Сохрон (підходить). Не руш, невірне вухо... я за його відбуду!
Назорця. Ах ти, шайтанський послід! Так ти за нього відробиш? А спиною за його хто відбудеться? На всіх вас, собак, розложить його пай, чи що?
Дехто. Хоч і на всіх... а вмирущого бити не можна...
Назорця. Вас, гадин, питатись ще? Гей, всипать кожному по п'ять джутів добрих!
Сохрон. Чого всім? Мені всип, коли ласка... Я за Степана беру роботу і муку його візьму... а вони тут ні при чому!..
Назорця. Гаразд! В'яжіть його до стовпа!
Сохрон. Чого в'язать? Я й сам стану!
Всі (глухо, а далі грізніше). За що отамана? Не попу-стимо на знущання... жаловатись треба паші... Що се за гвалт?!
Назорця (б'є в долоні). Гей, спаги!
Наближається турецька піхота і стає з рушницями обік невольників.
Андрій. Ти не лякай нас спагами! Хоч і заковані в залізо, а свого отамана не дамо!
Іван. Перебий усіх, тоді й знущайся!
Назорця. Бийте його, пурбегою-батогом!
Вартові зам'ялись.
Степан (трохи підводиться). Мене катуй, прийму за милость... Скороти мої муки... а його не чіпай!.. Не чіпай! (Плазує.)
Назорця. Що ж ви мнетесь? Лупіть!!
Невольники (грізно). Не руш!!
Сохрон. На бога, братці! Ви накличете собі лихо... Хай на мені зірве злість!
Степан (трясе руками в кайданах). Не займай отамана, мого брата, який через мене... через Каїна терпить муки!.. Ой!!
Назорця. Оточіть їх, спаги!
Військо обступає, але невольники просуваються.
Ні з місця! Переколю всіх!
Всі. Коли, а отамана не дамо!
Назорця. Побачимо ж! Я сам його покарбіжу! (Ударив зненацька палицею по спині Сохрона, аж кров виступила.)
Степан. Ай! Шайтан клятий!! (Б'є його наручнями по голові, так що й чалма спала; але як слабий, то й сам упав.)
Назорця (б'є його кинджалом). Собака! Пес! Здихай!
Степан. Спасибі! (Хапається рукою за груди.)
Всі. Убив? Так смерть йому! (Кидаються.)
Сохрон. Не руш! (Піднімає руку.) Отамана наказ до послушенства!!
Всі (одступають). Наші голови!
Назорця мов не при собі, хитається і хапається за голову, його одводять назад, примочують голову водою і надівають чалму; пораються коло його, поки йде сцена матері з сином. Сохрон піддержує Степана, який ще живий. Спаги стоять непевно, нерішуче.
ВИХІД IV
Ті ж і Ганна.
Ганна (виходить в циганській одежі). Гей, пани вірні, владики, і вояки великі, і ви, невольники-каліки! Усім до послуги: чи погадати, чи що виливати, чи кому у слід нашептати... маю і приворот, і одворот, і заворот... і на кохання, і на ненависть... і на щастя, і на погибель... і кров напускати, і кров замовляти.
Степан (корчачись). Ой... голос... голос! Покличте... остатнє сконання... Боже! Прости!.. Прийми!..
Сохрон. Покличте... хоч кров би спинити.
Дехто. Циганко, сюди!.. Замов кров!..
Циганка підходить.
Іван. Тут сатана отой копирснув запоясником нашого козака-бранця.
Циганка (тривожно озираючись). Де? Кого?!
Циганка (хутко оглянувши, похитнулась та майже впала й припала до Степана). Сину мій! Порадо моя!!
Степан. Ой мамо!!
Заніміли.
Сохрон. Паніматка?! (Ловить і цілує їй руку.)
Андрій і Іван. Тихше! Щоб не догадались!
Охрім. Обступіть!
Деякі обступають.
Ганна (ридаючи здержано). Згорів... Убили!.. О, помсти ж, помсти! Дитино моя, сину єдиний!!
Степан. Їх рятуйте... а мені смерть — визволення від мук... Простіть мене... мамо! Прости, брате, і ви, мої товариші!.. Я гріх тяжкий ношу... покутував його... Я... я продав сестру мою Марусю.
Ганна (сплеснувши руками). Ти?! Ти?! (Одхитнулась.)
Сохрон. Мою заручену?.. Побратим? Друг!!
Всі ближчі. Ой гріх! Але велике й каяття!
Степан. Простіть! Я Каїн... душогубець... зрадник і віролом! Але я знесиливсь од муки... Поневірявся, смерті скрізь шукав... Не проклинайте мене, мамо, брате, друзі!! Ой тяжко з прокльонами душі йти до бога! Вже руша... Простіть, простіть! (Лама руки в конвульсіях.)
Ганна (хмуро). Бог милосердний... милосердніший за нас...
Сохрон. Так! Вороття нема... Прости йому, боже!
Ближчі. Пробач йому, господи, як пробачили ми...
Степан (без пам'яті). Браття, друзі... не поминайте лихом... Всіх... Боже!.. Мамо! Благословіть: перед суд іду...
Ганна (зрушено). Сину мій! (Кладе руки.) Йди спокійно: молитиметься мати за твою грішну душу...
Сохрон. Брате мій! Нещасний брате!!
Степан (простяга руки). Де ви? Де? Не бачу!! (Умира.)
ВИХІД V
Ті ж і Леся.
Леся (прибіга і, пізнавши Степана, кидається з риданням).
Степане!! Ой!! (Зомліла.)
Ближчі коло трупа стали навколішки.
Назорця (оправившись). Що там за бунт? В тюрму всіх! До розправи!!
Спаги обступають, женуть невольників, які підбирають Степана. Циганка з зомлілою Лесею йде за ними. Кін минуту чи дві порожній.
Чути за коном. Куди? Назад!!
Циганки голос. Пустіть, молю аллахом! То син мій!
Голоси. Жени її! Геть, джавро!! До шайтана!
Циганки голос. На бога! На пророка!
Голоси. Бий її джутом!!
ВИХІД VI
Ганна сама.
Ганна (вбіга)
Мене... мене... до сина не пустили?..
Знущаючись, від трупа одтягли...
О, будьте ж ви перекляті до смерті,
Щоб цілий вік ні ви, ні весь ваш рід
Не знали й дня щасливого, години...
Щоб муки всі, які у пеклі суть,
Невідступно вам душу мордували...
Щоб серце вам все струпом понялось,
Щоб в печінках засіли чорні жаби,
Щоб робаки точили скрізь нутро,
Щоб в мозоку звели гніздо гадюки,
Щоб очі вам повиїдала тля!..
О гаспиди, ненатлі бузувіри!
(Пауза.)
Одним одна на світі сирота!
Все дороге, все рідне під землею —
І муж, і син... дочка ж? Либонь, десь тут;
Але хто зна?.. Замучена, в неволі...
Відірвана навіки... все одно
Що й у землі... і знов одна на світі!
Без сподівань і без мети... Ні, годі!
Гартоване це серце не в сльозах,
Зостанеться йому утіха — помста...
І помстою я душу вдовольню!
Але ідуть... Ховайся в серці, горе,
Не проступай, для глуму, на виду!
(Одступа за камінь.)
ВИХІД VII
Ті ж і Маруся з Ахметом.
Маруся
Де ж, де ж вони?.. І берег ось... Немає
Нікого тут...
Ахмет
Але на місці сім
Щодня вони працюють, господине;
Он і кіоск новий розпочали...
Маруся
Нема ж, нема...
Ахмет
Може, погнали далі?..
Ганна (аж кинулась)
Ой, хто ж то, хто? Пройняв мене ножем...
Той голосок... Недобачають очі...
Маруся
Я чула гвалт і лемент...
Ахмет
Звикла річ,
Може, кого карали...
Маруся (сплескує руками)
О злочинство!
Яка страшна омана!.. Значить, тут
Така ж, як скрізь, дратівля мого люду?!
Невольництво? О зрада!.. Спала я
На подушках шовкових і не знала,
Що вся пиха і розкіш ся райська
Купована за кров і сльози бранців...
А може, ще між ними... Боже мій!
Учувсь мені знайомий, рідний голос...
Веди, веди!..
Ахмет (мнеться)
Але...
Маруся
Ти чув наказ?
Закон для вас — моя владична воля!..
Ганна (набік)
Вона, вона! Моя ясна зоря!
Моє дитя! Хитаюся з несили!
(Заніміла.)
Ахмет
Я їй корюсь, пашине... Але й сам
Не відаю, куди і як...
Маруся
Хоч в пекло!
Ахмет
Не вільно тут... Забороня коран...
По місту скрізь...
Маруся (уперто)
Веди, я потребую!
Ахмет
Тривайте! Вмить! (Забачивши Ганну.)
Он хтось стоїть в кутку.
Циганка? Так, її тра розпитати,
Куди зайшли...
Маруся
Поклич її сюди.
Ахмет
Агов! Сюди!.. Гей, циганихо, чуєш?
Тебе зове владичиця!..
Ганна (оправившись)
Ту ж мить.
Маруся (до себе)
З України циганка... (Ахмету.) Відступися!
Її сама я хочу розпитать.
Ахмет кланяється і відходить.
ВИХІД VIII
Маруся і Ганна.
Маруся
Ти чула? Так? Стояв тут ґвалт і лемент...
З яких причин?
Ганна (стає в тіні і зміня голос)
Невольників навчав
Дозорця...
Маруся
Як? За віщо? Що вчинили?
Ганна
Прийшла йому охота, ну і квит!
Та й слід, щоб їм не вигоїлись спини...
Маруся
Напасники, кати!!
Ганна
Чи ж жаль тобі,
Яснішая пашине, того бидла?
Маруся
Не лай мені нещасний люд!
Ганна
Пробач,
То ж пси лихі...
Маруся
Циганко, дякуй бога,
Що ти, либонь, з України... не то б
Звеліла б я тебе провчити добре
За речі сі...
Ганна
Величніша ханим
Яснішого владики на схід-сонці,
А що тобі гяурський дикий край,-
Хіба його ти знаєш?
Маруся (нервово)
Знаю, знаю!!
Ганна
Мечетей там нема, а все церкви
З хрещатими дзвіницями... і віра
Не права там, а християнська...
Маруся (збентежено, набік)
Ой,
Що діється зі мною? Голос... голос...
(До циганки.)
Хто ти єси?
Ганна
Циганка із степів,
З-над Росі...
Маруся
Як? З-над Росі?.. Боже милий!
Ганна
Хіба і Рось ти знаєш?
Маруся
Знаю все.
І Богуслав...
Ганна (зближається)
Так, знати, пані звідтіль?..
І не забула й досі тих країв
За розкішшю, за бучною пихою,
За втіхами, за чадом...
Маруся
Зроду ні!
Хіба здола хто витруїти з серця
Питимий рід, красу родинних місць...
Але хто ти... на бога! Голос... голос!
Ізмалку він у серденьку бринів,
Під згуки ті воно жило і билось...
Циганка (зрушено)
Циганка...
Маруся (хутко підходить)
Ні! Не крийся, я молю,
Не одвертай прихильного обличчя,
Не муч мене!.. Я вся тремчу... Поглянь,
Моя душа щось прочува...
Ганна (не видержала, кидається і обнімає)
Марусю!
Маруся
Ой! Мамо!! (Припада з риданням.)
Заніміли.
Ганна (по паузі)
Так!.. Дитино!.. Моя кров!..
(Обніма.)
Ріднесенька, єдина!..
Маруся
Я стеряюсь...
(Істерично цілує і руки, і вид, ридаючи.)
Матусенько... Лебідочко моя!
Ой, як пече... як солодко... як любо!..
Це, певне, сон...
Ганна
Ні, це не сон — жива я!
Півсвіту я сходила, щоб дізнать,
Де донечка, моя остання втіха,
Щоб вишукать і визволить з рабинь...
Від туги я звелась на тінь, Марусю,
Від катувань постаріла вкінець...
Маруся
Ой ненечко!.. Моя порадо тиха!!
Як по тобі нудилась страшно я...
Як радісно... яке тепера щастя!
Не знаю пак, що й діється мені...
І плачу я й сміюся... Мати божа!
Ти зглянулась.
Ганна (пильно)
Чи панні пресвятій
Ти молишся, чи, може, вже пророку?
Маруся (змішалась)
Не вільно тут... Що ж проти сили?
Ганна (строго)
Ні!
Зламать закон, занехтувати віру
Мене б ніхто примусить не здолав!
Маруся
Душею я все та ж...
Ганна
Так утечімо
В Україну!
Маруся
Мамусю... а дітки?
Жоною я коханого...
Ганна
Ой доню,
Хоч пошануй... Мені б радніше чуть,
Що згинула від ґвалту, а виходить —
Ти серденько по волі продала,
І зрадила і бога, і дружину...
Маруся (кидається в ноги)
Матусенько, простіть мені, простіть!
Погляньтеся ласкавим оком... доні
Не прокляніть! (Цілує ноги.)
Я винна... Серце враз...
Ганна
І ворога Украйни покохала?
Маруся
Не ворог він!.. Він присягавсь мені
Довіку край мій рідний боронити,
Не брать в ясир...