Він, напевно, заспокоює її, розповідає, що стоїть в пробці, що на роботі багато паперів, які треба прочитати і підписати, що треба зустріти партнера, який прилетів з іншого часового поясу.
— Котик, ти чого така сумна?
Віра сиділа в роздумах, заганяючи біль і страх, які знову підповзли до горла, як дві величезні змії, і не помітила, як він повернувся в кімнату.
— Все добре. Олеж, як ти злітав? Як твоє відрядження? — Ти знаєш, відмінно, провів дві зустрічі, підписав один передконтракт на відкриття представництва в Мілані і навіть встиг пробігтися по магазинах.
Олег поставив келих на низенький скляний столик і відкрив шкіряну дорожню сумку.
— Котик, я до тебе прямо з аеропорту, тому через хвилин 40-45 буду їхати. Треба вдома відмітитись. Так що у тебе не залишуся, ось завтра, мабуть, так. Я подивлюся, чи зможу, не обіцяю. Це тобі подарунок з Мілана.
Віра тримала на долоні саму впізнавану коробочку самого впізнаваного бірюзово-блакитного кольору в світі. Тремтячими руками, дівчина відкрила упаковку, в очі бризнув світло. Віра взяла в руки ланцюжок, на якому висів діамантовий кулон у вигляді серця і виблискував так, як ніби це в оправі світиться справжня зірка. Одягнувши на себе кольє, вона гладила серце рукою, ніби намагаючись відігріти холодний неживий камінчик.
— Подобається?
— Звичайно, коханий! Спасибі! Спасибі! Спасибі!
Віра кинулася на шию до Олега, який не встиг навіть закрити і поставити сумку назад на підлогу.
Дві змії підняли голови і зашипіли, витягуючи огидні жала. У сумці лежала точно така ж коробочка, такого ж розміру і точно такого бренду самого впізнаваного кольору в світі. Вона готова була посперечатися, що в цій коробочці лежить точно таке ж діамантове серце, яке виблискує на тілі вогнем зірки.
Олег незворушно закрив сумку, поставив на підлогу і привернув коханку до себе.
Глава 4
З того вечора, коли Віра побачила в його сумці другу подарункову упаковку від Тіффані, витекло багато води.
Вона вирішила провчити коханця бути уважніше і не брала трубку кілька днів. Але вийшло, що вона сама себе катувала, ридала і запивала біль вином.
На третій день Олег подзвонив у двері і підхопив змарнілу, напівнепритомну і п'яну Віру в свої обійми. Вона ледь дихала, пульс на шиї виднівся поруч з блакитною веною крізь цигарковий папір шкіри. На білому обличчі не було ні кровинки, Олег схопив коханку на руки і подзвонив лікарю.
— Олег, це хто?
Друг і за сумісництвом сімейний лікар вже багато років втомлено дивився на перелякане обличчя друга.
— Толь, це знайома, ммм, хороша знайома моя, — Олег замовк, він не знав, що ще сказати. У такій ситуації він був вперше. Морщачись від непотрібних труднощів і проблем, чоловік гарячково думав, як позбутися від цих тяжких відносин, які придбали зовсім не той поворот, на який він розраховував.
Попередня Лариса, він називав її Ляля, прожила з ним три роки, задоволена і закохана, вона розлучилася з Олегом легко і просто в один день, як і познайомилася.
Ляля була високою, стрункою брюнеткою з почуттям гумору і незвичайним розумом. Вона розуміла, що може використовувати зв'язки Олега по максимуму, тому даруючи йому своє тіло і різноманітність в ліжку, Ляля в той же час отримала кредитну лінію на власний манікюрний салон без застави і під мінімальний відсоток. Він досі по старій пам'яті вітав її з днем народження, а вона жартівливо надсилала йому фото голих грудей. В глибині душі Олег сумував за Лялею і її веселою вдачею, але потім зустрівши Вірочку, геть забув про Лялю і її жарти.
Вірочка була дівчиною елегантною, тонкою, тендітною. Той, хто не знав її походження і простих коренів, приймав її за даму з вищого суспільства, дівчину блакитних кровей.
Олег спочатку так захопився, що перевіз її в апартаменти, які знімав для Лялі. Але ці непритомність, голод і втрата свідомості не входили в його плани.
— Друже, не хочу псувати тобі настрій, але твоя знайома-вагітна.
У Олега запульсувала скроня.
— В сенсі?!
— Ти чого, маленький? Ти не знаєш, як вагітніють. Яйцеклітина дозріває і при статевому...
— Ти знущаєшся? Звісно я розумію, але нічого не розумію.
— Ні, це ти знущаєшся! Ти привозиш мені непритомну дівку з ознаками алкогольного отруєння, голодної непритомності, зневоднення і терміном дев'ять тижнів і ореш на мене. Моя зміна закінчилася три години тому, рівно о 21:00. Можна я піду додому, а медсестра напише направлення на аналізи і на облік?
— Стій! Толь! Ти чого! Який облік?! Прости! Прости, друже, — Олег від хвилювання почав заїкатися і розтягувати слова, — Мені не можна її на облік, Ара дізнається, мені кінець, нам з Аріною кінець.
Лікар зняв халат і сів на шкіряний диван в кабінеті. Він довго тер втомлені очі, потім зітхнув і запитав:
— Олег, що ти від мене хочеш?
Коханець зам'явся лише на мить, потім швидко вимовив:
— Дай їй таблетку. Термін маленький. Нічого страшного, вона і не помітить. Мені не можна. Я її навіть не люблю. Так, молоде свіже тіло. Непогана баба, тим більше Лялька заміж вийшла, — Олег зітхнув, подумавши про щось своє.
— Так, до побачення, Олег.
— Стій, Толь, будь ласка! Допоможи, спаси мене. Заради мене і Ари.
Анатолій зважував кілька секунд, потім втомлено вимовив.
— У кримінал мене не втручай. Нікого я ні від чого позбавляти не буду. Скажи їй. Вона сама вирішить, що робити. Це її тіло і її життя.
— Толь, а якщо вона захоче народжувати? Це ж від мене. Мені Ара не пробачить, вона мені ледве Ляльку пробачила, — чоловік схопив за руки доктора, в очах натурально стояли сльози.
— Друже, зараз вона під крапельницею з вітамінами і фізіологічним розчином, я її залишаю тут на ніч, треба наситити організм рідиною і мікроелементами і вимити алкоголь. Поговори з нею. Якщо хочеш, переконай її, що мовляв тобі не потрібна дитина, тим більше Ара — безплідна. Поговори, вирішіть разом. Те, що відбувається між вами тільки ваша справа. Мене це не стосується, якщо це не несе загрози життю або фізичного дискомфорту.
Олег зайшов до палати, витираючи спітнілі долоні об костюм. На скрип дверей, що відкриваються, дівчина відкрила очі і спробувала слабо посміхнутися.
— Олежек, привіт, коханий.
— Тихіше, котик, тихіше. Не хвилюйся, все добре. Ти зі мною, ти в безпеці. Усе буде гаразд.
— Я люблю тебе, дорогий, — Віра простягнула до нього маленьку білу руку.
— І я тебе, котик, слухай, тут мені твій лікар, Анатолій Іванович сказав, що ти вагітна.
— Я, я хотіла тобі сказати, але потім, потім , — у неї на очах виступили гіркі сльози скривдженої дівчинки.
— Котик, ти повинна зробити аборт. Ніяких заперечень. Ми з тобою тільки почали наші відносини. Ти переїхала в чудове житло, у тебе кар'єра, тобі ще двадцяти п'яти немає. Тим більше мені діти не потрібні. Я з тобою зустрічаюся, щоб любити тебе, а ти мені підносиш такі фокуси.
Віра лежала, мовчки ковтаючи сльози. Вона комкала простирадло, яким була укрита, крижаними руками.
— Котик, якщо ти хочеш і далі мене бачити, любити і бути зі мною ні про яку дитину не може бути й мови, — останні слова Олег виплюнув з такою злістю в обличчя коханки, що вона перестала плакати, а просто кивала.
Вранці Віра підійшла до Анатолія Івановича і попросила направлення до гінеколога, щоб записатися на аборт.
— Віра, Ви впевнені? Ви точно все зважили? — лікар м'яко поставив запитання, але він боляче різонув їй слух.
— Доктор, так, спасибі, — невпевнено пробурмотіла дівчина.
— Віра, Ви —молода, сильна, те що ви випили вина і ослабли ніяк не відіб'ється на дитині, якщо ви переживаєте про це. Дитину формує багато факторів, головний з яких спадковість і відсутність генетичних захворювань, а не келих вина на ранньому терміні.
— Ні, Анатолію Івановичу, я не через це. Просто Олег сказав, що кине мене.
— А Ви хочете дитину?
— Я люблю і хочу Олега, якщо він мене кине, мені нема чого жити.
Лікар уважно подивився на неї довгим вивчає поглядом.
— Віра, це Ваше тіло, ваше життя і рішення приймати Вам. Якщо ви цього хочете, я не в силах вам перешкодити.
Вона полегшено зітхнула і навіть посміхнулася.
— Спасибі, Анатолію Івановичу, так. Я зроблю аборт у вашій клініці. Куди мені зараз йти, щоб здати аналізи і записатися?
Олег був такий радий аборту, що вирішив поки не кидати Вірочку. Він оточив її турботою і увагою, а коли вона відновилася, взяв у двотижневу подорож по Європі. Вони каталися на лижах, пили глінтвейн, займалися любов'ю біля каміна, де потріскували ароматні дрова. Дівчина була так закохана, що жодного разу не згадала про ті страшні дні до лікарні і після.
Відносини більш менш прийняли стабільний характер, вона бачила Олега майже кожен день під час перерви, вони обідали, іноді встигали заїжджати до неї, іноді просто базікали в ресторані. Пару разів на тиждень він залишався на ніч і це були найщасливіші дні і ночі у всьому світі.
Віра дивилася на сплячого коханця з ніжністю і благоговінням, вона гладила його руки і волосся, обіймала, вдихала його запах одеколону і шкіри. Намагаючись не дивитися на обручку на правій руці, вона дивилася на свою руку, на свій порожній безіменний палець і мріяла, мріяла, мріяла...
— Алло, Віра, Здрастуйте, мене чутно?
Віра завмерла з телефоном біля кухонного вікна. Вона знала цей голос, вона б дізналася його з сотень, з тисяч голосів. Вона чула цей голос з його телефону вже майже дев'ять місяців, коли готувала йому каву, коли відпочивала з ним закордоном, коли лежала з ним в ліжку і кожен раз дві змії десь глибоко всередині піднімали голови і люто шипіли.
Кидати трубку сенсу не було, Віра знала, що це була вона.
— Да. Привіт, Вас чути.
— Це Аріна, дружина Олега. З Вами можна зустрітися поговорити?
Глава 5
Віра сиділа за столиком в ресторані і нервово мотала стрічку Instagram. Сьогодні зокрема їй були не цікаві зірки, і в цілому діти її товстих однокласниць. Її фото з Куршавеля набрали величезну кількість лайків і коментарів, спочатку їй було приємно, навіть лестило, що стільки подруг з її містечка заздрять її красивому і заможному життю. Але навіть вони сьогодні не зігрівали понівечену за ніч душу перед розмовою з дружиною.
— Добрий день, Віра. Мене звати Аріна. Думаю, Ви не забули.
Навпроти сиділа прекрасна жінка років тридцяти п'яти, вона була яскравою брюнеткою.