужасть, ужасть!.. (Помовчала). Перш чим зайти у вашу лавку, я зайшла до вас... Хочете, я вам списочок прочитаю?.. Усьо, усьо вже повиходило. Розходу, розходу стольки, што ужасть, ужасть!.. Четверо дєточок дома, треба їх нагодувать?.. Троє вчаться, і тих треба і одягти, і заплатить за їх... Ужасть, ужасть! (Вийма список і чита). Крупчастого борошна... (Питає). Скільки можете?
Меланія Григорівна. То означте пуд.
Попадя. Благодарю. Тут так і означено, неначе вашу думку знала. (Чита). Житнього борошна?
Меланія Григорівна. Скільки ж вам житнього?
Попадя. Що ласка ваша.
Меланія Григорівна. Пишіть два пуди.
Попадя. Благодарю. (Чита). Сахарю, чаю...
Меланія Григорівна. Сахарю десять хунтів...
Попадя. Прибавте.
Меланія Григорівна. Ну, п'ятнадцять. Чаю півхунта.
Попадя (зітхає). Ох, мерсі. (Чита). Кохвію.
Меланія Григорівна. Кохвію хунт.
Попадя. Благодарю. (Чита). Крупів.
Меланія Григорівна. П'ять хунтів.
Попадя. Благодарю. (Чита). Макаронів.
Меланія Григорівна. Либонь макаронів нема?
Попадя. Ні, єсть. Я вчора достаточно видала.
Меланія Григорівна. Ну, нехай три хунти.
Попадя. Мила.
Меланія Григорівна. Десять хунтів.
Попадя. Гранд мерсі...
2 ЯВА
Кирпа (входе). А, дорога госгяі.. Дуже-дуже радниї вас бачити.
Попадя (чоломкається). Що це ви нас забули? Почали вчитись у проферанца і не довчились?...
Кирпа. Вже, мабуть, і не довчусь.
Попадя. Как же можна? Надобно вивчитись. Ви купець, то повинні купецького положення додержуватись: мужва вам не компанія.
Кирпа. Положим єто вєрноє ваше слово!.. (До Меланїї Григорівни). Ти ж пошанувала чим-небудь нашу найдорожчу гостю?
Меланія Григорівна. Ми викушали кохвію з цикорійом стаканчиків по п'ять...
Попадя. Благодарю вас, вдовольнила мене ваша благородная супруга.
Меланія Григорівна. І чай ми пили. Я й не знала, що вони не кутають чаю з цикорійом; а я дуже люблю цикорій і завжди підмішую собі до чаю.
Попадя. Звєсно, у кого какой скус.
Кирпа. Подай же на блюдечко варення.
Меланія Григорівна. Я й не догадалася, зараз подам. (Встала і пішла в другу кімнату).
Попадя. Почому ж перестали ходить до нас? Спужались?.. А я за вами ужасть як скучила. (Підсовується до його).
Кирпа. Невже?
Попадя. Не вєрите? Всі ви, мужчини, народ неймовірний!.. Вам хоч кинься на шию, розцілуй вас, ви й тоді будете сумліватись... У, жорстокий мужчина!.. Я колись таки кинусь вам на шию!..
Кирпа. Зділайте так, тоді повірю...
Меланія Григорівна (з блюдечком). Ось і варення.
Попадя. Благодарю, мерсі... Батюшка гнівається на вас, що ви не ходите до нас. Приходьте сьогодні увечері.
Меланія Григорівна. Підемо, старий, як ти думаєш?
Кирпа. Та чи зручно ж обом? А дітей на кого зоставимо?..
Попадя. А пока до свиданія з вами. (Чоломкається). До свиданія і з вами. (Цілується з Меланією Григорівною). То ви утверждаєте списочок?
Меланія Григорівна. Та вже втверждаю.
Попадя. Благодарю вас, гранд мерсі... Значить, я звідси прямо в лавку? (Пішла).
Кирпа. Що це вона у тебе клянчила?
Меланія Григорівна. Та вже звісно що.
Кирпа. От нахлібники, ненажери прокляті!.. А псаломщиця ще не була?
Меланія Григорівна. Ні, ще.
Кирпа. Прителіпається і та, а потім і дячиха... Розорителі, грабителі!..
Меланія Григорівна. Коли б вже швидш вибрали тебе церковним старостою, там либонь все-таки можна кой-чим скористатись, га?
Кирпа. Та кажуть, що на недогарках можна... іноді латать кишені.
Меланія Григорівна. Коли б господь милосердний допоміг.
Кирпа. Та чутка йде, що мене виберуть... Дай варення, я з'їм, тільки дай і шматочок хліба. (Меланія Григорівна подає, він їсть). А ти чула новину?
Меланія Григорівна. Яку?
Кирпа. Музиченко лавку завів.
Меланія Григорівна. Що ти кажеш, коли ж це він поспів?
Кирпа. Поспів. Оборудовав все спотання. Якось здалось мені, що він вимбарь наново перебира, а виявилось зовсім не те. Зайшов я колись, мимо йдучи, та й питаю: що тут у вас буде? "Тоді як буде,— каже,— то й побачите що". Тепер вже провів туди ліктричество од парової; а зараз і вивіску почепив, чудесно розмальована! Усякого краму сила навезено, розкладають крам на полицях...