Міняти треба в ній вино.
"Історія тоді лиш має значення,
Коли майбутнє є її тлумаченням"
Стриптиз в театрі обласному!
…Післябуфетна публіка… Стограмові розмови…
Інтелектуальні заробітки установи…
Копійка, й тільки, – зверху йде чи знизу…
…У стіл ховаю вимучену п'єсу –
Не хочу буть продовженням стриптизу.
Тт
ТИ БОЛИ… (не смій не боліти!..)
Ти боли, моє серце, тривогами світу,
Щоб, на тебе зіпершись, планета розквітла;
Щоб зловісно над світом громи не гули;
Ти боли, моє серце, боли.
Ти боли, моє серце, незнаючи втоми,
І мандрівками в даль, і вертанням додому;
Колосками пшениці, що в долю вросли,
Ти боли, моє серце, боли.
Ти боли, моє серце, не смій не боліти –
Чорноти так багато на білому світі;
Хай боління твоє та й не знає кінця,
Бо тримається світ на болючих серцях.
Уу
УКРАЇНСЬКА ЯРМАРКОВА ПОЕМА (Географічний детектив)
Хто все з'їв?
Хто-хто — Львів…
Чому Львів?
Бо хотів.
Львів не їв!
Звідки?
З Хуста…
Глянь же: пусто!
Все-все виїв,
А не Київ— Хто й'го, Хусте,
Сюди пусте?
Як дивиться:
Він – столиця!..
Чуєш дзвін?
Чую. Він!
А Вінниця,
А Вінниця!..
Аж в обличчі
Міниться:
Ні! Не Львів!
Львів не їв!
Друже Львове,
Скажи слово…
Хай би м'я
Шлях трафив,
Вас грабив!!!
Х-хо-оп-п! —
Конотоп
Напружив лоб,
Сказати щоб!..
Сказати?
З Конотопу?
Чекати
До потопу!
Але ж дума –
Чути в Сумах.
А Полтава…
Що Полтава?
Величава,
Наче пава:
Я не брала!
А Лубни?..
Не вини –
Не вони…
А не Москва?!
Та це – скандал,?
Київ сказав,?
І міжнародний!..
Ти що городиш?!
То ж Полтава…
Що Полтава?
Замовчала,
Як пропала!
А Хортиця,
А Хортиця –
Хороводиться,
Хорохориться…
Ач-ач яка –
Тне гопака…
Цій все всерівно!!!
Сказав хто?
Рівно.
А поруч – Львів?
То хто все з'їв?
Ні, хто ж все з'їв?!
А що казати— –
Шумлять Карпати;
Де він тепер— –
Грозить Дністер;
Це – не добро! –
Гуде Дніпро:
Ану,Дунай,
Давай узнай –
Я підожду…
Біжу,біжу!!! –
І – за кордон…
Проснувсь Херсон...
Піднявсь Херсон,
Бо Лепетиха
Не зовсім тихо
Йшла до Каховки.
Йшла так,без толку,
Аби ходити…
А що робити?
І цій всерівно! –
Сказало Рівно.
Ще треті півні
Не будили
Степ та Південь;
І Берислав
Ще спав;
А Білозерка
Взяла люстерко:
Я,правда,гарна?!
Я гарна-гарна,
Як дівка Ганна
З гуцульського
Косова?..
Ласкаво просимо,
На весілля просимо,
На весілля,
На застілля!!! –
Заміж виходить кирпата…
Яка кирпата,
Там їх багато?
Тобі не всерівно?! –
Вступилось Рівно.
На весілля,
На застілля…
Подарую рукоділля…
Звідки?
З Хуста.
Та ще й хустку!..
…І крізь сон
Сказав Херсон:
Я – сервіз
На сто персон!..
Каховку також
Узяти міг би –
Каховка гралась
В Таврійські Ігри;
Ще треті півні
Не будили
Степ та Південь;
І прикочу кавуни…
А Полтава,
Й ті ж Лубни,
Сімферополь,
Чернівці?..
Слава йде в усі кінці
Небагатослівна…
Севастополь,
Рівно?..
Дівка Ганна,
Дійсно,гарна! –
Визнав компанійський
Кам'янець-Подільський.
А Хортиця…
Що Хортиця?
Хороводиться,
Хорохориться;
Ач-ач яка –
Тне гопака!
…Летить Хортиця –
Їсти хочеться:
Переллю дорогу
Дніпром,
Хай віддячать мені
Добром!
Лети-лети-лети –
Мало в Карпатах води?!
Ласкаво просимо!
Ласкаво просимо!
До Косова?
До Косова!
На весілля!
На застілля!
Поздоровить
Молодого й молоду!
Ви прийдете?..
Я?.. Прийду!
Каховку також
Узяти міг би –
Каховка гралась
В Таврійські Ігри…
А сказати
Пару слів
Хто хотів?
Хто-хто – Львів.
Чому Львів?
Бо хотів!
Друже Львове,
Тобі слово…
Говорити
Буде Львів!
То хто все з'їв?
Ні, хто ж все з'їв?!
УРОК ВИХОВАННЯ (здоров'я – річ серйозна!..)
Якщо ти ввійдеш в автобус
І побачиш що бабуся,
Підшукавши собі місце,
Намагається присісти,
Штурхони її з розгону;
Щоб летіла по салону,
Як ворона через поле.
Сам тим часом, — та швиденько!, —
Як нічого не бувало,
Сядь й дивися на погоду,
Наче там щось є цікаве.
— Скільки жити їй, бабусі?
— Років п'ять… — Дамо всі десять!
А тобі?.. — Мені?! Багато...
— То ж потрібно, щоб на старість,
Як захочеш ти присісти,
Якщо ти ввійдеш в автобус,
А якась нахабка з юних
Штурхоне тебе з розгону;
Устояв би, не упав би,
Не літав би по салону,
Як ворона через поле.
— О, здоров'я — річ серйозна.
— Бережи його сьогодні.
Фф
ФОРМУЛА СВІТЛА (завдяки й моєму світлу)
Якщо ти попав у темінь,
Про що згадуєш— Про світло.
Про миттєву зірку з неба
Чи про теплу хату-свічку.
Завдяки чужому світлу
На свою виходиш стежку,
На свою – і це важливо.
Маяки вночі, як сонце,
Навіть більше – засвітитись
І тебе вони сподвигнуть;
А не світиш — не живеш.
— Хата-свічка, що це— — Мати
Підійшла до немовляти…
— А твоє, людини, світло?!
Світло?.. Так. А не пожежа,
Не зірок лякливий проблиск
Якщо ти попав у темінь,
Присвіти цим идаропом.
Завдяки й моєму світлу
На свою виходиш стежку;
На свою; я – слід для тебе;
Будь собою, рідним будь.
Світло йтиме дітям, внукам —
Сонячнітиме життя.
Хх
ХАЛТУРА (гопки тут, а не початки)
Якщо ти мене спитаєш
Де я жив, скажу — в пустелі;
Напишу портрет з натури
Української культури.
— Мій, в трьохтисячнім, нащадку,
Що досліджуєш— — Культуру...
— А що бачиш тут— — Халтуру!
Може, яловий чиновник
Написав щось, з міністерства,
Та, ого, первинно-творче,
В сто відсотків українське?
— Міністерство на культурі —
Безкультурне міністерство!
— Де сучасність?...Як не жили!..
Де?! Між ними — барикади,
Шароварністю сповиті...
Якщо ти мене спитаєш:
Ось, бери, душа у спадок.
Мій, в трьохтисячнім, нащадку,
Що досліджуєш— — Культуру...
А що бачиш тут— — Халтуру!
Гопки тут, а не початки...
"Червона рута", — більше ста пародій,
А вижила вона — "Червона рута".
ХВАЛЕНИЙ БОРЩ (квадратура любові)
Як народ вони наш люблять!
Їдь в Херсон, візьми газети:
Все для рідного, для нього;
А страждають, ой!, сердешні.
— Добрий день! — я в "Херсонгазі" —
Заховалися. Не зразу
І знайдеш. Знайшов. Заходжу.
Кабінет – півсотні шість
Метрів – творчості свободу!
На прийомі ж – десь так шість
Та три тисячі народу.
— Скільки можно це терпіти!
— Бабцю винесіть — ще диха…
— Глянь, проходить їхня пиха!
Квадратуру цю любові
Влада ще не оцінила,
Як народ вони наш люблять —
Платонічно, візуально…
— Добрий день! — я в "Херсонгазі".
Написать— Куди— Прославлю,
Я їм пам'ятник поставлю
За любов цю до народу!
…Коли підеш на вибори,
Хвалений борщ не вибери.
ХЕРСОН (по совісті прочовгав мегаполіс)
— Ваше діло – середина! –
Так сказала нам Сардина.
...Херсон... Немов по рельсах поїзд,
По совісті прочовгав мегаполіс.
Ховалась суть у сутінках душі.
Та й зрозуміло: хлопці ці
Лиш виконавці – не творці.
А так – нічого, так, ага, хороші
Та люблять, дуже люблять гроші,
Вони... І не такі – глибокі долі! –
Топилися в херсонському подолі.
— В чиєсь, в чуже, від себе утікаємо!
— За нас живуть – ми тільки вживаємо!
— Культуру ж іграми таврійськими вмиваємо!
Копійку кинуть, – їж, гризи, і тільки, —
І, чуєш, не висовуйся з копійки;
...Херсон... Немов по рельсах поїзд,
По совісті прочовгав мегаполіс.
Сховалась суть у сутінках душі.
Глянь: в'ються долі; в'ються, як вужі;
Собі сам не простиш спустошення душі
В житті скороминучім на межі.
Хоч доторкнись моїх безсонь
Та білим світом не херсонь!
ХЕРСОНЩИНА (людьми осонцена моя Херсонщина)
"— Незгорблено та неспоганено
В тисячоліття целофанове..."
— Лизанням заволочена
Твоя Херсонщина!
— Не все так погано у рідному домі..."
...Прикрилися фразами давні знайомі,
Котрі у фагорі. Точніше – в оскомі.
В іудиному звоні серебра
Деруть нещадно на своє "ура!",
І бездуховно, що для нації
Чорнобильської гірше радіації.
— Люби – з ненависті! – Херсонщину!
— Оцю, лизанням заволочену?
— Якщо ти дійсно хочеш їй добра!
Незгорблено та неспоганено
В тисячоліття целофанове...
— Людьми осонцена
Моя Херсонщина!
— Чому ж так погано у рідному долі?...
— Бо слуги ті , у кого на прийомі,
В душевному нестерпному обломі,
Ще більшому, як при обкомі..."
Дружити з тим і внукам не вели,
Хто жде від тебе тільки похвали.
ЧОРНА СПІЛКА (як Зозуля Півню рада!)
Коли ти про них почуєш,
Не дивуйся — наші в моді:
Перший — бреше ще в газетку;
Другий — скінчиться відсидка.
Чорна спілка — перо й влада.
Як Зозуля Півню рада…
"Не у нас, — ти що?!, — неправда!"
Про чиновника Зозулю
Півень слав газетні оди —
Журналіст. Папір терпів це.
Розродивсь театр — вистава.
— Прославляє, аж витає!
— Аж смердить, так прославляє.
— Ой, летів би, та подалі!
Не літання, а лизання,
І таке його призвання.
Коли ти про них почуєш —
Не вони ідуть з тобою?!
Чорна спілка — перо й влада.
— Як Зозуля Півню рада…
— "Не у нас, — ти що?!, — неправда!"
— Мер колишній де— — Баланда!
Лижуть блюди лизоблюди,
Аж пищать по блюдах зуби.
Шш
ШКОЛА (як-не-як, то ж храм науки – школа)
Коли бачиш ти що школа
Ця старцює перед світом,
Помолись, немов на церкву:
Як-не-як, то ж храм науки —
Школа. Просить подаяння —
Йде копієчка остання
На твої майбутні злидні;
А під вечір — дискотека;
Фізкультурний клас працює;
І комп'ютери — в напрузі;
Та копієчка не в школу...
— На народні гроші хату
Звів директор — гарна хата!
— Чим не подіум — завгоспи?!
Вчаться дітки. А наука,
Ой, не дуже лізе в вуха,
Коли бачать вони школу,
Як двурушності фортецю —
Школу! Просить подання! —
На, мовляв, святі діяння;
Йде копієчка остання
На твої майбутні злидні.
— Школо рідна, чому бідна-бідна?
— Бо директору така потрібна!
Щщ
ЩЕРБАТИЙ ВИБІР (мигтіли між вогнів)
"Або парад, або партквиток на стіл! —
такою була перша реакція генсека
М. Горбачова на Чорнобильську трагедію.
1 травня 1986 рік. Українець
В. Щербицький виводить націю під радіацію."
Лиш наголос не так — Україна, —
І відчувається окраїна ,
А пам'ятаємо усі –
Колиска древньої Русі.
Ми підіймали тих вождів,
Котрі мигтіли між вогнів,
Як головешки, але не горіли.
З недавнього ще чуються слова,
Що ми — не ми, що все – Москва.
І "патріоти" й досі рвуть мости
До сьогоденної Москви.
— Почнемо з себе! – ви ж кричали,
Аж оселедці розвівали.
— Кричали, та не розпочали!
Давайте візьмемо за вимір
Щербицького злочинний вибір:
Чорнобиль, першотравень, партквиток
Та совісті принизливий виток.
Не підіймаймо тих вождів,
Котрі мигтять лиш між вогнів,
Як головешки; але не горять;
Й на ешафот ведуть народ.
То – партія, то – влада – не народ –
От-от!
Яя
ЯСИНУВАТА ("Я, сину, вата!..")
...Ясинувата...
Пітьма патлата
На місто впала;
Біля вокзала
Неон палає;
Хто зустрічає?..