Магазин". Зроду, положим, у селі такого дива не було — то я жартую…
У селі є "потребилівка".
Це в кращому разі.
А найчастіше — "стребилівка", що:
— Отут вона в мене сидить…
"Отут" — це значить під грудьми або в печінках…
— Драстуйте! Бо' поможи! З п'ятницею!
— Драстуйте!
— Казала тому шибеникові: "Не став, як п'єш, кухля на сонце, бо іржа проїсть!" А йому ж, сукиному синові, хіба до того? Йому в комсомол, йому в бога не вірить! І дірочка! От бачите! Тепер і дзюрчить! Так оце до вас! Чи нема у вас такого самого? Це ще у Котильві на ярмарку старий як купив, як ото ще каранація була, та й пили… А тепер — дірочка! І кухоль добрячий, а тече!
— Так що й нема, бабка! Другого чого опустить можна, а кухлів не держим… Герсета для хвіруги не подойдьоть?
— Герсета?
— Купи, Онисько (це з гурту, що завжди в потребилівці: "Новостьов каких нема?"), а то в тебе талія не гньоться! Хранцюзьких, брат, привезли! Зашнуруєш — так як шинсонетка, як хто збоку посмотрить! Петро тоді под ручку до корови водитиме!
— Страмнючий! Онуки ж уже з хлопцями сплять, а ти все отим калаталом своїм поганючим! І не поприщить, прости мене царице небесна троєручице!
— А то, може б, шляпу купила? З пір'ям, брат! Как напньош, та как бариня наша! Я своїй купив, так хіба ви понімаєте? Купив, так аж мигтить, думав до церкви повести, а вона квочку підсипала!
— Та замовч.
— Не ндравиться! Єто, брат, нам з города шлють! На панів виводять! А ви народ необразований! Кузьма купив герсета та на наритники для лошиці й порізав! А що б було стару засупонити, років би на двадцять, і помолодшала!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Спасибі кооперації! На селі не сумно.
Ну що ж, регульньом!
(З недавнього минулого)
Ціни, кажуть, на продукти виробництва нашого "регульнуть" треба.
Потому — "ножиці"…
Спочатку були ті "ножиці" отакісінькі, ніби манікюрні, потім перевернулися вони на парикмахерські, а тепер дійшло діло до того, що вже тими "ножицями" овець стригти можна…
Отже, хоч здохни, а регулюй!
Бо не регулюватимеш ти, то вони самі тебе "урегулюють*… Давайте, значить, регульньом!
Хоч нас ніхто й не питає, яка наша з цього приводу думка, але то нічого… Більше думок, більше змоги відшукати певну стежку до того регулювання…
Певна річ, що ми не збираємось регулювати так, як це робить робсел. інспекція. Взяла й заарештувала директорів промбанку у Москві. У нас свої способи.
Причина? "Ножиць" отих причина? Давайте по-вченому.
Мала купівельна спроможність у населення… Причина цього?
Невідповідність цін на продукти сільського господарства та на продукти фабрично-заводського виробництва. Найкраще це на таблиці:
Назва речей
Штани цілі
1 холоша
Ширінька
1 ґудзик
Скільки пудів
Жито……
30 пуд.
15 пуд.
7 '2 пуд.
1 пуд.
З цієї таблиці видко, що коли селянин регулюватиме своє життя по індексу цін нашого товарного ринку, а не допускатиметься різних примхів свого власницького індивідуалізму, то за 7 12 пудів жита він спокійнісінько матиме в себе ширіньку від штанів. Для середняка це цілком досить, бо коли серйозно говорити, то в штанях найголовніша частина, безперечно, є ширінька. Решта — від лукавого. І без тої решти перебутися можна, не лякаючи на селі жінвідділу.
Для незаможника це, щоправда, дорогувато трохи. Але незаможник все ж таки мас змогу виділити 1 пуд хліба й купити собі ґудзика. Треба тільки незаможникам шити довгі сорочки (полотно своє ж!) і на тому місці, де при відновленні господарства повинні бути штани, пришити того ґудзика… Уже вам натяк на штани й є.
Певна річ, що в цій справі найкращий і найпевніший порятунок — це колективізація сільського господарства.
Коли один незаможник має змогу купити ґудзик, то колективне господарство з тридцяти членів (див. таблицю) може купити цілі штани!
А міцний колектив, тисяч на три приблизно членів, може придбати цілих сто пар штанів… Цілий цейхгауз!
От що в таких випадках може зробити гурт, колектив!
Безперечно, ми справу регулювання цін покладаємо не тільки на самого споживача, в данім разі — на селянина.
Ні! Бо це було б зовсім несправедливо…
Державні органи: і продуценти, і торговельні — так само повинні і з свого боку вжити цілої низки заходів, щоб здешевити крам.
Що лягає важким тягарем на виробництво? На ціни тобто?
Накладні видатки…
Треба, значить, ті накладні видатки зменшити… Подумаєм, як це зробити. Берімо так.
Комерційний директор будь-якого торгу чи тресту носить черевики. Коли він ходить пішки, ясно, що скоро стираються підметки. Це вимагає побільшення йому платні. Отже, щоб цього не було, треба, щоб він не ходив, а їздив на авто чи на парі вороних. Це застрахує установу від прибавки йому платні, тобто зменшить накладні видатки.
Далі. Директорові багацько доводиться сидіти — працювати. Витирається одежа. Прибавка платні… Треба, значить, обставити як слід кабінети м'якими меблями, килимами і т. ін. Накладні видатки — вниз!
Далі. Праці в директора чи там у члена правління сила, за шість годин її не переробиш. Надурочна праця. Тантьєми й т. ін. Збільшення видатків. Ergo: найняти душ шість віцедиректорів, кожному по особистому секретареві (краще блондинок). Тоді ніякої надурочної платні… Менше накладних видатків.
Далі. Ще й досі трапляється, що жінки директорів та їхня прислуга ходять на базар пішки.
Оце якось уранці нарахував тільки вісім екіпажів з линками, що їдуть на базар… Решта, значить, ще ходять пішки і б'ють підметки.
Треба, щоб усі їздили, а то великі витрати на черевики…
Взагалі, обопільні стремління з боку споживача й продуцента зрештою дадуть прекрасні наслідки, і ціни ми врегулюємо.
А робітничо-селянська інспекція це дуже страшно!
Найпекучіші справи споживчої кооперації
"Найпекучіші справи"… Значить, печуть когось…
Кого печуть, чого печуть, навіщо вони печуть — хто й зна. А коли печуть — треба те місце, що вони печуть його, гусячим смальцем помастити… Щоб не так пекло…
Давайте по черзі про оті "найпекучіші"…
1. Апарати…
Про кооперативний апарат, значить… Удосконалити його слід. Тобто зробити так, щоб кооперативні робітники дбали за доручене їм діло, щоб діло те велике росло, та щоб любили його, та всілякими засобами кооперативному розвиткові сприяли… Я зовсім не хочу цим сказати, що апарат у нас в колективі слабкий… Навпаки: апарат у нас добрий, розгалужений, міцний, кріпкий… Одне слово, здооооровий апарат. Якби йому ще й любові до справи до його комплекції, кооперація наша була б не "шляхом", а просто "алеєю" до соціалізму… Ознаки такої любові вже де-не-де виявляються. Послав, приміром, Вінницький райсоюз свого мукомола до Києва сита закупити. Дав гроші… А мукомол той, з великої до кооперації любові, по дорозі з вокзалу діамантів за дешеву ціну закупив. Щоб зміцнити економічну міць свого союзу. Що він помилився й купив простого скла, замість діамантів, то нічого. Найважливіша в даному разі ідея… А ідея прекрасна…
Більше таких самовідданих кооперативних робітників! В апарат їх!
Друга важлива в кооперації справа — це спеціалізація в роботі кооперативних об'єднань. Диференціація замість інтеграції. На цей шлях уже кооперація стала. Сільськогосподарська кооперація торгує… Споживча — сіє, оре, меле. Кредитова — хліб заготовляє… З цього боку все гаразд.
Третя справа. Боротьба з приватним ринком. Це дуже серйозна справа. Боротись треба так: купувати крам у державних органів (трестів і т. ін.), а потім продавати приватним крамарям. Тоді, як крамар набере оберемок краму і в нього обидві руки будуть зайняті, тоді його й бороти. Просто під ніжку його й у крик:
— Поборов!
Четверта. Культурна справа й кооперація. Де, як не тут, можна, може, найбільше допомогти кооперації? В справі, приміром, Ліквідації неписьменності. Яскравий приклад роботи в цій справі подав Шевченківський сільськогосподарський союз на Київщині. Він закупив піввагона ручок і піввагона олівців, забезпечивши таким чином населення на Шевченківщині засобами до боротьби з неписьменністю на 200 приблизно років… Пишуть старі, малі, середні, і в кожнім дворі під припічком ще й про запас гросів (грос — дванадцять тузінів — 144 штуки) по дванадцять лежить олівців.
П'ята справа. Міжкооперативні відносини. Жити по-товариському, що й казати, слід, але купати один одного — це сентименталізм. На Київщині, приміром, в однім селі три члени правління споживкооперативу кинули в криницю члена правління с.г. кооперативу. Це, по-моєму, занадто. Хай сам купається, коли йому це треба: він не дитина.
Шоста; Зв'язок із членами… Збирати збори членські слід, по-нашому, все-таки не пізніше, як через три роки… Бердичівський ЦРК тільки два роки не збирав зборів… Але через рік йому вже слід зібратися… На всякий випадок…
Здається, все.
Так потроху з нашої хорошої кооперації зробимо-таки прекрасну.
Справи кооперативні
Кооперація — шлях до соціалізму…
Так от же знайшлись такі люди нехороші, що взяли та й збудували на тому шляхові — по-перше: ресторан-столову церобкоопівську на вул. Карла Лібкнехта, № 3, а подруге, церобкоопівську крамницю бакалійно-гастрономічну № 11 на площі Рози Люксембург…
Це тут, у Харкові.
І одлякують оці-от заклади люд трудящий, і оббігають подорожні шлях той — соціалістичний, збочують з його і забігають на шлях до справжнісінького капіталізму, та ще й слова тобі не дають промовити.
— Замовчи! — кричать. — Послухай краще, що робиться, а тоді докорятимеш.
— Слухаю…
— От… Шляхом кооперації пішов я свідомо… Громадське, — думаю, — харчування… Розкріпачення жінки… Ходім, — кажу, — жінко, до церобкоопівського ресторану… Помешкання нове… Музика…. Квіти… Пішли… Сіли… Сидимо… Прочитав я "Вечірнє радіо"… Хліб на столі стоїть — хліб поїли… Сиділи одягненими… Душно зробилося — пороздягалися. Прослухали щось із п'ять ліричних номерів… Нарешті підходить офіціант.
— Обідати?
— Обідати, — кажемо.
— Що прикажете?
— Мені,— прошу, — борщ.
— А мені,— жінка каже, — суп…
— Сію мінуту…
Сидимо ми. Розказала мені жінка, як вона вісім років у гімназії вчилася… За всі вісім років детально розповідала: скільки їй по закону божому ставили.