Степан. Здається, що це вона. Чого ж так засоромилася? Уклонись людям та звичайненько.
Хведоска уклоняється.
Чикалка. Да-да! Дискать, поклон как честь; а честь — кагди єсть що єсть.
Степан. Не здивуйте! Вона у нас хатня, промеж людьми негусто бува, все більш під материним крилом, то навряд чи зугарна до ладу й відповісти.
Чикалка. І при том, і при єтом, дискать, засоромилася… Да-да! Дискать, у них, у дівчонок, очі в землю первою правилою. Да-да!
Степан. Ну що ж, коли вже приблудилися, ідіть в хату: світло вже засвічено.
Чикалка. Да-да! Дискать, посидіть, покушать, умственних словес послушать!.. Дискать, так воно завсегди у нас в Расєї!
Степан. То ви аж з Расєї?
Чикалка. Дискать, коли чували, аж з-під самого Чугуєва!
Пилип. Та ну, йдіть вже, пане хазяїне, в хату, там набалакаємося. Ідіть попереду, бо ми не знаємо, як ваші двері відчиняються.
Степан. Доброму чоловікові всередину, а лихому: і вікно — двері, і димар — ворота!..
Пішли.
Чикалка (йдучи). Єхто вєрно! Дискать, как халамидник, так йонен пролазить…
Хведоска (сама). Як на вугіллі стояла! В голові так все й заметушилося, у вухах ніби ціпами молотить! Від кого ж ці люди? Невже не від Романа? І-і, не доведи господи! Втечу, втечу!.. Хоч би на цей час трапилася яка подруга-порадниця! (Пішла на вгород).
ЯВА 11
Зінька (хутко виходить). "Роман вже й старостів шле!" — шепнула лавошниця. Певно, вже тут? (Заглянула у вікно). Тут лавошник і Пилип. Де ж Роман? Чого я сюди прийшла? Щось задумала, а ніяк не розміркую… Вхопило мене раптом, ніби вихор, і закрутило, як пір'їну!.. Кудись несе, перекида, жбурля!.. Тут зупинило!.. Ніби всі шляхи мої отут зійшлися докупи!.. А й чи багато ж їх було, тих шляхів?.. Один шляшок, та й той пилом припав!.. Ох, неначе що кліщами здавлює голову!.. (Схилилася на причілок).
ЯВА 12
Хотина (вийшла з хати і витира рукавом очі). А де ти, Хведоню? А ходім лиш в хату! Хведоню, гу!.. Куди ж це вона забігла? От капосне дівча, як засоромилося, що й з двору майнуло!.. (Шука).
ЯВА 13
Пилип (виходить з хати). Піти привести Романа — швидш діло буде, а то отой бовтун почав якусь дурницю плескати! (Пішов).
Хведоска (йде з огорода заплакана). Я тут, нене!
Хотина. Чого ж ти ховаєшся? Ми тебе не силуємо, ти у своїй волі. (Плаче). Там вже як тобі господь, на думку покладе, так і роби, так і людям відповідай.
Хведоска. Від кого ж ті люде?
Хотина. Парубка звуть…
Хведоска. Невже не Романом?
Хотина. Ба Романом! Він?
Хведоска (засоромилася). Він…
Пішли в хату.
ЯВА 14
Ганна (виходячи з-за хати). Зінько! Я ж кажу, що вона вже тут! Це так на хвилину вийшла з хати? Гарна гостя, спасибі! Майнула і не попрощалася?
3інька. Зараз вернусь…
Ганна. Гей, гей! Нема в тебе, як бачу, ані крихотки розуму! Так гарно міркувала: "І на прощу піду, і бачити його не хочу, і на весілля не зостануся!.."
Зінька. Ну… Ходім!
Пішли.
ЯВА 15
Пилип і Роман.
Пилип. Прямо дурницю править! Каже: "Це честь вам велика, що з такого коліна парубок свата вашу дочку…" А Степан чоловік кремезний, упертий!.. Щоб, бува, не вийшло чого. І як почав дискати: дискать та й дискать!.. Навіщо ти його покликав за старосту?
Роман. Та зустрів його, він і нав'язався. Я, каже, знаю усі порядки!
Пішли в хату.
ЯВА 16
Зінька і Ганна.
Зінька. Пусти мене, пусти. Галочко!.. Його голос! Чула, Галю, його голос?
Ганна (пуска її). Дурієш ти, молодице!
Зінька. Гляну уостаннє!.. (Прилипла до вікна).
Ганна. Не варта ти того, щоб з тобою панькатися, не таке твоє лихо велике, як дурне! Жируєш, жируєш, голубко! Кортить-таки, щоб все село знало? Щоб потім кожне пальцем показувало на тебе? Щоб приліпили таке прізвище, котрого й повік не збудешся? Ховатимеш очі від людей та щоразу оглядатимешся, щоб яка-небудь мерзота, котра не варта твого нігтя, не осоромила тебе привселюдно!.. Не раз квилитимеш: "Ой боже, боже, коли той вечір буде, коли вже про мене наговоряться люде!.." Ходім, навісна! Не хочеш? То цур же тобі, пек!.. У мене й свого клопоту доволі!.. (Пішла).
Зінька (сама). Ох, Романе! Отруто ж ти моя!.. Не зможу ж, не зможу відірвати тебе від серця!.. (Голосячи, припада до призьби).
ЯВА 17
Хведоска (вибіга з хати). Де ж таки, щоб я призналася при чужих людях, що кохаю його? Нехай мати самі кажуть. (Прислухається). Хто це регоче? (Придивляється). Хто то на призьбі? Це вже котрась з дівчат думає мене сполохати!.. Котра це? Мотре ти? Та ну-бо, не пустуй! Любко, обізвись!.. (Бере Зіньку за плечі). От вже ненавиджу!
Зінька (підвела голову). Чого тобі?
Хведоска. Хто це? (Відсахнулася).
Зінька. Гарна! Гарна, як змальована!.. Малюнок красує очі, а серце в'ялить… Хведоска?
ЯВА 18
Ті ж і Хотина.
Хотина. Хведоню, де ти? Скажи ж вже… А це хто?
Зінька. Не по знаку?
Хотина. О, як не по знаку? (Цілується з Зінькою). Милості просимо! Отже й гаразд!.. Тепер вже як свої… (До Хведоски). А ти хіба не пізнаєш?
Хведоска. Ба пізнала.
Хотина. Похристосуйся ж, дурочко! Ходім в хату. А моя Хведоня,— чи ви бачили таку соромливу? — не хоче сказати при чужих людях, що коха Романа.
Зінька. Нелегко вимовити! А ще тяжче, як вимовиш душу, аж дивишся: та душа курям під сідало!
Хотина (не розуміє). А бува, бува!..
Хведоска. Не слід ділити душу надвоє!..
Зінька зиркнула на неї.
Хотина. Ходімо ж, ходімо в господу!
Зінька. Частуйте ж мене, дорогу гостю, від порога аж до покуття!
Пішли.
ЯВА 19
Настя і писар.
Писар. Душка, ціпа-мама! Не роби гвалту!..
Настя. Манилочку, пусти мене! (Виривається і підбігає до вікна). Ач, як рядком посідали! (Кричить у вікно). Гусь свині не товариш! Гусь свині не товариш!..
Всі хатні виходять.
ЯВА 20
Степан. А хто тут репетує?
Настя (до Романа). Ти як же це, без материного благословення?
Роман. Хіба вам не однаково, кого я посватаю?
Настя. Нема тобі мого благословення, нема!.. Порочим наше званіє на всю округу? Недурно я тебе й змалку зненавиділа, суписе!
Роман. Ваше званіє при вас зостається.
Настя. Мов багнюкою мені жбурнув в вічі! Осудовисько, на дочці чабана сватається!.. Не дам тобі ані шеляга, ні копієчки!..
Роман. У мене є голова на плечах, і не каліка я!.. Опріч того, знаю ремества!..
Настя. Сміховисько! Люде добрі, заплюйте мені очі! З давніх-давен потомствені міщане, он якого коліна! Що й купці в нашім роду є!.. І тепер, у Кийові, брат у других за диякона!.. Сестра у третіх за чиновником!.. А тут рідний син жениться на дочці чабана, на обідранці, задрипанці!..
Степан. То ти колись задрипана ходила, як ще взувала одну ногу в постіл, а другу в лапоть; а тепер як загарбала в свої пазурі чоловікове добро та Зінчине придане!..
Настя. Мовчи, я не до тебе балакаю!
Степан. Та що ж оце ти, віхтева затичко, влізла в чуже подвір'я, здіймаєш веремію та ще й силуєш мовчати? Та я тебе без говту вкоськаю і цурку на губу накину!..
Писар. Ну-ну, животноє! Не смій порочити!
Роман (бо писаря). А вам зась!
Степан. Помела скільки не пороч, що воно в сажі, а воно знов лізтиме в каглу, бо на те воно помело!
Настя. Сам ти помело! (До Романа). Щоб і на подвір'ї моїм ти не з'являвся! Щоб око моє тебе не бачило!
Роман. Знаю, що мені там місця нема!
Степан. Романе, слухай сюди! Коха тебе Хведоска, нехай іде! А що мати варняка, то я того і вухом не веду!.. Дочко! Тобі з ним жити, а не нам! Чи так, стара?
Хотина. Авжеж!
Хведоска. Я сказала своє слово, тату, і сказала його твердо!
Степан. По-моєму: слова на вітер не пускай! Іди, Романе, до нас у прийми. Наша хатина хоч маленька, та правда в ній щиренька; хоч три ступні від покуття до порога, зате в ній тихо, як у бога! Буде тісніш, стане тепліш!.. Ходімо, діти, в хату. Просимо і добрих людей, а лихим покуть на вигоні!
Настя. Не син ти мені, не син!
Роман. Я теж міркую, що я обмінча!
Степан. Романе, не годиться так! "Чти отця твого і матір!.." Свахо, не комизься, іди в хату!
Настя. Яка я тобі сваха? Щоб ти й доки світ сонця не діждав бачити мене у своїм хліві!.. Ой сором!.. Тепер попадя та дячиха висміють мені очі!
Писар. Да, скандал!
Степан і другі йдуть у хату, Настя і писар — з двору.
Завіса
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
Середина простої хати. За столом сидить Хведоска, з обох сторін дружки. На столі гільце. Біля столу стоїть староста (Чикалка), біля порога підстароста (Пилип). Біля печі стоять Степан Рева і Хотина.
ЯВА 1
Дружки (співають).
Казав соловейко —
Сяду — не впаду;
Казала Хведоска —
Заміж не піду.
Казав соловейко —
Політаю;
Казала Хведоска Погуляю!
(Починають квітчати Хведосці стрічками голову).
Ой дай, мати, масла,
Я ж твою корівоньку пасла:
Виганяла в ранню росу,
Дай помазати косу.
Ой попе, попе Гордію,
Не дзвони рано в неділю;
Дзвони рано в суботу,
Задай дружечкам роботу.
Ой ви, галочки, літайте,
Ой ви, дружечки, співайте,
За косою квіточку носіте,
Хведоні правдоньки не кажіте.
Ой ви, дружечки, рядочком
Попід зелененьким садочком,
Та вирвем квіточку зелененьку,
Заквітчаємо Хведоску молоденьку.
Ой дружечки, помалу йдіть,
Нашого винограду не топчіть,
Бо наш виноград скрізь поріс,
Куди тебе, Хведоню, бог поніс?
(Скінчили квітчати).
Чикалка. Старосто, пане підстаросто!
Пилип. А ми раді слухати?
Чикалка. Благословіть, дискать, гільце квітчати. Раз, і вдруге, і втретє!
Пилип. Бог благословить! Всі три рази бог благословить.
Дружки (співають).
В долину, бояри, в долину
По червону калину,
По хрещатий барвінок,
По зелений васильок!
Голос з-за вікна: "Молодий іде! Молодий іде з боярами!"
Чикалка. Дружки, кінчайте скоріш гільце та, дискать, величайте молодого.
Дружки (співають).
Мати Романа родила,
Місяцем обгородила,
Зорею підперезала,
До тещі виряджала.
Мати сина виряджає,
Виряджавши, научає:
"Ой, їдь, сину, та до тещі в гості
Та сядь, сину, в тещі на помості.
А як буде, сину, теща частувати,
Не пий, сину, першої чарки:
Вилий, сину,
Та коню на гриву,
Щоб була грива кудрява,
Щоб була теща ласкава".
Ой попід лісом битая доріженька,
Ой туди йшов Роман з боярами,
їм калина дорогу заступила.
Вийняв шабельку, став калину рубати,
Стала калина до нього промовляти:
"Не задля тебе ця калина саджена,
А задля того Хведоска наряджена".
Нарядили, як панське дитя,
Посадовили, як сиротя.
Пилип.