І якби не воно тепер та не хлоп'я з ним у вічі прилізло, то, може б, ще і одбрехався.
— Так вот какой он бездільник, — сказав справник, а далі напав на голову і каже: — Как ти смів, голова, назначити у поняті такого ледачого?
— Що ж, ваше благородіє! — приступив голова, а за ним і усі поняті, усе старики, сіді та чесні. — Він у нас чесна душа, нікому нічого. Коли б усі такі були, то б і добре було!
— Не було ж у вас у селі якої шкоди і на кого ви думаєте? — спитався справник.
— Що ж? — сказали люди. — Хоч часом і була шкода, так се не він. Як обіськовали, так він, було, де сам ворівські вещи знаходив.
— Говори, признавайся, ето твоє дєло? — крикнув справник на Дениса.
Той як затрусився і повинився уво всім, шо як почав з курей красти, та бачачи, що грошики перепадають, так він і дальш; як зазнався з москалями, що великі промисли робили і по усім усюдам крали, та з циганами, прирожденними злодіями; як і де з ними і кого обікрав, — усе розказав; далі — як і старця немощного зарізав, надіючись у нього грішми поживиться; усе дочиста розказав, і як на других пеню зводив.
Люди, слухаючи його, так і вжахнулись, та аж об поли руками вдарили і кажуть: "Хто ж на нього надіявся, що воно таке ледащо? Ми думали, що його розумнішого, моторнішого і чеснішого і у селі нема, а воно ось яке виявилось! Самий перший злодій, мошенник і душогубець!"
— Хоч люди не знаючи і думають про кого, що він є добрий, а коли бездільнича і кінці хова, то бог його, хоч не скоро, а завсегда виявить, — сказав справник і велів Дениса препроводить у город.
Досталося ж Денисові Лискотуну за усі його діла! Катюзі по заслузі. Полискотав його катюга добре, і спроваджено до кумпанії, до товариства, туди, де козам роги правлять.
Так-то суд божий не потерпів неправди, і хоч як кінці були заховані, так бог об'явив; і через яку безділицю?.. Через бур'ян, через перекотиполе.
Харьков