Ніж ми з тобою мріяли,
Голубили, леліяли.
Там незбагненно краще є.
Але немає нас.
18 липня 2015 року
---
У печалі й скорботі,
У житті і турботі
Пропливають віки.
Не забути б забути
І кохати-сконати
На поверхні ріки.
Об'єднається тіло
Із душею чужою.
У космічні глибини
Попливемо разом.
Щоб мене не боліло,
Щоб не гріло бідою.
Щоби – спина до спини,
Бо все людство – дурдом.
Божевільні, бо вільні.
І не маємо Бога
Ні у серці, ані в голові.
Те, що втратиш, – не знайдеш.
А що знайдеш, – чуже все.
На далекій планеті
Не живуть солов'ї.
Все забудеш на світі.
Пам'ять зникне надійно.
Все забудеш іще за життя.
Не спіши і не кайся.
Не сміши і кохайся.
У вселенськім полоні
Ми живемо сьогодні,
Випадково приречені на космічний політ.
У житті і стражданнях,
У розлуках-чеканнях –
Стільки літ, стільки літ…
Посміхнися приречено,
Та не завчено-змучено.
Поцілую тебе.
Це для інших сміливих
І не втрачених в просторі,
Це для інших щасливих
Час невпинно пливе.
18 липня 2015 року
---
Ми знаємо, що буде ще війна
Й ховаємо встидливо очі.
До когось не прийде уже весна,
Хтось не побачить дня, хтось – ночі.
Собі живемо, ніби уві сні,
Коли ще прокидатись рано.
Та рамки миру затісні.
Ось-ось закровоточить рана.
У серці сумнівів нема і каяття.
Спокійно дивиться у вічі вічність.
Здається, що попереду життя –
Й твої кохання, пестощі і ніжність.
Та все мара, все марево, все сон.
Уже війна тупцює на порозі.
Вже налаштовують на Марса тон,
На смерть в сибірському морозі.
А ти безпечна і проста.
Струна обірветься в польоті.
Прожити б років нам до ста
Назло кремлівській цій сволоті.
Стискаю міцно автомат.
Шлях на Москву лежить в тумані.
Твій, Україно, я солдат.
Мої набої не гуманні.
Убий у собі москаля.
І москаля убий в натурі,
Побачиш лиш його здаля.
Не дай здійнятися ти бурі.
Допоки серце в мене є,
Моя Вкраїна ще жиє,
В Європу проруба віконце.
… Ми знаємо, що буде ще війна
Й ховаємо встидливо очі.
До когось не прийде уже весна,
Хтось не побачить дня, хтось – ночі…
18 липня 2015 року
---
Закоханому море по коліна.
І ніч для любощів мала.
Запала в серденько дівчина.
Туга Амурова стріла!
Йому б тепер лише кохати.
Свою любов уже пізнав.
Та мусить ворога вбивати,
Бо на Вкраїну той напав.
Вона його теж покохала,
Впустила в серденько своє.
Та бідна дівчина не знала:
З землі вже милий не встає.
Ворожа куля вже убила
Її коханого умить.
І той, кого вона любила,
В сирій землі уже лежить.
… Закоханому море по коліна.
І ніч для любощів мала.
Запала в серденько дівчина.
Туга Амурова стріла!..
19 липня 2015 року
---
Моє кохання недоспіване
Сидить, ображене, собі.
Ревниве страшно і замріяне,
Тамує свій душевний біль.
А я, поет, безпечно-добрий,
Пишу вірші свого життя.
Який сміливий я, хоробрий,
Кохаю аж до забуття!
Щось там у пам'яті зринає,
Та це минуле вже давно.
Мала до мене ще звикає,
Мов дивиться німе кіно.
Вона кохає й ще не знає,
Що я кохаю лиш її.
Поет вірші свої складає
Народженій у Рік Змії.
19 липня 2015 року
---
Загубилось кохання у полі.
Буйний вітер розвіяв його.
Дикі коні вмирають в неволі.
Не воскресиш їх і батогом.
Не шукай за минулим. Не буде.
Не прийде. Не зголоситься знов.
І кохана кохання забуде.
Не кипітиме більше вже кров.
Вже у клітці змарніле кохання.
Ключ надійний у інших руках.
Догорає останнє бажання.
Вільні коні гуляють у снах.
20 липня 2015 року
---
Ой, скажи мені, дівчино,
В кого ти закохана?
Як глибоко в твоїм серці
Правда ця захована?
Не скажу тобі, юначе,
В кого я закохана.
Ой, глибоко в моїм серці
Правда ця захована.
І не знали молодята,
Що вони закохані.
І глибоко в їхнім серці
Правди ці заховані.
Як глибоко – то глибоко,
І вже не дістанеш.
І вже слів: "Кохаю, люблю" –
Милому не скажеш.
А юнак замислив думу –
Мила не кохає.
Та, крім нього, ця дівчина
Іншого не знає.
Знають це лиш Місяць й зорі,
Вітер буйний в полі.
Та ще серце закохане,
Що гуля на волі.
Не таїться, любі друзі,
І кохайте щиро.
А я всім вам побажаю
Радості і миру.
Не ховайте свою правду,
З серця витягайте.
Та не мучте одне одного,
Щиро так кохайте.
Бо сховаєш правду в серці,
А потім не знаєш,
Чи була то справді правда,
Чи справді кохаєш.
Правду треба не ховати,
Треба говорити.
Так написано на небі –
І так легше жити.
Ой, скажи мені, дівчино,
В кого ти закохана?
Як глибоко в твоїм серці
Правда ця захована?
Ой, у тебе я, юначе,
В тебе я закохана.
Та глибоко в моїм серці
Правда ця захована.
22 липня 2015 року
---
Як важко без кохання жити.
Не вірити у майбуття.
На Місяць, мов самотній вовк, лиш вити
Й проспати все своє життя.
Закоханим теж важко бути.
Планету на плечах несеш.
Минулого не смій забути.
В майбутнє щастя ти візьмеш.
А більшість все ж – та й не кохає.
У війни бавиться давно.
Закоханим майбутнє убиває.
Мир перетворює в лайно.
Диктаторам кохання вже не треба.
Їх серце зачерствіло назавжди.
Амура стріли хай летять із неба –
Та замість бомб, щоб не було біди.
Все воїнство Кохання хай збереться.
Коханням подолаємо війну.
Хай мирно на землі живеться.
Вб'ємо корову Марса ми дійну.
Сховався в мавзолей злобливий карлик.
Лежить у саркофазі забуття.
Повзе в майбутнє мирний равлик.
Я голосую за життя!
24 липня 2015 року
---
Коли з'являються інші,
Я вже тобі не потрібен.
Кожен день пахне по-новому.
Колись літо закінчиться
І настане осінь.
Ми знову закохуємось.
Ти відчайдушна, я знаю.
Ніжно тебе цілую.
Останнє кохання є найсолодшим.
25 липня 2015 року
---
Зозуля накувала роки.
Та помилилася вона.
Не діють вже жіночі вроки.
І не вбиває вже зима.
Замало пташка накувала.
А я живу собі усе.
Шкода, маленька, ти не знала,
Що вітер з півдня принесе.
А він приніс мені кохання.
Відтоді я безсмертним став.
І маю лиш одне бажання:
Щоб жити гідно й не ловити ґав.
Ти куй, зозуленько, старайся!
А раптом не вгадаєш знов?
Та у пророцтвах не зазнайся.
Не пророкуй мені любов.
28 липня 2015 року
---
Ой, скажи мені, сивий вітре,
Де кохана дівчина моя?
Чом вона не дається чути?
Чом не кличе, щоб я прийшов?
Сивий вітер всміхнувся у вуса.
Ой, юначе, не переживай.
Твоя дівчина тебе любить.
Та не може із дому піти.
Не пускає її матуся.
Батько їй жениха знайшов.
Лиш тебе нарекла нареченим.
Швидше згине, ніж вийде за нього.
Ой, повідай мені, сивий вітре,
Що я маю робити тепер?
Як я можу дівчину звільнити?
Що повинен сказати батькам?
І промовчав собі сивий вітер.
Лиш на крилах мене підняв.
Полетів до дівчини своєї.
Обійняв її ніжно-ніжно.
Мій коханий, дівчина сказала.
Я навіки твоя лиш буду.
Мушу слухати свого батька.
Поклонитись я матері мушу.
Нелюб буде мене цілувати.
Завагітнію я від нього.
Ти пробач мені, мій юначе.
Лиш тебе я кохати буду.
Сивий вітер всміхнувся у вуса.
І підняв нас на крилах він.
Щастя має лиш вільна людина.
І кохання – для вільних людей.
28 липня 2015 року
---
В безодню падати не лячно,
Коли змагався перед тим.
Тебе згадають люди вдячно
І заспівають слави гимн.
Якщо ж ти задкував постійно
І на колінах все стояв,
То вигукне народ наш гнівно,
Чому ти ворогу відтяв
Частину неньки-України,
Чому продався ворогам.
Залишив нам лише руїни,
Невтішні сльози бідних мам.
Тебе у прірву скинуть люди
За біль глухий, розпуку й глум.
Звідкіль беруться ще іуди
На втіху ворогам і тлум?
Поволі Україна гине –
Хоч кричимо, хоч мовчимо.
І кров у жилах гучно стигне,
І мовчки ліземо в ярмо.
А наші підлі можновладці
У вишиванках п'ють нам кров.
Вбивають нас російські старці.
Ми на межі руйнацій знов.
Голодомор, війна, Сибіри…
А Кремль нахабно знову пре.
Не вистачає нам ще віри,
Та звір московський точно вмре.
… В безодню падати не лячно,
Коли змагався перед тим.
Тебе згадають люди вдячно
І заспівають слави гимн…
3 серпня 2015 року
---
Мені нічого вже від вас не треба.
У вас своя сім'я, своє життя.
Мої молитви йдуть до неба
Й зникають десь у царстві забуття.
Я вас кохав, ви знаєте напевно.
Мені здалось, кохаєте мене.
Чужа любов кінчається плачевно,
І нас це аж ніяк не обмине.
У вихорі таємності й розпуки
Кружляємо ми наш кохання вальс.
Живе все людство в вік розлуки,
І я не зможу вже забути вас.
У вас попереду ще зустрічі й зітхання.
Забудете мене, мов той торішній сніг.
Бажаю вам лиш щирого кохання,
Що в серце б'є і враз збиває з ніг.
7 серпня 2015 року
---
Життя втікає за Карпати.
Сідає сонечко моє.
Вже нічого від щастя брати.
Пора віддати що ще є.
Пливуть в задумі білі хмари.
Співає вітер пісню зла.
Ти не уникнеш в світі кари.
Тебе накриє хижа мла.
Так добрим хочеться ще бути.
Жорстокість подолати снів.
Свої кохання не забути.
Не розплескати радість слів.
Усе тече, усе минає,
Хоч час на місці та й стоїть.
Людина щирості не знає
Й собі подібних лиш гноїть.
А я безпечно ще вдихаю
Останніх днів осінню суть.
Думки несуть мене до раю.
А тіло в пекло вже несуть.
Я був нечемним в цьому світі.
Мій ангел змучився давно.
Потрапив у кохання сіті.
Вступав у доль людських лайно.
Не виконав я планів Божих.
І вдруге Він не ризикне
Плодити щоб на мене схожих.
Щось інше з пам'яті ввімкне.
І стану я горою, степом,
Хмаринкою чи вітерцем.
Пливу розхристано вже небом
І відчуваю серця щем.
Ти десь залишишся далеко.
Не бачу я уже тебе.
Де ти літаєш, мій лелеко?
Куди твій вітер занесе?
Не плач! Закон буття буяє.
Ми не повернемося знов.
Про все на світі Бог лиш знає,
Бо бачить Він, як ллється кров.
...Життя втікає за Карпати.
Сідає сонечко моє.
Вже нічого від щастя брати.
Пора віддати що ще є...
8 серпня 2015 року
ХРИСТИНКА-ПОЛОВИНКА
Ти десь живеш —
А я не знаю,
В якому раю,
В якому краю.
Озвись,
Христинко-половинко!
І серця мого
Ти не край!
Ой, Христинко,
Ти Христинко-половинко!
Моя ти дівчино люба!
Ти моє кохання-згуба.
Половинко, половинко,
В серці ти моїм, Христинко!
Ти з іншим є –
А я не знаю,
В якому раю,
В якому краю.
Озвись,
Христинко-половинко!
І серця мого
Ти не край!
Ой, Христинко,
Ти Христинко-половинко!
Моя ти дівчино люба!
Ти моє кохання-згуба.
Половинко, половинко,
В серці ти моїм, Христинко!
Коли прийдеш? –
А я не знаю,
В якому раю,
В якому краю.
Озвись,
Христинко-половинко!
І серця мого
Ти не край!
Ой, Христинко,
Ти Христинко-половинко!
Моя ти дівчино люба!
Ти моє кохання-згуба.
Половинко, половинко,
В серці ти моїм, Христинко!
9 серпня 2015 року
---
Самотність поціновуєш з роками,
Коли думки обступлять, мов вовки,
А ти їх голими руками
Все душиш, душиш залюбки.
У божевіллі смак полину.
Красу наскрізь пізнаєш враз.
В майбутнє я думками лину,
Коли живеш вже без образ.
Іду по колу і не бачу,
Що вже тут був і цю кохав.
А тут злякав свою удачу
І більш удач уже не мав.
В самотності плекаєш диво,
Ще не народжене в тобі.
Повір, все буде так красиво,
Як пісня, що звучить в журбі.
Тобі здається, ти це знаєш.
І чув цю пісню вже не раз.
Ти божеволієш, конаєш.
Здається, що життя – міраж.
І ти, осяйно-сонцеликий,
Ідеш до Бога навмання.
Здається, вже до всього звиклий.
Лише нема тобі спання.
День пролітає дуже швидко,
А ніч гальмує весь твій час.
Буває і від правди бридко,
Коли вона зачепить нас.
В самотності думки блукають.
Якась народиться – й помре.
Бажання з часом теж зникають,
Допоки совість сум порве.
Самотності боятися не треба.
Пригладжу думки гребінцем.
Людині в смерті є потреба,
Та смерть не є життя кінцем.
… Самотність поціновуєш з роками,
Коли думки обступлять, мов вовки,
А ти їх голими руками
Все душиш, душиш залюбки…
10 серпня 2015 року
---
Дивлюсь на фотографії старі
І благородні бачу лиця.
Учителі, священики і лікарі –
І жодного, щоб міг сказать: убивця.
В минулому ви б не хотіли жити –
Не завтра чи сьогодні, а ще вчора?
Здається, не змогли би там убити,
Допоки не стрельнула ще "Аврора".
Я перебільшую, звичайно.