Катер трясло, дуло кидало то в один бік, то в інший. Нарешті гримнула черга.
— Ти що, ніколи не стріляла? — крикнув Юр, завваживши, як здригнулась дівчина. Та буркнула щось у відповідь й вперто продовжувала прицілюватись.
Друга черга теж пішла кудись вбік.
— Давай за важелі! — Хелл ледь перекричав рев турбін.
Поки вони на повній швидкосі мінялись місцями, катер порушників встиг трохи відірватись. Юр припав до кулемету. Темна машина танцювала в прицілі, вислизала й знову з'являлася в перехресті. Юр підібрав ритм коливань, затамував подих й натис спуск.
Червоні іскри сипонули з борту ворожого катеру. Турбіна захлинулась. Машина черкнула землю днищем, піднявши хмару пилюки, хитнулась ліворуч-праворуч, але на дорозі втрималась. Відстань помітно зменшилась.
Гримнула друга черга. У відповідь з переднього катера вилетів якийсь невеликий темний предмет. Кинувши кулемет, Хелл вихопив важелі з рук дівчини й рвонув один на себе. Катер вилетів на обочину, з тріском проламав кущі й вдарився об велике дерево. Двигун заглух. Засмерділо горілим.
На дорозі, де впав предмет, зблиснув спалах. Гуркіт вибуху оглушив навіть на такій відстані. Зверху посипалось листя й жолуді — дерево виявилось дубом.
— Здається, погоня скінчилась, — сказав, посміхаючись, Хелл. — З тобою все гаразд?
Селена — бліда, з тремтячими губами — лише кивнула.
— Ну й біс з ними! — сказав Юр. — Кінець кінцем я пообіцяв за ними не гнатися.
Дівчина струснула головою, приклала руки до вух й знов кивнула.
Юр поклав руки їй на скроні. Дівчина швидко заспокоїлась й трохи винувато посміхнулась:
— Погані з нас мисливці, правда? Особливо з мене!
— Ти чудово трималась! — підбадьорив її Юр. — Просто... Тихо!
— Та я...
— Т_и_х_о_, _т_и_!!!
Лише зараз дівчина вловила ледь чутне гудіння. Порушники повертались.
— Геть з машини! — Селена ледь пізнала голос Хелла. — Швидко, швидко! Заховайся он там, у кущах!
Він спробував повернути турель. Але пом'ятий ударом об дуб верх кабіни не дава цього зробити. Кулемет ледь ворушився в гнізду.
Гудіння посилилось й поступово перейшло в рев. Темний обтічний силует виринув з темряви. Спалахнуло світло, промінь прожектору ковзнув по кущах в один бік, в другий, й, нарешті, вдарив просто в обличчя Хелові.
У відповідь гримнула черга.
Прожектор жалібно задзвенів й згас. Натомість катер, наче зірвавшись з припони, кинувся вперед. Знову загримів кулемет. Друга черга прийшлась по склу кабіни — катер хитнувся вбік, але вирівнявся. Третя вдарила по правому боці — Хелл намагався пошкодити баки — але кулі зрикошетили.
На повороті машину підкинуло й розвернуло. Бік, під яким були сховані баки, сам опинився в прицілі. Хелл зловісно посміхнувся й натис спуск.
Замість черги кулемет видав короткий сухий тріск.
Зблідлий Хелл кілька разів судорожно смикнув затвор й знову рвонув курок.
Й знову почулось коротке сухе клацання.
Завиваючи, наче поранений звір, катер наблизився вже на півсотні метрів.
— Спали їх, Юр! — почув він зненацька. Оглянувся — Селена бозна як опинилась поруч. — Спали!
Хелл вилаявся, зірвав з кулемету кришку й, здавалось, навмання тицьнув пальцями кудись у надра механізму, потім знову смикнув затвор. Разом з патроном в траву полетіла якась тоненька паличка. Хелл машинально провів її поглядом й натис спуск.
Селена зблідла й схопилась за край кабіни.
Катер порушників — повільно, наче знехотя, — перетворився на палаючий клубок, бризнув на всі боки вогнем й накотився на машину екологів.
Насправді все це сталося неймовірно швидко. Хелл ледь встиг вихопити дівчину з кабіни й відтягти на два десятки кроків. Гримнув вибух. Рідке, повзуче по землі полум'я мало не наздогнало втікачів, а кілька бризок потрапили-таки на спину дівчині. Вона закричала, Хелл повалив її й притис до землі.
Вогники на одязі зникли.
Віяло жаром. На очах скручувалось листя на деревах. Хелл, притримуючи схлипуючу Селену, вже спокійніше відійшов далі. Позаду вже палали кущі й дерева, освітлюючи, наче вдень всю галявину.
Юр сів на старий повалений стовбур, посадив на коліна дівчину й ніжно погладив її волосся. Поволі-поволі Селена перестала тремтіти та овати обличчя в нього на грудях й, нарешті, вони застрілися поглядом.
Хелл посміхнувся. Дівчина відвела погляд.
Горіло довго, майже півтори доби. Після всього, коли на місці зіткнення залишився лише шар попелу, Юр знову повернувся на галявину, й, майже не сподіваючись на успіх, почав шукати. Вні руками розгортав гарячий ще попіл, майже просіюючи його, уважно роздивлявся кожен уламок металу.
Й знайшов.
Знайшов невелику, химерно вигнуту дротинку. Один край її був зім'ятий, наче побував у лещатах.
А лещатами тими були затвор та зарядна камеру кулемету.
...Отже, спочатку.
Чому всі, починаючи з самого його повернення, з таким майже забобонним жахом розпитували про пірокінез? Три роки тому... тьху, тобто шістнадцять років тому ніхто не надавав цьому особливої уваги.
Чому... Ні, не так. Хто й навіщо слідкує за ним?
Й слідкує, слід визнати, досить професійно. Та техніка, потрощена в спальні — це вам не абищо. СБ? Але знову ж таки — чому й навіщо?
Далі...
Яким чином було відзнято... гм... ну, коротше кажучи, той фільм з-за вікна?
Якась комаха здуру вскочила в фужер з соком. Хелл різким рухом виплеснув його з налив знову.
Далі — ще краще. Ось, наприклад:
Кому й навіщо знадобилось пхати дротинку в магазин кулемету?
Підійшов кіт, потерся головою об ногу Хелла. Юр посадив його собі на коліна, погладив. Кіт вдоволено замуркотів й заплющив очі.
Але від того питань не меншало.
Чому ті порушники — "жорстокі й зрадливі" — не лише не зачепили його, а, навпаки, покірно забралися геть. Мали ж, особливо після того, як він витяг магазин, чудову нагоду... Він посміхнувся, пригадуючи, що весь час косив оком на запасний, поруч із зброєю.
Хелл знову погладив кота, той аж витягся від задоволення. Й нову двино-знайоме відчуття пронизало руку. Юр здригнувяс. Кіт занепокоєно поглянув йому в обличчя.
Й тоді Юр зрозумів.
Він облишив свій сік, підняв кота й пильно поглянув йому в очі.
Все правильно.
В правому оці, одразу ж за зіницею, щось ледь помітно виблискувало.
Хелл напружив всі свої відчуття й повільно провів рукою над пухнастим тілом тварини. Він не помилився — котячий хвіст, точніше, _д_е_щ_о_, заховане в хвості, досить інтесивно випромінювало радіохвилі.
— То он ти який, котику!... — пробурмотів Хелл, розгортаючи густу шерсь.
— Так ви все одно нічого не знайдете, пане Хелл!
Голос почувся нізвідки. Юр здригнувся й блискавично оглянувся. Але позаду нікого не було. Голос чувся... з кота.
— Поставте, будь ласка, бідолашну тваринку на стіл! — звелів голос.
Хелл підкорився.
— Отже, пане Хелл, ви допетрали, що знаходитесь, так би мовити, під ковпаком?
Кіт незворушно вилизував лапку. Хелл мовчав.
— Пане Хелл, наскільки я зрозумів, вам хочеться взяти цього симпатичного котика за горлянку й розірвати навпіл, чи не так?
Юр мовчки кивнув.
— Так от, не раджу! Він коштує...
— Хто, чорт забирай, дав вам право слідкувати за мною?! — вибухнув, нарешті, Хелл.
— А в кого треба того права питати? — насмішкувати поцікавився голос. А потім додав — вже серйозніше:
— На превеликий жаль, це необхідно. Деякі ваші здатності становлять певний інтерес для нас.
— Ви — це СБ?
— Гм... Так, в основному, СБ.
— То що ж ви від мене хочете?
Голос засміявся, якщо можна так висловитись.
— Бачте, існує велика підозра, що за певний період вашого життя ви, так би мовити, втратили деякі людські властивості й натомість набули інших. Це навіть більше, ніж підозра. Тому найбульше, наприклад, чого дехто з нас бажає — це розрізати вас на шматочки, й подивитись, як вони влаштовані.
— За чим же зупинка? — досить спокійно сказав Хелл.
— Бачте, деякі мої колеги вивчають лише ті ваші якості, які проявляються лише в живого органіхму.
— Пірокінез, наприклад?
— Й не лише це.
— Й ви пропонуєте мені стати підддослідним кроликом?
— Ну... приблизно так.
— А що ви скажете, якщо я скручу в'язи спочатку цьому бідолашному котикові, а потім уже — й вам?
— Раджу почати з котика!
Почувся короткий сухий смішок. Кіт зненацька вигнув спину, зашипів й досить глибоко подряпав Хеллові руку — очевидно, керували біороботом, чи радше, кіборгом, чи ким він там був, досить уміло.
Довго не роздумуючи, Юр схопив тварину за в'язи.
Й отямився на землі. Якась галузка боляче врізалась в спину. Обважніла рука ледь рухалась. В повітрі пахло озоном, а кіт спокійно бавився власним хвостом на столі.
— Ну, Хелл, то що ж трапилось? — глузливо запитав голос. — Не забився? Ручка не болить?
Кіт зненацька визвірився й зашипів.
— Що, не вдалося? — глузував далі голос. — Здається, струмом вдарило? Ай-яй-яй, яка необережність! Треба ж було рукавички одягти!
Хелл, зціпивши зуби, знову сів до столу. Кіт підійшов ближче й легенько торкнув його лапкою. Юр аж здригнувся.
— Що, злякався? Ой, сором який — десантник, що стрибунців одним поглядом підсмажував, кота злякався!
Війнуло жаром. Гарячий потік повітря змів порошинки зі столу. Кіт позадкував.
— Що, й котика спалиш? А чого ж, давай! Й цілком законно опинишся в нашій лабораторії. Так що сміливіш. Спали його! Спали! Спа...
Велика сукувата палиця свиснула в повітрі, почувся короткий глухий удар, потім — дивний звук, наче розчавили яблуко. Сіра мозкова речовина бризнула на всі боки з розтрощеної голови кота. Кілька крапель потрапили просто в обличчя Хеллу, він не звернув на те уваги. Кіт з розтрощеним черепом корчився на столі. З-під дубця, що ним Хелл притримував агонізуючу істоту, сипались блакитні іскри.
Тварина в останній раз сіпнулась й завмерла. Хелл обережно доторкнувся рукою до шерсті. Його струснуло. Зціпивши зуби, десантник витримав, поки весь остаточний заряд стік його тілом у землю, потім двома пальцями розірвав котяче тіло вздовж хребта. Бризнула кров. На стіл глухо ляпнув безформний кавалок смердючих нутрощів.
Хелл не помилився — в праве око тварини було вмотнтовано мініатюрну телекамеру, мозок — нашпиговано тоненькими срібними дротинками-електродами, а поміж кишками ховалось кілька невеликих закруглених коробочок, з'єднаних дротами й світловодами. Ще один дріт тягся аж до кінчика хвоста.
"От вам і антена!.." — подумав Хелл.
— Ти не бачив кота, Юр? — запитала ввечері Селена.