дають близьке — кузнець, коваль,
кузенний, кузниця й т.д.,
а де вони взялися? Де?
Яке походження прапра —
"кузенного" словечка? —
Уважно слухаю Дмитра:
куди веде вервечка?
Бесідник мій усе це враз
спромігся пояснити:
— Ви знаєте, в селі у нас
словечко є кузити.
Коли пронизливо свистить
поземка в сивий грудень
чи в горно дмуть: "О, вже кузить!
Кузить!" — говорять люди.
Для тих, хто знає цей вітрець,
уже не таємниця,
чом коваля зовуть кузнець,
а горно звуть — кузниця.
У мовознавців ми й на мить
не відбираєм кусня.
Та справді: чи не від кузить
походить слово кузил?
БІЛИМ ПОЛЕМ Я ІДУ
Загадка
Я тонкий, твердий, та знаний всюди,
білим полем я охоче йду.
Що ти думаєш — очима люди
визначають по моїм сліду.
Хто я?
(Олівець)
ЯКА НАЗВА?
Загадка-жарт
Двічі повторив Панько Вареник
український вказівний займенник
і здивовано гукнув до друга:
"Це ж так зветься африканська муха!"
Яка назва цієї мухи?
(Цеце)
МІСЦИНА НАД ЯРОМ
Загадка
Тож бувають у мові дива!
Це слівце інтригує недаром:
на шість літер — апострофів два,
означає місцину над яром.
Яке це слово?
(Над'яр'я)
ЗАГАДКОВІ ІМЕНИНИ
Шість десятків років має чоловік,
загадку маленьку загадав для нас:
не проґавив жодних іменин за вік,
та в житті їх справив лиш п'ятнадцять раз.
Може б, друзі, з вас хто потрудився
та й сказав, коли він народився?
(29 лютого)
З ОДНИНИ У МНОЖИНУ
Загадка
Вживаюся я тільки в однині —
коротке слово з невеселим змістом.
Додайте літеру — і в множині
одразу стану слобожанським містом.
Який я іменник?
(Сум, Суми)
СЛАВУТНІ МІСЦЯ
Над назвою задумавсь я,
ще в юності почутою:
звідкіль таке Дніпра ім'я?
Чом зветься він Славутою?
Читаю, стежу, та, на жаль,
все таїною вкутане.
Аж натрапляю: пише Даль,
що слово є славутина,
що значило в старі часи,
в народнім давнім звичаї
кут неповторної краси,
природи мальовничої.
А хвилі сивий Дніпр несе,
де зелень кучерявиться.
Славутне справді тут усе,
бо все красою славиться.
А де ще є гаї, луги,
як на святій Хмельниччині?
Горині тихі береги,
яр-зіллям закосичені.
А це хіба не дивина,
в зелений бір укутана:
Славута-місто вирина,
що звалося Славутина.
Вбирай красу, твори добро,
милуйся рястом, рутою —
й збагнеш, чому зовуть Дніпро
Славутичем, Славутою.
ЩЕ ПРО НАЗВИ
...Немає мудріших,
ніж народ, учителів.
М. Рильський
Здавна, за царя Гороха,
словом круглим, як горох,
ув оселі край порога
сипав жвавий скоморох:
— Чули? Обухів
торбу набухав,
а Київ — виїв...
А народ же як пристебне —
слово влучне і шпарке
вічно житиме, дотепне,
чи солодке, чи гірке.
Мова дідова не змеркла,
перейшла до внука:
"Славен город Біла Церква,
ще славніш Прилука..."
Одному Золотоноша
на всі сто хороша.
А для іншого Тараща
у сто разів краща.
Я люблю цю перепалку —
чув про неї змалку:
"Ой хвалився Яготин —
Ніжин мені побратим".
А до нього славний Ніжин:
"Я красою не обижен.
У степу стоїть Ромен,
та й той мені не ровен".
Від Обухова до Ічні —
жарти, дотепи зустрічні
Від Красилова до Варви —
все нові квітчасті барви:
мак, любисток і ласкавець —
не будяк і не осот —
бо найкращий мовознавець
мудрий рідний наш народ.
ПОЩАСТИЛО
Пісенька-жарт
У неділю нашій Варі
пощастило на базарі
Для курей золотокоса
підкупила гречки й проса.
А для себе — босоніжки,
стало легше тюпать пішки.
Легко серцю молодому,
йде співаючи додому:
"Трошки гречки, трошки проса,
трошки взута, трошки боса".
БІЖИТЬ БЕЗ НІГ
Загадка
Біжить без ніг в ярки, в рови,
без рук, а має рукави.
Я відгадав уже, а ви?
Що це таке?
(Річка)
СИРОТА ДО НАРОДЖЕННЯ
Загадка
А відгадайте, що за дивовина
в умові загадки незвичні дані:
іще не народилася дитина,
а вже у мачухи на вихованні
Що воно?
(Зозулине яйце)
ДИВНИЙ ПОЛІГЛОТ
Загадка
Що не скажеш їй — повторить
з гарною вимовою.
І не вчила, а говорить
будь-якою мовою.
Що це таке?
(Луна)
ВИМОВ СКОРО СКОРОМОВКУ
Вимов скоро: тітка, квітка,
крига, кринка, бровка,
скроня, скриня, сковорідка
буде скоромовка!
БАБИНЕ ЛІТО
Стала осінь луками ходити,
наснувала з павутин антен... [7]
Літо, літо бабине, куди ти
захурчало в триста веретен?
Ох, бабусям, дідусям до серця
ця теплінь (підмічено давно)!
Чом же літо бабиним зоветься
і чому не дідове воно?
Кажуть люди: то літає в ступі
баба вітрогониста Яга:
всі шляхи, усі стежини любі
скоро біла замете юга.
Може, то на бабиних маршрутах
прядива тонкого ниточки?
Ні, летять на срібних парашутах
на нові домівки павучки.
І Яга тут, мабуть, ні при чому,
бо тоді від бабиного зла
у ясному небі голубому
павутина б чорною була…
Пригріває сонечко потрішки,
і сьогодні здогадались ми:
то бабусі Осені усмішки
в передодень білої зими.
ВІД МАЛОГО
ДО ВЕЛИКОГО
Загадка
Я суцвіття злаків, де плоди на мливо
достигають жовті, наче віск.
З наголосом іншим — велетенське диво,
статуя, колона, обеліск.
Хто я?
(Колос)
ТІПУН ТОБІ НА ЯЗИК!
Дідусь вируша в кожусі,
онук подає башлик:
— Простудитесь ви, дідусю...
—Тіпун тобі на язик!..
Недавно читав я нарис,
дізнався наприкінці:
тіпун — хрящуватий наріст
у птаха на язиці
І на язиці в людини
вискакує прищ — тіпун.
Звичайно, не без причини,
коли людина — брехун.
Поводься завжди зразково.
Якщо ж, пустий балакун,
сказав ти брехливе слово —
то й сів на язик тіпун!..
Коли щось лихе віщуєш,
галдикнеш, як той індик, —
одразу ж на це почуєш:
— Тіпун тобі на язик!
ЧОМУ ДЕСНА?
Люблю я завзятих хлоп'ят і дівчат
за те, що до знань вони ласі;
люблю завітати й розмову почать
з кмітливими в класі:
— А що, коли, друзі, спитаю я вас:
що значить, приміром, десниця —
І весело й дружно гукає весь клас:
— Правиця! Правиця!
—Десниця, — кажу, — знає й бабця стара, —
є правою дійсно рукою.
Чому ж тоді ліва притока Дніпра
зоветься Десною!
— Колись я по радіо чула одне
пояснення, — каже Марічка, —
Десна — це від скіфських словечок спо, сне —
вода, тобто річка.
— Чудово! Міркуйте, шпаркі, молодь…
дітей заохочую знову.
Принишкли, мовчать. І я далі тоді
веду свою мову:
— Є ще одна версія, друзі мої,
що теж нам цікавою буде:
угору ішли по Дніпра течії
селитися люди.
Дорога на північ була нелегка,
немало зазнали клопоту.
А назва Десна — бо була їм ріка
праворуч по ходу.
НАВЧИЛА
Жарт
Ох ці шпаки-витівники!
їм пишуть слово ворон,
вони читають навпаки,
виходить слово норов.
Сороко, ти не скрекоти
даремно коло хати.
У гай за вчительку лети,
навчи шпаків читати.
Сорока вчить, усе як слід
шпачки на вус мотають.
Черкнула їм: потоп і дід,
дід і потоп читають.
Дай ще урок шпачкам своїм,
сороко-білобоко!
Черкнула слово око їм,
вони читають: око!
Про неї слава навсебіч —
недарма скре-ке-чила.
— О, — кажуть, — зовсім інша річ,
як правильно навчила!
* * *
Читать слова звичайно і навспак
цікаво так, що не списать пером.
У нас це зветься літеральний рак,
а греки називають паліндром.
ХТО Я?
Загадка
Річкою красивою я взяла розгін,
раптом перша літера попливла в затоку,
а коли поставили іншу навзамін —
стала несподівано я… порою року.
Хто я?
(Десна, весна)
"КОЗАЦЬКІЇ КОНИ
НЕ ТОПЧУТЬ БАРВІНКУ"
Т. Сергійчуку
Є речі на світі суціль загадкові:
звідкіль срібні цоки в звичайній підкові?
Поляже козак, повний сили і моці, —
звідкіль людські сльози в коневому оці?
Головоньку клонить... Жалобна година...
Казав було батько: "Не кінь, а людина".
Недарма в народі говориться, синку:
"Козацькії коні не топчуть барвінку..."
А я не спитав, хоч ішли тоді поряд:
"Скажіть мені, тату, чому так говорять?"
МОРОЧИТЬ ГОЛОВУ
Не буду зайвого торочить,
щоб не сказали: чув десь дзвін...
Є вираз: голову морочить.
Але звідкіль походить він?
На це знавець лінгвіст-історик
відкаже (сумніву нема):
"Морочить — це від слова морок,
а морок — це туман, пітьма".
Тоді й синоніми нам стануть
ясніші — що вже говорить —
такі слова, як затуманить,
як спантеличить, одурить.
Отож коли підкреслить хочуть,
що водить хтось когось за ніс —
"От, — кажуть, — голову морочить,
ошукує, як сущий біс!"
ДІСТАНЬ ІЗ ПІД ЗЕМЛІ
До мене запитання
в листівках і листах.
Питає Шендрик Таня,
питає Ваня Стах:
"Відкіль походить вислів
із-під землі дістать?"
Подумав я, помислив —
доводилось читать,
що в люду, хай і бідність,
лиш дрантя та торби, —
буває необхідність
ховать якісь скарби.
Крадіжки. І стихії.
Й навали ворогів.
Які ж були надії
не втратити скарбів?
Тоді ж не те, що нині,
у наш новітній час —
таж не було в помині
ніяких ощадкас.
Був спосіб для людини
свої скарби сховать
надійний і єдиний —
у землю закопать.
До слушного їх часу
і клали всі туди,
в підземну "ощадкасу",
подалі від біди.
Пан накладав податки,
а не внесеш — тюрма.
Бідак стогнав: нестатки,
бо грошей же нема,
А посіпака строго,
здиравши з бідних дань:
"Мені то що до того —
хоч з-під землі дістань!"
В країні лад змінився,
старе розтало в млі
А вислів залишився:
дістань хоч з-під землі!
ПОТРІЙНЕ ЗНАЧЕННЯ
Загадка
Ану прикиньте розумом:
яке словечко воднораз
республіка, і озеро,
й задушливий отруйний газ?
(Чад)
Є ТАКА КРАЇНА В БІЛІМ СВІТІ
Шарада
Ось країни назва. В ній — п'ять літер;
ви їх розділіть на три і дві —
в листі зашумить одразу вітер,
застрибають коники в траві,
бо оті три літери одні —
невеликий ліс у множині,
другі дві — зазначу при нагоді —
вказівний займенник з ними в згоді.
Є така країна в білім світі
й називається вона
(Гаї-ті))
ЩОБ УЗНАЛИ УКРАЇНКУ
Не було імення в пресі
Білозерської Олесі,
хоча твори з її рук
вже давно ішли у друк.
В неї прізвище — озерне:
в ньому — білки гострий зір,
і пшениця білозерна,
й тихий місяць-білозір.
Мала жінка свій ужинок,
власним іменем красна.
Чом же Ганною Барвінок
нарекла себе вона?
Крига тиснула імперська,
і прибрала Білозерська
барвінковий псевдонім
(скільки рідного у нім!).
Підказала ймення "Хата" [8]
чи котрийсь порадив брат? [9]
Там, де хата — рута-м'ята,
барвінковий зелен-сад.
І взяла з того барвінку
барви, віно і вінок,
щоб узнали українку
з-поміж тисячі жінок.
МОВЧАЗНІ НАВЧАТЕЛІ
Загадка
Хоч в усній мові нас немає,
а на папері мовчимо,
та все, що ти читаєш, друже,
сприймати правильно вчимо.
Хто ми?
(Розділові знаки)
КРАЇНА Й… ГОЛОВНИЙ УБІР
Загадка
— Ой, цікаве слово! — каже Ніна.
В словнику, як хочеш, перевір:
напиши з великої — країна,
а з малої — головний убір.
Що це за слово?
(Панама)
ІВAН НОСИТЬ ПЛАХТУ,
А НАСТЯ—БУЛАВУ?
Ви чули примовку,
і досі ще живу:
Івaн носить плахту,
а Настя булаву?
Так люди говорять
(і правильно цілком)
тоді, коли в Насті
Іван під каблуком.
А факт історичний
в основі тут лежить.
Загляньмо в минуле —
побачим вочевидь.
На Лівобережжі
у той прадавній час
Іван Скоропадський
став гетьманом у нас.
Любив надмір жінку —
отож не дивина,
що правила Настя,
вродливиця-жона.
Вона і в державні
втручалася діла.
Тож Настина влада
безмежною була.
Й пішло поміж людом
(бо видно ж наяву):
lван носить плахту,
а Настя булаву!
ТАЄМНИЦЯ
ЗВИЧАЙНОГО СЛОВА
Я запитую учнів,
чом рослина будяк,
красень гордий колючий,
називається так?
Запитально дивлюся,
раптом чую:— Будяк? —
обізвалась Ганнуся, —
Бо росте він будь-як!
— Молодець ти, що маєш
власну думку про це.
Але зараз узнаєш,
звідки дивне слівце.
У Франка є це слово
в написанні бодяк.
Може, це випадково?
Ні, не просто це так!
В слові кожна карлючка
мов підказка, мов код.
Я згадав, що колючка
по-болгарському — бод.
А рогами колоти —
по-російськи — бодать
(не лише поліглоти
можуть щось розгадать!).
Мови дивний разочок
нам підказує, як
слів сукавсь мотузочок:
бод, бодяк і — будяк!
ЯК ЗАЧЕПИТЕ — ПОКОЛЕ
Загадка
Свитка сива, аж біляста.
На одній нозі стоїть.
І, здається, ніби хваста,
знаний протягом століть.
Малинова на все поле
шапка сяє, мов корона.
Як зачепите — поколе.
Й це не напад — оборона!
Що це таке?
(Будяк)
ОТ ТАК ШТУКА!
Метаграма
Для всіх була я люба-мила
вгорі всередині кімнати.
Як першу літеру згубила —
на лузі почала брикати.
Ще згодом літеру згубила —
зробилась іменем дівчати.
Та — що за лихо? — ще згубила
і стала нотою звучати.
Передостання ж утекла —
лишилось я.
Хто ж я була?
(Стеля, теля, Еля, ля, я)
БАРВІНОК НЕЗНИЩЕННИЙ
Скільки є на світі квітів,
стільки є на світі мов.
"Дивне розмаїття"
Скажіте, чому це повинно так бути,
щоб стільки зела і барвистих суцвіть —
і раптом не стало барвінка чи рути, —
чому це повинно так бути, скажіть?
А скільки ж було ворогів знавіснілих,
жорстоко топтали барвінковий цвіт;
топтали на схилах, батьківських могилах,
а він кучерявивсь, дивуючи світ.
Чи то закодовано, може, чи звикнув,
але незнищенний таки, далебі
Бо скільки не никнув, зі світу не зникнув,
зоріють очиці його голубі
І хай там найтяжча біда а чи скрута,
все рідне ми будем плекать і любить.
Не зникне уже ні барвінок, ні рута,
покіль є земля і небесна блакить.
ЯМ КРАЇНИ І СТОЛИЦІ?
Загадка
Ану, філологи натхненні,
з допитливими лицями:
які країни однойменні
із їхніми столицями?
(Алжир, Туніс, Люксембург,
Мехіко, Бразилія та ін.)
ПЕРЕКЛАДАЦЬКИЙ ГОРІШОК
В редакційній кімнатці
видавництва "Дніпро"
метикують завзятці,
кожен гострить перо.
А поетом же хвацьким
був із них не один.
Та сидять над Словацьким
кілька добрих годин.
Б'ються ентузіасти,
спільний в них інтерес:
як рядок перекласти —
ці то пес, ці то бес?
Так на так — зникне рима:
чи то пес, чи то біс —
втрата неприпустима, —
хто по дрова, хто в ліс.
Варіант: "нечистяка
чи собака?" — не те.
Де таланту ознака?
Діло наче й просте?
Й мова наша спроможна
відтворити вповні
Чи по-польському можна,
а по-нашому — ні?
Вже і сум, і зажура,
й пошук знову і знов...
Аж тут раптом Сосюра
до кімнати зайшов.
Пера всі відіклали,
гурт — до нього увесь.
— Як би ви переклали —
ці то пес, ці то бєс?
— Як? — І тут же розв'язка
поетичний рекорд, —
Дуже просто: будь ласка,
чи то хорт, чи то чорт?
БІЛУГОЮ РЕВІТИ
Тепер, звичайно, весь народ —
дорослі, навіть діти
прекрасно знають цей зворот:
білугою ревіти.
Та звідки помилка така
в східнослов'янських мовах?
Адже рибина це морська
з родини осетрових!
Лінгвісти свідчать недарма,
що тут у мові хиба:
"В білуги голосу нема —
вона німа...