Ввести загальний військовий обов'язок для комплектування Сухопутних військ, поряд з добровольцями. Встановити строк служби у вісім місяців та вік 19 років.
8. У Оборонній доктрини держави вказати триєдине завдання збройних сил:
— Оборона Островів;
— Участь у військових операціях Метрополії у Америках (згідно Установчої угоди Атлантида повинна це робити з 1718 року.)
— Поміч у стабілізації громадського порядку та придушенні заколотів на інших територіях, підвладних династії П'ястів...
11. Командирами будь-якого рангу у силових структурах новостворених держав 7 років назначати тільки уродженців територій, підвладних П'ястам.
Центральний королівський архів Фарани. (ЦКАФ) — Ф. 11. — Оп. 1. — Спр.3. – Стор. 3-6
Довідково. П. 5,6 у Атлантиді жодного разу не використовувались до відміни Андрієм другим всієї Постанови у зв'язку з прийняттям парламентом першого скликання та затвердженням монархом Зводу законів герцогства у 1815 році. Імплементована у графстві Фарана у 1717 році з вказанням у пункті 8б 1746 року. Пункт а скоригований. Впроваджений у імперії Гесіона 1727 року без п. 8б. Пункт а скоригований. Відмінений тут під час подій 1815 року.
Гриф секретності з папки був знятий у 1765 році.
8
1716. Літом, на початку року із Сан-Паулу (Бразилія) рушив загін бандейрантес, як стало ясно потім, з своєю традиційною метою – полювання на індіанців з ціллю перетворення їх на рабів. Декілька тисяч достатньо озброєних мисливців за рабами змішаного, взагалі сумнівного походження обрушились на поселення на правому березі у верхів'ях річки Фарана. Іспанська влада зайняла нейтральну позицію, хоча страждали і деякі асьєнди. Якась кількість ідальго провінцій пішла на поміч охопленій війною території та залучила як найманців козаків, підійшли роти гуарані на чолі з капітанами з єзуїтських редукцій Парагваю. Тільки відсутність єдності керівництва, що протистояли бандейрантесу затягувало війну, бо сили сторін були приблизно рівні. Ба, захисників індіанців було дещо більше, тільки надто строкаті і роз'єднані.
***
Після важкого поранення старого і звичного сотника Матвія Турпана козаки-гуарані викрикнули П'ястенка на посаду, бо він єдиний настирно вчив їх мову, вже володів і з ним можна було завжди розібратися по суті. Схвально загули бігли негри з Бразилії, яких Данилко терпляче вчив української літературної мови. Воював козак непогано, а що молодий – вісімнадцятий рік – це пройде. Здивовано перезирнулися самі досвідчені козаки – українці, але перемовчали. Двома третинами голосів і затвердив наказний отаман Тарас Тетеря нового сотника.
Третій день сотня Данька у вісімдесят три шаблі при двадцяти чотирьох підмінних конях та трьох десятниках мчала по сліду конвоїрів, що вели колонну полонених тупі у загальному напрямку на Ріо.
Військо тоді перепочивало. Раптом загорлали по ланцюжку:
– Сотника П'ястенка до Тетері.
Глянувши на лежачу Травичку (воював на кобилі), Данило вирішив пройтись пішки. Біля отаманова шатра скиглили троє захоплених дозором бандейрантеси. Коханенко, січовий кат, мив руки, поливав джура Тетері, а сам наказний отаман тривожно дивився на Данила, що стрімко наближався.
– Ось що, синку, – сказав він,– чотири дні тому була сформована колонна захоплених індіанців тупі, трохи гуарані. Сотні чотири. Діти, жінки, дрібку чоловіків. Наздожени їх. Конвоїрів там десь півсотні. У тебе наймолодша сотня і більше всього гуарані. Хай відбивають своїх. Більше будуть поважати себе. Початковий напрям підкаже Коханенко.
– Зробимо, батьку!
На повідомлення, що відбивати будуть людей тупі, десятник індіанців Кендрі сказав:
– Це найближче до нас плем'я, навіть мову нашу називають "Тупі–гуарані"
Коні пили воду із струмка, що попався по дорозі. Нехтувати такою можливістю у сухому південноамериканському степу було собі дорожче. Раптом плеснуло зліва вверх по потоку.
– Кугуар (американська пума) – тихо сказав молодий індіанець.
– Ягуар (американська пантера) – поправив Кендрі.
Очі молодого індіанця запалали мисливським вогнем і стягуючи зброю, він запитально глянув на командира.
– Роке, – забороняюче прошипів Данило. Ляснув у повітрі нагаєм і розкотисто крикнув:
– Ану брись, Мурзику! – згадавши улюбленого кота батька.
Запалена від безводдя плямиста здоровенна кішка, що вже зробила пару ковтків, раптом усвідомила небезпеку. Рвонула вверх, проти не такої вже й глибокої води і сховалась за чагарником петлі ручаю.
Кендрі, як безпосередній начальник, вирішив зробити наганяй підлеглому.
– А якщо одразу не вб'ємо, то будемо півдня ганятись за підранком по пампі, чи що? – іронічно спитав він. – А як заполюємо, то будемо знімати шкіру, а це час. Далі. Хто зна скільки буде ця гонитва за конвоєм і невичищена шкіра буде смердіти на пів пампи. Де у нас стільки солі? У конвоїрів собаки. То вони нас викриють зарані. А вбити навіть звіра, просто щоб вбити – це гріх.
Автор сказав би, що у десятника була прекрасна дикція, то сотник з задоволенням слухав рознос, радіючи, що освоїв місцеву інтерлінгву.
Через дві години риссю по пампі стало зрозуміло, чому ягуар навіть не поцікавився конями сотні. На путівцю – обгризені кістки десь восьмирічної дівчинки, судячи по шматкам світло-блакитного платтячка. Воно облямоване понизу мереживом, яке відрізнить одяг гуарані від цілого світу. Мереживом нандуті. У ньому, у цій красі – весь генетичний код цього народу, як вкраїнського – у пісні "Туман яром, туман долиною". Побачивши, як побіліли лиця його червоношкірих, Данько зірвав з шиї бінокль (сам лив і шліфував), кинув Кендри і наказав крижаним і безапеляційним тоном:
– Доскач з своїми індіанцями до он-того одинокого дерева, подивиться, де караван полонених і як до них можна ближче і непомітно дістатися. Доповіси!
Подивившись, як без пам'яті мчить загін, нахльостуючи коней, зронив:
– Коні не винні!
Коли кавалеристи повернулись, розібравшись з місцезнаходженням каравану та трохи оговтавшись, кістки і платтячко негри та українці склали у додатково поглиблену западину, могутній негр Жозе, що виконував у сотні роль капелана, читав православні нагробні молитви. Одспівали, як слід засипали, поставили католицький хрест.
Трупи вони бачили по три щоденно. І мабуть не всі, бо гнались, а не вивчали місцевість. Валялись добиті діди, жінки. Що людоїдом дівчинки був ягуар, було безсумнівно, бо в обох америках тільки він був здатний розкусити, як волоський горіх, людський череп.
Лишивши коней на коноводів, по руслу сухої балки підібрались щонайближче до стану. Самий субтильний, Роке, переодягнувшись у національне, ще й замазавши його, зумів проповзти у табір. Треба було, щоб сильні полонені підтримали напад, а слабі тікали в сторону, протилежну атаці, аби не попадати під кулі та гарячу руку або взагалі не підіймалися з землі.
Від'єднавши індіанців, Данило жорстко переговорив з ними, сказавши, що йому не потрібен фарш із полонених, яких при нічній атаці завжди багато. Захоплені згодяться для обміну на своїх, таких же вояк, як вони, поранених панів-товаришив.
Захват конвою пройшло штатно, бою майже не було, інцидентів з добивання полонених не було зовсім.
1716. У травні, золотою осінню ще один загін бандейрантесів вийшов з Бразилії, на цей раз із Ріо. Всеволод голубиною поштою оповістив Костя і привів свої не чисельні збройні сили у бойову готовність. Лазутчики повідомляли, що то підкріплення на війну проти єзуїтів у Парагваї, але береженого бог береже.
Гордієнко, стривожений очікуваною перевагою у живій силі ворога у війні повідомив свого кращого друга, дона Педро. Як вони здружились? Не знаєш, де заробиш, де проробиш. То ще під час перших переговорів у Буенос-Айресі він звернув увагу на свого однолітка, що прискіпливо і системно розпитував про Україну. Потім Кость, наче взаємно, розпитав все, що його цікавило у тутешньому житті.
– Абсолютно еквівалентний обмін знаннями, життєво важливі на суто академічні, – сказав дон Педро, посміхнувшись.
– Де ви вчились, кабальєро? – спитав Кость. – І хто вам Кальдерон де ла Барка?
— В Університеті Саламанки. Драматург – брат прадіда. А ви де вчились? У вас гарна латина. І що це за ім'я – Кость? Поганське?
— У Києво-Могилянській Академії. Це козаки переінакшили. Правильно я Костянтин Гордійович Гордієнко.
Товариш відповів на повідомлення, теж голубом, що набирає загін і йде на поміч побратимам та індіанцям. Впевнившись остаточно, що додаткове вороже військо іде саме на захід, Кошовий перевів жонатих козаків на казармений стан, створивши сотні завіси, зняв паланкові полки та пів залоги столиці у похід і сам пішов на їх чолі на північний захід, де вороже підкріплення тіснило саме козаків Тетері.
Паланковий полковник Боривітер, якого Кость залишив замість себе на Січі, очікувано схопився за голову після проведення першого вчення по відбиттю штурму. З військом втекли кращі пушкарі кріпосної артилерії, пластуни — знавці оборонних дій. Відлаявшись, полковник послав шукати по хуторах де там доживають понівечені дойди у цій справі. Як не крутив Гриць поріділий гарнізон – для кругової оборони не вистачало. Збирався послабити паланки та взяти декілька сотен у них. Аж раптом підійшли кораблі корсарів. Агенти Всеволода назбирали та доставили на Канарські острови трохи більше півтисячі майбутніх козаків та поселенців. Корсари завернули туди і забрали людей.
Більше сотні використали собі на поповнення, інших привезли до запорожців. Гриць відпустив у графство десь сотню абсолютно не підходящих для військової служби чоловік. Інших — у гарнізон. В степу і хрущ м'ясо. Та почав повертати вахлаків у козаків.
9
1716. Ще роздумуючи над конфігурацією земель, що Тетеря виділив під графство, Всеволод лаявся подумки на всі заставки. Як захищатись при таких обводах? Але мовчав, визнаючи широту козацької душі.
— Брат ти мені? Раз брат – на тобі половину того, що маю.
Всеволод не був певен, що поступив би так само. Мабуть мурижив би ситуацію, чогось чекав, поки все і втратив би. Найголовніше питання виживання графства – реальний контроль території при жорсткий вимогах до національності населення. Щоб цього добитися, чимось звичним треба було поступитися. Після роздумів вирішив поступитись ідеєю, що типові слов'яни — землероби.