Але Кость обставав при своїм і сказав:
— То я вам поможу розгадати. Пунктуальності є у панів дуже мало, а у хлопів дуже багато, є її більше по селах, як по містах, і тільки в літі, а в зимі її ніде нема.
— Аж тепер пропав наш егзамен,— сказали учені голови по надумі.
Кость Єгомосць так розв'язав загадку:
— Пунктуальність — то є, уважаєте, ті пункта, що їх роблять на хлопських стінах мухи.
Серед сміху об'яснювано ближче Костеві слова. Жінки не конче цікавились тою розмовою, бо негаразд її розуміли, а тітка Пазя навіть сказала:
— Мій старий все плете, не знати що.
Тітка Павлущиха питала Павла:
— То ти, Павле, вже вийшов зі шкіл? Тепер уже будеш пенсію фасувати?
Довідавшися, що до "пенсії" ще далеко і що ще науці не кінець, радила йому іти на ксьондза.
— Нема-то на світі,— говорила,— як ксьондзові. Ксьондз і гонір має, бо де поступиться, всюди його в руку цілують, і тяжко робити не погребує, і гроші йому з живого і з мертвого.
Раду тітки Павлущихи поділяла велика часть гостей, а Кость Єгомосць аргументував ось так:
— Як будете, Павлуню, ксьондзом, то, напевно, до неба підете, та й нашій фамілії поможете там дістатися.
На те замітив Василь:
— Нині треба всюди плечей.
— Та й як-то гарно буде,— казав Кость,— як у нашій фамілії буде двох Єгомосців: старий Кость Єгомосць і молодий Павло Єгомосць.
Та одно Павло сказав, що задумує піти на філософію. Слово "філософ" здивувало багато жінок, а навіть викликало між деякими з них якийсь несмак.
— Як-то,— дивувалась тітка Фрузя, якій тепер язик розв'язався,— то ти, Павле, сушився такі довгі літа над книжками та й на те, аби вийти на філософа?
— Та Павло, кумо, так жартує,— успокоювала її тітка Хима.
— Ні, не жартую, тітко, хочу бути філософом. Чому ж ви так дивуєтесь? — сміявся Павло.
Тітка Фрузя відповіла:
— Та бо Микита Гавриш не знає ні нумера прочитати, ні кілка затесати і пасе, вибачте, панські свині, а ціле село кличе його філософом!
Уже треті півні співали і місяць сховався за стодолу, а гості все ще забавлялися. Кость, як звичайно, стояв на своїм місці перед столом і приспівував до Павла:
"Напиймося, Павле, тут,
Бо нам в небі не дадут,
Нім до неба підемо,
То ще по три шурнемо".