Жінка хотіла було щось мені відповісти, але в цей момент Тарас покинув танцювати над бочкою і, задерши вище голови свою робу з мішковини, кинувся до неї вниз по сходах.
— Я щит царства людей! Я витязь на спині, тобто, на стіні! Зима наближається і починається моя варта. Ніч спускається і розгоряється моє багаття! — горлав Тарас із-під своєї мішковини.
Підхопивши свої торби, перелякана жінка сховалася у своїй 38 квартирі і таки викликала до нас поліцію, але коли поліція доїхала до нашого будинку, ми з Тарасом уже завершили свій експеримент і розійшлися по домівках. Поліція ж, оглянувши догорілі дрова та "не таке вже й чорне" вікно, зі словами "курити треба акуратніше" теж поїхала у своїх справах. Я починаю підозрювати, що довгі щупальця Теплоенерго проникли ще не у всі органи нашої держави. Схоже, поліція їх теж недолюблює і тільки й чекає нагоди, аби приєднатися до лав "безбатарейників". Треба буде це обмізкувати.
4 вересня
Твердо вирішив, що пора, пора, нарешті, втілювати в життя мій план агітації за японську систему зимового обігріву методом безпосередньої демонстрації моєї палатки-котацу сусідам. Першим мій вибір пав на "дядю Вову", просто тому, що він завжди голосніше за всіх матюкався, коли на лавочках заводили розмови про комуналку, і обіцяв показати "кузькіну мать" фашистам із мерії. "Мій клієнт!", — вирішив я. Почувши мою пропозицію залізти у палатку і спробувати там зігрітися, дядя Вова відразу озвучив свою умову.
— Ладна, апробуєм тваю палатку, ти, главнає, пузирь купі. Ета пєрває дєла для сугрєва в палатках, разумєєтса послє баби, — тут дядя Вова раптом подивився на мене з підозрою і поцікавився. — Слиш, а ти часам нє із етіх?
Я швидко переконав дядю Вову, що я зовсім не "із етіх" і кличу його протестувати свою палатку виключно в цілях експерименту та майбутньої економії на комуналці. В результаті в назначений день я купив у АТБ по акції пляшку горілки "Хлібний дар", а дядя Вова притягнув із дому чавунну жаровню і накидав у неї вуглинок з розведеного заздалегідь у дворі невеликого багаття. Потім з жаровнею та горілкою ми піднялися в мою квартиру. Не дивлячись на відносну прохолоду на вулиці, в квартирі у мене було ще досить спекотно і, чесно кажучи, не було ніякої потреби грітися за допомогою жаровні, але ж для мене головним було не зігрітися, а продемонструвати принцип роботи моєї палатки. Спочатку я поклав під обідній стіл кілька красивих "інтер'єрних" камінців (залишилися від Люди) і встановив на них жаровню, потім накрив стіл усього одним, але великим та цупким покривалом. І моя палатка-котацу була готова до випробування. Ми залізли з дядєю Вовою під стіл, відкрили горілку і, цокнувшись за успіх нашого експерименту, випили. Я закусив вафельним Джеком, дядя ж Вова від цукерок відмовився, мотивуючи, що це "бабська закуска". А потім поліз у свій кульок з емблемою БМВ і дістав з нього кільце якоїсь підозрілої на вигляд копченої ковбаси.
— Чіво жаровнє вхаластую работать? — підморгнув він мені і, відкривши кришку, швидко накришив на вуглинки шматки своєї ковбаси. — Ти налівай, давай.
Я знову розлив нам по чарках із 0.7 літрової пляшки. "Пузирь", як мені здавалося, був до смішного великим для нашого маленького експерименту, але саме такий мені дядя Вова і замовляв. Ми випили і я знову захрумкотів Джеком. Невдовзі дядя Вова запустив руку в жаровню і кинув мені на коліна кусок гарячої ковбаси. У палатці відразу ж сильно завоняло копченим.
— Не хочу поки що, — збрехав я дяді Вові і поклав свій шматок назад на жаровню. І відразу ж розірвав новий Джек, щоб хоч якось перебити неприємний жарений запах. Дядя Вова відкусив шматок від моєї ковбаси і показав пальцем на пляшку, мовляв, чого байдикуєш, експериментатор? І я розлив знову, цього разу лише трохи плеснувши у свою чарку, оскільки у ній залишилася ще половина попередньої дози.
— Палавініш, — несхвально крякнув на це дядя Вова, але не став далі розвивати цю тему.
Ми випили по третій, я знову "спалавініл", а дядя Вова знову закусив смердючою ковбасою. Невдовзі мій гість відкинувся на найближчу до нього подушку, розстібнув свою вічну клітчасту сорочку, за якою я завжди міг безпомилково визначити його місцезнаходження у дворі просто виглянувши у вікно, і почесав груди.
— А жарка стала в натурє, работаєт твая сістєма, студєнт. Можеш так і напісать в сваєй дісєртаціі — дядя Вова адобріл! Ми вот, кагда в Сібірі жилі, то тоже с бабаю маєй часта с палаткаю в лєс хаділі. І зімою тоже. Ставіл я пєчєчьку, аткривал пузирь, баба, апять такі, тьоплая пад бокам. Ні разу нє замьорзлі, а марози же тагда билі ні чєта нинєшнім. Я там в палаткє і Саньку сваєво старшева с бабою склєпал. А іногда мазут у мєханізатарав бралі і ім пєчку тапілі, і салярку тоже. Всьо за капєйкі, за бєсплатна счітай. За спасіба, бляха! Нєт, ти понял? — несподівано розізлився дядя Вова. — Вот ета сістєма, вот ета страна била. Вєлікая! А нє Японєя твая сраная с єйо еканомієй. Далжно капєйкі всьо для рабочєва чєлавєка стоіть, штоби можна била сагрєтса, випіть і закусіть па чілавєчєскі, а нє так как еті тваі узкаглазиє возлє гаршка с углямі сідеть...
А я вже не дуже прислуховувався до монологу сп'янілого дяді Вови, бо мої ніздрі почав непокоїти якийсь абсолютно новий сморід, що ефективно перебивав навіть той старий сморід від дешевої копченої ковбаси.
— Чим це ще тут пахне, що за сморід новий? — стурбовано поцікавився я у сусіда.
— Хм, єму пахнєт, — саркастично відреагував гість. — Патамушта ти нє пйош ні хрєна, то тєбє рабочій чєлавєк і пахнєт. Ну шептуна я пустіл, падумаєш, в палаткє абичнає дєла. Тєплєє толька ат етава, научі сваіх японцев, — засміявся своєму жарту дядя Вова. — Ета мєня баба мая к шептунам пріучіла, раньше я ночью петардамі стрєлял і ана вскаківала і ругалась. Прішлось пєрєучіватса, — позіхнув дядя Вова.
Тут до мене нарешті дійшло про які шептуни та петарди говорив дядя Вова. Миттєво вилетівши із під стола, я зірвав із котацу покривало і вказав сусіду на двері.
— Так, експеримент завершено, учасники на вихід!
Дядя Вова абсолютно доброзичливо посміхаючись дивився на мене з-під стола.
— Нє зря ва дварє гаварят, што ти слєгка малахольний. Но нам же и лучше будєт, больше дастанєтса, — звернувся дядя Вова до "пузиря". Він закинув горілку у кульок, зграбастав свою жаровню і пішов до дверей. — Пака, аспірант, удачі в експєрімєнтах, — кинув він мені на прощання.
Через пару хвилин я вже чув його бадьорий голос від однієї з лавочок на дитячому майданчику, куди він перебазувався зі своєю горілкою та вонючою ковбасою в жаровні. Я ж відкрив усі які тільки зміг вікна у квартирі і став чекати, коли з неї вивітряться запахи ковбаси та сусідського пердіння. Ну народ! А я ще й б'юся за них з Теплоенерго. Чи варті вони того? Не варті, звичайно, але що поробиш, коли з усіма цими "дядь Вовами", "Саньками" та "Маньками" я був намертво пов'язаний однією гарячою трубою.
10 вересня
Сьогодні зранку мені після довгої перерви приснилася Люда. Без довгих прелюдій вона осідлала мій член своїм худим тренованим тілом та стала виконувати на мені кругові рухи тазом, при цьому був гарно помітний її прес та маленький акуратний пупок.
— Тільки давай без усіляких дурниць, — суворо сказала мені колишня дружина. — Щоб устигнути до нових капризів погоди.
Я хотів було поцікавитися, а що власне ми з нею мали встигнути, як тут поряд із Людою несподівано з'явилася Чухалка і почала, ясна річ, чухатися.
— Я покажу тобі краники, — пообіцяла мені сусідка і полізла незайнятою рукою в кишеню халата. Люда ж увесь цей час продовжувала на мені вертітися, адже Чухалку ніяк не можна було віднести до капризів погоди. Я ж, хоч і відчував на собі гаряче тіло колишньої, не міг відірвати очей від Чухалки, настільки мене зацікавило питання: де ж вона все ж таки роздобула краники? Невже матері котів таки вдалося пробратися в найзаповітніший кабінет? Люда тим часом стримано скрикнула та міцно стисла мене своїми тренованими йогою та офісним кріслом стегнами, проте я не звернув на це ніякої уваги, бо Чухалка, здавалось, щось нарешті відшукала в бездонних кишенях свого махрового халата. "Краники!", із захватом подумав я, та в цей момент і Люда, і Чухалка раптом щезли і переді мною виникла ТРУБА. "Фашистська!", відразу упізнав я її і зрозумів, що настав найвідповідальніший момент усієї моєї боротьби. Як же все просто, радісно та схвильовано подумав я. Як я міг не розуміти цього раніше? Навіщо ж мені відключатися від труби, якщо я можу просто її заткнути? І я швидко направив свій член у відкритий отвір труби і надійно заткнув його. Труба, мабуть, не очікувала такого розвитку подій, бо почала смикатися та намагатися зіскочити з мого члена, але це тільки допомогло мені закоркувати її ще надійніше. У цей момент я відчув велику радість та полегшення — я все-таки зумів їх перемогти, зумів виконати свою місію! І тут тепловики пустили гарячу.
— Тільки не думайте, що я вам буду за неї платити, — пробурмотів я і розліпив очі. Потім пішов у ванну і витер те, що сам на себе набризкав. Попивши водички, я задумався, щоб такий сон міг означати? І прийшов до висновку, що, з якого боку не глянь, це був хороший і оптимістичний сон. Він обіцяв мені перемогу, хоч як би ці тепловики не викручувалися і не ховали від мене свою головну теплову вагіну. А іще мені було приємно згадати Чухалку і було жаль, що вона щезла із мого сну так і не встигнувши показати мені свої краники.
13 вересня
Вияснилося, що один із моїх "виселенців", на двері якого я прибив гвіздками оголошення про продаж його квартири за борги, написав чолобитну і прорвався таки у приймальню Кличка. Там він відразу ж бухнувся на коліна та став благати здивованого мера не викидати його із квартири. Годувальнику ви наш, говорив виселенець Кличку, намагаючись спіймати і поцілувати його здоровенні кулаки, ми за вас усією сім'єю завжди вболівали, усі ваші поєдинки напам'ять знаємо, кожен розбитий вами ніс для нас як рідний, змилуйтеся над нами, пане мер Чемпіон, і не робіть із нас бомжів. Коли Кличкові вдалося відірвати виселенця від підлоги, він, зробивши декілька дзвінків, відповів, що так, є, мовляв, на вашій квартирі великі борги, негарно це, тим більше для прихильника боксу, ми, боксери, приклад всім повинні показувати у добрих справах, а не в поганих.